Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №752/16613/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:752/16613/25

Провадження №: 2/755/3096/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретарів - Булгакової Є, І, Лазоришин А.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача в режимі відеоконференції - Луньової А.Г. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», треті особи: ОСОБА_4 , приватний виконавець виконавчого округу місті Києва Яцишин Андрій Миколайович, про відшкодування вартості витребуваного майна, -

у с т а н о в и в :

01.07.2025 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про відшкодування вартості витребуваного майна, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 1328240,00 грн. в рахунок відшкодування вартості квартири АДРЕСА_1 , яка була витребувана на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16.10.2023 року у справі №755/6672/23.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 11.10.2006 між ОСОБА_4 і ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником, якого є АТ «Сенс Банк», було укладено кредитний договір №10 29/2534, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредитні кошти в сумі 30000,00 доларів США, зі сплатою 13% річних, кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 10.10.2016 року. 11.10.2006 між ОСОБА_4 та банком було укладено договір іпотеки №02-10/2829, згідно з умовами якого, на забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором передано в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . 31.08.2018 ПНКМНО Чуловським В.А. , в зв`язку з невиконанням умов кредитного договору і неповерненням кредиту, вчинено виконавчий напис №13371, відповідно до якого звернуто стягнення на квартиру, що належала ОСОБА_4 . Відповідно до Виконавчого напису, за рахунок коштів від реалізації предмета іпотеки задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання / неналежного виконання боржником умов кредитного договору за період з жовтня 2015 року по 24 липня 2018 року, а саме: прострочена заборгованість в розмірі 22732,28 дол. США; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками - 31939,46 дол. США, загальна сума заборгованості в розмірі 54671,74 дол. США. 19.10.2018 на підставі Виконавчого напису Банк звернувся до приватного виконавця Яцишина А.М. про відкриття виконавчого провадження. 23.10.2018 на підставі Виконавчого напису приватним виконавцем відкрито ВП НОМЕР_4 щодо звернення стягнення на квартиру. 12.12.2018 ДП «СЕТАМ» на підставі заявки приватного виконавця оголошені повторні електронні торги з реалізації квартири, номер лоту 321260, початкова ціна лоту 496345,60 грн, день та час проведення торгів 11.01.2019 о 09 год. 00 хв. 11.01.2019 згідно з протоколом №381739 проведення електронних торгів від 11.01.2019 торги з реалізації лота № 321360 відбулися за особливою ставкою в розмірі 600000,00 грн, переможець торгів став позивач ОСОБА_3 17.01.2019 приватним виконавцем складено акт про реалізацію предмета іпотеки - Квартири. 06.02.2019 позивач отримав свідоцтво на право власності на Квартиру. 04.12.2020 рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/5232/19 визнано електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_4 , оформлені Протоколом проведення електронних торгів №381739 від 11.01.2019 р. - недійсними. 08.09.2021 постановою Київського апеляційного суду у справі №755/5232/19 ухвалено нове судове рішення, яким торги визнані дійсними. 16.09.2021 рішенням Голосіївського районного суду міста Києва у справі №755/13070/20 позов ОСОБА_4 до АТ «Альфа-Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 31 серпня 2018 року ПН КМНО Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за №13371, таким, що не підлягає виконанню. 10.02.2022 постановою Київського апеляційного суду у справі №755/13070/20 апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року - без змін. 14.12.2022 постановою Верховного Суду у справі №755/5232/19 касаційну скаргу представника ОСОБА_4 залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 08.09.2021 залишено без змін. Торги визнані дійсними (з урахуванням визнання недійсним Виконавчого напису). Відповідно у справі №755/5232/19 підтверджено законність проведення державних торгів «СЕТАМ» на яких позивач придбав Квартиру. Проте, 22.05.2023 ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, в якому просила витребувати у ОСОБА_3 на свою користь Квартиру. 16.10.2023 незважаючи на наявну постанову Верховного Суду про визнання дійсними торгів, і, фактично, всупереч йому - рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №755/6672/23 позов про витребування майна з чужого незаконного володіння - задоволено. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 квартиру. Тобто, витребувано квартиру на користь боржника, який не виконав умови кредитного договору і не розрахувався з банком. 09.11.2023 постановою Верховного Суду у справі №755/13070/20 касаційну скаргу Банку залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16.09.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 10.02.2022 у справі №755/13070/20 залишено без змін. 24.04.2024 своєю постановою Київський апеляційний суд у справі №755/6672/23, по незрозумілим/сумнівним мотивам, всупереч практики Верховного Суду з приводу заборони витребовування майна у добросовісного набувача, ухвалив залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_3 . Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16.10.2023 - залишив без змін. 14.01.2025 позивачу стало відомо, що згідно Витягу з Державного реєстру речових прав, індексний номер 391579031 від 19.08.2024, ОСОБА_4 є власником двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Враховуючи те, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №755/6672/23 позивача було позбавлено права власності на Квартиру, позивач подає дану позовну заяву про відшкодування вартості майна (відшкодування збитків), яких позивач зазнав внаслідок витребування у нього нерухомого майна. Квартира була реалізована на електронних торгах у межах виконавчого провадження НОМЕР_4 по виконанню Виконавчого напису, переможцем яких став позивач. По своїй суті публічні торги мають бути найбезпечнішою підставою набуття майна, оскільки публічна процедура реалізації майна має гарантувати невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, набутого у такий спосіб. Очевидно, що використання як підстави для оспорення торгів визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суттєво підриває стабільність обороту та характеристику власне торгів як найбезпечнішої підстави набуття майна, за умови, що такої підстави недійсності не існувало в момент проведення публічних торгів. Позивач є добросовісним набувачем Квартири. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №755/6672/23 позивача було позбавлено права власності на квартиру, без будь-якої компенсації за нього. Відповідно добросовісний набувач майна, яке у нього в подальшому було витребуване, вправі вимагати відшкодування його вартості із застосуванням положень ст.ст. 1212, 1213 ЦК України. Стаття 3 ЦК України передбачає, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також справедливість, добросовісність та розумність. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №755/6672/23 витребувано з «незаконного» володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 квартиру кв. АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1761466280000). На підставі зазначеного вище рішення суду право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4 . В зв`язку із зазначеним вище, позивач втратив як право власності на квартиру, так і кошти, які були витрачені на купівлю квартири. Згідно зі Звітом про незалежну оцінку майна від 09.06.2025, ринкова вартість квартири станом на 24.04.2024 (набрання Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №755/6672/23 законної сили (дата позбавлення майна Позивача)) становить 1328240,00 грн. Позивач втратив право власності на нерухоме майно вартістю, яка існувала на дату цієї втрати, тож відповідно позивач має право вимагати відповідної компенсації у розмірі ринкової вартості квартири саме на дату цієї втрати. Позивач посилається, зокрема, на положення ст.ст. 1212, 1213, 660, 661, 1192, 8 ЦК України та зазначає, що за змістом наведених норм закону, власнику майна, витребуваного в нього, на його вимогу відшкодовуються збитки в розмірі (за вартістю), визначеному станом на момент розгляду судом справи (реальні збитки, реальна вартість майна на час пред`явлення позову та/або розгляду справи). У постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 206/1193/16-ц (провадження №61-30679св18) Верховний Суд зазначив, що «Питання компенсації добросовісному набувачу має вирішуватися за заявою такої особи у контексті статті 661 ЦК України, відповідно до частини першої якої у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі, якщо позов власника про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу. З урахуванням наведеного, у позивача виникло право вимоги до ОСОБА_2, як продавця спірної квартири, про відшкодування їй збитків у вигляді 1/2 вартості придбаної нею квартири, яка в подальшому вибула з її власності не з її волі, а за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.04.2006, на підставі статті 661 ЦК України, а не в порядку застосування реституції недійсності правочину, як вважали суди попередніх інстанцій». Велика Палата Верховного Суду постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 в іншій правовій ситуації та за інших фактичних обставин, проте, у спорі про право власності, вказала на те, що у разі, якщо об`єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо вони відчужені добросовісному набувачу, який набув право власності на нього (стаття 330 ЦК України), то колишній власник нерухомого майна вправі вимагати відшкодування його вартості (пункт 2 частини 3 статті 1212, частина 2 статті 1213 ЦК України), чим вказала на належний і допустимий у подібній ситуації спосіб захисту права шляхом відшкодування збитків. Враховуючи, що у позивача (добросовісного набувача) в супереч судовій практиці Верховного Суду, було витребувано квартиру, то право вимоги з відшкодування збитків тепер перейшло до позивача. У постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, «що навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту; кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України; відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав; таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача. У разі, якщо продавець майна брав участь у справі, за результатом якої це майно витребувано у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Утім і в разі, якщо продавець не був залучений до участі в такій справі, він не відповідає перед покупцем лише тоді, коли доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Якщо ж продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем». Позивач як покупець нерухомого майна не знав і міг знати про наявність підстав, що виникли до продажу майна, для вилучення у нього за рішенням суду майна на користь третьої особи і протилежного не було встановлено. Банк як іпотекодержатель та ініціатор продажу квартири брав участь у справі №755/6672/23 про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , у якості третьої особи, тому мав повну можливість реалізувати свої цивільні та процесуальні права і відвернути, за наявності для того підстав, відібрання проданого товару у позивача, утім, не відвернув такого відібрання майна. Банком не було подано: ні апеляційної, ні касаційної скарги у справі №755/6672/23. Відповідно Банк має відшкодувати позивачу завдані йому реальні збитки у праві власності на витребуване у нього нерухоме майно. У справі № 755/13070/20 судами було встановлено, що Банк не довів належними та допустимими доказами направлення ОСОБА_4 та отримання нею вимоги про усунення порушень договору, а відтак і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, що свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення іпотекодавця. Крім того, до заяви про вчинення виконавчого напису представник Банку на підтвердження наявної заборгованості ОСОБА_4 перед банком надав копію документа, що підтверджує безспірність заборгованості боржника перед стягувачем, з якої вбачається, що банком був проведений розрахунок за процентною ставкою 15%, що суперечить умовам кредитного договору № 10-29/2534, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 11.10.2006, де встановлена ставка процентів за користування кредитом у розмірі 13%. Будь-яких доказів того, що сторони узгодили процентну ставку у розмірі 15% річних у порядку, передбаченому пунктом 2.6.2. кредитного договору, суду не надано. Разом із тим, звертаючи стягнення на іпотечну квартиру для задоволення вимог стягувача за період з 01.10.2015 по 24.07.2018, заборгованість за яким включає і прострочену заборгованість за нарахованими відсотками, приватний нотаріус не врахував висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, відповідно до яких після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Установлено, що строк кредитування за договором № 10-29/2534 від 11.10.2006 закінчився 10.10.2016. Тобто, після цієї дати банк не вправі був нараховувати відсотки за користування кредитом. Однак, приватний нотаріус у розмір заборгованості, на погашення якої звернув стягнення на іпотечну квартиру, включив і проценти за період, який виходить за межі строку кредитування, що суперечить вимогам закону. За вставлених судом обставин, наданий нотаріусу розрахунок заборгованості не відповідає умовам кредитного договору, що вочевидь свідчить про наявний спір щодо розміру заборгованості, що визначений у оскаржуваному виконавчому написі нотаріуса від 31.08.2018 №13371. З урахуванням наведеного, суд вирішив, що наявні підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса таким, ще не підлягає виконанню. Отже, витребування квартири у позивача (добросовісного набувача) відбулась через недотримання Банком норм законодавства України при вчиненні Виконавчого напису. Позивач, як покупець нерухомого майна не знав і не міг знати про наявність підстав, що виникли до продажу цієї Квартири, що стали підставою для вилучення у нього Квартири за рішенням суду на користь третьої особи. В свою чергу Банк брав участь у справі №755/6672/23 про витребування майна з чужого незаконного володіння з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , у якості третьої особи, а тому мав повну можливість реалізувати свої цивільні та процесуальні права і відвернути, відібрання проданого товару у позивача, утім, не відвернув такого відібрання майна. Ні апеляційну, ні касаційну скаргу у справі №755/6672/23 Банк не подавав і не відвернув витребування мана у позивача, який є добросовісним набувачем Квартири. В зв`язку з цим Банк має відшкодувати позивачу завдані йому реальні збитки відповідно до ринкової вартості Квартири, в зв`язку з тим, що позивач втратив право власності на нерухоме майно вартістю, яка існувала на момент цієї втрати враховуючи зростання курсу долара США, індексу інфляції та коштів вкладених у Квартиру. Відповідно добросовісний набувач майна, яке у нього в подальшому було витребуване, вправі вимагати відшкодування його вартості із застосуванням положень ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, як це випливає з правових позицій, висловлених Верховним Судом у постановах від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 та постанові від 13.06.2018 у справі №910/4749/16.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.07.2025 року справу №752/16613/25 передано на розгляд Дніпровського районного суду м. Києва.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.2025 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

Згідно розпорядження керівника апарату Дніпровського районного суду м. Києва №303 від 06.02.2026 року та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 року, справу передано в провадження судді Марфіної Н.В.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року закрите підготовче провадження у справі і призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 15.06.2026 року задоволено заяву представника відповідача про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.

03.06.2026 року до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача зі змісту яких вбачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позов не може бути задоволений, оскільки він пред`явлений до неналежного відповідача, окрім того позивачем було обрано неефективний спосіб судового захисту, що є окремими самостійними підставами для залишення позову без задоволення. В якості підстави позову позивач вказав, зокрема, таке: "Згідно зі статтею 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним". Також у позові міститься посилання на постанову Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №206/1193/16-ц (провадження №61-30679св18) у якій Верховний Суд зазначив, що «Питання компенсації добросовісному набувачу має вирішуватися за заявою такої особи у контексті статті 661 ЦК України, відповідно до частини першої якої у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі, якщо позов власника про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу. З урахуванням наведеного, у позивача виникло право вимоги до ОСОБА_2, як продавця спірної квартири, про відшкодування їй збитків у вигляді 1/2 вартості придбаної нею квартири, яка в подальшому вибула з її власності не з її волі, а за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.04.2006, на підставі статті 661 ЦК України, а не в порядку застосування реституції недійсності правочину, як вважали суди попередніх інстанцій». Проте, АТ "СЕНС БАНК" не є продавцем спірного майна відповідно до обставин справи. Також Банк не був та не міг бути "ініціатором продажу Квартири", оскільки не наділений повноваженнями примусового виконання та організації чи проведення торгів в межах виконавчого провадження. 23.10.2018 на підставі Виконавчого напису, приватним виконавцем Яцишиним А.М. відкрито виконавче провадження НОМЕР_4 щодо звернення стягнення на квартиру. 12.12.2018 ДП «СЕТАМ» на підставі заявки приватного виконавця Яцишина А.М. оголошені повторні електронні торги з реалізації квартири, початкова ціна лоту 496345,60 грн, день та час проведення торгів 11.01.2019 о 09 год. 00 хв. 11.01.2019 Згідно з протоколом № 381739 проведення електронних торгів від 11.01.2019 торги з реалізації лота №321360 відбулися за особливою ставкою в розмірі 600000,00 грн, переможець торгів ОСОБА_3 (позивач). 17.01.2019 приватним виконавцем Яцишиним А.М. складено акт про реалізацію предмета іпотеки - Квартири. Представник відповідача посилається на положення Закону України «Про виконавче провадження» та зазначає, що правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника торгів, та складанні за результатами їх проведення акту про проведення торгів, що передбачено пунктом 8 розділу ІХ Тимчасового порядку, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. З аналізу частини першої статті 650 четвертої частини першої статті 655 та частини 4 ст. 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами в договорі купівлі-продажу є продавець і покупець. Відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу ). З урахуванням наведеного, набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Отже, сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба або приватний виконавець та організатор електронних торгів, та покупець переможець електронних торгів. Саме такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17. Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВС від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19): "Отже у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) торгів за позовом учасника прилюдних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами торгів, відповідно виникнуть права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору. Вирішуючи питання про те хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором необхідно виходити з умов договору, що укладається між органом державної виконавчої служби та спеціалізованою організацією. У випадку якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є орган державної виконавчої служби. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація. Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від якого Велика Палата Верховного Суду не відступала. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку продавцем арештованого майна виступає орган ДВС, який цього не заперечував, й та обставина, що після реалізації цього майна кошти були перераховані на рахунок стягувача, не позбавляє орган ДВС статусу продавця у спірних правовідносинах, дотримання передбачених законодавством умов і порядку проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності цього правочину та у разі визнання прилюдних торгів недійсними сторони договору повертаються у первісний стан шляхом реституції, а тому на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачені нею на рахунок ВДВС за придбане майно кошти у розмірі 22779,40 грн.". Тобто в разі проведення торгів в межах виконавчого провадження Стягувач, в даному випадку АТ "СЕНС БАНК" не може вважатись продавцем за жодних обставин, а тому не має обов`язку відшкодувати покупцеві завдані йому збитки у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи. Отже, товариство не може бути і належним відповідачем у справах даної категорії. Представник позивача у позові також мимохідь процитував і ст.ст. 1212, 1213 ЦК України без жодної прив`язки до викладених обставин справи, тобто фактично він не визначив стягнення безпідставно отриманих коштів предметом позову, а обставини щодо безпідставного отримання та збереження коштів не були заявлені в якості підстави позову. Одночасне посилання на ст. 661 ЦК України та ст.ст. 1212, 1213 ЦК України можна вважати зловживанням процесуальними правами, оскільки ці дві підстави стягнення коштів є взаємовиключними та не можуть бути одночасно застосовані. Оскільки позивач скористався своїм правом на професійну правничу допомогу, така поведінка сторони не може бути обґрунтована необізнаністю з цивільним процесом або незнанням цивільного законодавства. Навіть якщо б предметом позову дійсно була б вимога про повернення безпідставно отриманих коштів, то сума, яку позивач просить стягнути не відповідає такому способу захисту, а є свідомо кратно завищеною. Для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Отже, поверненню на підставі даної норми могли би підлягати виключно кошти, які дійсно надійшли на рахунки відповідача від примусової реалізації майна боржника та були збережені отримувачем. Звіт про незалежну оцінку майна, який доданий позивачем до позову, втратив свою дійсність ще до його складення. Так, у Звіті вказано, що датою оцінки є 24 квітня 2024 року. У Звіті також зазначено, що строк його дії - шість місяців від дати оцінки. При цьому сам Звіт складений 9 червня 2025 року. Таким чином, Звіт про незалежну оцінку та Висновок про вартість майна, наявні в матеріалах справи, не можуть вважатись належним доказом на підтвердження дійсної вартості квартири за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки на день їх складення вони були такими, що втратили дію. Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна. Таким чином, якщо вартість квартири дійсно збільшилась (що не доведено позивачем), то відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна, він має право вимагати лише від власника майна, оскільки саме власник є тією особою, яка отримала вигоду від ймовірного збільшення. При цьому АТ "СЕНС БАНК" не є та ніколи не було власником спірної квартири. Підготовче провадження у справі вже закрите, отже, позивач не має права змінювати склад учасників справи, а також змінювати предмет або підставу позову. Представник відповідача вважає, що позивач дійшов помилкової думки про порушення своїх прав відповідачем, та про наявність підстав для задоволення позовних вимог, отже, заявлений позов не підлягає задоволенню. Позивачем обрано неналежний спосіб захисту, не доведено залучення до справи всіх належних відповідачів, не надано жодного належного та допустимого доказу, що свідчив би про наявність підстав для задоволення позову.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково (з урахуванням поданих письмових дебатів) пояснив суду, що ця справа має принципове значення не лише для позивача, який фактично втратив придбане ним нерухоме майно, і сплачені за нього кошти, але й для забезпечення стабільності цивільного обороту та захисту добросовісного набувача, який придбав нерухоме майно у встановленій законом публічній процедурі. Позивач придбав квартиру не у приватної особи за сумнівним договором, а на публічних електронних торгах у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого напису, вчиненого нотаріусом за заявою Банку. Позивач в 2019 році сплатив за квартиру 600000 грн., отримав акт про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтво про право власності та був зареєстрований власником квартири. Законність самих електронних торгів була предметом окремого судового спору і була підтверджена судовими рішеннями. Позивач не був учасником кредитних відносин між Банком та ОСОБА_4 , не визначав розмір заборгованості, не звертався до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, не ініціював виконавче провадження, не визначав умови реалізації квартири і не мав жодної можливості впливати на дії Банку. Проте саме позивач у кінцевому результаті залишився без квартири та без компенсації ринкової вартості Квартири, яка була у нього витребувана через неправомірні дії Банку. Позивач є добросовісним набувачем квартири, набув її у результаті публічної реалізації майна. Позивач діяв виключно у межах офіційної, організованої та контрольованої державою процедури реалізації нерухомого майна. Позивач не мав доступу до внутрішніх правовідносин між Банком та ОСОБА_4 , не був стороною кредитного договору та договору іпотеки, не визначав розмір заборгованості та не мав можливості перевірити правильність розрахунку Банку. На момент придбання квартири позивач мав усі об`єктивні підстави вважати, що набуває майно на законній підставі: існував виконавчий документ; існувало виконавче провадження; майно було виставлено на електронні торги; торги були проведені; позивач був визнаний їх переможцем; торги не були визнанні недійсними; складено акт про реалізацію; видано свідоцтво про право власності. Жодного доказу того, що позивач знав або повинен був знати про дефекти кредитних правовідносин, розрахунку заборгованості чи виконавчого напису, матеріали справи не містять. Позивач не створював підстав для подальшого витребування квартири. Обставини, які в подальшому стали підставою для витребування квартири, виникли задовго до придбання квартири позивачем. Позивач не був причиною виникнення спору, навпаки, позивач був останньою особою у ланцюгу, яка добросовісно скористалася офіційною процедурою придбання майна. При цьому судовими рішеннями встановлено істотні порушення, допущені саме на стадії виникнення та реалізації вимог банку. Зокрема, судами встановлено: Банк не довів належного направлення та отримання ОСОБА_4 вимоги про усунення порушень; розрахунок заборгованості був здійснений із застосуванням процентної ставки 15%, хоча кредитним договором була встановлена ставка 13%; до заборгованості були включені проценти після закінчення строку кредитування; розрахунок заборгованості не відповідав умовам кредитного договору; існував спір щодо розміру заборгованості. Саме ці обставини стали підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Отже, дефект, який у кінцевому результаті призвів до втрати позивачем квартири, виник до моменту придбання ним майна і не був створений позивачем та був йому невідомий. Позивач придбав квартиру на публічних торгах. Позивач вважає принципово важливим враховувати, що Квартиру було придбано саме на публічних електронних торгах в межах виконавчого провадження. Відповідно позивач мав право покладатися на законність: виконавчого документа; виконавчого провадження; дій приватного виконавця; організації торгів; результатів торгів; оформлення результатів реалізації лоту (Квартири). Інакше сама природа публічних торгів втрачає свій сенс. Якщо особа, яка придбала майно на офіційних торгах, повинна через декілька років нести повний майновий тягар помилок або порушень, допущених іншими учасниками процедури, то це фактично означає покладення ризику незаконності дій організаторів та ініціаторів реалізації на добросовісного набувача, що є недопустимим. Прилюдні торги у межах виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, а публічна процедура реалізації повинна гарантувати невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» придбаного майна. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Добросовісний набувач не може відповідати за порушення інших осіб, допущені в межах процедур, які саме й створені для забезпечення законності реалізації майна. Для позивача існувало судове підтвердження законності проведення електронних торгів. Виконавчий напис нотаріуса був визнаний таким, що не підлягає виконанню з вини Банку, тому покладення на позивача негативних наслідків відповідних порушень без компенсації, фактично означало б покладення на нього чужого ризику та чужої відповідальності. Після витребування квартири позивач поніс реальну втрату майна, він залишився без коштів, та без Квартири. Законодавство не допускає ситуації, коли добросовісний набувач залишається без майна і без компенсації. Навіть у випадку законного позбавлення особи майна правова система повинна забезпечувати справедливий баланс між суспільним інтересом та індивідуальним майновим тягарем. У цій справі цей тягар фактично повністю покладено на позивача. Саме тому виникає питання компенсації ринкової вартості Квартири станом на день коли позивача було позбавлена майна рішенням суду з вини Банку. У цій справі повернення квартири позивачу в натурі вже неможливе внаслідок набрання законної сили судовим рішенням про її витребування. Позивач більше не є власником Квартири. Водночас особа, на користь якої Квартиру витребувано, отримала майновий актив, а Банк з вини якого було витребувано Квартиру у добросовісного набувача, отримав кошти за цю Квартиру. Отже, на думку позивача, законодавство повинно забезпечити компенсаційний механізм для позивача, який втратив Квартиру еквівалентну її ринкової вартості на день її втрати. Саме тому позивач посилається і на положення статей 1212-1213 ЦК України. Позивач вважає, що неприпустимо створення ситуації, коли добросовісний набувач фінансує чужий спір. По суті, позивач опинився між двома сторонами первісного спору: з одного боку - Банком, який реалізовував своє право іпотекодержателя; з іншого - іпотекодавцем, яка оспорювала правомірність звернення стягнення. Проте, позивач не був стороною цього конфлікту. Однак саме позивач у кінцевому результаті поніс його майнові наслідки, а такий результат не відповідає принципу справедливості. Особа, яка діяла добросовісно та придбала майно через публічну процедуру, не повинна ставати остаточним носієм ризику чужих правовідносин та отримати для себе надмірний індивідуальний тягар без належної компенсації. У цій справі наявні ключові ознаки правової конструкції, передбаченої ст. 661 ЦК України: позивач є покупцем майна; придбання було оплатним; квартира була вилучена у позивача за рішенням суду; квартира вилучена на користь третьої особи; підстави для такого вилучення виникли до придбання квартири позивачем; позивач не знав і не міг знати про обставини, які згодом стали підставою для вилучення квартири; позивач у результаті вилучення квартири втратив коши та саму квартиру, зазнав реальних майнових втрат. Законодавець прямо передбачив право добросовісного покупця на компенсацію у подібній ситуації. Верховний Суд у своїх оглядах прямо зазначає, що стаття 661 ЦК України регулює відповідальність за евікцію - тобто вилучення у покупця придбаного майна на користь третьої особи - і що розмір таких збитків визначається із застосуванням загальних правил про відшкодування збитків. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 підтверджує право кінцевого набувача на компенсаційний захист. В постанові зазначено, що у разі повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Зокрема, Велика Палата вказала на можливість пред`явлення вимоги про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Велика Палата не виходить із того, що кінцевий добросовісний набувач після втрати майна повинен залишитися сам на сам із наслідками витребування. Навпаки, законодавство має забезпечувати йому ефективний наступний механізм відновлення майнового становища. Саме таким механізмом у цій справі є вимога позивача про компенсацію банком ринкової вартості втраченої квартири. Верховний Суд прямо допускає відшкодування вартості майна, яке не може бути витребувано. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 зроблено висновок, що у випадку, коли нерухоме майно не може бути витребуване від особи, яка ним заволоділа, зокрема якщо воно відчужене добросовісному набувачу, колишній власник може вимагати відшкодування його вартості із застосуванням положень статей 1212, 1213 ЦК України. Цей висновок має значення для цієї справи як підтвердження того, що цивільне законодавство розглядає відшкодування вартості майна як самостійний компенсаційний механізм у речово-правових відносинах. У даній справі ситуація є дзеркальною за наслідком. Позивач був добросовісним набувачем, однак майно у нього було витребувано. Тому після фактичної втрати майна питання компенсації не може залишатися поза межами правового захисту. Саме банк був кредитором; був іпотекодержателем; ініціював звернення стягнення на квартиру; звернувся до приватного виконавця з метою примусового виконання виконавчого напису; визначив розмір заборгованості, який був покладений в основу виконавчого напису; отримував задоволення своїх вимог у межах процедури реалізації майна коштами позивача. Відповідно, саме внаслідок примусового виконання виконавчого напису квартира була продана позивачу на електронних торгах і саме через порушення банку, квартиру було витребувано у позивача. Право позивача на відшкодування завданої майнової шкоди обумовлене не самим фактом подальшого витребування квартири, а сукупністю протиправних дій та бездіяльності відповідача, які передували реалізації квартири та створили юридичну передумову для її примусового продажу. Протиправність поведінки відповідача щодо ініціювання звернення стягнення на квартиру на підставі документально та юридично необґрунтованої заборгованості не є припущенням позивача, а підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили. Саме внаслідок звернення відповідача до нотаріуса було вчинено виконавчий напис №13371 від 31.08.2018, на підставі якого відкрито виконавче провадження НОМЕР_4, а Квартиру передано на реалізацію через ДП «СЕТАМ». Таким чином, між неправомірною поведінкою відповідача та заподіяною позивачу шкодою існує безпосередній причинно-наслідковий зв`язок: без ініціювання відповідачем процедури примусового звернення стягнення на квартиру та без поданих ним документів, які стали підставою для вчинення виконавчого напису, не виникла б процедура реалізації квартири, у результаті якої позивач придбав її на публічних торгах. При цьому позивач не мав і не міг мати об`єктивної можливості перевіряти правильність розрахунку заборгованості між Банком та ОСОБА_4 , дотримання Банком вимог законодавства щодо вчинення виконавчого напису, а також правомірність дій нотаріуса та приватного виконавця. Учасник прилюдних торгів діє в умовах довіри до законності дій держави в особі виконавчого органу та не може бути зобов`язаний здійснювати ревізію всього виконавчого провадження. Тому негативні наслідки неправомірних дій відповідача, який є професійним учасником цивільного обороту, кредитором та іпотекодержателем, не можуть бути перекладені на позивача, який діяв добросовісно та придбав майно на публічних торгах. Позивач не є особою, яка допустила порушення, що стали причиною виникнення спору між ОСОБА_4 та Банком. Навпаки, позивач став потерпілим від наслідків правовідносин, учасником яких він не був. Банк знав про спір щодо Квартири та мав можливість реалізувати свої процесуальні права. Зокрема, Банк мав можливість: надати суду свої заперечення; обґрунтувати правомірність звернення стягнення; надати докази на підтвердження своїх вимог; доводити законність реалізації предмета іпотеки; оскаржити рішення суду в апеляційному порядку; за наявності передбачених законом підстав - звернутися з касаційною скаргою. Проте Банк не подав ані апеляційної, ані касаційної скарги на рішення у справі №755/6672/23. Тобто Банк мав процесуальну можливість захищати результат процедури, яку він сам ініціював, але цією можливістю не скористався, що призвело до втрати майна позивачем, тому Банк не може після завершення спору перекласти всі негативні наслідки на добросовісного набувача, який не мав жодного відношення до первісних порушень. Позивач не повинен нести ризик процесуальної бездіяльності відповідача. Позивач не був стороною спору між ОСОБА_4 та Банком щодо кредитної заборгованості, він не мав ані процесуальної, ані фактичної можливості замість Банку захищати законність первинної процедури звернення стягнення. Розмір відшкодування повинен відповідати реальній вартості втраченого майна. Позивач просить стягнути 1328240,00 грн. і ця сума не є довільною, вона підтверджена Звітом про незалежну оцінку майна від 09 червня 2025 року. Позивач виходить із того, що саме ринкова вартість квартири є належним показником реальної майнової втрати. Сама по собі обставина, що у 2019 році позивач заплатив 600000 грн, не означає, що саме ця сума автоматично є межею його компенсації, адже позивач втратив не лише суму, яку колись сплатив, а право власності на конкретний об`єкт нерухомості, ринкова вартість якого на момент втрати була істотно вищою ніж 600000 грн, сплачені позивачем у 2019 році. Якби позивачу сьогодні повернули лише 600000 грн, він: не отримав би назад Квартиру; не отримав би еквівалент її ринкової вартості на момент втрати; не був би поставлений у майнове становище, максимально наближене до того, яке існувало до порушення його права. Саме тому застосування принципу повного відшкодування вимагає врахування реальної вартості втраченого майна. В іншому випадку інфляційні процеси, зміна ринкової вартості нерухомості та загальна зміна економічних умов фактично будуть покладені виключно на добросовісного набувача, тому компенсація ринкової вартості втраченого майна є способом відновлення майнового становища, а не способом отримання позивачем прибутку. У випадку, якщо суд дійде висновку, що правовідносини між сторонами необхідно кваліфікувати не лише за статтею 661, а у системному зв`язку зі статтями 22, 623, 1166, 1212, 1213 ЦК України, це не змінює предмета позову. Предметом вимоги позивача є стягнення грошової компенсації за втрачений об`єкт нерухомості. Якщо суд вважатиме, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню інша спеціальна або загальна норма ЦК України, це не повинно призводити до відмови у захисті права лише через неточність правової кваліфікації. Позивач уже пройшов значний судовий шлях. Він захищав своє право у справі щодо електронних торгів. Торги не були визнані недійсними. Водночас квартиру все одно було витребувано. Тепер Позивач звернувся до суду з єдиною метою - отримати компенсацію за майно, якого він позбувся. Єдиним реальним способом відновлення порушеного майнового становища позивача є грошова компенсація вартості втраченого майна. Саме внаслідок обставин, пов`язаних із виконавчим написом, який згодом був визнаний таким, що не підлягає виконанню, позивач у подальшому втратив придбану квартиру. Це створює прямий причинно-наслідковий ланцюг: порушення у процедурі звернення стягнення > реалізація Квартири > придбання квартири Позивачем > подальше витребування Квартири > втрата Позивачем Квартири та її ринкової вартості. Станом на зараз Позивач є особою, яка прийняла на себе наслідки чужих правовідносин й був позбавлений права власності на Квартиру. На думку позивача, майнова шкода підлягає відновленню на підставі ст.ст. 3, 16, 22, 321, 386, 623, 661, 1166, 1192, 1212, 1213 ЦК України у системному зв`язку з гарантіями статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції забезпечують належну правову основу для такого відновлення. У судовому засіданні представник позивача також зазначив, що докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу будуть надані в межах 5 днів від дня ухвалення у справі судового рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав викладених у письмових поясненнях банку, просить у задоволенні позову відмовити і додатково (з урахуванням поданих письмових дебатів) пояснила суду, що даний позов не може бути задоволений, оскільки він був пред`явлений до неналежного відповідача, а крім того позивачем було обрано неефективний спосіб судового захисту, що є окремими самостійними підставами для залишення позову без задоволення. В якості підстави позову позивач посилаються на положення ст. 661 ЦК України. Проте, АТ "СЕНС БАНК" не є продавцем спірного майна відповідно до обставин справи. Також Банк не був та не міг бути "ініціатором продажу Квартири", оскільки не наділений повноваженнями примусового виконання та організації чи проведення торгів в межах виконавчого провадження. 23.10.2018 на підставі Виконавчого напису, приватним виконавцем Яцишиним А.М. відкрито виконавче провадження НОМЕР_4 щодо звернення стягнення на квартиру. 12.12.2018 ДП «СЕТАМ» на підставі заявки приватного виконавця Яцишина А.М. оголошені повторні електронні торги з реалізації квартири, початкова ціна лоту 496345,60 грн, день та час проведення торгів 11.01.2019 о 09 год. 00 хв. 11.01.2019 згідно з протоколом №381739 проведення електронних торгів від 11.01.2019 торги з реалізації лота № 321360 відбулися за особливою ставкою в розмірі 600 000,00 грн, переможець торгів ОСОБА_3 (позивач). 17.01.2019 приватним виконавцем Яцишиним А.М. складено акт про реалізацію предмета іпотеки - Квартири. Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення торгів, що передбачено пунктом 8 розділу ІХ Тимчасового порядку, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами в договорі купівлі-продажу є продавець і покупець. Відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу). З урахуванням наведеного, набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Отже, сторонами договору купівлі продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці державна виконавча служба або приватний виконавець та організатор електронних торгів, та покупець - переможець електронних торгів. У разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) торгів за позовом учасника прилюдних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами торгів, відповідно виникнуть права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору. Вирішуючи питання про те хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором необхідно виходити з умов договору, що укладається між органом державної виконавчої служби та спеціалізованою організацією. У випадку якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є орган державної виконавчої служби. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація. В разі проведення торгів в межах виконавчого провадження Стягувач, в даному випадку АТ "СЕНС БАНК", не може вважатись продавцем за жодних обставин, а тому не має обов`язку відшкодувати покупцеві завдані йому збитки у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи. Товариство не може бути належним відповідачем у справах даної категорії. Представник позивача у позові мимохідь процитував ст.ст. 1212, 1213 ЦК України без жодної прив`язки до викладених обставин справи, тобто фактично він не визначив стягнення безпідставно отриманих коштів предметом позову, а обставини щодо безпідставного отримання та збереження коштів не були заявлені в якості підстави позову. Одночасне посилання та ст. 661 ЦК України та ст.ст. 1212, 1213 ЦК України можна вважати зловживанням процесуальними правами, оскільки ці дві підстави стягнення коштів є взаємовиключними та не можуть бути одночасно застосовані. Навіть якщо б предметом позову дійсно була б вимога про повернення безпідставно отриманих коштів (що є не так, з огляду на текст позовної заяви), то сума, яку позивач просить стягнути не відповідає такому способу захисту, а є свідомо кратно завищеною. Для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Тобто, поверненню на підставі даної норми могли би підлягати виключно кошти, які дійсно надійшли на рахунки відповідача від примусової реалізації майна боржника та були збережені отримувачем. У Звіті про незалежну оцінку майна вказано, що строк його дії - шість місяців від дати оцінки. При цьому сам Звіт складений 9 червня 2025 року. Таким чином, Звіт про незалежну оцінку та висновок про вартість майна, наявні в матеріалах справи, не можуть вважатись належним доказом на підтвердження дійсної вартості квартири, оскільки на день їх складення вони були такими, що втратили дію. Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна. Таким чином, якщо вартість квартири дійсно збільшилась (що не доведено позивачем), то відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна, він має право вимагати лише від власника майна, оскільки саме власник є тією особою, яка отримала вигоду від ймовірного збільшення. При цьому АТ "СЕНС БАНК" не є та ніколи не було власником спірної квартири. Позивач на цій стадії судового розгляду вже позбавлений права змінювати склад учасників справи, а також змінювати предмет або підставу позову. Позивач дійшов помилкової думки про порушення своїх прав відповідачем, та про наявність підстав для задоволення позовних вимог, отже, заявлений позов не підлягає задоволенню. Позивачем обрано неналежний спосіб захисту, не доведено залучення до справи всіх належних відповідачів, не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, що свідчив би про наявність підстав для задоволення позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

За змістом наявної в матеріалах справи копії Свідоцтва виданого 06.02.2019 року ПНКМНО Кузьмич В.М., зареєстрованого в реєстрі за номером 99: «Я, Кузьмич В.М. , ПНКМНО, відповідно до ст. 61 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 47 ЗУ «Про іпотеку» та на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки ВП НОМЕР_4, затвердженого ПВ ВО м. Києва Яцишиним А.М. 17.01.2019 року посвідчую, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , належить на праві власності майно, що складається з: квартири АДРЕСА_1 , вартістю 496345,60 грн., яке придбано ОСОБА_3 за 600000,00 грн., що раніше належало ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири посвідченого 06.10.1998 року ПНКМНО Бойко Л.Л. за реєстровим номером 5288» (а.с. 12).

Як убачається з матеріалів справи, 06.02.2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване за позивачем ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 11).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.12.2020 року у справі №755/5232/19, визнано недійсними електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 , оформлені Протоколом проведення електронних торгів №381739 від 11.01.2019 р.

Убачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнання електронних торгів недійсними через те, що в рамках ВП НОМЕР_5, яке перебувало у провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Яцишина А.М. відкритого на підставі виконавчого напису №13371, щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 , не були дотримані вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», чим були порушені права позивача (боржника) ОСОБА_4 .

Постановою Київського апеляційного суду від 08.09.2021 року у справі №755/5232/19, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року скасоване. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Яцишина Андрія Миколайовича, Державного підприємства "СЕТАМ", ОСОБА_3 , третя особа: Акціонерне товариство "Альфа-Банк" про визнання недійсними електронних торгів з реалізації квартири - відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у справі №755/5232/19, апеляційний суд у своїй постанові зазначив наступне:

- Оскільки за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами торгів, визначених саме Тимчасовим порядком, дії приватного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними;

- За вказаних обставин, посилання позивача, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, на те, що до призначення електронних торгів приватним виконавцем було допущень низку порушень при здійсненні своїх повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», є необґрунтованими, оскільки зазначені порушення (якщо такі мали місце бути) не тягнуть за собою визнання недійсними результатів електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження та, як наслідок, не є предметом розгляду у даній справі;

- При цьому, визначення вартості майна не входить до предмету доказування у даній справі та не може бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, оскільки результати оцінки майна мають окремий, передбачений законом спосіб та порядок оскарження.

Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №755/5232/19, постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року залишено без змін.

У своїй постанові суд касаційної інстанції, зокрема, указав на таке:

- Дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності правочину;

- Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх добровільно, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження»;

- Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, який діяв на час проведення оспорюваних електронних торгів (далі - Порядок);

- Державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі електронні торги з реалізації рухомого майна організовує і проводить організатор електронних торгів;

- Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду;

- Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює;

- Сукупність цих обставин ОСОБА_4 під час розгляду справи не довела, зокрема, не надала належних і допустимих доказів того, що зазначені нею у позовній заяві порушення вплинули на результат електронних торгів;

- Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом;

- За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання електронних торгів недійсними, оскільки порушення, допущені приватним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом України «Про виконавче провадження»;

- За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у справі №755/13070/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, позов ОСОБА_4 до АТ «Альфа-Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за № 13371, таким, що не підлягає виконанню;

- З матеріалів справи вбачається, що приватний виконавець 23 жовтня 2018 року відкрив виконавче провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса та протягом жовтня 2018 року - січня 2019 року здійснив усі виконавчі дії, в тому числі призначив та провів електронні торги, які остаточно відбулись 11 січня 2019 року;

- Тобто всі вищевказані виконавчі дії відбулись до того, як виконавчий напис було визнано таким, що не підлягає виконанню, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у справі № 755/13070/20;

- У справі, яка переглядається, апеляційний суд прийняв постанову 08 вересня 2021 року, тобто на час прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду судового рішення у справі №755/13070/20 ще не існувало;

- При цьому, колегія суддів зазначає, що на момент вчинення приватним виконавцем виконавчих дій, виконавчий документ, на підставі якого приватний виконавець відкрив виконавче провадження про звернення стягнення на належну позивачу квартиру, наклав арешт на зазначену квартиру, здійснив її оцінку та передав на реалізацію на прилюдних торгах, був чинним, такої підстави недійсності не існувало в момент проведення публічних торгів, а тому посилання позивача на судове рішення у справі №755/13070/20 не спростовує висновків апеляційного суду та не є підставою для скасування постанови апеляційного суду;

- Крім того, відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами першою-третьою та частинами п`ятої, шостою статті 203 ЦК, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина перша статті 215 ЦК України), а тому визнання виконавчого напису, вчиненого 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., таким, що не підлягає виконанню, не є такою підставою;

- Колегія суддів вказує, що апеляційний суд помилково посилався на те, що визначення вартості майна не входить до предмета доказування у даній справі, однак зазначене не вплинуло на висновок апеляційного суду та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, оскільки за змістом частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Із наведеного убачається, що відмова судів у визнанні електронних торгів недійсними була пов`язана із тим, що ОСОБА_4 не довела, що зазначені нею у позовній заяві порушення вплинули на результат електронних торгів, а допущені приватним виконавцем порушення при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, убачається, що визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню не відноситься до підстав визнання електронних торгів недійсними.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.09.2021 року у справі №755/13070/20, визнано виконавчий напис, вчинений 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №13371, таким, що не підлягає виконанню.

У своєму рішенні суд першої інстанції указав наступне:

- Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником;

- Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість боржника перед стягувачем;

- Безспірність заборгованості боржника, у тому числі і внаслідок цивільно-правової відповідальності - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»);

- Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої вимоги боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого;

- З огляду на наведене та виходячи з системного аналізу статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису;

- Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника;

- Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й встановити та зазначити у рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису;

- Так, відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу;

- Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення;

- За твердженням представника позивача, ОСОБА_4 не отримувала письмову вимогу про усунення порушень та добровільне виселення від 30 липня 2018 року №795-06;

- На спростування зазначеного представником відповідача надано до суду копію списку №1724 згрупованих поштових відправлень із розрахунковим документом про сплату послуг поштового зв`язку, як доказ направлення вимоги боржнику;

- Разом із тим, із наданого списку можливо встановити лише те, що ОСОБА_4 надсилалась якась кореспонденція, однак не можливо встановити за якою адресою, саме яке вкладення, а за номером відправлення, станом на день винесення рішення, відомості наявні в системі сервісу «Укрпошта» відсутні, як наслідок неможливо встановити з якою причини поштове відправлення не було вручено або навпаки вручено;

- За таких обставин, підстави стверджувати факт отримання позивачем вимоги про усунення порушень договору у суду відсутні, однак ймовірно, що за наявності таких би відомостей у позивача, існувала практична можливість подати нотаріусу заперечення щодо вчинення спірного виконавчого напису чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно включало б можливість вчинення виконавчого напису, що є в інтересах позивача;

- Таким чином, відповідач не довів належними та допустимими доказами направлення ОСОБА_4 та отримання нею вимоги про усунення порушень договору, а відтак і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, що свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення іпотекодавця;

- Крім того, до заяви про вчинення виконавчого напису представник відповідача на підтвердження наявної заборгованості ОСОБА_4 перед банком надав копію документа, що підтверджує безспірність заборгованості боржника перед стягувачем, з якої вбачається, що банком був проведений розрахунок за процентною ставкою 15%, що суперечить умовам кредитного договору №10-29/2534, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 11 жовтня 2006 року, де встановлена ставка процентів за користування кредитом у розмірі 13%. Будь-яких доказів того, що сторони узгодили процентну ставку у розмірі 15% річних у порядку, передбаченому пунктом 2.6.2. кредитного договору, суду не надано;

- Разом із тим, звертаючи стягнення на іпотечну квартиру для задоволення вимог стягувача за період з 01 жовтня 2015 року по 24 липня 2018 року, заборгованість за яким включає і прострочену заборгованість за нарахованими відсотками, приватний нотаріус не врахував висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, відповідно до яких після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання;

- Установлено, що строк кредитування за договором №10-29/2534 від 11 жовтня 2006 року закінчився 10 жовтня 2016 року. Тобто, після цієї дати банк не вправі був нараховувати відсотки за користування кредитом. Однак, приватний нотаріус у розмір заборгованості, на погашення якої звернув стягнення на іпотечну квартиру, включив і проценти за період, який виходить за межі строку кредитування, що суперечить вимогам закону;

- За встановлених судом обставин, наданий нотаріусу розрахунок заборгованості не відповідає умовам кредитного договору, що вочевидь свідчить про наявний спір щодо розміру заборгованості, що визначений у оскаржуваному виконавчому написі нотаріуса від 31 серпня 2018 року № 13371.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у справі №755/13070/20, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, зокрема, виходив з такого: Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії; Скаржник не надав доказів відповідно до пункту 2.3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, а саме повідомлення з відміткою іпотекодавця про його отримання або дані з відміткою поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу; Доказом, що саме повідомлення-письмова вимога про усунення порушень була надіслана боржнику може уважатися відповідний опис-вкладення до конверту з відміткою відділу поштового зв`язку, що саме цей документ був вкладений у конверт; Разом з тим, надані банком докази - опис згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих, не дають можливість упевнитись, що відправлення на ім`я ОСОБА_4 доставлено отримувачу або не доставлено та з яких саме причин; Окрім того, підставними є твердження позивача щодо відмінності у процентній ставці. Кредитним договором передбачена можливість зміни процентної ставки з дотриманням певного порядку, проте банк цих обставин не довів, формально вказавши на дотримання банком умов договору; Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на той факт, що виконавче провадження з виконання виконавчого напису закінчено унаслідок фактичного виконання, оскільки таке само по собі не свідчить про необґрунтованість вимог, їх передчасність та необхідність розглядати в одному провадженні із вимогами про захист права власності до набувача квартири; Позитивне вирішення цієї справи для позивача не обмежує його у праві реалізовувати подальші способи захисту своїх інтересів. Вирішення цього спору можливе у самостійному провадженні, а спосіб захисту права є ефективним, оскільки відповідає змісту порушеного права, характеру порушення, спричиненим цим наслідкам, хоча юридичний стан речей вимагає вчинення додаткових заходів; Доводи апеляційної скарги про відсутність предмету спору, оскільки майно перейшло у власність третьої особи, отже є підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України, відхиляються колегією суддів як без підставні. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Предметом спору у цій справі є не майно (квартира), а виконавчий напис нотаріуса, який оспорюється позивачем. Підстав уважати, що у цій справі відсутній предмет позову та між сторонами не залишилось неврегульованих питань, не убачається.

Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі №755/13070/20, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року залишено без змін.

Верховний Суд у своїй постанові, зокрема, зазначив:

- Зі змісту укладеного між сторонами договору іпотеки відомо, що іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- З метою реалізації зазначеного права АТ «Альфа-Банк» звернулося до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, надавши йому відповідний перелік документів;

- Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 частини першої статті 34 Закону);

- Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем;

- Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Водночас нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності;

- Згідно зі статтею 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України;

- Відповідно до статті 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів;

- Відповідно до цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку;

- Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів;

- Відповідно до підпункту 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України;

- Нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем (підпункт 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку);

- Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172;

- Для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання (пункт 1 Переліку);

- Для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу (пункт 1-1 Переліку);

- Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису;

- Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Проте характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком;

- Суди, задовольнивши позов, виходили з того, що, вчинивши виконавчий напис, нотаріус не перевірив безспірності заборгованості;

- Суди встановили, що ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 30000,00 дол. США на умовах сплати за користування кредитом 13,00% річних;

- До заяви про вчинення виконавчого напису на підтвердження наявної заборгованості банк надав розрахунок, у якому розрахував відсотки за ставкою 15%;

- На час вчинення виконавчого напису у суді розглядалась справа №755/17084/17 за позовом банку про стягнення заборгованості з позивачки за договором кредиту №10-29/2534 (провадження у справі відкрито 24 листопада 2017 року);

- У справі № 755/17084/17 суди, з урахуванням постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у цій справи, відмовивши у позові з мотивів пропуску позовної давності, встановили, що розмір заборгованості, визначений банком, є меншим за 54671,74 дол. США, крім того, не повинен включати проценти, нараховані після настання строку виконання основного зобов`язання;

- З огляду на вказане на момент вчинення виконавчого напису існував спір щодо стягнення заборгованості, тому сума стягнення не була безспірною;

- Задовольнивши позов, суди також виходили з того, що банк не надав належних доказів про направлення позивачці вимоги про усунення порушення зобов`язання;

- Заперечуючи проти позовних вимог в частині направлення вимоги про усунення порушення, банк надав копію списку №1724 згрупованих поштових відправлень із розрахунковим документом про сплату послуг поштового зв`язку. Такий доказ суди відхилили, оскільки з нього не можливо установити адреси відправлення та його змісту;

- Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, адже відповідно статей 87, 88 Закону нотаріуси вчиняють виконавчі написи, перевіряючи безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Отже, нотаріуси при здійсненні наданих їм повноважень наділені певними обов`язками, а не вчиняють виконавчі написи без з`ясування обставин, яких вимагає від них Закон та Порядок;

- Оскільки у справі № 755/17084/17 про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором встановлено, що заборгованість позивачки є меншою, ніж зазначена банком для вчинення виконавчого напису нотаріуса, тому висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій;

- Верховний Суд також зауважує, що обрахунок судами кінцевого строку кредитування без урахування його зміни у зв`язку з неналежним виконанням умов договору не впливає на обґрунтованість висновку судів про те, що виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню;

- Позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позивач доводить відсутність у неї боргу за кредитним договором.

Із наведеного убачається, що виконавчий напис нотаріуса був визнаний таким, що не підлягає виконанню із встановлених судами обставин про спірність розміру заборгованості та неналежне повідомлення боржника про усунення порушень кредитного зобов`язання.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16.10.2023 року у справі №755/6672/23, витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 46,6 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1761466280000).

У цьому рішенні суд першої інстанції, зокрема, зазначив таке:

- Судом встановлено, що відповідно договору купівлі-продажу від 06 жовтня 1998 року позивач ОСОБА_4 набула право власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 11 жовтня 2006 року між ОСОБА_4 і ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником, якого є АТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір №10-29/2534, відповідно до якого ОСОБА_7 отримала кредитні кошти в сумі 30000,00 доларів США, зі сплатою 13% річних, кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 10 жовтня 2016 року;

- Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у справі №755/13070/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, задоволено позов ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрованим у реєстрі за №13371;

- Судами встановлено, що 11 жовтня 2006 року між ОСОБА_4 і ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником, якого є АТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір №10-29/2534, відповідно до якого ОСОБА_7 отримала кредитні кошти в сумі 30000,00 доларів США, зі сплатою 13% річних із кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 10 жовтня 2016 року;

- 11 жовтня 2006 року, на забезпечення виконання умов кредитного договору №10-29/2534 від 11 жовтня 2006 року, укладено іпотечний договір №02-10/2829, посвідчений в нотаріальному порядку. За умовами іпотечного договору ОСОБА_7 передала в іпотеку в якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту №10-29/2534 від 11 жовтня 2006 року нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

- 31 серпня 2028 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. вчинив виконавчий напис за №13371 про звернення стягнення на кв. АДРЕСА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, нотаріус запропонував задовольнити вимоги стягувача на загальну суму заборгованості у розмірі 54671,74 доларів США;

- Судами встановлено, що виконавчий напис було пред`явлений на виконання у ВП НОМЕР_4 та згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишина П.М. від 21 лютого 2019 року виконавче провадження закінчено на підставі п. 15 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із фактичною реалізацію квартири;

- Як вбачається, постановою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №755/5232/19, якою розглядалась касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Лінника М.А. на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, було скасовано рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року. Даним рішенням було задоволено позов ОСОБА_4 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Яцишина А.М., ДП «СЕТАМ», ОСОБА_3 , та визнано недійсними електроні торги з реалізації кв. АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 , оформлені протоколом проведення електронних торгів №381739 від 11 січня 2019 року. Київським апеляційним судом від 08 вересня 2021 року було задоволено апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Яцишина А.М., рішення суду першої інстанції скасовано, відмовлено у позові ОСОБА_4 ;

- Колегією суддів Верховного Суду досліджено рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року у справі №755/13070/20, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., за яким задоволено позов, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрованим у реєстрі за №13371;

- Колегією суддів встановлено, що приватний виконавець 23 жовтня 2018 року відкрив виконавче провадження НОМЕР_4 на підставі виконавчого напису нотаріуса та протягом жовтня 2018 року - січня 2019 року здійснив усі виконавчі дії, в тому числі призначив та провів електроні торги, які остаточно відбулись 11 січня 2019 року. Зокрема, згідно з протоколом проведення електронних торгів №381739 від 11 січня 2019 року торги з реалізації лота №321360 відбулися за ставкою у розмірі 600000,00 грн., переможцем торгів став ОСОБА_3 17 січня 2019 року приватним виконавцем Яцишиним А.М. складено акт про реалізацію предмета іпотеки - кв. АДРЕСА_1 ;

- Всі вказані виконавчі дії відбулись до того, як виконавчий напис було визнано таким, що не підлягає виконанню, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у справі № 755/13070/20. У постанові Верховного Суду зазначається, що у справі, яка переглядається, апеляційний суд прийняв постанову 08 вересня 2021 року (справа № 755/5232/19), тобто, на час прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду судового рішення у справі №755/13070/20 ще не існувало. Зазначається, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може бути визнаватися недійсною в судовому порядку в момент її вчинення вимог, встановлених положеннями ст.ст. 203, 215 ЦК України, тому визнання виконавчого напису, вчиненого 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., таким, що не підлягає виконанню, не є такою підставою;

- Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника;

- Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване;

- Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна;

- Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння;

- Матеріали справи свідчать про те, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_4 , як власника квартири, поза її волею, ОСОБА_3 , є особою, яка є останнім набувачем вказаного нерухомого майна;

- Так, із матеріалів цієї справи вбачається та встановлено судом, що спірна квартира вибула з володіння позивача та була реалізована на електронних торгах на підставі виконавчого напису, вчиненого 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрованим у реєстрі за №13371, який рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у справі №755/13070/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, визнано таким, що не підлягає виконанню, тому у розумінні положень статті 388 ЦК України спірне рухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею;

- Встановивши відсутність волевиявлення позивача ОСОБА_4 на відчуження спірного нерухомого майна, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про його витребування від ОСОБА_3 на користь позивача;

- Щодо посилань сторони відповідача, що рішеннями судів у справі №755/5232/19 підтверджено законність прилюдних торгів СЕТАМ, що відбулись 11 січня 2019 року, за результатом яких власником спірного майна став відповідач ОСОБА_3 , суд зазначає, що на момент реалізації на прилюдних торгах спірної квартири, виконавчий напис приватного нотаріуса ще був чинним; підставою для відмови у визнанні електронних торгів недійсними став невірний спосіб оскарження порушень, допущених приватним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, таке оскарження повинно було відбуватись у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження»;

- Суд також вказує, що визнання виконавчого напису нотаріуса є достатньою підставою для звернення до суду з позовом про визнання електронних торгів недійсними, аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 712/1317/14-ц (провадження № 61-22566св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 759/18852/14-ц (провадження № 61-21320св18), від 07 лютого 2019 року у справі № 522/1516/15-ц (провадження № 61-25870св18);

- У даному випадку підставою для звернення позивача до суду з вимогами про витребування майна стала наявність судових рішень про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, які на день розгляду даного спору є чинними.

Постановою Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року у справі №755/6672/23, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року залишене без змін.

У своїй постанові суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив таке:

- У справі що переглядається апеляційним судом, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира вибула з володіння позивача та була реалізована на електронних торгах на підставі виконавчого напису, вчиненого 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрованим у реєстрі за № 13371, який рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у справі №755/13070/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, визнано таким, що не підлягає виконанню, тому у розумінні положень статті 388 ЦК України спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею;

- Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства;

- Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин;

- У даній справі судом першої інстанції правильно встановлено, що спірна квартира вибула з володіння позивача та була реалізована на електронних торгах на підставі виконавчого напису нотаріуса, який судовим рішення, що набрало законної сили, визнано таким, що не підлягає виконанню, тому у розумінні положень статті 388 ЦК України спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею;

- Апеляційний суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги про те, що при ухвалення рішення судом першої інстанції не взято до уваги обставини, встановлені у цивільній справі №755/5232/19, зокрема щодо відсутності підстав для визнання електронних торгів з реалізації квартири недійсними;

- Так, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції досліджував постанову Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №755/5232/19 та обґрунтовано зазначив про те, що обставини, які були предметом дослідження у вказаній справі мали місце до того, як виконавчий напис було визнано таким, що не підлягає виконанню рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у справі №755/13070/20;

- Верховний Суд у своїй постанові від 14 грудня 2022 року у справі №755/5232/19, в мотивування підстав для відхилення касаційної скарги зазначав, що порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом;

- Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо;

- Позивач ОСОБА_4 , користуючись своїм правом відповідно до статті 16 ЦК України, на підставі статті 388 ЦК України звернулась до суду із позовом про витребування майна у добросовісного набувача, який набув право власності на спірне нерухоме майно, яке було реалізоване на електронних торгах на підставі виконавчого напису, визнаного в подальшому судовим рішенням таким, що не підлягає виконанню;

- Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги в частині ненадання оцінки добросовісності набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

- Наведені постанови суду касаційної інстанції об`єднує загальний висновок про те, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном;

- Враховуючи наведене, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки районного суду в цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, на які посилалася відповідач в апеляційній скарзі;

- З огляду на баланс між інтересом власника спірної квартири ОСОБА_4 та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи - ОСОБА_3 , апеляційний суд зазначає таке;

- У справі, яка переглядається, надаючи оцінку обставинам вибуття спірної квартири з власності позивача та набуття відповідачем права власності на неї в контексті його добросовісності, слід звернути увагу, що спірна квартира вибула на підставі виконавчого напису нотаріуса, який за рішенням суду, що набрало законної сили, визнаний таким, що не підлягає виконанню, тобто воля позивача на відчуження квартири була відсутня;

- Відповідач набув право власності на спірну квартиру за результатами електронних торгів, проведених на виконання виконавчого напису нотаріуса, який за рішенням суду, що набрало законної сили, визнаний таким, що не підлягає виконанню;

- Доводи апеляційної скарги про те, що витребування майна призведе до безоплатного позбавлення права власності ОСОБА_3 , як добросовісного набувача, є неспроможними, оскільки відповідач може захистити своє право на отримання сплачених ним за договором купівлі-продажу грошових коштів шляхом пред`явлення відповідного позову до продавця;

- За змістом частини першої статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав;

- З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені обставини справи, у даному випадку не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у практиці ЄСПЛ. Задоволення позову та витребування у відповідача спірної квартири, яка вибула з володіння позивача поза його волею, не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а відповідатиме справедливому балансу інтересів сторін;

- Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та висновкам Верховного Суду України у зазначеній частині, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14;

- Отже, колегія суддів вважає, що витребування квартири в ОСОБА_3 на користь її законного власника - ОСОБА_4 не порушує принцип пропорційності втручання у право власності відповідача як останнього набувача квартири, яка вибула з власності позивача у незаконний спосіб, і на нього не буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Убачається, що 13.08.2024 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі наведених вище судових рішень про витребування квартири на її користь (а.с. 42).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 сформулювала правовий висновок, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц нагадала, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84).

Верховний Суд, розглянувши доводи скаржника про порушення судами принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") зазначає, що в процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору ("da mihi factum", "dabo tibi jus"). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, в самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем і відповідачем, виборі та застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та постанові Верховного Суду від 25.11.2025 у справі № 911/2250/23 (Постанова Верховного Суду від 12.05.2026 року у справі №917/250/24).

Статтею 661 ЦК України передбачено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним.

За змістом ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Згідно зі статтею 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Розглядаючи дії виконавця в порядку виконання судового рішення, Велика Палата Верховного Суду в пункті 88 постанови від 6 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) зазначила, що за змістом Закону України «Про виконавче провадження» вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна в боржника, або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувача певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов`язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну і фактичну можливість самостійно виконати свій обов`язок, але через дефект волі не виконує його. У зв`язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника. При цьому виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника.

Відповідно у контексті наявності (відсутності) волі продавця майна в процедурах примусового відчуження в межах виконавчого провадження слід враховувати обмеження правосуб`єктності власника майна, яке у даному випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження виконавець здійснює покладені на нього функції з реалізації майна, на яке звернено стягнення; натомість у боржника як власника майна у межах виконавчого провадження залишається процесуальне право оскарження рішень, дій, бездіяльності виконавця, право оскарження судових актів (рішень, ухвал), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця (див. пункт 6.34. постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

В разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт). Виконання договору з боку покупця (стягувача) полягає у внесенні на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на користь стягувача, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем (див. пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20)).

Результат аналізу функцій та повноважень державного (приватного) виконавця під час примусової реалізації майна боржника, визначений законодавством про виконавче провадження, дає підстави для висновку, що виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення торгів (аукціону), орган державної виконавчої служби, приватний виконавець виступає замовником торгів (аукціону), а торги (аукціон) з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

З аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655, 658 ЦК України вбачається, що реалізація майна боржника на торгах (аукціоні) полягає у примусовому продажі майна, яка є різновидом договору купівлі-продажу, за яким власником та продавцем відчужуваного майна є боржник, оскільки саме його майно продається. Держава не переносить на себе право власності на це майно і діє в зазначеному випадку від імені власника-боржника. Переможець торгів (аукціону) виступає покупцем, а особи, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець), яка виступає замовником електронних торгів (аукціону), та організатор електронних торгів (аукціону). Складання за результатами проведення торгів (аукціону) акта їх проведення є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на торгах (аукціоні), тобто є правочином.

Ураховуючи специфіку укладення договору купівлі-продажу за наслідками проведення процедури торгів (аукціону), державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор торгів не є продавцями майна боржника, не є і набувачами грошових коштів, отриманих за наслідками проведення торгів (аукціону), а кошти, які спрямовуються на покриття витрат виконавчого провадження та виконавчого збору (винагороди приватного виконавця), є виконанням зобов`язань самого боржника, встановлених законом.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21 (провадження № 61-5981сво23), в якій вказано: «у правовій доктрині сформульовано точку зору, згідно з якою продавцем майна, яке реалізується з торгів у рамках виконання рішення суду, є власник майна, оскільки саме його майно продається; держава не переносить на себе право власності на це майно і діє в зазначеному випадку від імені власника-боржника.

Таким чином, з аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655 і 656 ЦК України, положень Порядку реалізації арештованого майна вбачається, що: реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажі майна, за яким продавцем відчужуваного майна є боржник, переможець прилюдних торгів виступає покупцем, а особи, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів; складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» № 4833-IX від 07 квітня 2024 року частину першу статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено новим абзацом, відповідно до змісту якого: під час примусової реалізації майна боржника орган державної виконавчої служби, приватний виконавець не є продавцем такого майна, а виступає замовником електронного аукціону або аукціону за фіксованою ціною.

Слід зазначити, що вказаним законом не змінені функції та повноваження державного (приватного) виконавця під час примусової реалізації майна боржника, а тому наведена норма лише уточнює статус органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в процедурі примусової реалізації майна боржника, визначений законодавством, а не змінює його.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що з аналізу статей 655, 658 ЦК України вбачається, що набуття майна за результатами електронних торгів є договором купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є організатор електронних торгів, який укладає договір, та державна виконавча служба або приватний виконавець, які виконують договір у частині передання права власності на майно покупцю (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19)).

Слід звернути увагу, що такий підхід застосовувався Великою Палатою Верховного Суду, як і Верховним Судом України, переважно у справах про оспорювання торгів (аукціонів) в контексті визначення належного суб`єктного складу відповідачів саме у подібних справах.

Натомість даний спір стосується відшкодування вартості витребуваного у позивача нерухомого майна і вирішується вже після внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» щодо відсутності у приватного виконавця статусу продавця майна під час його примусової реалізації. І суд приймає до уваги, що внесеними змінами не змінені функції та повноваження державного (приватного) виконавця під час примусової реалізації майна боржника, а лише уточнено їх статус в процедурі примусової реалізації майна боржника, визначений законодавством, а не змінюють його.

Водночас, стягувач у виконавчому провадженні, в межах якого відбулась примусова реалізація майна боржника, у будь-якому разі не є продавцем за правочином з купівлі-продажу майна боржника у процедурі його примусової реалізації, а тому застосування до встановлених судом обставин справи і спрямованих до АТ «СЕНС БАНК» позовних вимог положень ст. 661 ЦК України не є можливим.

За конструкцією положень ст. 661 ЦК України у даній справі АТ «СЕНС БАНК» не є належним відповідачем.

Посилання сторони позивача на те, що банк є винним у визнанні виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки невірно розрахував заборгованість позичальника, не повідомив боржницю в належний спосіб про необхідність усунення порушення кредитного зобов`язання тощо, суд до уваги не приймає. За такою логікою сторони позивача, винним є і нотаріус який вчинив виконавчий напис, оскільки мав своїм повноваженням здійснити необхідну перевірку наданих банком документів.

Положення статті 661 ЦК України є частиною системи правил про наслідки евікції товару (тобто відсудження у покупця придбаного ним майна). Унаслідок евікції покупець позбавляється можливості панування над річчю в обсязі, що набувався ним на підставі відповідного договору купівлі-продажу, або обмежується в такому пануванні і відповідно виникають підстави для стягнення збитків із продавця за правилами статті 661 ЦК України. У статті 661 ЦК України визначене право покупця вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих продавцю евікцією товару. При цьому спеціальних правил щодо визначення складу та розміру таких збитків стаття 661 ЦК України не містить, фактично відсилаючи до загальних положень статей 22 і 623 ЦК України. Положення частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), а тому є справедливими й для будь-яких інших правовідносин, крім зобов`язальних. Оскільки у будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. Ухвалюючи рішення про стягнення збитків, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора. Отже, суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подання позову. Розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України, якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.

Разом з цим, наведена конструкція здійснення відшкодування за витребуване у покупця майно, застосовується виключно до продавця майна, що прямо зазначено у ст. 661 ЦК України. Однак, у цій справі встановлено, що АТ «СЕНС БАНК» не було продавцем квартири, яка була витребувана у позивача на користь первісного власника нерухомого майна на підставі судового рішення, а тому посилання сторони позивача на положення ст. 661 ЦК України є безпідставними і не підлягають застосуванню до вимог заявлених саме до АТ «СЕНС БАНК».

За змістом ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

На підставі положень статті 1212 ЦК України відповідати за вимогами переможців торгів (аукціонів), у яких в подальшому майно витребуване за судовим рішенням, має стягувач, який є набувачем відповідних грошових коштів, у випадку якщо заборгованість боржника перед ним визнана судом необґрунтованою, наприклад в разі скасування виконавчого документа, на виконання якого проводилися торги (аукціон).

Неповернення переможцю торгів (аукціону) коштів за придбане майно після його витребування на користь боржника у виконавчому провадженні становить втручання, яке слід розглядати у контексті загального правила, наведеного в першому реченні першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд вважає, що вимоги позивача в цій справі мають бути вирішені по суті з поверненням відповідних коштів із застосуванням наведених критеріїв на підставі положень статті 1212 ЦК України.

Глава 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" знаходиться в підрозділі 2 "Недоговірні зобов`язання" розділу 3 "Окремі види зобов`язань", який входить до книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17, від 14 грудня 2021 року в справі № 643/21744/19, від 07 лютого 2024 року в справі № 910/3831/22 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Враховуючи те, що правова підстава, на якій грошові кошти були набуті відповідачем, згодом відпала, оскільки виконавчий напис нотаріуса судовими рішеннями був визнаний таким, що не підлягає виконанню, суд дійшов висновку про те, що на підставі положень ст. 1212 ЦК України, відповідач зобов`язаний повернути позивачу належні йому грошові кошти, які відповідач отримав в процедурі виконавчого провадження за результатами реалізації квартири боржниці, адже особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Під час розгляду справи сторона відповідача посилалась на те, що може бути належним відповідачем лише за вимогами в порядку ст. 1212 ЦК України і лише в межах фактично отриманих банком коштів у відповідному виконавчому провадженні.

Разом з цим, відповідач не повідомив суд у якій конкретній сумі кошти були отримані самим банком та не надав жодних доказів із цього питання, а тому суд керуючись завданнями цивільного судочинства, з метою справедливого розгляду справи та захисту порушених прав позивача, здійснює розрахунок суми отриманої банком на підставі законодавчо визначених положень щодо розміру сум винагороди приватного виконавця та ураховуючи розмір гарантійного внеску, сплаченого позивачем до ДП «Сетам».

Із наявних в матеріалах справи письмових доказів убачається, що стартова ціна квартири становила 496345,00 грн., гарантійний внесок склав 24817,28 грн., продаж квартири позивачу відбулась за ціною 600000,00 грн., розмір додаткової винагороди Організатора торгів - 5182,72 грн., сума яку позивач мав перерахувати на рахунок продавця (ПВ Яцишина А.Н. ) - 570000,00 грн. (а.с. 57-59).

Отже, суд виходить з того, що приватному виконавцю було перераховано 570000,00 грн., частина з яких у подальшому відповідно була перерахована банку, як стягувачу у виконавчому провадженні.

Іншого суду не доведено.

Згідно ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частина п`ята статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачає, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» (далі - Порядок № 643).

Відповідно до пункту 19 Порядку № 643 (в редакції Порядку станом на час проведення електронних торгів) приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Верховний Суд у своїй постанові від 03.03.2020 року в справі №260/801/19 зазначив, що аналізуючи положення частин четвертої та п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», колегія суддів Верховного Суду доходить до висновку, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що за результатами проведених електронних торгів з продажу квартири, приватний виконавець отримав основну винагороду в розмірі 10% від суми, яка надійшла від продажу квартири, що становить 57000,00 грн. (570000,00 х 10%) і відповідно безпосередньо стягувач (відповідач у справі) одержав 513000,00 грн.

Вказані кошти в сумі 513000,00 грн., які були одержані банком в процедурі виконавчого провадження, є такими, що одержані стягувачем без достатньої правової підстави, оскільки правова підстава їх одержання в подальшому відпала, адже виконавчий документ, який виконувався в межах виконавчого провадження, за рішенням суду був визнаний таким, що не підлягає виконанню, відтак відповідач має повернути позивачу зазначені кошти.

За положеннями ст. 1212 ЦК України банк має повернути безпідставно набуте майно (кошти) і законодавством у даному випадку не передбачено відшкодування всіх збитків понесених позивачем особою, яка набула майно (кошти) за правовою підставою, яка в подальшому відпала, відтак суд не приймає до уваги результатів проведеного на замовлення сторони позивача звіту про ринкову вартість квартири станом на час її витребування.

Питання здійснення розрахунків при витребуванні майна із чужого незаконного володіння врегульовано положеннями ст. 390 ЦК України, за якою банк не є належним відповідачем.

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У своїх постановах Верховний Суд в спорах про стягнення інфляційних втрат і 3% річних від простроченої суми неодноразово викладав висновок про те, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Під час розгляду справи сторона позивача неодноразово наголошувала на тому, що отримання позивачем на теперішній час лише суми сплаченої у 2019 році за купівлю квартири не буде справедливою компенсацією. Водночас сторона позивача не була позбавлена можливості з метою досягнення відповідної компенсації та невілювання негативних інфляційних процесів заявити вимогу про стягнення відповідної суми з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, як це передбачено положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак таких вимог заявлено не було, а самостійне застосування судом наведених положень матеріального права, свідчитиме про безпідставний вихід судом за межі позовних вимог.

Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29; рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 315, 353, 354 ЦПК України, Законами України «Про виконавче провадження», «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ст.ст. 390, 650, 655, 656, 658, 661, 1212 ЦК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», треті особи: ОСОБА_4 , приватний виконавець виконавчого округу місті Києва Яцишин Андрій Миколайович, про відшкодування вартості витребуваного майна - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_3 безпідставно отримані грошові кошти в сумі 513000 (п`ятсот тринадцять тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_3 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 4144 (чотири тисячі сто сорок чотири) грн. 11 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 27.10.2026 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714);

Третя особа - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Третя особа - Приватний виконавець виконавчого округу місті Києва Яцишин Андрій Миколайович ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Суддя -