Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №600/5516/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

Суд: Чернівецький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: праці

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №600/5516/25-а

Суддя: Анісімов Олег Валерійович

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5516/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1.1. У поданому до суду позові ОСОБА_1 (далі – позивач) просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час військового стану", виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, за періоди з 18 травня 2024 року по 07 травня 2025 року, з 30 травня 2025 року по 13 червня 2025 року (включно);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час військового стану", виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, за періоди з 18 травня 2024 року по 07 травня 2025 року, з 30 травня 2025 року по 13 червня 2025 року (включно);

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 22 грудня 2023 року по дату виплати;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 22 грудня 2023 року по дату виплати.

1.2. Ухвалою суду від 25.11.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

2.1. В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що ОСОБА_1 , колишній військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , отримав поранення 21.12.2023 року, що підтверджується первинною медичною картою за формою 100 від 22.12.2023 та довідкою про обставини травми №693/35 від 01.01.2024, де зазначено, що поранення отримано за безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань.

2.2. Внаслідок отриманої травми позивач у період з 22.12.2023 по 13.06.2025 перебував в різних закладах охорони здоров`я, в тому числі за кордоном, на стаціонарному лікуванні, що підтверджується відповідними медичними документами.

2.3. Однак, відповідачем, всупереч чинному законодавству, не було виплачено позивачу в повному розмірі додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 100000,00грн за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та перебування у відпустці, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини.

2.4. Окрім цього, враховуючи невиплату позивачу частини грошового забезпечення, так і порушення строку його виплати, вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати такого грошового забезпечення за період з 22.12.2023 року по день виплати грошового забезпечення.

Позиція відповідача

2.5. Від представника Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову, з огляду на таке.

2.6. Позивачу згідно наказу відповідача №258 від 16.08.2024 року з розрахунку 100 000 грн за повний місяць, за періоди: з 22.12.2023 по 31.12.2023 року, з 01.01.2024 по 31.01.2024 року, з 01.02.2024 по 29.02.2024 року, з 01.03.2024 по 27.03.2024 року виплачено 27.03.2024 додаткову винагороду у сумі 319 354,84 грн.

Також, згідно наказу №33 від 27.01.2025 року з розрахунку 100 000 грн за повний місяць, за періоди з 28.03.2024 по 31.03.2024 року, з 01.04.2024 по 30.04.2024 року, з 01.05.2024 по 17.05.2024 року позивачу 26.02.2025 виплачено додаткову винагороду у сумі 167 741,94 грн.

Згідно наказу №221 від 26.06.2025 року з розрахунку 100 000 грн за повний місяць, за періоди з 08.05.2025 по 29.05.2025 позивачу 20.08.2025 виплачено додаткову винагороду у сумі 53 225,80 грн.

За таких обставин, вказує, що відповідачем було виплачено повну суму додаткової винагороди, згідно наявних медичних документів, що підтверджують перебування позивача на стаціонарному медичному лікуванні внаслідок отриманої травми пов`язаної із захистом Батьківщини.

2.7. При цьому, у військової частини відсутні та позивачем не надано до суду докази перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини у період з 18.05.2024 по 07.05.2025. Відтак, відповідачем правомірно не сплачувалась додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час військового стану" за вказаний період.

2.8. Окрім цього вказує, що з урахуванням своєчасної та повної виплати додаткової винагороди збільшеної до 100 тис. грн. за місяць пропорційно часу перебуванні на лікуванні позивачем не доведено факту порушення його прав, внаслідок чого позовні вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення вважає необґрунтованими, безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

3.1. ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у званні солдат у військовій частині НОМЕР_1 .

3.2. Згідно довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №693/35 від 01.01.2024 року ОСОБА_1 , 21.12.2023 року одержав вибухову травму, вогнепальне осколкове наскрізне поранення лівого плеча з масивним дефектом м`яких тканин та кісток ліктьового суглоб), вогнепальне осколкове поранення ділянки лівої лопатки з відкритим переломом тіла лопатки. За обставин: безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 , на території України, в результаті ураження саморобним вибуховим пристроєм противника, перебуваючи засобах індивідуального захисту (бронежилет, кевларова каска). В стані алкогольного та наркотичного сп`яніння не перебував.

3.3. Первинну медичну допомогу ОСОБА_1 отримав 21.12.2023 року відповідно до Первинної медичної картки за формою 100 від 22.12.2023 року.

3.4. Відповідно до Довідки військово-лікарської комісії №91 від 27.02.2024 року, за результатами медичного огляду позивача встановлено: «Поранення, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини». Згідно класифікації тяжкості отриманих травм дана травма відноситься до тяжких.

3.4. У зв`язку із отриманою травмою позивач перебував:

- в період 22.12.2023 по 24.12.2023 на стаціонарному лікуванні у КНП «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №26694;

- в період з 24.12.2023 по 29.12.2023 року на стаціонарному лікуванні у КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» ДОР, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №Е20786;

- в період з 30.12.2023 по 29.01.2024 на стаціонарному лікуванні у КП «Волинська обласна клінічна лікарня», що підтверджується випискою з медичної карти №34652/591/18;

- в період з 29.01.2024 по 27.02.2024 на стаціонарному лікуванні у КП «Луцька центральна районна лікарня» Підгайцівської сільської ради, що підтверджується виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №608;

- в період з 11.03.2024 по 12.03.2024 на стаціонарному лікуванні у КНП «1 територіальне медичне об`єднання м. Львова», що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №23133;

- в період з 08.05.2025 по 29.05.2025 року перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №6405;

- в період з 29.05.2025 по 13.06.2025 року перебував на стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №1993.

3.5. Окрім цього, згідно висновку про необхідність направлення особи із складових сил оборони або сил безпеки, постраждалої у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на лікування за кордон від 01.02.2024 року, виданого КП "Луцька центральна районна лікарня» встановлено необхідність направлення ОСОБА_1 на лікування за кордон.

3.6. У відповідь на адвокатський запит Міністерство охорони здоров`я України, листом №29/25301/2-25 від 12.08.2025 року повідомило, що Командування Медичних сил Збройних Сил України надіслало Міністерству охорони здоров`я України в електронній формі копії документів щодо розгляду питання направлення на лікування за кордон ОСОБА_1 , що регламентовано пунктом 5 Порядку.

Міністерство охорони здоров`я України листом від 09.03.2024 №29/10727/2-24 поінформувало ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрацію Державної прикордонної служби України та Міністерство закордонних справ України, ОСОБА_1 .

Транспортування ОСОБА_1 здійснено 11.03.2024 до закладу охорони здоров`я Федеративної Республіки Німеччина.

Додатково повідомлено, що Порядком №411 не передбачено обмін інформацією з іноземними медичними закладами щодо лікування військовослужбовців. Отримання медичної документації щодо лікування військовослужбовців, зокрема ОСОБА_1 , не передбачено Порядком. Порядком не передбачено отримання інформації від іноземних медичних закладів щодо повернення військовослужбовців після лікування до України.

3.7. Згідно свідоцтва про хворобу №2025-0525-1547-1947-0 від 27.05.2025, встановлено, що поранення ОСОБА_1 пов`язане із захистом Батьківщини та відноситься до тяжких.

3.8. Згідно відповіді на адвокатський запит Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 22.09.2025 відповідно до записів в історії хвороби №1993 "Подання на військову-лікарську комісію" від 27 травня 2025 року в пункті 9. Перебував на обстеженні і лікуванні, зокрема: у ФРН з 13.03.2024 по 07.05.2025.

3.9. Згідно доводів представника відповідача позивачу виплачено:

- відповідно до наказу №258 від 16.08.2024 року з розрахунку 100 000 грн за повний місяць, за періоди: з 22.12.2023 по 31.12.2023 року, з 01.01.2024 по 31.01.2024 року, з 01.02.2024 по 29.02.2024 року, з 01.03.2024 по 27.03.2024 року додаткову винагороду у сумі 319 354,84 грн;

- згідно наказу №33 від 27.01.2025 року з розрахунку 100 000 грн за повний місяць, за періоди з 28.03.2024 по 31.03.2024 року, з 01.04.2024 по 30.04.2024 року, з 01.05.2024 по 17.05.2024 року додаткову винагороду у сумі 167 741,94 грн;

- згідно наказу №221 від 26.06.2025 року з розрахунку 100 000 грн за повний місяць, за періоди з 08.05.2025 по 29.05.2025 додаткову винагороду у сумі 53 225,80 грн.

Вказана обставина не заперечується позивачем та підтверджується виписками про рух коштів по картці/рахунку АТ КБ "Приват банк", згідно яких 28.09.2024 відповідачем на картковий рахунок позивача нараховано 319 354,84 грн, 26.02.2024 року нараховано 167 741,94 грн та 20.08.2025 року нараховано 53 225,80 грн.

3.10. Водночас, у матеріалах справи відсутні відомості щодо здійснення виплати позивачу додаткової винагороди за період з 18.05.2024 по 07.05.2025 та з 30.05.2025 по 13.06.2025.

Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду із даним позовом.

ІV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ СУДУ

4.1. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

4.2. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

4.3. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XI). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

4.4. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

4.5. Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

4.6. На час виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

4.7. Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII “Про правовий режим воєнного стану” (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

4.8. Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закон №1932-XII) військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

4.16. Частиною 1 статті 12 Закону №1932-XII визначено, що участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

4.14. Отже, відповідач, як військове формування, починаючи з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року здійснює передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

4.17. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

4.18. У пункті 1 постанови №168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

4.19. Також пункт 1 постанови №168 передбачає, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Отже, аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 100000 гривень є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану.

4.20. Ця додаткова винагорода підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Тож, суд наголошує, що оскільки додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, очевидно, що застосування норм постанови №168, яка регулює питання виплати додаткової винагороди, повинно відбуватися з урахуванням положень Закону №2011-ХІІ та прийнятого на його підставі Порядку №260.

4.21. Пункт 11 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачає, що військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.

Аналогічне правило як було зазначено вище закріплено в абзаці другому пункту 9 розділу І Порядку № 260.

4.22. Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) (далі - ВЛК) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати.

4.23. У відповідності до пункту 6.13 глави 6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства України від 14.08.2008 № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (далі - Положення №402) загальний час безперервного перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль. Не пізніше закінчення строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.

4.24. У разі визнання військовослужбовця ВЛК непридатним до військової служби, документи про його звільнення з військової служби можуть бути надіслані посадовій особі, яка видає наказ про звільнення, до виписки військовослужбовця із закладу охорони здоров`я (установи).

Медичний огляд ВЛК з метою визначення потреби у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування.

4.25. У разі направлення військовослужбовців на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, безперервним перебуванням на лікуванні за кордоном вважається період надання медичних послуг в закладах охорони здоров`я іноземних держав, включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого та час очікування між плановими етапами лікування, реабілітації, протезування.

Після повернення із лікування з-за кордону військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК закладів охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України для визначення придатності до військової служби або потреби у тривалому лікуванні, за рішенням керівника закладу охорони здоров`я (установи) або інших осіб, визначених абзацом першим пункту 6.1 глави 6 цього розділу.

4.26. З метою визначення потреби (відсутності потреби) у продовженні тривалого лікування військовослужбовців за кордоном, медичний огляд може проводитися дистанційно, гарнізонними ВЛК НВМКЦ «ГВКГ», ВМКЦ регіонів за направленням командирів військових частин за місцем їх служби або посадових осіб, у розпорядженні яких перебувають військовослужбовці. У таких випадках до ВЛК разом з направленням на медичний огляд подаються медичні документи військовослужбовця (документи, що підтверджують направлення на лікування за кордон, виписки із медичних карт стаціонарного хворого, консультативні висновки лікарів-спеціалістів, результати додаткових методів досліджень, довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), медичні документи іноземних закладів охорони здоров`я (завірені в установленому законодавством порядку копії, перекладені українською мовою) та військово-облікові документи (довідки про проходження військової служби, у тому числі за кордоном, про безпосередню участь у бойових діях тощо).

4.27. Постанова ВЛК про продовження тривалого лікування оформляється довідкою ВЛК, затвердженню штатною ВЛК не підлягає та направляється посадовій особі, яка видала направлення на медичний огляд.

4.28. У відповідності до пункту 6.16. глави 6 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд ВЛК обов`язково проводиться військовослужбовцям, які потребують тривалого лікування за кордоном та направляються для лікування за кордон з метою отримання медичної та/або реабілітаційної допомоги.

4.29. Військовослужбовці, які згідно з Критеріями направлення громадян України для лікування за кордон на період дії воєнного стану, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.04.2022 № 574 належать до категорії пацієнтів, медична та/або реабілітаційна допомога яким може надаватися за кордоном, направляються на медичний огляд ВЛК для визначення потреби у тривалому лікуванні за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи).

4.30. Щодо військовослужбовців, які згідно із зазначеними в абзаці другому цього пункту Критеріями потребують лікування за кордоном та направляються для лікування за кордон з метою отримання медичної допомоги, ВЛК приймає постанову: «Потребує тривалого лікування протягом ______ календарних днів». Примірник довідки ВЛК із зазначеною постановою підлягає направленню до військової частини за місцем проходження служби військовослужбовцем, відповідно до пункту 22.5 глави 22 цього розділу.

4.31. Механізм направлення військовослужбовців на лікування за кордон визначається Порядком направлення осіб із складових сил оборони та сил безпеки, постраждалих у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на лікування за кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 № 411.

4.32. Повертаючись до спірних правовідносин щодо неврахування відповідачем періодів перебування позивача на стаціонарному лікуванні внаслідок отриманої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини з 18.05.2024 по 07.05.2025 та з 30.05.2025 по 13.06.2025, суд зазначає таке.

4.33. Дослідженими матеріалами справи судом встановлено, що згідно висновку про необхідність направлення особи із складових сил оборони або сил безпеки, постраждалої у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на лікування за кордон від 01.02.2024 року, виданого КП "Луцька центральна районна лікарня» встановлено необхідність направлення ОСОБА_1 на лікування за кордон.

4.34. Листом Міністерства охорони здоров`я України №29/25301/2-25 від 12.08.2025 року підтверджується факт транспортування ОСОБА_1 11.03.2024 до закладу охорони здоров`я Федеративної Республіки Німеччина.

4.35. Згідно відповіді Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 22.09.2025 відповідно до записів в історії хвороби №1993 "Подання на військову-лікарську комісію" від 27 травня 2025 року в пункті 9. Перебував на обстеженні і лікуванні, зокрема: у ФРН з 13.03.2024 по 07.05.2025.

4.36. Відповідно до п.8 Подання на військово-лікарську комісію від 27.05.2025 року позивачу проведено, зокрема, наступні операції: 03.02.2025 - демонтаж апарату зовнішньої фіксації, тотальне цементне протезування лівого ліктьового суглоба. 20.02.2025 - хірургічна обробка післяопераційної рани.

Окрім цього, суд зауважує, що після повернення з лікування у Федеративній Республіці Німеччина позивач одразу ж продовжив стаціонарне лікування, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №6405 Військово-медичного клінічного центру Західного регіону та свідоцтвом про хворобу №2025-0525-1547-1947-0 від 27.05.25, виданого ВЛК Госпітальної ВЛК хірургічного профілю "Військово-медичний клінічний центр Західного регіону".

4.37. Суд зауважує, що згідно з пунктом 1.1. глави 1 розділу І Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови), з метою, зокрема, необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров`я; потреби у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що висновок ВЛК є змістом (суттю) постанови ВЛК, яка може бути оформлена в формі свідоцтва, довідки або протоколу. Іншими словами, довідка ВЛК є формальним вираженням постанови ВЛК, яка по суті містить в собі висновок, сформований ВЛК за наслідком медичного огляду.

4.38. Суд наголошує на тому, що виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України, громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення

4.39. Тож, за наявності висновку ВЛК про потребу направити позивача на лікування за кордон та відповідно потреби його у тривалому лікуванні, нормами Порядку №260 встановлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки командира військової частини: видати наказ про продовження виплати грошового забезпечення.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом, зокрема у постанові від 19.06.2025 у справі № 480/9155/23.

4.40. Окрім цього, дослідженими матеріалами справи судом встановлено, що у спірний період з 29.05.2025 по 13.06.2025 позивач перебував на лікуванні у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №1993 та не заперечується відповідачем.

Доказів нарахування та виплати додаткової винагороди за вказаний період відповідачем не надано.

4.41. Відтак, з урахуванням того, що відповідачем рішення про припинення виплати грошового забезпечення позивачу у спірні періоди не приймалось, тому позивач має право на отримання додаткової винагороди збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини за періоди з 18 травня 2024 року по 07 травня 2025 року та з 30 травня 2025 року по 13 червня 2025 року (включно).

4.42. За таких обставин, суд визнає бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168 у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування позивача на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, за періоди з 18 травня 2024 року по 07 травня 2025 року та з 30 травня 2025 року по 13 червня 2025 року (включно), такою, що не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, а тому є протиправною.

Відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 22 грудня 2023 року по дату виплати, суд зазначає таке.

4.43. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі по тексту - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

4.44. Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

4.45. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

4.46. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3 Закону № 2050-III).

4.47. Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону № 2050-III).

4.48. Своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає (ст. 5 Закону № 2050-III).

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (ч.1 ст.7 Закону № 2050-III).

4.49. Зі змісту наведеної вище ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. А статті 2,3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

4.50. Підстави та механізм виплати компенсацій встановлено відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі по тексту - Порядок №159).

4.51. Відповідно до п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

4.52. Судом встановлено, що відповідачем здійснено виплату позивачу додаткової винагороди:

- за період з 22.12.2023-27.03.2024, у сумі 319 354,84, яка була виплачена 28.09.2024 року;

- за період з 28.03.2024-17.05.2024, у сумі 167 741,94, яка була виплачена 26.02.2025 року;

- за період з 08.05.2024-29.05.2024, у сумі 53 225,80, яка була виплачена 20.08.2025 року.

Виплату додаткової винагороди за періоди з 18.05.2024-07.05.2025 та з 30.05.2025-13.06.2025 взагалі не здійснено.

4.53. Разом з тим, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на вказану суму не була нарахована відповідачем при здійсненні вказаних виплат, протилежного відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено.

4.54. За таких обставин, наявні підстави для нарахування та виплати позивачу втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманого грошового забезпечення.

4.55. Статтею 3 Закону України №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

4.56. Згідно з положеннями статті 4 Закону України №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

4.57. У постанові від 04 вересня 2025 року у справі № 420/16557/24 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати нараховується за весь період невиплати доходу, включно з днем фактичної виплати.

4.58. Відтак, враховуючи наявність встановленого факту невиплати позивачу грошового забезпечення в повному обсязі, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків їх виплати з дня виникнення у нього права на їх виплату, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 22 грудня 2023 року по дату виплати.

4.59. З урахуванням викладеного, позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

4.60. Щодо доводів відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позовом суд зазначає, що оцінку цьому надано судом під час винесення ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Окрім цього, посилаючись на обізнаність позивача із сумами виплаченими йому при звільненні представник відповідача посилається на грошовий атестат, який надано позивачу 09.08.2025 року під час остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу військової частини. Однак копії відповідного грошового атестату із відміткою про ознайомлення про нараховані та виплачені позивачу суми грошового забезпечення представник відповідача до суду не надав.

За таких обставин доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом суд вважає необґрунтованими.

V. ВИСНОВКИ СУДУ

5.1. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

5.2. Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що військовою частиною НОМЕР_1 у спірних правовідносинах не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо не нарахування та не виплати додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 , передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” у розмірі до 100 000 гривень за період лікування з 18 травня 2024 року по 07 травня 2025 року та з 30 травня 2025 року по 13 червня 2025 року (перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, та/або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії) у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини.

5.3. Суд наголошує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

5.4. Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах. Роль суду в правовій державі, окрім іншого, полягає в забезпеченню правового порядку та правової визначеності. Суд не може використовуватись як механізм розбалансування правовідносин, його діяльність має відповідати вимогам справедливості та враховувати наслідки реалізації його рішень.

5.5. За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов підлягає задоволенню з підстав, викладених у його мотивувальній частині.

5.6. Суд також зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

6.1. Згідно частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.

6.2. У цій справі позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від нього відповідно до Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 року, №3674-VI.

6.3. Водночас, з матеріалів справи судом встановлено, що позивачем понесено витрати на правничу допомогу.

6.4. Так, у клопотанні про стягнення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26000 грн.

6.5. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача суду надав:

- ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Кулею В.С. №1594181 від 19.11.2025 року;

- додаткову угоду №3 до договору про надання правової допомоги №150725-2д від 15.07.2025 року від 18.11.2025 року

- акт прийому-передачі (юридичних послуг та гонорару) від 18.02.2026 року;

- прибутковий касовий ордер №150725-2д/3 від 18.02.2026 року, згідно якого адвокатом Кулею В.С. прийнято від ОСОБА_1 26000 грн 00 коп.

6.6. Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

6.7. Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

6.8. Зокрема, відповідно до частин 3,4 цієї статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

6.9. Адвокатом Кулею В.С. надано суду ряд первинних документів, які підтверджують надання ним послуг правової допомоги позивачу.

6.10. Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

6.11. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6 статті 134 КАС України).

6.12. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).

6.13. Згідно наявних у матеріалах справи доказів позивачем за послуги правової допомоги фактично сплачено 26000,00 грн.

6.14. Приписами частини 1 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.

6.15. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону).

6.16. Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

6.17. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

6.18. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

6.19. Як зазначено судом вище, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).

6.20. Зазначене право належить виключно відповідачеві і суд самостійно не вправі доводити неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6.21. Так, у поданому до суду клопотанні представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із тим, що такі є завищеними щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та є неспіврозмірними.

6.22. Суд звертає увагу, що в постанові від 24.10.2019 року по справі № 905/1795/18 Верховний Суд зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

6.23. Таким чином, оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 15000 грн. При цьому, судом проаналізовано складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також враховану категорію справи.

6.24. Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

6.25. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

6.26. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

6.27. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час військового стану", виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, за періоди з 18 травня 2024 року по 07 травня 2025 року та з 30 травня 2025 року по 13 червня 2025 року (включно).

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час військового стану", виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, за періоди з 18 травня 2024 року по 07 травня 2025 року та з 30 травня 2025 року по 13 червня 2025 року (включно).

4. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 22 грудня 2023 року по дату виплати.

5. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 22 грудня 2023 року по дату виплати.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя О.В. Анісімов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua