Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №560/14863/26
Суддя: Шевчук О.П.
Справа № 560/14863/26
РІШЕННЯ
іменем України
27 жовтня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач має право на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбаченої абзацом другим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Позивач вважає ненарахування та невиплату йому Винагороди протиправною бездіяльністю відповідача, оскільки відмова ґрунтується виключно на моменті прийняття позивача на військову службу за контрактом до початку дії воєнного стану, що порушує загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, який є важливим елементом забезпечення верховенства права.
Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про перебування на військовій службі від 11.06.2026 року №3623/кп.
Встановлено, що позивач з 16 листопада 2020 року проходив строкову військову службу, а 19 червня 2021 року був прийнятий на військову службу за контрактом у віці до 25 років, тобто до введення в Україні воєнного стану, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_3 .
Позивач належить до осіб рядового складу Збройних Сил України. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_4 .
Встановлено, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025 року, що підтверджується Довідкою про безпосередню участь від 30.06.2026 року №4084/кп. Зокрема, станом на 13.02.2025 року позивач перебував безпосередньо в районах ведення бойових дій у Донецькій та Луганській областях у періоди з 15.05.2023 по 15.10.2023, з 03.11.2023 по 04.07.2024 та з 23.07.2024 по 19.10.2024, а також у подальші періоди.
Позивач звернувся до відповідача з документами щодо виплати винагороди передбаченої абзацом другим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Листом від 21.06.2026 року №3487/кп відповідач відмовив позивачу у виплаті Винагороди, повідомивши, що на підставі Акта попередньої перевірки законності нарахування одноразової грошової винагороди військової частини НОМЕР_5 від 19.06.2026 року №607/27908 документи позивача не прийнято до розгляду у зв`язку із прийняттям позивача на військову службу до 24 лютого 2022 року, у зв`язку з чим позивача не включено до проєкту наказу командира військової частини НОМЕР_1 для здійснення виплат, передбачених Постановою №153.
Позивач вважає ненарахування та невиплату йому винагороди протиправною бездіяльністю відповідача, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно частин першої-четвертої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Згідно з абзацом другим пункту 4 Постанови №153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 4 Постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Таким чином, винагорода передбачена постановою №153 є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а саме належить до одноразових видів грошового забезпечення.
Суд звертає увагу, що для нарахування та виплати винагороди передбаченої постановою №153 військовослужбовець має відповідати всім наступним критеріям: 1) бути громадянином України; 2) бути прийнятим або призваним на військову службу у віці до 25 років; 3) бути прийнятим або призваним на військову службу під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №2102-IX; 4) брати безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153; 5) не мати випадків притягнення до кримінальної відповідальності, два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
Суд встановив, що факт безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій підтверджується Довідкою про безпосередню участь від 30.06.2026 року №4084/кп, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , у якій зазначено періоди такої участі. Загальна тривалість безпосередньої участі Позивача у бойових діях станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) перевищує шестимісячний строк.
Суд звертає увагу, що згідно позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 вказано, що відсутність у військовослужбовця бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів (донесень) командирів підрозділів не може бути підставою для відмови, оскільки такі документи оформлюються начальником (командиром) підрозділу, де проходить службу військовослужбовець, і не можуть знаходитися у самого військовослужбовця.
Суд також встановив, що позивач належить до осіб рядового складу Збройних Сил України, у віці до 25 років був прийнятий на військову службу за контрактом 19 червня 2021 року у віці до 25 років тобто у віці 21 рік.
На момент введення воєнного стану Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64 Позивач не досяг 25-річного віку та продовжував проходити службу за контрактом, дія якого фактично продовжувалась автоматично.
При цьому відповідач, як підставу для відмови у виплаті винагороди зазначає саме момент прийняття позивача на військову службу за контрактом до початку дії воєнного стану.
Суд вважає, що перебування позивача станом на 24.02.2022 на військовій службі не впливає на набуття права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, оскільки як в редакції на момент її прийняття, так і в подальшому в редакції внесених до неї змін, вказана Постанова не містить таких умов та/або обмежень у виплаті спірної грошової винагороди щодо осіб, які до введення на території України воєнного стану вже проходили військову службу, а в подальшому під час воєнного стану, перебуваючи на військовій службі продовжили дію контракту про проходження військової служби.
З огляду не це, продовження дії контракту, укладеного до введення воєнного стану, оформлене відповідним наказом командира військової частини на період дії воєнного стану, для цілей абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 прирівнюється до прийняття на військову службу під час воєнного стану, оскільки саме з моменту такого продовження і надалі особа проходить службу виключно в умовах воєнного стану на загальних для цієї категорії підставах.
Отже, на переконання суду, у спірних правовідносинах фактично відбулася зміна істотних умов контракту, що за своєю правовою суттю та наслідках для особи є укладенням нової угоди (за відсутності обопільної згоди сторін на пролонгацію та порушення принципу добровільності проходження служби за контрактом), а відтак у даному випадку наявні всі правові підстави стверджувати про укладення з позивачем нового контракту про проходження військової служби на новий строк й за нових умов звільнення зі служби.
Оцінюючи зазначені зміни умов, суд керується принципом превалювання суті правовідносин над формою, через яку вони реалізуються, у зв`язку з чим доходить висновку, що Державою за її одностороннім волевиявленням було укладено з позивачем новий контракт про проходження військової служби безпосередньо під час дії воєнного стану, як того й вимагають приписи пункту 4 Постанови № 153.
Таким чином, запроваджений Урядом країни експеримент по залученню до військової служби осіб віком від 18 до 25 років жодним чином не може обмежувати в праві на отримання грошової винагороди, встановленою Постановою № 153, осіб, які станом на 24 лютого 2022 року вже проходили військову службу у віці від 18 до 25 років, і продовжили таку службу після 24 лютого 2022 року, ставши на захист Держави. В протилежному випадку порушується принцип справедливості у взаємовідносинах «держава-людина» та рівноправності громадян, які до настання мобілізаційного віку добровільно стали на захист суверенітету країни».
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач відповідає умовам, визначеним Постановою №153 для отримання одноразової грошової винагороди.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідачем не проведено виплату одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати винагороди із покладенням на відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу винагороду.
Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 одноразової грошової винагороди.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 )
Головуючий суддя О.П. Шевчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua