Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №560/9385/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/9385/26

РІШЕННЯ

іменем України

27 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.02.2026 комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення про відмову позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують факт утримання дітей. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки на його утриманні перебувають четверо неповнолітніх дітей, двоє з яких є його біологічними дітьми, а двоє — дітьми дружини від попереднього шлюбу, батько яких помер. Зазначає, що всі діти проживають разом із ним та перебувають на його матеріальному забезпеченні. Вважає, що надав усі необхідні документи для підтвердження права на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», проте відповідач безпідставно відмовив у її наданні.

Ухвалою суду від 28.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірену копію протоколу №6 від 04.02.2026.

Відповідач на виконання вимог ухвали суду надав письмові пояснення, у яких позовні вимоги не визнав. Зазначив, що позивач не є біологічним батьком дітей та не подав до комісії достатніх документів, які підтверджують факт їх утримання. На підтвердження правомірності прийнятого рішення надав витяг із протоколу №6 від 04.02.2026, відповідно до якого позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з відсутністю документа про утримання дітей.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04.12.2020 між позивачем та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

У подружжя народилися двоє дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Від попереднього шлюбу дружина позивача має двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Їхній біологічний батько ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

02.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до витягу з протоколу №6 від 04.02.2026 комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення про відмову позивачу в наданні відстрочки у зв`язку з відсутністю документа, що підтверджує факт утримання дітей.

Ухвалою Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 30.04.2026 у справі №687/285/26 закрито провадження за заявою позивача про встановлення факту перебування дітей на його утриманні, оскільки зазначене питання підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Вважаючи рішення відповідача про відмову в наданні відстрочки протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.93 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно статті 1 Закону №3543-XII, встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

В частині першій статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.91 № 1932-XII (далі Закон №1932-XII) визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

Згідно частин 1-3 статті 17 Закону №1932-XII Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Згідно з абзацом 1 частини 5 статті 22 Закону №3543 призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Таким чином, у період проведення загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію", не підлягають призову на військову службу військовозобов`язані, у тому числі, на утриманні яких перебуває троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (частина 7 статті 23 Закону №3543-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560 тут і далі у редакції станом на час прийняття спірного рішення), яким зокрема, визначено процедуру надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються відповідні комісії.

Пунктом 58 Порядку №560 передбачено, що військовозобов`язані за наявності підстав для отримання відстрочки подають через центри надання адміністративних послуг на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку відповідну заяву. До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або належним чином засвідчені копії таких документів відповідно до переліку, визначеного додатком 5 до цього Порядку.

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отриману заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання необхідної інформації або використовує відомості з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом, з урахуванням установленого Порядком строку отримання відповідей на запити.

За результатами розгляду поданих документів комісія приймає рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, яке оформлюється протоколом. У разі відмови у протоколі зазначаються її причини. Про прийняте рішення заявник повідомляється у встановленому порядку.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 додатка 5 до Порядку №560 для підтвердження права на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII передбачено подання свідоцтв про народження дітей із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дітей на його утриманні (за наявності), інших документів, на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати пасинка чи падчерку до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності).

Відповідно до частини 2 та 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин 1 - 4 статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з частиною першою статті 260 Сімейного кодексу України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 Сімейного кодексу України).

Відтак, батьки повинні утримувати неповнолітню дитину. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій формі.

В свою чергу, обов`язок з утримання у мачухи, вітчима неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, виникає виключно, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Ключовими умовами для можливості одержати відстрочку з підстави, на яку покликається позивач, є наявність не менше трьох неповнолітніх дітей, які перебувають на утриманні військовозобов`язаного.

Якщо серед цих дітей є ті, які не є рідними, необхідною умовою є відсутність інших осіб, здатних утримувати цих дітей, тобто заявнику необхідно довести, що діти не мають інших членів сім`ї, які могли б забезпечити їх утримання. Це стосується рідного батька якщо він помер, позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім, перебуває в місцях позбавлення волі або з інших причин не бере участі в утриманні дітей; діда, баби, повнолітніх братів чи сестер, якщо ці особи відсутні або не можуть забезпечувати утримання через поважні причини (наприклад, інвалідність, непрацездатність, підтверджені документально). Якщо ж такі особи є і можуть надавати утримання, право на відстрочку може бути втрачене.

Як встановлено судом, позивач є біологічним батьком двох неповнолітніх дітей — ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження.

Водночас ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є дітьми дружини позивача від попереднього шлюбу, тобто позивач є їхнім вітчимом.

Матеріалами справи підтверджується, що біологічний батько зазначених дітей ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Проте ця обставина не свідчить про виникнення у позивача обов`язку щодо їх утримання, оскільки відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України такий обов`язок виникає за наявності визначених цією нормою умов.

Суд враховує, що відповідно до посвідчення батьків багатодітної сім`ї позивач та його дружина мають статус батьків багатодітної сім`ї, до складу якої входять четверо неповнолітніх дітей.

Крім того, згідно з довідкою Чемеровецької селищної ради від 25.02.2026 №32 позивач проживає разом із дружиною та чотирма неповнолітніми дітьми за однією адресою.

Разом з тим зазначені документи підтверджують сімейний статус позивача та спільне проживання з дітьми, однак не є безумовними доказами перебування всіх чотирьох дітей саме на його утриманні.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2026 у справі №320/37150/24.

У зазначеній справі Верховний Суд, розглядаючи спір щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаному, який мав двох біологічних дітей та двох дітей дружини від попереднього шлюбу, дійшов висновку, що положення пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не ставлять право на відстрочку в залежність виключно від біологічного батьківства. Визначальним є встановлення факту перебування на утриманні військовозобов`язаного трьох і більше дітей віком до 18 років.

Верховний Суд наголосив, що посвідчення батьків багатодітної сім`ї підтверджує, зокрема, перебування подружжя у зареєстрованому шлюбі, спільне проживання та виховання трьох і більше дітей, проте саме по собі не підтверджує факту утримання вітчимом пасинків або падчерок.

За результатами розгляду зазначеної справи Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову через недоведеність факту утримання військовозобов`язаним дітей дружини від попереднього шлюбу.

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд враховує, що надані позивачем документи підтверджують наявність чотирьох неповнолітніх дітей у його сім`ї, однак не доводять факту перебування на його утриманні двох дітей дружини від попереднього шлюбу.

Зокрема, матеріали справи не містять належних доказів здійснення позивачем матеріального забезпечення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також доказів того, що їхня мати чи інші особи, визначені статтею 268 Сімейного кодексу України, з поважних причин не можуть надавати дітям належного утримання.

Доводи позивача про те, що його дружина тимчасово не працює, а тому всі четверо дітей перебувають на його повному матеріальному забезпеченні, не підтверджені належними доказами.

При цьому суд зауважує, що довідка Чемеровецької селищної ради від 25.02.2026 №32, на яку посилається позивач, видана після прийняття оскаржуваного рішення від 04.02.2026 та в будь-якому разі засвідчує обставини спільного проживання, а не безпосередньо факт матеріального утримання дітей позивачем.

Суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладається на відповідача. Водночас наведена норма не звільняє позивача від необхідності доведення фактичних обставин, з якими закон пов`язує виникнення у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Як вбачається з витягу з протоколу №6 від 04.02.2026, підставою для відмови позивачу у наданні відстрочки стала відсутність документа, що підтверджує факт утримання дітей.

Оцінивши наявні у справі докази відповідно до статті 90 КАС України, суд дійшов висновку, що позивач не підтвердив належними та достатніми доказами перебування на його утриманні щонайменше трьох дітей віком до 18 років, що є обов`язковою умовою для реалізації права на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.

З огляду на викладене суд не встановив підстав для визнання протиправним та скасування рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом №6 від 04.02.2026.

Оскільки вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву та надати відстрочку є похідними від вимоги про скасування оскаржуваного рішення, підстави для їх задоволення також відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя П.І. Салюк