Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №560/3555/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №560/3555/26

Суддя: Блонський В.К.

Справа № 560/3555/26

РІШЕННЯ

іменем України

27 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.02.2026 по 06.03.2026.

2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.02.2026 по 06.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.02.2026 його звільнили з військової служби в запас у зв`язку зі звільненням з полону і виключили зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Однак у день звільнення відповідач не виплатив йому належні суми грошового забезпечення. Остаточний розрахунок відповідач провів лише 06.03.2026. Того дня на картковий рахунок позивача надійшло 192 809,37 грн і 406 953,08 грн. Позивач вважає, що спеціальне законодавство не регулює відповідальність за затримку розрахунку з військовослужбовцем при звільненні, тому застосовуються статті 116, 117 Кодексу законів про працю України. На цій підставі він має право на середній заробіток за час затримки розрахунку з 05.02.2026 (наступного дня після звільнення) по 06.03.2026 (включно).

Ухвалою від 09.03.2026 суд відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження та витребував у військової частини НОМЕР_1 довідку (із розрахунком) про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два останніх місяці перед його звільненням (грудень 2025 - січень 2026 року).

Відповідач подав відзив і просить відмовити в задоволенні позову. Відповідач не заперечує, що позивача виключено зі списків особового складу 04.02.2026, а повний розрахунок проведено 06.03.2026. На його думку, виплати проведено в порядку і в строки, визначені абзацом другим пункту 7 Окремого доручення Міністра оборони України від 04.01.2026 №38/уд та вказівкою Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 29.06.2022 №423/132. За Окремим дорученням грошове забезпечення нараховують і виплачують до 20 числа щомісяця, а якщо кошти надходять пізніше, то протягом трьох днів після їх надходження. Вказівка встановлює порядок і строки подання заявок на фінансування, зокрема для розрахунків зі звільненими військовослужбовцями. Відповідач зазначає, що вільних коштів для розрахунків у день звільнення не має: такі кошти він повинен замовляти в розпорядника бюджетних коштів вищого рівня, а розрахунок проводить після їх надходження. Крім того, позивач, на думку відповідача, помилково включив до періоду затримки 06.03.2026, оскільки в цей день проведено останню виплату. На виконання ухвали суду відповідач надав довідку від 16.03.2026 №2497/63-77.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.07.2024 №97 його з 04.07.2024 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.02.2026 №32 майора ОСОБА_1 , заступника командира 2 загону спеціальних операцій з логістики, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 04.02.2026. Його звільнили наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 13.01.2026 №9 у запас відповідно до підпункту «д» пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку зі звільненням з полону. Цим же наказом позивачу визначено до виплати:

- премію і надбавки за період з 01 по 04 лютого 2026 року;

- одноразову грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2026 роки;

- одноразову грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2020-2026 роки;

- одноразову грошову допомогу при звільненні;

- грошову компенсацію за неотримане речове майно;

- грошову допомогу на оздоровлення за 2026 рік.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .

У день виключення зі списків особового складу (04.02.2026) відповідач не виплатив позивачу належні суми. 06.03.2026 відповідач перерахував на картковий рахунок позивача 192 809,37 грн і 406 953,08 грн, а всього 599 762,45 грн. Вказане підтверджується квитанціями про зарахування коштів і довідкою від 16.03.2026 №2497/63-77. Відповідач визнає, що саме 06.03.2026 він провів повний розрахунок з позивачем.

Згідно з довідкою від 16.03.2026 №2497/63-77 грошове забезпечення позивача становило:

- за грудень 2025 року 55 488,78 грн (31 календарний день);

- за січень 2026 року 56 855,55 грн (31 календарний день);

- всього 112 344,33 грн за 62 календарні дні.

Середньоденне грошове забезпечення становить 1812,01 грн.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України та грошове забезпечення військовослужбовців врегульовані:

- Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII);

- Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008);

- Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, зазначеними спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано питання відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю належних йому сум при виключенні зі списків особового складу.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22).

Оскільки спеціальне законодавство не передбачає відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідач у відзиві теж визнає, що спеціальне законодавство цих відносин не регулює.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Позивача виключено зі списків особового складу 04.02.2026, тому саме в цей день відповідач повинен був виплатити йому всі належні суми. Відповідач цього не зробив і провів розрахунок лише 06.03.2026. Спору про розмір виплачених сум між сторонами немає.

Доводи відповідача про те, що виплати проведено в порядку і строки, визначені Окремим дорученням Міністра оборони України від 04.01.2026 №38/уд і вказівкою Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 29.06.2022 №423/132, суд відхиляє. Ці документи визначають внутрішній порядок планування, замовлення і фінансування видатків на грошове забезпечення в системі Міністерства оборони України. Вони не можуть змінювати строк розрахунку зі звільненим військовослужбовцем, який прямо встановлений пунктом 242 Положення №1153/2008 і статтею 116 КЗпП України, тобто день виключення зі списків особового складу (день звільнення). Строки щомісячної виплати грошового забезпечення (до 20 числа місяця) стосуються військовослужбовців, які продовжують службу, і не поширюються на остаточний розрахунок при звільненні.

Відсутність у відповідача вільних коштів і необхідність замовляти їх у розпорядника бюджетних коштів вищого рівня також не звільняють його від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Організація фінансування розрахунків зі звільненими військовослужбовцями є обов`язком суб`єкта владних повноважень і не може покладати на військовослужбовця негативні наслідки. Крім того, відповідач заздалегідь знав про звільнення позивача: наказ про звільнення видано 13.01.2026, тобто майже за місяць до виключення зі списків особового складу. Тому відповідач мав достатньо часу, щоб замовити кошти і провести розрахунок у визначений строк. Доказів того, що він вчинив для цього всі залежні від нього дії, відповідач не надав.

Не приймає суд і довід відповідача про те, що 06.03.2026 не може входити до періоду затримки. Стаття 117 КЗпП України визначає, що середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, день фактичного розрахунку охоплюється періодом, за який виплачується відшкодування. До того ж до моменту зарахування коштів 06.03.2026 позивач не отримав належних йому сум.

Отже, строк затримки розрахунку слід рахувати з 05.02.2026 по 06.03.2026 включно, тобто 30 календарних днів. Позивача звільнено після 19.07.2022, тому до спірних правовідносин застосовується стаття 117 КЗпП України в чинній редакції, яка обмежує період виплати середнього заробітку шістьма місяцями. Період затримки цього обмеження не перевищує.

Визначаючись щодо розміру відшкодування, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що для всіх інших випадків збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно з довідкою відповідача від 16.03.2026 №2497/63-77 грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням (грудень 2025 - січень 2026 року) становило 112 344,33 грн за 62 календарні дні. Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення становить 1812,01 грн (112 344,33 грн : 62 дні).

Середнє грошове забезпечення за період з 05.02.2026 по 06.03.2026 становить 54 360,30 грн (1812,01 грн х 30 днів).

Разом з тим суд враховує, що встановлене законодавцем шестимісячне обмеження періоду нарахування відшкодування не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а саме розумності, справедливості та пропорційності (співмірності) визначення розміру відшкодування, оскільки мета цієї норми - компенсація майнових втрат працівника, а не покарання роботодавця. Аналогічний висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Відповідач не виплатив у день звільнення жодної частини належних позивачу сум. Усі вони, загалом 599 762,45 грн, виплачені несвоєчасно, тобто частка несвоєчасно виплаченої суми становить 100 %. Визначений розмір відшкодування (54 360,30 грн) становить менше десятої частини несвоєчасно виплаченої суми і нараховано його лише за фактичний період затримки, який триває трохи більше місяця. Тому суд вважає таке відшкодування співмірним і таким, що відповідає критеріям розумності, справедливості й пропорційності. Підстав для його зменшення суд не вбачає.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач правомірності невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні не довів.

Враховуючи наведене, позов необхідно задовольнити.

Позивач судовий збір не сплачував, доказів понесення сторонами інших судових витрат немає, тому підстави для їх розподілу відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.02.2026 по 06.03.2026.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.02.2026 по 06.03.2026 в розмірі 54 360,30 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )

Головуючий суддя В.К. Блонський

Оригінал: reyestr.court.gov.ua