Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №560/3268/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3268/26

РІШЕННЯ

іменем України

27 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати їй компенсації втрати частини доходів за період з 17.05.2023 по 31.01.2026 відповідно до ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III та Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період з 17.05.2023 по 31.08.2023;

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 17.05.2023 по 31.01.2026 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III та Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 159, у звязку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період з 17.05.2023 по 31.08.2023.

3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, утриманих з одноразово виплаченої 31.01.2026 року суми грошового забезпечення.

4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих з фактично виплаченого 31.01.2026 року суми грошового забезпечення, відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі №560/6253/24 визнано протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ) додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за безпосередню участь у бойових діях. На виконання цього рішення відповідач лише 31.01.2026 перерахував позивачу 235 616,24 грн. Позивач вважає, що додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення і не має разового характеру, тому через затримку її виплати понад два роки вона має право на компенсацію втрати частини доходів. На підтвердження своєї позиції посилається на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.04.2025 у зразковій справі №280/8933/24. Крім того, на думку позивача, під час виплати відповідач утримав податок на доходи фізичних осіб і військовий збір, але не нарахував і не виплатив компенсацію утриманого податку, передбачену Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Ухвалою від 04.03.2026 суд відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження та витребував у відповідача інформацію щодо правонаступництва військової частини НОМЕР_2 .

Ухвалою від 16.03.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.

Відповідач подав відзив, у якому просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що з 01.08.2025 військова частина НОМЕР_2 розформована, а її правонаступником визначено військову частину НОМЕР_1 . Рішення суду у справі №560/6253/24 виконане, що підтверджується відомістю розподілу виплат від 31.01.2026 №260131PB000053422689. Додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168, відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, тому на неї не поширюється Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Щодо компенсації податку відповідач вказує, що позивачу нараховано 239 204,30 грн додаткової винагороди, з якої утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 43 056,77 грн і військовий збір у сумі 3 588,06 грн, і одночасно нараховано грошову компенсацію податку в сумі 43 056,77 грн, тому до виплати належало 235 616,24 грн. Сума 282 261,07 грн, на яку посилається позивач, є рядком «Усього витрат за КЕКВ» внутрішнього розрахунку і не є сумою, що належала позивачу до виплати.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що одночасно з нею подано заяву, якою позивач відмовилася від вимог щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, погодившись із документально підтвердженими доводами відповідача в цій частині. Щодо компенсації втрати частини доходів наполягає, що додаткова винагорода виплачується щомісячно за фактом участі у бойових діях і тому не має разового характеру. Постанови Верховного Суду, на які посилається відповідач, стосуються включення додаткової винагороди до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, тобто інших правовідносин. Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України суд має врахувати висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 11.04.2025 у зразковій справі №280/8933/24.

01.07.2026 представник позивача подав додаткові пояснення, в яких повідомив, що за аналогічними позовами інших військовослужбовців, які проходили службу разом з позивачем, Сьомий апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 у справах №560/3276/26 та №560/3101/26.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач у 2023 році проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2026 №52/478 солдат ОСОБА_1 з 03.11.2024 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . 12.07.2024 позивач зареєструвала шлюб і змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі №560/6253/24 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_4 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 , військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період. Рішення набрало законної сили 02.09.2024.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.07.2025 №218/1 з 01 серпня 2025 року військову частину НОМЕР_2 вважати розформованою; службові документи довгострокового зберігання та ліквідаційний акт здано правонаступнику (військова частина НОМЕР_1 ).

На виконання рішення суду у справі №560/6253/24 відповідач нарахував позивачу додаткову винагороду в сумі 239 204,30 грн і 31.01.2026 перерахував на її рахунок 235 616,24 грн, що підтверджується відомістю розподілу виплат від 31.01.2026 №260131PB000053422689 і не заперечується позивачем.

Компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди відповідач позивачу не нараховував і не виплачував.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що військова частина НОМЕР_2 з 01.08.2025 розформована, а її правонаступником є військова частина НОМЕР_1 , що підтверджується наказом від 31.07.2025 №218/1 і визнається відповідачем. Крім того, рішенням суду у справі №560/6253/24 обов`язок нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду покладено і на військову частину НОМЕР_1 , яка 31.01.2026 провела цю виплату. Отже, військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем.

Щодо компенсації втрати частини доходів.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає:

- щомісячні основні види грошового забезпечення;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:

- посадовий оклад;

- оклад за військовим званням;

- надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:

- підвищення посадового окладу;

- надбавки;

- доплати;

- винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту;

- премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

- винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану;

- допомоги.

Законом України від 28 червня 2023 року № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" доповнено Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) статтею 92, відповідно до якої на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України постановою від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44 затверджено зміни до Порядку № 260, а саме доповнено його новим розділом XXXIV, який врегульовує питання виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану (застосовується з 01 лютого 2023 року).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі №280/8933/24 висновує, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий (пункт 40).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в розумінні норми частини другої статті 2 Закону № 2050-ІІІ як дохід у цьому Законі слід розуміти не будь-які грошові доходи громадян, а ті, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Отже, норми Закону № 2050-ІІІ пов`язують можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, з одержанням таких доходів на території України і з тим, що вони не мають разового характеру (пункт 54).

Грошове забезпечення військовослужбовця складається з: щомісячних основних видів (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), щомісячних додаткових видів (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії), одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Так, у пункті 2 розділу І Порядку № 260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення (пункт 55).

Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду вважає за доречне зазначити, що законодавець розрізняє винагороди, які мають постійний характер, тобто такі, що є загальними і не залежать від конкретних обставин об`єктивної дійсності чи особистих характеристик військовослужбовця, та одноразові винагороди, пов`язані з певними особливостями бойових завдань (виконаної військовослужбовцем роботи; територією, на якій такі завдання / робота виконувались, тощо), фізичним станом військовослужбовця (пункт 56).

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що предметом цього спору є не стягнення самої додаткової винагороди, що підлягає виплаті особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях чи у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), повязаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоровя чи у відпустці для лікування, а винятково корегування такої виплати на індекс інфляції (індекс споживчих цін), що згідно з чинним законодавством допускається лише в частині тих доходів, які не мають разового характеру. Оскільки пунктом 2 розділу І Порядку № 260 чітко визначено, що виплачена позивачу додаткова грошова винагорода має одноразовий характер, то немає підстав для застосування у цій справі приписів Закону № 2050-ІІІ та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідної додаткової винагороди (пункт 58).

Застосовуючи наведені норми та висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд зазначає таке.

Позивач просить компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії. Ця винагорода є додатковою винагородою на період дії воєнного стану, яку пункт 2 розділу І Порядку № 260 відносить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додаткова винагорода, збільшена до 100 000 гривень, виплачується пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або заходах, тобто залежить від конкретних бойових завдань і території їх виконання. Отже, вона належить до одноразових винагород у розумінні наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду. Те, що право на неї визначається за кожен місяць участі у таких діях і заходах, а статтею 92 Закону № 2011-XII передбачено її щомісячну виплату, не змінює її разового характеру за критерієм систематичності, оскільки розмір і саму наявність права на неї в кожному місяці визначають конкретні обставини служби військовослужбовця.

Тому додаткова винагорода, виплачена позивачу 31.01.2026, є доходом, що має разовий характер, і на неї Закон № 2050-ІІІ не поширюється. Обов`язку нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у відповідача не виникло, а отже протиправної бездіяльності він не допустив.

Посилання позивача на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.04.2025 у зразковій справі №280/8933/24 суд відхиляє, оскільки це рішення скасоване постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Саме висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду, суд враховує відповідно до частини п`ятої статті 242 та частини третьої статті 291 КАС України.

Доводи позивача про те, що постанови Верховного Суду, на які посилається відповідач, стосуються інших правовідносин, на висновок суду не впливають, оскільки питання поширення Закону № 2050-ІІІ на додаткову винагороду на період дії воєнного стану безпосередньо вирішено Великою Палатою Верховного Суду.

Посилання позивача на постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах №560/3276/26 та №560/3101/26 суд не бере до уваги, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач довів правомірність своїх дій, тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

У відповіді на відзив від 19.03.2026 представник позивача зазначив, що одночасно з нею позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, якою позивач відмовилася від вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання виплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб. Однак окремої заяви про відмову від позову в цій частині чи про зменшення розміру позовних вимог позивач до суду не подавала, і матеріали справи такої заяви не містять. Відповідь на відзив такої заяви також не замінює, оскільки в ній представник позивача лише повідомив про подання окремої заяви, а не заявив відмову від позову в цій частині. Крім того, у додаткових поясненнях від 01.07.2026 представник позивача знову зазначив вимогу щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб як предмет позову. За таких обставин підстав для закриття провадження у справі в цій частині відповідно до частини третьої статті 189 та пункту 2 частини першої статті 238 КАС України немає, тому суд вирішує ці позовні вимоги по суті.

Відповідач надав розрахунок, за яким позивачу нараховано 239 204,30 грн додаткової винагороди, утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 43 056,77 грн і військовий збір у сумі 3 588,06 грн та одночасно нараховано грошову компенсацію податку в сумі 43 056,77 грн, а до виплати належало 235 616,24 грн (239 204,30 грн - 3 588,06 грн - 43 056,77 грн + 43 056,77 грн). Саме ця сума зарахована на рахунок позивача 31.01.2026. Розрахунок є арифметично правильним, а позивач у відповіді на відзив погодилася з доводами відповідача в цій частині.

Отже, компенсацію утриманого податку на доходи фізичних осіб відповідач позивачу нарахував і виплатив, тому протиправної бездіяльності не допустив, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір». Оскільки в задоволенні позову відмовлено, а доказів понесення відповідачем судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, немає, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )

Головуючий суддя В.К. Блонський