Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №560/4632/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4632/26

РІШЕННЯ

іменем України

27 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2020 по день фактичного розрахунку - 27.02.2026.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2020 по день фактичного розрахунку - 27.02.2026 в розмірі грошового забезпечення за шість місяців.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 йому з 01.03.2018 по 16.11.2020 не виплачувалась індексація грошового забезпечення (індексація-різниця), яку на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі № 560/466/24 відповідач нарахував та 27.02.2026 виплатив йому в розмірі 108294,44 грн. Таким чином, фактичний розрахунок по грошовому забезпеченню з позивачем проведено лише 27.02.2026. Оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано відповідальність за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, до спірних правовідносин, на думку позивача, слід застосувати статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). У задоволенні заяви від 04.03.2026 про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач відмовив.

Ухвалою від 25.03.2026 суд відкрив провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Вирішив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження. Витребував в військової частини НОМЕР_1 : письмову інформацію (довідку) про загальний розмір усіх виплат, проведених позивачу при його виключенні зі списків особового складу; довідку (із розрахунком) про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два останніх місяці перед його звільненням (вересень-жовтень 2020 року); письмову інформацію про розмір усіх виплат, проведених позивачу військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішень судів (із зазначенням суми, виплаченої на виконання кожного рішення), у разі їх наявності.

До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення. Зазначає, що звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень, спорів чи претензій до військової частини щодо розрахунку з ним при звільненні, а із заявою про проведення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) позивач звернувся до військової частини лише в грудні 2023 року, тобто через три роки після звільнення. Оскільки при нарахуванні і виплаті належних позивачу при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, на думку відповідача, відсутні. Також відповідач вказує, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає виплату середнього заробітку за час затримки не більш як за шість місяців, тоді як заявлений позивачем період з 16.11.2020 по 27.02.2026 становить п`ять років.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні «старший солдат» на посаді старшого водія-машиніста заправної машини технічного взводу технічної роти батальйону аеродромно-технічного забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14 листопада 2020 року №26-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.11.2020 №263 позивача з 16 листопада 2020 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Відповідно до інформації про розмір всіх виплат, проведених позивачу при звільненні та після звільнення (вих. №682/485/60/696/пс від 02.04.2026), при звільненні позивачу виплачено: оклад за військовим званням - 320,00 грн, посадовий оклад - 1552,00 грн, надбавку за вислугу років - 748,80 грн, надбавку за особливості проходження служби - 1703,52 грн, премію - 1800,32 грн, компенсацію за невикористані дні відпустки - 16077,18 грн, індексацію - 120,69 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні - 91869,60 грн, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань - 600,00 грн, разом 114792,11 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі №560/466/24 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.03.2018 по 16.11.2020. На виконання цього рішення суду відповідач нарахував позивачу індексацію-різницю в сумі 113994,15 грн та 27.02.2026 перерахував на його картковий рахунок 108294,44 грн (за вирахуванням військового збору). Цю обставину підтверджено інформацією відповідача від 02.04.2026 №682/485/60/696/пс, випискою про зарахування коштів 27.02.2026 та визнано обома сторонами.

04.03.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2020 по 27.02.2026.

Листом від 13.03.2026 №682/485/139/50/184/пс відповідач повідомив позивача про відсутність юридичних підстав для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Разом з тим ні цим Законом, ні іншими спеціальними нормативно-правовими актами, якими врегульовано порядок проходження військової служби та виплати грошового забезпечення, не врегульовано питання відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю належних йому сум при звільненні.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22).

Оскільки спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, не передбачає відповідальності відповідача за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу з 16.11.2020, саме в цей день на підставі ст. 116 КЗпП України відповідач повинен був виплатити позивачу всі належні йому суми, а строк затримки розрахунку при звільненні слід рахувати з 17.11.2020, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після дня, в який мала бути проведена виплата належних позивачу сум.

Індексація грошового забезпечення (індексація-різниця) за період з 01.03.2018 по 16.11.2020 належала позивачу до виплати під час проходження служби, а отже, і на день виключення зі списків особового складу. Цю суму відповідач виплатив лише 27.02.2026. Тому з позивачем не проведено повного розрахунку при звільненні.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що звільнення позивача відбулося без будь-яких зауважень і що на день звільнення не було спору про розмір належних сум. Обов`язок провести повний розрахунок у день звільнення покладено на відповідача, а протиправність невиплати індексації-різниці встановлено рішенням суду у справі №560/466/24. За змістом статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум відшкодування сплачується у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Щодо редакції статті 117 КЗпП України та періоду нарахування середнього заробітку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції.

До набрання чинності зазначеним Законом стаття 117 КЗпП України визначала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто без обмеження такого періоду будь-яким граничним строком.

За приписами ст. 117 КЗпП України в чинній редакції Закону № 2352-IX, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Оскільки затримка розрахунку з позивачем триває з 17.11.2020, тобто виникла до набрання чинності Законом № 2352-IX, і одночасно охоплюється дією як попередньої, так і чинної редакції статті 117 КЗпП України, суд враховує сформовану Верховним Судом практику застосування цієї норми в подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі № 520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 560/13719/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 380/15715/23, а також висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22), за якою у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України як до змін, внесених Законом № 2352-IX, так і після їх внесення, такий період варто умовно поділяти на дві частини: період до 19 липня 2022 року, який регулюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України без обмеження шестимісячним строком, та період з 19 липня 2022 року, який регулюється чинною редакцією цієї статті з обмеженням тривалості нарахування шістьма місяцями.

Отже, відшкодування за період з 17.11.2020 по 18.07.2022 обчислюється без обмеження тривалості цього періоду, а за період з 19.07.2022 - з урахуванням встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України (у чинній редакції) шестимісячного обмеження, тобто по 19.01.2023 включно. Підстав для нарахування середнього заробітку за період з 20.01.2023 по 27.02.2026, про який просить позивач, немає.

Разом з тим суд враховує, що встановлене законодавцем шестимісячне обмеження періоду нарахування відшкодування, а так само відсутність такого обмеження у попередній редакції статті 117 КЗпП України, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а саме розумності, справедливості та пропорційності (співмірності) визначення розміру відшкодування, оскільки мета цієї норми - компенсація майнових втрат працівника, а не покарання роботодавця. Аналогічний висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок: розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Визначаючись щодо розміру відшкодування, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що для всіх інших випадків збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки відповідача про види грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням (вих. №778 від 02.04.2026) розмір грошового забезпечення позивача за вересень 2020 року становив 11483,70 грн, за жовтень 2020 року - 11485,70 грн, а всього 22969,40 грн за 61 календарний день (30+31). Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 376,55 грн (22969,40 грн : 61 день).

Загальна сума, яка підлягала виплаті позивачу в день звільнення, з урахуванням суми, нарахованої та виплаченої своєчасно (114792,11 грн), та суми, виплаченої несвоєчасно (113994,15 грн), становить 228786,26 грн.

Частка несвоєчасно виплаченої суми становить 49,83 % (113994,15 грн : 228786,26 грн х 100 %).

Розрахунок середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку, обчислений відповідно до наведеного вище поділу на два періоди, є таким:

- за період з 17.11.2020 по 18.07.2022 (609 календарних днів, попередня редакція статті 117 КЗпП України, без обмеження строку) середнє грошове забезпечення становить 229318,95 грн (376,55 грн х 609 днів);

- за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (185 календарних днів, шестимісячне обмеження за чинною редакцією статті 117 КЗпП України) середнє грошове забезпечення становить 69661,75 грн (376,55 грн х 185 днів).

Разом середнє грошове забезпечення за обидва періоди складає 298980,70 грн (229318,95 грн + 69661,75 грн).

З огляду на вищезазначене, розмір відшкодування пропорційно частці несвоєчасно виплаченої суми складає 148982,08 грн (298980,70 грн х 49,83 %).

Разом з тим суд враховує, що така порахована судом сума перевищує розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення. Стягнення середнього заробітку у розмірі 148982,08 грн при розмірі несвоєчасно виплаченої індексації-різниці в сумі 113994,15 грн було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Суд також враховує поведінку сторін: позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату індексації-різниці лише в грудні 2023 року, тобто більш як через три роки після звільнення, і тривалість періоду затримки значною мірою пов`язана саме з цим.

Отже, при вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (113994,15 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 17.11.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 38,13 % (113994,15 : 298980,70 х 100).

При цьому сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 38,13 %, розраховується таким чином: 376,55 грн (середньоденний заробіток позивача) х 38,13 % х 794 (дні затримки розрахунку за два періоди) = 114001,34 грн.

Водночас відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі грошового забезпечення за шість місяців. Середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням становить 11484,70 грн (22969,40 грн : 2), а розмір грошового забезпечення за шість місяців - 68908,20 грн (11484,70 грн х 6).

Оскільки визначена судом з урахуванням принципу істотності частки сума середнього заробітку (114001,34 грн) перевищує заявлену позивачем суму, а підстав для виходу за межі позовних вимог суд не встановив, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню в межах позовних вимог, тобто в сумі 68908,20 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обовязком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи наведене, позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір", інших судових витрат не поніс, тому розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 по 19.01.2023.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 68908,20 грн з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя В.К. Блонський