Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №560/3851/26
Суддя: Блонський В.К.
Справа № 560/3851/26
РІШЕННЯ
іменем України
27 жовтня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
1. Визнати протиправними дії Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 07.09.2023 року по 12.02.2026 року, по день фактичного розрахунку по виплаті грошового забезпечення, здійсненого на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 560/6008/25.
2. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 07.09.2023 року по 12.02.2026 року, по день фактичного розрахунку по виплаті грошового забезпечення, здійсненого на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 560/6008/25.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 06 вересня 2023 року наказом ректора ІНФОРМАЦІЯ_2 № 898-ос його звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. 19 січня 2026 року набрало законної сили рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 560/6008/25. Вказаним рішенням задоволено позовні вимоги позивача щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2022 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік з урахуванням індексації грошового забезпечення як обрахункової величини. Остаточний розрахунок на виконання цього рішення відповідач здійснив лише 12.02.2026.
На думку позивача, оскільки відповідач не провів з ним повного розрахунку в день звільнення, до спірних правовідносин підлягають застосуванню статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2023 по 12.02.2026.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) витребувано такі документи:
- письмову інформацію (довідку) про загальний розмір усіх виплат, проведених позивачу при його виключенні зі списків особового складу;
- довідку (із розрахунком) про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два останніх місяці перед його звільненням (червень-липень 2023 року);
- письмову інформацію про розмір усіх виплат, проведених позивачу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на виконання рішень судів (із зазначенням суми, виплаченої на виконання кожного рішення), у разі їх наявності.
До суду надійшов відзив на позовну заяву разом з витребуваними документами, в якому відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 560/10845/24 вже стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2023 по 06.03.2024, і це рішення виконано в повному обсязі. Згодом позивач повторно звертався до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за той самий період (справа № 560/6004/25), а позов у цій справі подав утретє. На думку відповідача, повторне стягнення середнього заробітку буде неспівмірним і несправедливим. Крім того, відповідач вважає, що норми КЗпП України не поширюються на правовідносини щодо проходження військової служби. Ці правовідносини врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом МВС України від 25.06.2018 № 558.
Представник позивача подав до суду додаткові пояснення у справі, в яких просить врахувати правові висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року по справі № 420/9470/25. Представник позивача вважає, що попереднє судове рішення, на яке посилається відповідач, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. На його думку, те рішення стосувалося іншого виду (складової) грошового забезпечення, ніж та, що розглядається в цій справі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Наказом ректора Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького від 30.08.2023 № 898-ос позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 06.09.2023.
Відповідно до інформації Національної академії про нараховане та фактично виплачене грошове забезпечення та інші виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, при звільненні позивачу нараховано 450 240,14 грн.
Відповідно до довідки Національної академії щодо усіх проведених виплат ОСОБА_1 після звільнення з військової служби та платіжних інструкцій після звільнення позивачу здійснено такі виплати:
- 06.07.2024 - 214 588,38 грн, перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.04.2024 у справі № 560/2464/24);
- 21.03.2025 - 45 132,84 грн, компенсація втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення (рішення суду від 12.09.2024 у справі № 560/10071/24);
- 26.03.2025 - 111 024,52 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (рішення суду від 19.09.2024 у справі № 560/10845/24);
- 09.04.2025 - 280 912,29 грн, індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 31.12.2022 (рішення суду від 11.09.2024 у справі № 560/2290/24);
- 10.12.2025 - 169 470,88 грн, компенсація втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення (рішення суду від 05.06.2025 у справі № 560/6007/25);
- 29.01.2026 - 6 576,01 грн (платіжна інструкція від 28.01.2026 № 335) та 12.02.2026 - 12 752,15 грн (платіжна інструкція від 11.02.2026 № 568). Це грошова допомога на оздоровлення за 2015-2022 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення як обрахункової величини (рішення суду від 18.07.2025 у справі № 560/6008/25).
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 560/10845/24 стягнуто з Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 144 187 (сто сорок чотири тисячі сто вісімдесят сім) грн 68 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Вказане рішення відповідач виконав: 26.03.2025 на картковий рахунок позивача перераховано 111 024,52 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.03.2025 № 1262.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.07.2025 у справі № 560/6008/25, яке набрало законної сили 19.01.2026, зобов`язано Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої главою 7 розділу ІV Інструкції "Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 225.06.2018 № 558 за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 рік, з урахуванням індексації грошового забезпечення, як обрахункової величини, виплаченої на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №560/2290/24. Зобов`язано Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої главою 9 розділу V Інструкції "Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 № 558, з урахуванням індексації грошового забезпечення, як обрахункової величини, виплаченої на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №560/2290/24. Зобов`язано Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, з урахуванням індексації грошового забезпечення, як обрахункової величини, виплаченої на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №560/2290/24.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі № 560/6004/25, яке набрало законної сили 20.10.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 07.09.2023 по 08.03.2024, по день фактичного розрахунку по виплаті грошового забезпечення, здійсненого на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №560/2290/24, відмовлено.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.
Правовий статус, умови та порядок проходження військової служби військовослужбовцями Державної прикордонної служби України врегульовано Законом України «Про Державну прикордонну службу України», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009. Порядок виплати грошового забезпечення визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом МВС України від 25.06.2018 № 558. Разом з тим, зазначеними спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано питання дати проведення остаточного розрахунку з військовослужбовцем при його звільненні (виключенні зі списків особового складу) та відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій особі належних їй сум.
Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22).
Оскільки спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність відповідача за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 КЗпП України. Доводи відповідача про непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців суд відхиляє. Вони стосуються загального правового статусу військовослужбовця, а не конкретного, неврегульованого спеціальним законодавством, питання відповідальності за затримку остаточного розрахунку.
Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Позивача виключено зі списків особового складу з 06.09.2023. Тому саме в цей день на підставі ст. 116 КЗпП України відповідач повинен був виплатити позивачу всі належні йому суми. Строк затримки розрахунку при звільненні слід рахувати з 07.09.2023, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після дня, в який мала бути проведена виплата належних позивачу сум.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції.
За приписами ст. 117 КЗпП України в чинній редакції Закону № 2352-IX, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 06.09.2023, тобто після набрання чинності Законом № 2352-IX. Отже, спірні правовідносини повністю регулюються статтею 117 КЗпП України в чинній редакції. Ця редакція обмежує період, за який роботодавець виплачує звільненому працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку, шістьма місяцями.
Щодо строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у постанові від 12 березня 2026 року у справі № 420/9470/25 зазначив, що якщо виплата належних сум при звільненні була здійснена не одноразово, а частинами, то строк звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, має обчислюватися з дати фактичного проведення кожної такої виплати окремо (пункт 52). Порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку (пункт 56). Таким чином, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Відтак, строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати (пункт 58).
Щодо виплати від 12.02.2026 у сумі 12 752,15 грн позивач звернувся до суду 12.03.2026, тобто в межах місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, на яку посилається позивач. Велика Палата сформулювала такий правовий висновок: Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Застосовуючи наведений висновок, Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 520/9192/22 зазначив, що суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. У цій же постанові Верховний Суд погодився з необхідністю врахування обставин щодо виплати позивачу коштів, вже стягнутих на його користь як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі попереднього судового рішення.
З аналізу частини першої статті 117 КЗпП України та наведених висновків Верховного Суду суд виходить з такого. Кожна окрема виплата належних при звільненні сум є окремим епізодом порушення і з дня такої виплати обчислюється строк звернення до суду. Водночас усі такі епізоди є частинами одного порушення, а саме невиконання обов`язку провести повний розрахунок у день звільнення. Тому розмір відшкодування, що підлягає стягненню у зв`язку з окремим епізодом, визначається з урахуванням сум середнього заробітку, вже стягнутих за той самий період затримки за попередніми судовими рішеннями. Загальний розмір усіх таких стягнень не може перевищувати середнього заробітку за цей період, а для періоду після 19.07.2022 - середнього заробітку за шість місяців.
Як встановлено судом, затримка розрахунку з позивачем розпочалася 07.09.2023. Отже, максимальний період, за який позивачу може бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, охоплює період з 07.09.2023 по 06.03.2024 (182 календарні дні). Максимальний розмір такого відшкодування становить 144 187,68 грн (792,24 грн х 182 дні).
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 560/10845/24 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні вже стягнуто на користь позивача саме за період з 07.09.2023 по 06.03.2024 в розмірі 144 187,68 грн. Отже, максимальну межу відповідальності відповідача, встановлену частиною першою статті 117 КЗпП України, вичерпано повністю. Це рішення відповідач виконав 26.03.2025.
Позивач просить стягнути середній заробіток за період з 07.09.2023 по 12.02.2026. Цей період включає той самий період з 07.09.2023 по 06.03.2024, за який середній заробіток уже стягнуто в максимальному розмірі, а також період з 07.03.2024 по 12.02.2026, що виходить за межі шестимісячного строку, встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України.
Повторне стягнення середнього заробітку за той самий період означало б подвійну відповідальність роботодавця за одне й те саме порушення. Воно суперечило б компенсаційній природі відшкодування за статтею 117 КЗпП України та принципам розумності, справедливості й пропорційності, на необхідності дотримання яких наголосила Велика Палата Верховного Суду. Стягнення середнього заробітку за період після 06.03.2024 суперечило б прямій вказівці частини першої статті 117 КЗпП України про обмеження такого відшкодування шістьма місяцями.
Доводи представника позивача про те, що рішення у справі № 560/10845/24 стосувалося іншої складової грошового забезпечення, суд не бере до уваги. Висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12 березня 2026 року у справі № 420/9470/25, стосуються обчислення строку звернення до суду щодо кожної окремої виплати. Висновку про те, що кожна наступна виплата передбачає новий самостійний шестимісячний період нарахування середнього заробітку, вони не містять. Навпаки, Верховний Суд наголосив, що поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи порушення і не нівелює загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку.
Отже, обов`язок відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь визначений законом період виконано. Підстав для визнання протиправними дій відповідача та стягнення з нього середнього заробітку у зв`язку з виплатою 12.02.2026 несвоєчасно виплачених сум суд не вбачає.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цього адміністративного позову.
Позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 1 064,96 грн. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстави для присудження позивачу судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні. Доказів понесення відповідачем судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя В.К. Блонський
Оригінал: reyestr.court.gov.ua