Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №753/26264/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/26264/25

провадження № 2/753/1373/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва у складі головуючого судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гуртового К.Д., представника позивача - адвоката Сігало В.Л., представника відповідача - адвоката Семенової О.Г., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить:

- припинити право спільної сумісної власності на майно подружжя та здійснити поділ спільного майна подружжя з розподілом майна наступним чином:

- визнати за ОСОБА_1 - 1/2 частки 2-ох кімнатної житлової квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 73,5 кв.м., житловою площею - 29,5 кв.м

- присудити ОСОБА_2 - 1/2 частки 2-ох кімнатної житлової квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 73,5 кв.м., житловою площею - 29,5 кв.м.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що сторони перебували у шлюбі, який було зареєстровано 20 червня 2009 року і який був розірваний 09 грудня 2024 року Дарницьким районним судом міста Києва. За час перебування у шлюбі позивач та відповідач придбали житлову 2-х кімнатну квартиру загальною площею 73,5 кв.м., житловою площею 29,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована на відповідача.

Враховуючи, що вказане майно набуте за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, позивач просить поділити його в рівних частках відповідно до норм чинного законодавства України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 05 грудня 2025 року для розгляду справи визначено суд у складі головуючого судді ОСОБА_3 .

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20 січня 2025 року.

20 січня 2025 року підготовче засідання відкладено на 24 лютого 2026 року.

04 лютого 2026 року представник відповідача подав клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.

У підготовчому засіданні суд ухвалив задовольнити вказане клопотання та надати відповідачу строк у три дні для надання відзиву на позовну заяву, підготовче засідання відкладено на 11 березня 2026 року.

11 березня 2026 року представник відповідача подала клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву, а також зустрічного позову.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 березня 2026 року суд постановив підготовче провадження у справі закрити та призначити розгляд справи по суті на 09 квітня 2026 року.

09 квітня 2026 року судове засідання не відбулось у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 .

У зв`язку з відрахуванням судді ОСОБА_3 зі штату Дарницького районного суду міста Києва розпорядженням керівника апарату Дарницького районного суду міста Києва № 39 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 травня 2026 року справу передано для розгляду судді Якусику О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2026 року суд ухвалив прийняти справу до свого провадження та призначити підготовче засідання на 15 вересня 2026 року.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2026 року суд ухвалив підготовче провадження у справі закрити та призначити справу до судового розгляду по суті на 20 жовтня 2026 року.

У судовому засіданні 20 жовтня 2026 року представник відповідача заявила клопотання про виклик як свідків осіб, які надавали відповідачу позику для придбання квартири.

Представник позивача заперечував проти задоволення цього клопотання.

Розглянувши вказане клопотання, суд відмовив у його задоволенні, оскільки з огляду на предмет спору у цій справі обставини надання позики відповідачеві не входять до предмету доказування у справі.

20 жовтня 2026 року суд розглянув справу по суті і відклав проголошення судового рішення до 27 жовтня 2026 року.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 20 червня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Марганецького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис 106.

У період перебування сторін у шлюбі у них народилося двоє дітей.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року шлюб між сторонами розірвано.

Під час шлюбу сторонами було набуте майно, а саме: житлова 2-х кімнатна квартира загальною площею 73,5 кв.м., житловою площею 29,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована на відповідача, що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 17 вересня 2013 року..

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є зокрема: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Також, як визначено частиною сьомою статті 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Також згідно з висновками щодо застосування норм права, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2024 року у справі № 742/3129/21, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.

Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює.

Позивач у цій справі посилалася на придбання спірного майна під час його перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач стверджував, що купівля спірної квартири відбувалася здебільшого за його особисті кошти, які були ним набуті внаслідок реалізації автомобіля, який належав йому до шлюбу, а також за рахунок коштів, наданих батьками відповідача та запозиченими ним у друзів по розписках, кошти за якими ще не повернуті.

У підтвердження своїх доводів відповідач надав копії:

- боргової розписки від 05 вересня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_4 позичив ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 000 доларів США, які останній зобов`язався повернути за першої вимоги ОСОБА_4 ;

- боргової розписки від 12 вересня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_5 позичив ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 000 доларів США, які останній зобов`язався повернути за першої вимоги ОСОБА_5 ;

- боргової розписки від 02 вересня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_6 позичив ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 000 доларів США, які останній зобов`язався повернути за першої вимоги ОСОБА_6 ;

- боргової розписки від 08 вересня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_7 позичив ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 000 доларів США, які останній зобов`язався повернути за першої вимоги ОСОБА_7 .

Надані відповідачем розписки підтверджують лише факт отримання ним у позику грошових коштів на загальну суму 8 000 доларів США та не містять відомостей про мету позики і відповідачем не доведено, що зазначені кошти були використані саме для придбання спірної квартири, а не на особисті потреби відповідача.

Суд також враховує, що отримання під час шлюбу з позивачкою цих коштів відповідачем і використання їх на придбання квартири, як про це стверджує відповідач, не спростовує правовий режим набутого у шлюбі нерухомого майна як спільної сумісної власності подружжя і рівність часток подружжя цьому майні, однак може за певних умов створювати підстави для визнання зобов`язань за такими розписками спільними для обох із подружжя. Водночас таких вимог відповідач у цій справі не заявляв.

Як визначено частиною першою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані сторонами докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що відповідач не спростував презумпцію права спільної сумісної власності, а позивач довів, що майно - житлова квартира придбана у спільну сумісну власність, а отже вони є спільною сумісною власністю подружжя.

Як передбачено статтю 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною третьою статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності задовольнити.

У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю:

- Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлової 2-х кімнатної квартири загальною площею 73,5 кв.м., житловою площею 29,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

- Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку: житлової 2-х кімнатної квартири загальною площею 73,5 кв.м., житловою площею 29,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у сумі 9 084 грн.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 27 жовтня 2026 року.

Суддя Олександр ЯКУСИК