Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №727/6020/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Суд: Шевченківський районний суд м. Чернівців

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №727/6020/26

Суддя: Терещенко О. Є.

Справа № 727/6020/26

Провадження № 2/727/2226/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

30 вересня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівці

в складі:

головуючого судді Терещенко О.Є.

при секретарі Довженко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до держави російська федерація, в особі уряду російської феде-рації, про стягнення моральної (немайнової) шкоди, завданої в результаті військової агресії (військового вторгнення) –

встановив :

28 квітня 2026 року ОСОБА_1 (далі позивачка), діючи в інте-ресах свого неповнолітнього сина, ОСОБА_2 , звернулася до Шевченківського районного суду м.Чернівці із позовом до держави російська федера-ція в особі уряду російської федерації (далі – відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої неповнолітньому ОСОБА_2 внаслідок військової агресії росій-ської федерації проти України, в якому просить стягнути з відповідача на користь по-зивача моральну шкоду у розмірі 35 000 євро (тридцять п`ять тисяч євро), що еквіва-лентно 1 811 635 грн за офіційним курсом НБУ на дату подачі позову.

Позов мотивований тим, що на момент повномасштабної збройної агресії росій-ської федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, її син - ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував в м. Маріуполь у віці, коли ще не міг усвідомлювати події, що відбуваються, але вже змушений був відчувати їхні наслідки. У віці неповних двох років ОСОБА_4 опинився в епіцентрі війни, і був повністю залежний від дорослих, і беззахисний перед небезпекою.

Позивач ОСОБА_1 вказувала, що під час активних бойових дій її дитина - ОСОБА_5 була змушена жити в умовах, які є неприйнятними навіть для до-рослої дитини. Разом з сином позивачка тривалий час переховувалися у темному, си-рому та холодному підвалі, де не було світла, тепла та елементарних умов для існу-вання. Над ними постійно лунали вибухи, будинок здригався від авіаударів і артиле-рийських обстрілів, які здійснювалися збройними силами російської федерації по жит-лових кварталах міста.

Позивач зазначала, що її дитина жила в постійному страху, і кожний гучний звук викликав у неї плач, паніку та неконтрольовану реакцію. Вона не розуміла, що відбувається, але щодня відчувала загрозу смерті. Дитина була позбавлена всього, що є життєво необхідним для малолітньої дитини: належного харчування, достатньої кіль-кості води, можливості дотримання гігєни, доступу до медичної допомоги та навіть елементарних прогулянок на свіжому повітрі, а позивачка не мала можливості піклу-ватися про неї, забезпечити синові тепло, чистоту та безпеку. Дитина вимушена була виживати в умовах холоду, голоду та постійної небезпеки.

Крім того, позивач вказувала, що сильний душевний біль дитина зазнала, коли його батько - ОСОБА_4 (чоловік позивачки) здійснював захист міста Маріуполь, і згодом потрапив до полону до російських окупантів. Після чого, ди- тина тривалий час - 21 місяць, не бачила батька, зростала в умовах невизначеності та очікування, не розуміючи де він, і чи повернеться взагалі. Через блокаду міста Маріу-поль малолітній ОСОБА_5 перебував в постійному страху: під звуки безпе-рервних вибухів, у темному та холодному підвалі, без тепла, світла, належних умов іс-нування, без відчуття безпеки та захищеності. Він постійно плакав, здригався від кож-ного гучного звуку, проявляв ознаки панічного страху, а позивач, як мати, була фак-тично безсилою захистити його від цих обставин.

Таким чином, позивач наголошувала на тому, що її дитина, внаслідок збройної агресії російської федерації, зазнала глибоких фізичних та моральних страждань, які виходять за межі звичайного людського досвіду та неминуче вплинуть на її подальше життя і розвиток.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням віку малолітнього ОСОБА_2 , характеру та тривалості пережитих ним страждань, істотного порушення його прав , а також негативних наслідків для фізичного та психічного зодоров`я, позивач ОСОБА_6 просила стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , моральну шкоду в роз-мірі 35 000 Євро, що в еквіваленті становить суму 1 811 635 грн .

Ухвалою суду від 30 квітня 2026 року справу прийнято до розгляду в порядку за-гального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання по справі.

Ухвалою суду від 12 червня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги, наполягала на пов- ному задоволенні позову.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Щодо неявки представника відповідача, суд враховує наступне.

У зв`язку з військовою агресією держави відповідача проти України, Указом Пре- зидента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до ч.1 ст.12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи і установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання між- народних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03. 2022 року, з урахуванням норм звичаєвого права, щодо припинення застосування між-народних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекоменду-ється не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку російської федерації та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022р. припинила обмін міжнародними поштовими від-правленнями та поштовими переказами з державою відповідача, а відтак, суд позбав-лений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду держави відповідача з судовим дорученням про вру-чення документів.

Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 року, щодо вручення судових документів резидентам російської федерації, в порядку ст.8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивіль-них або комерційних справах 1965 року, повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022р.) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні від-носини між Україною та російською федерацією, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних диплома-тичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на те-риторії України зупинено. Комунікація МЗС України з органами влади рф за посеред-ництва третіх держав також не здійснюється.

Враховуючи наведене, для повідомлення учасників справи, які перебувають на те-риторії країни-агресора, або самої країни-агресора є можливим розміщення інформації на офіційному веб-порталі Судової влади України відповідного оголошення, в порядку передбаченому ст.128 ЦПК України, а також на офіційному веб-сайті Шевченківського районного суду м.Чернівці Чернівецької області, що здійснювалося судом у межах су-дового процесу у даній справі.

Враховуючи вжиті судом заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового розгляду, а також оприлюднення процесуальних документів у Єдиному дер-жавному реєстрі судових рішень, які знаходяться у вільному доступі, суд вважає, що російська федераця належно повідомлена про розгляд даної справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомо-гою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_1 (матір) є громадянами України. До початку повномасштабного вторгнення російської федерації були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (витяг з реєстру Маріупольської те- риторіальної громади №2026/006735983 від 28.04.2026 року).

Згідно довідки Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради від 04.04.2024р. №7726-5003217094, ОСОБА_2 , 07.04.2020 року на-родження, взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа, фактична адреса прожи-вання/перебування зазначена: АДРЕСА_2 .

Рішенням Новоселицької міської ради Чернівецького району Чернівецької об-ласті №360 від 15 грудня 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, який зазнав психологічного насильства , моральних та психоло-гічних страждань, що не потребують доведення, внаслідок проживання у населеному пункті, віднесеному до переліку населених пунктів, на території яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

У відповідності повідомленню Державного підприємства "Український На-ціональний центр розбудлови миру" Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №09-07/1833 від 12.02.2024 року, батько неповноліт-нього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на-родження, штаб-старшина в/ч НОМЕР_1 , перебував в полоні держави-агресора російської федерації та був звільнений 08 лютого 2024 року.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 , дослі-дивши письмові матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд враховує наступне.

Загальновідомим є той факт, що 24.02.2022 року російська федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24.02. 2022 року воєнного стану на території України, відповід-но до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнно-го стану в Україні», який діє до даного часу.

14.04.2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами ро-сійської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року, геноцидом Українсь-кого народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською феде-рацією геноциду в Україні», схваленої Постановою Верховної Ради України №2188-IX).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.76 Закону України "Про міжнародне приватне право" су-ди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території Ук-раїни.

Згідно з ч.1 ст 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відпо-відача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено між-народним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передба-чено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним дер-жавам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання на-слідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий іму-нітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, загальновідомим, тобто таким, що не потребує до-казування, є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномас-штабну збройну агресію, але й будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави при- пустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українсь-кого суду, могло б бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція Організації Об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 2004 року (ст.12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі, чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяль-ність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відобража-ють тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14.03.2013 р. у справі "Олєйніков проти росії" ЄСПЛ вказав, що по-ложення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держа-ва не ратифікувала її", і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п.68, п.31).

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є на-явність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, то й зобов`язань дотримуватися суверенітету вказаної держави та поважати його на цей час немає.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію Ук-раїни, 24.02.2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу із цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні через припинення його роботи на території України.

За висновком Верховного Суду, починаючи з 2014 року немає необхідності в на-правленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди бути від-повідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською фе-дерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та терито-ріальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке над-силання неможливе ще й у зв`язку з розірванням дипломатичних зносин України з ро-сійською федерацією.

Зазначена держава, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, невправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів Укра-їни на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суве-ренного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права Ук-раїни, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користу-ється в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в по-становах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 (про-вадження №61-19853св21) та №311/498/20 (провадження № 61-988св22).

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 (провадження №61-8291св21) та у справі №760/17232/20 (провадження №61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судово-го імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного до-ступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве між-народне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з між-народно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не впра-ві надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої та-кими актами агресії.

Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, у спорах про відшкодування шко-ди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 року у справі №463/14365/21 (провадження №61-4498 св22) з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет дер- жав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резо-люцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не за- перечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі під-стави для позовних вимог: завдання збройними силами російської федерації шкоди по-зивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого між- народного права, а підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжна-родно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Подібна позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 р. у справі №910/5699/23.

Отже, виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача.

Судом також береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у по-станові від 14.04.2022 р. у справі №308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визна-чено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про можливість розгляду зазначеної справи про стягнення з російської федерації збитків без згоди компетентних органів вказаної держави.

Вирішуючи питання, щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначають-ся правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національ- ного законодавства України.

Згідно зі ст.10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є части- ною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші пра-вила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосову-ються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Згідно зі статтями 1,17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національ- не право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внут-рішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу ін-корпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розгляда-ється як частина національного права.

З огляду на викладене суд доходить висновку про те, що до спірних відносин під-лягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положення-ми міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Згідно із частинами 1-3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші пра-вочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15,16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія Ук- раїни в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Як вже зазначалось, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією росій-ської федерації проти України.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх між-народних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної не-доторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`є-днаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 р. як акт агресії кваліфікується, зо-крема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є ре-зультатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили те-риторії іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами дер-жави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти тери-торії іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Догово-ру про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п.2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде ви- користовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином, згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує стат-тю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування си- ли проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН №182 від 16.03.2022 року зобо-в`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 р. про заяву Вер- ховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" ви-знано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового ке-рівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 р.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та право-вий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна, згід- но з Конституцією, є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поши- рюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторка- ною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з по-рушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими кон-венціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Мемо-рандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нероз-повсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і парт-нерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-пра-вовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнарод-ним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За наведених обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії від-повідача за своєю суттю є актом збройної агресії у відношенні до України.

Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є завдання позивачу ушкодження здоров`я, в рамках реаліза-ції акту агресії відповідачем.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на сухо-долі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які від-повідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка по-рушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодуван-ня збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначе-ного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Також, при визначенні протиправності дій відповідача, підлягають врахуванню за-гальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відо-бражений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хо-жуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також од-на із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не ви-никає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Афри-ки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

Судом встановлено, що всі обставини, на які посилається представник непов-нолітнього позивача, як на підставу для стягнення на користь останнього моральної шкоди, знайшли своє повне підтвердження в судовому засідання наданими позивачем письмовими доказами.

Суд вважає встановленим, що у зв`язку зі збройною агресією російської феде-рації проти України, позивач як громадянин України, був позбавлений звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України завдав йому душевного болю, пережиті страждання мали істотний вплив на його психічний, фізичний та моральний стан.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі №752/17832/14-ц зазначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір мо-ральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, ду-шевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх трива-лості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в п.49 Постанови від 01.09.2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК Ук-раїни та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Суд вважає, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України було порушено його налагоджений звичний спосіб життя, що призвело до значного погіршення морального та фізичного стану.

Є підстави вважати, що неповнолітньому ОСОБА_2 спричинена мораль- на шкода, оскільки внаслідок саме збройної агресії російської федерації проти України йому спричинені душевні страждання, що не дають йому можливості проживати пов-ноцінним життям та життям, яким він проживав до збройної агресії російської федера-ції проти України.

Як встановлено судом, саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агре-сією російської федерації, позивачу було завдано моральної шкоди.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, то законодавст-вом України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди пови-нен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Таким чином, суд вважає, що, в контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає; у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим уш-кодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у ду-шевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкод женням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репу-тації фізичної або юридичної особи.

За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та ду-шевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можли-вості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є під-ставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і спра-ведливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка під-лягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідно- сті особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшко-дування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуєть- ся особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених частиною другою цієї статті.

Судом встановлено, що саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресі- єю російської федерації, позивачу було завдано моральну шкоду, що полягає у фізич-ному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною пове-дінкою щодо неї самої та членів її сім`ї

Враховуючи характер моральних переживань, що пов`язані з військовою агре-сією російської федерації проти України, психологічних стражданнях, порушенні від-чуття безпеки та негативних наслідках для здоров`я і розвитку дитини, з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, суд дійшов висновку про задово-лення позову та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача мо-ральної шкоди в розмірі, в якому просить позивач.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі задоволення позову, з відпові-дача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись ст. 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд –

ухвалив :

Ухвалити заочне рішення.

Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 , до держави російська федерація, в особі уряду російсь-кої федерації, про стягнення моральної (немайнової) шкоди, завданої в результаті вій-ськової агресії (військового вторгнення) - задовольнити.

Стягнути з держави російська федерація, в особі уряду російської федерації, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстрацій-ний номер картки платника податків: НОМЕР_2 , інтереси якого представляє його за-конний представник - матір ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , моральну (не-майнову) шкоду в розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) євро, що еквівалентно сумі 1 811 635,00 (один мільйон вісімсот одинадцять тисяч шістсот тридцять п`ятдесят) гри-вень.

Стягнути з держави - російська федерація в особі уряду російської федерації на користь держави Україна судовий збір з розгляду справи в розмірі 27 174,53 (двадцять сім тисяч сто сімдесят чотири) гривні 53 (п`ятдесят три ) копійки.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також понов- лений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: О.Є. Терещенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua