Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №726/2456/26 — Садгірський районний суд м. Чернівців

Суд: Садгірський районний суд м. Чернівців

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Інші справи позовного провадження

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №726/2456/26

Суддя: Асташев С. А.

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/2456/26

Провадження №2/726/741/26

Категорія

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі:

головуючого судді Асташева С. А.,

за участю секретаря судових засідань Сківернічук А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу № 726/2456/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів,

У С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

До Садгірського районного суду м. Чернівці надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів, у якій позивачка просить суд стягнути із відповідача на свою користь суму 285 600 грн безпідставно збережених коштів.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що судовим рішенням у справі № 726/876/21 встановлено, що будинок на АДРЕСА_1 є гуртожитком, а у рішення Садгірського районного суду м. Чернівці № 726/498/25 встановлені обставини, які мають преюдиційне значення для цієї справи. Зокрема вказує, що користуючись власністю позивача, відповідач не платив за користування до 06.08.2025 – до набрання законної сили рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 16.05.2025 у справі № 726/498/25. Таким чином позивачка вважає, що відповідач користувався блоком № 309 «а», «б» з моменту заселення до 06.08.2025 без правової основи і без оплати, за рахунок власника житла (позивачки) зберіг у себе кошти, які мав би заплатити за користування житлом.

З посиланням на ст. 1212 ЦК України та правові висновки Верховного Суду просить задовольнити позов.

06.08.2026 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представниці відповідача ОСОБА_2 , адвоката Мельник С.Г., у якому вказує на необґрунтованість та безпідставність вимог позивачки та просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Звертає увагу суду на те, що тільки 16.05.2025 рішенням суду, яке набрало законної сили 06.08.2025 було визнано укладеним договір найму житлового приміщення оренди між сторонами з дати набуття чинності цього рішення суду. Цей договір вважає основою цивільних правовідносин, а у період за який позивач вимагає відшкодування безпідставно збережених коштів ( з березня 2020 року до серпня 2025 року) між сторонами не було укладено договору.

На думку відповідача правовідносини, які склалися між сторонами не стосуються повернення коштів, за період коли договір найму не був укладений, не стосуються витребування майна із незаконного володіння, оскільки відповідач не отримував житло згідно із будь яким зобов`язанням перед позивачкою, не зберігає майно за рахунок коштів позивачки, так як почав користуватися майном на законних підставах ще до того як позивачка набула право власності на спірне майно. Сутність зобов`язання за ст. 1212 ЦК України передбачає саме набуття та зберігання майна без достатньої правової підстави.

Просить врахувати, що позивачка лише з 21 січня 2005 року стала власником частин нежитлового приміщення на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, а відповідач працював у ЖКГ ВАТ «Чернівецький цукровий завод» та отримав ордер № 44 на зайняття кімнати № 309 «а» в гуртожитку.

Також вказує, що рішенням суду у справі № 726/1896/22 встановлені обставини того, що між сторонами не виникли на момент переходу права власності договірних відносин з приводу договору найму житлового приміщення.

Зазначає і про те, що у наданому розрахунку суми заборгованості позивачка не надала належного доказу того, які ж кошти мав сплатити їй відповідач за спірний період; не додає розрахунок ціни позову з посиланням на щомісячну вартість неотриманого доходу (завданої шкоди майну або інше); не обґрунтовуєш заявлений до стягнення період саме з березня 2020 року по серпень 2025 року. Відповідач заперечує допустимість долученого Звіту про оцінку, наданого позивачкою.

Додатково у відзиві представниця вказує на пропуск строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові та відповідач подає заяву про застосування строку позовної давності у цій справі.

Надає орієнтовний розрахунок судових витрат у справі, докази щодо оплати яких буде надано протягом 5 днів з дня ухвалення рішення по суті заяви.

31.08.2026 суд отримав відповідь на відзив від позивачки ОСОБА_1 у якому остання вказує на те, що позивачка є власником виділеного у натурі нерухомого майна, а не частки у ньому, як вказано у відзиві на позов.

Вказує на недобросовісність поведінки відповідача, який знав про те, що користується чужою приватною власністю, свідомо ухилявся від укладення договору та від плати за користування житлом, а тому таке правопорушення є триваючим та припинилося із дати набрання законної сили рішенням суду про визнання укладеним договору найму житлових приміщень гуртожитку.

Посилається і на те, що фактичне користування відповідачем житловим приміщенням, яке є власністю позивачки, без укладеного договору найму (оренди) та неотримання власником доходів у вигляді орендної плати, є за своїм змістом кондиційним зобов`язанням, а тому підлягає застосування ст. 1212 ЦК України. Законність вселення на підставі ордеру не є правовою підставою для безоплатного користування чужою власністю без укладення договору найму, а предметом позову є не стягнення орендної плати, а саме безпідставно збережених коштів, які відповідач мав заплатити за користування житлом.

Стосовно розрахунку суми позову зазначає, що підставою є виконаний експертом-оцінювачем Звіт про незалежну оцінку вартості 1 кв.м. виділеного у натурі нерухомого майна при здачі в оренду, а така вартість є значно нижчою ринкової на теперішній час.

Щодо тверджень про пропуск позовної давності звертає увагу суду на введений карантин, який діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023, що продовжив трирічний строк позовної давності та в подальшому введений 24.02.2022 воєнний стан, що діє дотепер. Закон № 4434 набрав чинності з 04.09.2025 та з цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Наводить доводи щодо заявлених витрат відповідача на правничу допомогу.

29.09.2026 надійшло доповнення до відповіді на відзив від позивачки у яких остання посилається на висновки Верховного Суду у справі № 761/415/24 від 22.10.2025, у справі № 932/1433/24 від 18.02.2026 та № 306/2181/18 від 01.11.2023, які просить застосувати у справі.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів отримана Садгірським районним судом м. Чернівці 24.06.2026 засобами поштового зв`язку та того ж дня передана на розгляд головуючого судді Асташева С.А., відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026, справа № 726/2456/26.

Ухвалою від 29.06.2026 суддя Асташев С.А. залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху та надав строк на усунення недоліків.

13.07.2026 позивачка подала заяву на усунення недоліків.

Ухвалою судді Садгірського районного суду м. Чернівці Асташева С.А. від 14.07.2026 вказану вище позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 29 липня 2026 року, про що повідомлені сторони у справі.

В подальшому підготовче судове засідання у справі відкладено для надання можливості подати відзив у справі.

06.08.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву від представниці відповідача ОСОБА_2 , адвоката Мельник С.Г.

У зв`язку із надходженням відзиву та наданням можливості подати відповідь на відзив, а також за клопотанням представниці відповідача підготовче судове засідання у справі відкладалося.

31.08.2026 до суду надійшла відповідь на відзив від позивачки.

Ухвалою головуючого судді Асташева С.А. від 15.09.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 06 жовтня 2026 року, про що повідомлені сторони у справі.

29.09.2026 надійшло доповнення до відповіді на відзив від позивачки.

За клопотанням представниці відповідачки судове засідання у справі відкладене на 27.10.2026.

Позивач ОСОБА_1 у позові вказувала на розгляд справи за її відсутності.

Від представниці відповідача ОСОБА_2 , адвоката Мельник С.Г., надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Підтримала думку, викладену у відзиві на позов та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних в суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких гуртуються позовні вимоги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в межах заявлених вимог, суд приходить до такого висновку.

Фактичні обставини встановлені судом

Відповідно до долученого позивачкою розрахунку суми безпідставно збережених коштів позовні вимоги пред`явлені за період з 12.03.2020 до 06.08.2025

Розрахунок зроблений відповідно до долученого до матеріалів справи Звіту про незалежну оцінку вартості 1 кв.м. виділеного у натурі нерухомого майна при здачі в оренду від 16.03.2009, наданого експертом-оцінювачем ОСОБА_3 , згідно із даними якого розмір плати за найм житлового блоку еквівалентний 3,6 долара США за один квадратний метр.

Вказує, що відповідач користується блоком загальною площею 36,1 кв.м, наводить середньорічні дані НБУ курсу долару США в України.

Розрахунок проведено за формулою – курс долара США х вартість найму 1 кв. м. в доларах США х плащу, якою користується відповідач х кількість місяців.

Березень – грудень 2020 року: 26,96 х 3,6 = 97,05 х 36,1 = 3503,50 х 10 = 35 035 грн;

2021 рік: 27,29 х 3,6 = 98,24 х 36,1 = 3 546,60 х 12 = 42 559,30 грн;

2022 рік: 32,34 х 3,6 = 116,42 х 36,1 = 4 202,76 х 12 = 50 433,14 грн;

2023 рік: 36,57 х 3,6 = 131,65 х 36,1 = 4 752,63 х 12 = 57 031,64 грн;

2024 рік: 40,15 х 3,6 = 144,54 х 36,1 = 5 217,90 х 12 = 62 614,72 грн;

2025 рік: 41,69 х 3,6 = 150,08 х 36,1 = 5 418,03 х 7 = 37 926,22 грн.

Всього 285 600 грн.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 16.05.2025 у справі № 726/498/25, яке набрало законної сили 06.08.2025, задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання укладеним Договору найму житлових приміщень в гуртожитку, у запропонованій позивачем редакції. Суд визнав укладеним «Договір найму житлових приміщень в гуртожитку» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у запропонованій позивачем редакції, з дня набрання рішенням законної сили.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 серпня 2025 року таке рішення районного суду у справі № 726/498/25 залишене без змін.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У пункті 7.10 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, – це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 по справі №320/4938/17).

Отже обставини встановлені у цивільній справі № 726/498/25 не підлягають доказуванню.

Відповідач разом із відзивом надає копію ордерів відповідно до даних яких ОСОБА_2 вселився у гуртожиток за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі ордеру № 44 від 12.11.1987 та у кімнату № 309 «б», на підставі ордеру № 150. В ордерах зазначено, що місце у гуртожитку гадається на період роботи у ВАТ «Чернівецький цукровий завод».

Згідно із даними Виписки з протоколу № 18 від 19.07.1996 постановлено виділити сім`ї ОСОБА_2 в складі трьох чоловік блок у гуртожитку з 2 -х кімнат площею 18 кв. м і 12 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Наразі відповідач зареєстрований та проживає там.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів .

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19).

З наведених норм вбачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 357/8975/20.

Згідно із правовим висновком викладеним у постановах Верховного суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, або якщо набуття відбулося у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Близька правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15.

Таким чином кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами ст.11 ЦК України. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Відповідно до ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Сторони не заперечували те, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий блок в гуртожитку у якому зареєстрований та проживає відповідач.

ОСОБА_2 не заперечує того факту, що проживає та користується спірним приміщенням, однак відповідно до наданих суду документів останній працював у ВАТ «Чернівецький цукровий завод» та на період роботи йому була надана жила площа в гуртожитку по АДРЕСА_1 , а саме на підставі ордерів № 44 та № 150.

Тобто відповідач, як і її представник, звертають увагу суду на те, що право користування житлом відбулося на відповідній правовій підставі та ще задовго до отримання позивачкою права власності на спірне майно.

Відповідно до ч.1 ст.122 Житлового кодексу єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення є спеціальний ордер, який видає виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів на підставі рішення про надання службового жилого приміщення.

У ч.1 ст.129 Житлового кодексу визначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (ст. 129 Житлового кодексу).

Отже, користування відповідачем спірним житлом здійснювалося на підставі юридичного титулу, передбаченого житловим законодавством, а тому відсутня одна з обов`язкових умов виникнення кондикційного зобов`язання – відсутність правової підстави набуття або збереження майна.

Суд враховує, що предметом заявленого позову є не стягнення заборгованості за договором найму житла, не відшкодування збитків та не стягнення плати за користування житловим приміщенням, а саме стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Разом із тим, для виникнення кондикційного зобов`язання закон вимагає наявності одночасно усіх передбачених законом умов, зокрема відсутності достатньої правової підстави для набуття або збереження майна.

Посилання позивачки на те, що після набуття нею права власності відповідач був зобов`язаний сплачувати кошти за користування житлом, саме по собі не свідчить про безпідставність користування житловим приміщенням. Суд звертає увагу і на те, що факт переходу права власності на майно не спростовує законність вселення у нього.

Ордер на вселення не був скасований або визнаний судом недійсним, тобто правова підстава для проживання не відпала. Більше того, наразі між сторонами діє укладений договір найму житлових приміщень в гуртожитку, у запропонованій позивачем редакції, затверджений рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці, яке набрало законної сили.

Враховуючи, факт правомірності вселення та користування відповідачем спірним приміщенням (на підставі ордеру), суд не вбачає підстав для стягнення з нього заявленої позивачкою суми коштів, відповідності до ст. 1212 ЦК України.

Також суд погоджується із доводами відповідача про недоведеність розміру безпідставно збережених коштів, оскільки звіт оцінювача визначає можливу ринкову вартість користування приміщенням, але сам по собі не підтверджує існування у відповідача обов`язку сплачувати саме таку суму протягом спірного періоду.

Наданий звіт про оцінку містить висновок щодо можливої ринкової вартості користування приміщенням, однак не підтверджує існування між сторонами погодженого розміру плати, не встановлює обов`язку відповідача сплачувати саме таку суму та не є належним доказом розміру безпідставно збережених коштів. Інших належних і допустимих доказів, які б дозволяли встановити розмір коштів, що підлягають стягненню, позивачкою суду не надано.

Висновки суду

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів потрібно відмовити.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

У постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними: «Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку із їх не доведеністю, тому не вирішує та не дає оцінку доводам щодо позовної давності у справі.

Розподіл судових витрат

Позивачка звільнена від сплати судового збору у справі, оскільки відповідно до даних долученої Довідки до акта огляду МСЕк серії 12 ААГ № 834002 від 10.12.2024 є особою із інвалідністю ІІ групи загального захворювання безтерміново.

Згідно з ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог, немає підстав для стягнення із відповідача понесених витрат, а такі витрати залишаються за державою.

У відзиві на позов відповідач наводить орієнтовний розрахунок судових витрат та посилається на те, що докази на їх оплату будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підставі викладеного, ст.ст. 261,1212 ЦК України, та керуючись ст.ст. 4, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 274-279, 352, 354, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів – відмовити.

Судове рішення не проголошувалося в силу ч. 4 ст. 268 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників процесу:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Головуючий суддяС. А. Асташев

Оригінал: reyestr.court.gov.ua