Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №460/7288/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/7288/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доУправління державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління державного нагляду (контролю) в Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 31.03.2026 №074291.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона не є автомобільним перевізником, не займається підприємницькою діяльністю та 02.03.2026 року жодного вантажу не перевозила (накладна підтверджує, що перевізником є інша особа). Згідно зі статтями 1, 33, 48 та 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», адміністративно-господарські штрафи за відсутність документів під час перевезення вантажів застосовуються виключно до автомобільних перевізників, а не до власників транспортних засобів. Укртрансбезпека неправомірно ототожнила статус власника транспортного засобу зі статусом перевізника лише на підставі реєстраційних документів, не надавши належної оцінки наявній товаро-транспортній документації. Позивач посилається позицію Верховного Суду (зокрема, у постановах від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22 та від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21), та вказує, що відповідальність за ст. 60 Закону не може застосовуватися до осіб, які не є перевізниками у спірних правовідносинах. Просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач подав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що під час рейдової перевірки 02.03.2026 на автодорозі М-19 був зупинений автомобіль Mercedes-Benz (власницею якого є позивачка ОСОБА_1 ), за кермом якого перебував найманий водій ОСОБА_2 . У транспортному засобі перевозився вантаж - квіткова продукція на суму 21 157 грн. Наявність завантаженого кузова та пояснення водія на відеозаписі підтверджують комерційний характер перевезення (отримання прибутку). Згідно зі статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій зобов`язаний мати та пред`являти визначені документи. Під час перевірки були відсутні: товарно-транспортна накладна (ТТН) або інший документ на вантаж; індивідуальна контрольна книжка водія (або інший документ обліку праці та відпочинку). Щодо доводів позивача, що вона не є перевізником, а лише власником авто, відповідач зазначає, що використання власного транспортного засобу для перевезення вантажів із залученням найманого водія та без оформлення належним чином права користування (наприклад, тимчасового реєстраційного талона) робить власника відповідальною особою - автомобільним перевізником. Відповідна судова практика Верховного Суду та апеляційних судів підтверджує, що відсутність статусу фізичної особи-підприємця (ФОП) не звільняє особу від відповідальності за здійснення вантажних перевезень без документів. Законодавство дозволяє перевозити вантажі без ТТН лише фізичним особам, які здійснюють перевезення за рахунок власних коштів та для власних потреб. Оскільки у цьому випадку використовувалася наймана праця водія, а вантаж мав комерційне призначення (продаж квітів), був обов`язок мати. Факт відсутності документів, визнання водієм комерційного характеру перевезення та наявність квітів у кузові автомобіля об`єктивно зафіксовані на відеозаписі з портативного відеореєстратора інспектора. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду від 01.05.2026 в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

Оцінивши наведені сторонами аргументи, дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

02.03.2026 року на автомобільній дорозі М-19, 171 км на підставі направлення на рейдову перевірку №000434 від 27.02.2026 року старшим державним інспектором Управління державного нагляду (контролю) у Рівненській області був зупинений для проведення рейдової перевірки транспортний засіб Mercedes-Benz реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 .

Для перевірки водієм ОСОБА_2 було надано наступні документи: посвідчення водія, реєстраційні документи на транспортний засіб, згідно яких власником є ОСОБА_1 ; накладну №01 від 21.01.2026, згідно якої: кому відпущено - ОСОБА_3 , від кого прийнято - ОСОБА_4 , назва і сорт товарів: квіткова продукція в асортименті на суму 21157 грн.

У ході проведення перевірки було виявлено порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевезення вантажу виконувалося водієм за відсутності на момент проведення перевірки документів, а саме: «товарно транспортна накладна, або інший визначений законодавством документ на вантаж, без індивідуальної контрольної книжки водія, без щоденних реєстраційних листків режиму праці та відпочинку, без роздруківок на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія».

За результатами перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 052587 від 02.03.2026.

Водій ОСОБА_2 з актом ознайомився та підписав, пояснень в Акті не надав.

Постановою Управління державного нагляду (контролю) у Рівненській області від 31.03.2026 №074291 про застосування адміністративно-господарського штрафу було притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена вимогами абзацом 3 частини 1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач, стверджуючи що ОСОБА_1 не виступає автомобільним перевізником, а є лише власником транспортного засобу, звернувся до суду з даним позовом.

Спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника автомобільним перевізником у розумінні вимог Закону № 2344-III.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» №2344-III, статтею 1 якого визначено, що: 1) автомобільний перевізник - суб`єкт господарювання, який здійснює на комерційній основі чи за рахунок власних коштів перевезення пасажирів та/або вантажів транспортними засобами; 2) водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; 3) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом; 4) послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Відповідно до статті 33 Закону № 2344-III, автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.

Частиною першою статті 34 цього Закону передбачено, що автомобільний перевізник повинен виконувати, зокрема, вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III, договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Відповідно до статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством.

Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах.

При цьому, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Аналогічний висновок узгоджено з правовою позицією, яку викладено у постановах Верховного Суду від 23 серпня 2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.

Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Згідно накладної №01 від 21.01.2026 (хоча перевірка проведена 02.03.2026), яку надав відповідач до відзиву, вантаж відпущено ОСОБА_4 ОСОБА_3 . Водночас, доказів того, що позивачка є автомобільним перевізником вантажу, який перебував у транспортному засобі під час проведення перевірки, матеріали справи не містять.

До того ж слід зазначити, що відповідачем під час розгляду матеріалів справи та прийняття спірної постанови за цим розглядом не було встановлено статус ОСОБА_1 у цих правовідносинах.

Варто зауважити, що посадові особи відповідача повинні забезпечити відповідні вимоги Закону № 2344-III про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен нести дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов`язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повного та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.

Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі № 300/4673/22.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах, проте наголошує, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яку викладено в постановах від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 та від 22 грудня 2021 року у справі № 420/3371/21.

Варто зауважити, що ОСОБА_1 не була зазначена як автомобільний перевізник у накладній, яку надано відповідачу водієм під час перевірки, а інших доказів того, що саме ОСОБА_1 здійснювала перевезення вантажу, як автомобільний перевізник, відповідачем не надано.

Доводи відповідача про те, що позивачка використовувала належний їй транспортний засіб Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, є припущеннями, які не підтверджені належними та достатніми доказами.

Відповідач фактично ототожнює право власності на транспортний засіб, наявність у ньому вантажу, відомості про інших осіб, зареєстрованих за адресою проживання позивачки, та відомості з відкритих інтернет-ресурсів із доказами здійснення позивачкою конкретного перевезення вантажу. Однак така сукупність обставин сама по собі не дає підстав для однозначного висновку, що саме ОСОБА_1 була автомобільним перевізником 2 березня 2026 року.

Згідно з накладною № 01 від 21.01.2026, наданою водієм під час перевірки, особою, від якої прийнято товар, зазначено ОСОБА_4 , а особою, якій відпущено товар, - ОСОБА_3 . Позивачка ОСОБА_1 в цьому документі не зазначена.

Отже, безпосередній зміст документа не підтверджує, що саме позивачка була відправником, одержувачем або замовником перевезення квіткової продукції. Навпаки, накладна містить відомості про інших осіб, правовідносини між якими та їхній зв`язок із перевезенням відповідач належним чином не з`ясував. Накладна може свідчити про передання квіткової продукції між зазначеними в ній особами, проте сама по собі не встановлює, хто замовив перевезення, хто визначив його маршрут, хто оплачував доставку, у чиїх інтересах діяв водій та хто взяв на себе обов`язки автомобільного перевізника.

Посилання відповідача на те, що за адресою проживання позивачки зареєстровано фізичних осіб - підприємців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не доводить здійснення позивачкою підприємницької діяльності.

Державна реєстрація інших осіб за тією самою адресою не свідчить про тотожність цих осіб, спільне здійснення ними підприємницької діяльності, належність їм одного бізнесу або участь позивачки в господарських операціях зазначених підприємців.

Так само сам збіг прізвища та адреси не доводить наявності між позивачкою та зазначеними підприємцями трудових, договірних, представницьких чи інших правовідносин, у межах яких позивачка могла б здійснювати перевезення вантажу.

Відповідач не навів доказів того, що ОСОБА_1 є засновником, працівником, представником, перевізником або іншою особою, залученою до діяльності зазначених фізичних осіб - підприємців. Не встановлено також, що перевезення квіткової продукції здійснювалося за їхнім замовленням саме позивачкою або що вона отримувала дохід від такого перевезення.

Отже, відомості про реєстрацію інших підприємців за адресою проживання позивачки не можуть підміняти доказування її власної участі в конкретних правовідносинах щодо перевезення вантажу.

Посилання відповідача на відображення магазину оптового продажу квітів «Flower Shop» на вебресурсі Google Карти за адресою АДРЕСА_1 також не підтверджує здійснення позивачкою підприємницької діяльності.

Відображення певного торговельного об`єкта на картографічному сервісі саме по собі не встановлює особу його власника, суб`єкта господарювання, який здійснює торгівлю, правову підставу використання приміщення або наявність будь-яких правовідносин між таким суб`єктом і позивачкою.

Навіть якщо припустити, що за вказаною адресою фактично здійснюється торгівля квітами, це не доводить, що позивачка є власницею магазину, здійснює торгівлю, придбала зазначену в накладній продукцію або перевозила її з метою реалізації.

Відповідач не надав доказів належності позивачці магазину «Flower Shop», використання нею відповідного торговельного приміщення, здійснення нею розрахунків за товар, отримання доходу від його реалізації або організації доставки продукції.

Таким чином, відомості з Google Карт можуть бути приводом для перевірки певних обставин, однак без додаткових доказів не підтверджують юридично значущого факту здійснення позивачкою перевезення вантажу як автомобільним перевізником.

Наявність у транспортному засобі квіткової продукції загальною вартістю 21 157 грн не є достатнім доказом того, що позивачка перевозила її в межах власної підприємницької діяльності або з метою одержання прибутку.

Вартість товару характеризує сам товар, але не визначає особу, яка здійснює перевезення, правову підставу такого перевезення чи особу, в інтересах якої воно виконується.

Так само комерційне призначення товару, не означає автоматично, що власник транспортного засобу є автомобільним перевізником. Товар може перевозитися в інтересах продавця, покупця, одержувача, іншого суб`єкта господарювання або іншої особи, яка організувала доставку.

Відповідач не встановив, кому належала квіткова продукція на момент перевірки, хто був замовником перевезення, хто доручив водієві здійснити доставку та хто мав нести витрати на її здійснення. Також не наведено доказів отримання позивачкою доходу від перевезення або реалізації зазначеного товару.

Отже, твердження про комерційний характер вантажу не є достатнім для висновку про здійснення позивачкою підприємницької діяльності та набуття нею статусу автомобільного перевізника.

Сам факт керування автомобілем іншою особою не доводить, що така особа була найманим працівником позивачки або виконувала перевезення за її дорученням та в її інтересах.

Для встановлення відповідних обставин необхідно з`ясувати характер правовідносин між власницею автомобіля та водієм, наявність домовленостей щодо перевезення, особу, яка визначила мету та маршрут поїздки, а також того, хто організував перевезення конкретного вантажу.

За відсутності таких доказів висновок про те, що позивачка використовувала автомобіль для власної підприємницької діяльності, ґрунтується на припущеннях.

Право власності на автомобіль не означає, що кожне перевезення, здійснене цим автомобілем, автоматично є перевезенням, організованим власником, або що саме власник повинен нести відповідальність за відсутність документів на вантаж.

Окремої уваги заслуговує та обставина, що накладна № 01 датована 21.01.2026, тоді як перевірка транспортного засобу та фіксація перевезення квіткової продукції відбулися 02.03.2026, тобто більш ніж через місяць після складання зазначеного документа.

Таким чином, накладна від 21.01.2026 не підтверджує сама по собі, що саме квіткова продукція, зазначена в ній, перевозилася транспортним засобом позивачки 02.03.2026. Відповідачем не наведено доказів, які б достовірно підтверджували тотожність товару, зазначеного в накладній, вантажу, виявленому під час перевірки, а також безперервність його переміщення від моменту оформлення документа до дати перевірки.

Крім того, з огляду на характер товару – квіткова продукція – відповідність між товаром, зазначеним у документі від 21.01.2026, та фактично виявленим вантажем не підтверджено. Самого збігу загального найменування товару недостатньо для однозначного висновку про те, що йдеться про одну й ту саму партію продукції.

Отже, використання відповідачем накладної від 21.01.2026 як підтвердження комерційного характеру перевезення, здійсненого 02.03.2026, без установлення зв`язку між зазначеним у документі товаром і фактично виявленим вантажем є необґрунтованим.

Водночас навіть за умови встановлення такого зв`язку зазначена накладна не підтверджує автоматично, що автомобільним перевізником була саме ОСОБА_1 , оскільки в ній позивачка не зазначена як відправник, одержувач чи перевізник.

Таким чином, дата накладної та відсутність належного підтвердження її зв`язку з вантажем, виявленим 02.03.2026, додатково свідчать про недостатність доказів, на підставі яких відповідач дійшов висновку про здійснення позивачкою відповідного перевезення у власних комерційних інтересах.

Положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, з огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки допущено перевезення вантажу за відсутності документів, визначених положеннями Закону № 2344-III.

Та обставина, що власником транспортного засобу є ОСОБА_1 , має значення для з`ясування питання законності його користування для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III.

Суд зауважує, що автомобільний перевізник визначається на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.

Натомість, відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача та відомостях акта від 02.03.2026 року щодо відсутності передбачених законодавством документів, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.

Вказані обставини відповідач зобов`язаний був установити під час розгляду матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органах Укртрансбезпеки, проте цього не здійснив і протиправно застосував відповідальність до власника транспортного засобу, а не до дійсного автомобільного перевізника.

Також слід звернути увагу на те, що посадові особи відповідача в акті від 02 березня 2026 року не зазначали, на підставі яких документально підтверджених доказів ними було вказано автомобільного перевізника саме позивачку.

Документи, наведені в ст. 48 Закону № 2344-III, належать до документів, обов`язок наявності яких повинен забезпечити саме автомобільний перевізник відповідно до статті 48 Закону № 2344-III та ця вимога є обов`язковою для тих суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) на договірних умовах із замовником послуги за плату незалежно від виду перевезення: внутрішнього чи міжнародного.

За таких обставин, суд дійшов висновку про помилковість притягнення ОСОБА_1 до відповідальності з огляду на те, що остання є власником транспортного засобу, а не перевізником в розумінні положень Закону №2344-III, тому не має відношення до подій, які описані в акті перевірки та спірній постанові. Обов`язок щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника покладено на органи Укртрансбезпеки, які, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов`язані притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу. При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була автомобільним перевізником є недопустимою.

Отже, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи. Інші наведені у відзиві мотиви та доводи не спростовують висновків суду, які наведені вище.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем обґрунтовані судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1064,96 грн (оскільки позов подано через систему «Електронинй суд») підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) в Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 31.03.2026 № 074291.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління державного нагляду (контролю) в Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 27 жовтня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Управління державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Відінська, 5,м. Рівне,Рівненський р-н, Рівненська обл.,33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 39816845)

Суддя С.М. Дуляницька