Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №953/11308/24 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/11308/24

н/п 2/953/137/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Дяченка О.М.,

з участю секретаря судового засідання – Засєєвої С.О.

представника позивача – адвоката Шесточенко Т.І.,

представника відповідача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриб Надія Миколаївна, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Головченко Е.А. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який за життя склав заповіт, відповідно до якого заповідав все належне йому майно своєму сину – позивачу по справі. Право власності ОСОБА_4 на спадкове нерухоме майно – житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.11.2013 № 12482979. 05.04.2024 державним нотаріусом П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Денисюк Т.С. винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії. З огляду на викладене просив визнати за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 .

Рух справи

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16.12.2024 позовну заяву було залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків 5 днів з дня вручення копії ухвали. У встановлений законом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23.12.2024 провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання; за клопотанням представника позивача витребувано (І) з П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори копію спадкової справи 282П/2020, заведеної після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , (ІІ) з Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради матеріали інвентаризаційної справи на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 52-53).

06.05.2025 до суду від відповідача ОСОБА_3 надійшов зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту від 20.05.2015, складений від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 181-204).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19.06.2025 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту від 20.05.2015, складений від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриб Надією Миколаївною 20.05.2015 за реєстровим № 2514, та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, присвоєно єдиний унікальний номер справи № 953/11308/24, н/п 2/953/762/25 (т. 2 а.с. 226-228).

27.06.2025 до суду від представника відповідача за зустрічним позовом адвоката Головченко Е.А. надійшов відзив на зустрічний позов (т. 2 а.с. 238-247).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 01.09.2025 за наслідками підготовчого судового засідання справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні (т. 3 а.с. 14-15).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19.09.2025 клопотання представника відповідача ОСОБА_3 -адвоката Янукян Л.Х. про повернення до стадії підготовчого провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриб Надія Миколаївна, задоволено; суд повернувся до розгляду справи № 953/11308/24 у підготовчому провадженні; призначив справу до підготовчого судового засідання (т. 3 а.с. 55-56).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21.10.2025 клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Янукян Л.Х. про витребування доказів – задоволено, (І) витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області пенсійну справу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 витребувано з архіву Харківського головпоштамту відомості, які містять підпис ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 щодо отримання ним пенсії (т. 3 а.с. 98).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20.01.2026 клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Янукян Л.Х. про призначення посмертної судової-психіатричної експертизи – задоволено, (І) призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України», (ІІ) провадження по справі зупинено на час проведення експертизи (т. 3 а.с. 123-124).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18.03.2026 поновлено провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриб Надія Миколаївна; призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 13.07.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Янукян Л.Х. про призначення посмертної почеркознавчої експертизи відмовлено.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 13.07.2026 за наслідками підготовчого судового засідання справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача – адвокат Шесточенко Т.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі, в частині зустрічного позову - відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом – адвокат Янукян Л.Х. у судове засідання - 15.10.2026, не з`явився, про місце, день та час судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини своєї неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Фактичні обставини, встановлені судом

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 10.06.2020 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (т. 1 а.с. 19, 115).

З долученої до матеріалів справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 22.08.2020 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вбачається, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є: мати – ОСОБА_5 та батько – ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 18, 106).

Зі змісту заповіту, складеного 20.11.2015 ОСОБА_4 та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2514, вбачається, що ОСОБА_4 заповів все належне йому майно своєму сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , бланк серія НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 76, т. 2 а.с. 155). Копія цього документа засвідчена 16.03.2020 нотаріусом Ворвуль Г.Г.

Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 16.06.2020 ідентифікатор 159522542, зазначено, що цей бланк використав приватний нотаріус Гриб Надія Миколаївна, дата витрачання бланка – 20.11.2015, код витрачання бланка – 4 – Заповіт (т. 1 а.с. 77).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_4 від 08.11.2013 ОСОБА_4 на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 24).

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.12.2024 № 406258542, містить відомості з Державного реєстру речових прав (актуальна інформація про об`єкт речових прав): (І) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: № 205609963101; (ІІ) тип об`єкта: житловий будинок, з надвірними будівлями, об`єкт житлової нерухомості: так; (ІІІ) опис об`єкта: загальна площа (кв.м.): 81,7, житлова площа (кв.м.): 44,4; (ІV) АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 24); (V) документи, подані для державної реєстрації: свідоцтва про право власності, серія та номер: № НОМЕР_4 від 08.11.2013 (т. 1 а.с. 29).

Право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно - житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується також відомостями, зазначеними в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого 11.11.2008 (т. 1 а.с. 25-28) та інвентаризаційною справою № 112000009831 на цей об`єкт (т. 2 а.с. 8-133).

05.04.2024 державним нотаріусом П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Денисюк Т. С. винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції негативного доказу для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з частинами 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1222 ЦК України - спадкоємцями за заповітом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, до складу якої входить нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно зі статтею 69 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, а також коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Відповідно до положень ч. 3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Зі змісту постанови приватного нотаріуса вбачається, що підставою для відмови у видачі громадянці ОСОБА_6 , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , свідоцтва про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно після смерті ОСОБА_4 стало те, що заявник не надав документів, що посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно, а також оригінального примірнику заповіту ОСОБА_4 .

З наданої на виконання ухвали суду спадкової справи № 282П/2020, заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , вбачається, що до П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 звернулися ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 66).та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 90).

Зі змісту заяви ОСОБА_3 вбачається, що померлий ОСОБА_4 доводився їй дідом.

З наявних в матеріалах спадкової справи № 282П/2020 документів вбачається, що ОСОБА_4 за життя склав три заповіти, а саме: (І) заповіт від 06.03.2003, посвідчений державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Литвиненко І.А., зареєстрований в реєстрі № 6-222, відповідно до якого ОСОБА_4 заповідав належне йому майно у рівних частинах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; (ІІ) заповіт від 28.04.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою О.М., зареєстрований в реєстрі за № 1737, відповідно до якого ОСОБА_4 заповідав належне йому майно ОСОБА_2 , з умовою: право довічного проживання в зазначеному будинку має ОСОБА_7 ; (ІІІ) заповіт від 20.11.2015, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н.М. за реєстровим номером № 2514, відповідно до якого ОСОБА_4 заповідав належне йому майно ОСОБА_2 .

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 60512993 від 11.06.2020 вбачається, що заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 6-222 від 06.03.2003 скасований за заявою 41582104 від 24.01.2007.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_3 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_4 та посвідченого 20 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н.М. за реєстровим номером № 2514, недійсним (т.1 а.с. 123-132, т. 1 а.с. 155-156).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 10.07.2023 позовна заява ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним залишена без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою позивачки у судове засідання.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_4 від 08.11.2013 ОСОБА_4 на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 24).

Судом встановлено, та не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що 20.11.2015 ОСОБА_4 , склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н.М. за реєстровим номером № 2514, відповідно до якого ОСОБА_4 заповідав все належне йому майно ОСОБА_2 , тобто ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив розпорядження про те, що належний йому житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 заповідає своєму сину ОСОБА_2 .

З урахуванням встановлених судом обставин, суд доходить висновку, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заповітом, який прийняв спадщину, є позивач по справі ОСОБА_2 .

Щодо зустрічного позову про визнання заповіту недійсним

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, суд виходить із такого.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

За змістом ст. 1235 ЦК України заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Статтею 1236 ЦК України передбачено право заповідача охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати в майбутньому.

Отже, визначення особи, якій заповідач бажає передати належне йому майно після смерті, належить до сфери його особистого волевиявлення. Сам по собі факт, що таким розпорядженням не охоплено інших спадкоємців за законом/заповітом або що воно не відповідає їхнім очікуванням щодо спадкування, не свідчить про недійсність заповіту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Згідно з частиною другою цієї статті заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними статтями 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За змістом ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_3 посилається, зокрема, на стан здоров`я спадкодавця ОСОБА_4 та ставить під сумнів його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними під час складення оспорюваного заповіту.

Оцінюючи зазначені доводи, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Застосування наведеної норми пов`язується не з фактом наявності у фізичної особи певного захворювання, погіршення її фізичного стану або необхідності отримання медичної допомоги, а з установленням такого психічного стану особи безпосередньо в момент вчинення правочину, за якого вона була неспроможна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

У постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 703/4689/18 зазначено, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України має бути встановлена абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналогічний підхід викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 496/4851/14-ц, відповідно до якого висновок про психічний стан особи під час вчинення правочину має ґрунтуватися на доказах, що стосуються саме цього моменту, а зовнішні обставини, зокрема показання свідків про поведінку особи, мають допоміжне значення для встановлення її внутрішнього психічного стану.

Отже, для задоволення зустрічного позову із зазначених підстав необхідно встановити не лише наявність у заповідача захворювань, а й їхній характер, вплив на психічну діяльність та здатність особи усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними саме на момент складення заповіту.

Наявність захворювань, у тому числі тяжких, сама собою не є тотожною встановленню передбаченого статтею 225 ЦК України стану.

При цьому суд не наділений спеціальними знаннями в галузі психіатрії та не може самостійно встановлювати медичний діагноз, ступінь психічних порушень або їхній вплив на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Оцінюючи медичні документи, на які посилається ОСОБА_3 , суд виходить із необхідності розмежування відомостей про загальний стан здоров`я спадкодавця та доказів його психічного стану безпосередньо під час вчинення заповіту.

Відомості про звернення особи по медичну допомогу, перебування на лікуванні, встановлені діагнози чи призначені лікарські засоби підлягають оцінці з урахуванням часу їх документування, характеру відповідних захворювань та їх можливого значення для предмета доказування.

При цьому медичні документи, складені через значний проміжок часу після вчинення заповіту, без належного підтвердження зв`язку встановлених у них захворювань із психічним станом особи на момент заповіту не можуть самі собою свідчити про неспроможність заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в минулому.

Суд не вправі шляхом власного тлумачення медичних діагнозів установлювати наявність у спадкодавця психічного розладу певної тяжкості або робити ретроспективний висновок про його здатність до усвідомленого волевиявлення без належного доказового підґрунтя.

З огляду на викладене медичні документи мають оцінюватися у взаємозв`язку з іншими доказами, проте їх наявність не замінює встановлення юридично значущої обставини - неспроможності заповідача усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними саме під час складення заповіту.

Так, ухвалою суду також було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу для встановлення психічного стану спадкодавця на момент вчинення оспорюваного правочину.

Проте проведення зазначеної експертизи виявилося неможливим у зв`язку з відсутністю необхідної медичної документації.

При цьому учасники справи, будучи обізнаними про причини неможливості проведення експертизи, клопотань про витребування відповідних медичних документів не заявляли.

Суд враховує, що відповідно до статті 13 ЦПК України розгляд цивільних справ здійснюється в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Сам по собі факт призначення посмертної судово-психіатричної експертизи не підтверджує наявності в особи психічного розладу чи її неспроможності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент вчинення правочину.

У постанові від 09.12.2020 у справі № 200/23453/15-ц н/п 61-18707св19 Верховний Суд погодився з висновком про недоведеність відповідної підстави недійсності заповіту, врахувавши, зокрема, що сторона не реалізувала надану їй можливість заявити належне клопотання про проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Крім того, у постанові від 12.05.2022 у справі № 521/5644/17 н/п 61-10797св21 Верховний Суд звернув увагу на процесуальну поведінку учасника справи, який після повернення експертною установою матеріалів не вжив необхідних заходів для усунення перешкод у проведенні дослідження.

Оцінюючи доводи позивача щодо невиконання спадкодавцем підпису на оспорюваному заповіті, суд виходить із такого. Суд у задоволенні клопотання про призначення посмертної судової почеркознавчої експертизи протокольною ухвало відмовив, оскільки, (І) судом задоволено клопотанням позивача за зустрічним позовом про витребування від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області пенсійну справу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з архіву Харківського головпоштамту відомості, які містять підпис ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо отримання ним пенсії, однак відповіді з цих установ не надали можливості отримати будь-які документи які містять підписи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; (ІІ) представник відповідача за зустрічним позовом у запереченнях проти призначення почеркознавчої експертизи зазначив, що позивач за зустрічним позовом зловживає своїми процесуальними правами, оскільки аналогічне клопотання у справі № 953/20220/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, судом розглядалося, було задоволено, однак через несплату ОСОБА_3 вартості експертизи та ненадання за клопотанням експерта додаткових матеріалів (двічі), експертиза була залишена без виконання, тобто експертиза не проведена; (ІІІ) 16.06.2026 у судовому засіданні представник позивача зазначив, що враховуючи відсутність документів які містять підписи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 унеможливлюють підтримання цього клопотання та попросила перерву для надання додаткових документів, однак до наступного судового додаткових документів не було подано; (ІV)інших клопотань позивач та представник позивача у підготовчому судовому засіданні щодо витребування документів не заявляли

Таким чином, експертиза не була проведена у зв`язку з відсутністю необхідних для експертного дослідження документів, які містять порівняльні зразки підпису та почерку спадкодавця.

Суд зазначає, що неможливість проведення судової експертизи з об`єктивних причин не є доказом того, що підпис на оспорюваному заповіті виконано іншою особою.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 30.06.2022 у справі № 466/5147/16 н/п 61-6164св21, у якій суди розглядали питання недоведеності підроблення підпису на заповіті за обставин, коли призначена посмертна почеркознавча експертиза не була проведена через відсутність необхідних матеріалів.

За змістом ч. 1 ст. 109 ЦПК України застосування передбачених цією нормою процесуальних наслідків можливе у разі встановлення ухилення учасника справи від подання необхідних експертам матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього її проведення є неможливим.

Отже, відсутність документів, необхідних для експертного дослідження, сама по собі не є достатньою підставою для застосування положень статті 109 ЦПК України без встановлення відповідної процесуальної поведінки конкретного учасника справи.

За відсутності доказів свідомого ухилення учасників справи від участі в експертизах суд не вбачає підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України.

Таким чином, неможливість проведення призначених судом експертиз не звільняє сторони від установленого процесуальним законом обов`язку доказування обставин, на які вона посилається.

Оцінка доводів про підроблення підпису спадкодавця та його неспроможність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними здійснюється судом на підставі всіх належних, допустимих і достовірних доказів у їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України.

Суд ураховує, що оспорюваний заповіт посвідчувався приватним нотаріусом Гриб Н.М. та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 2514. Згідно зі ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів із дотриманням установлених законом вимог.

Судом не встановлено порушень вчинення нотаріальної дії за № 2514 від 20.11.2015 приватним нотаріусом Гриб Н.М. при посвідченні заповіту ОСОБА_4 ,

Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, заявляючи вимогу про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_3 повинна довести обставини, які відповідно до закону становлять підставу недійсності цього правочину.

Саме по собі заперечення проти змісту заповіту, незгода з визначенням спадкоємця або сумніви щодо фізичного чи психічного стану спадкодавця не звільняють сторону від виконання зазначеного процесуального обов`язку.

При цьому суд наголошує, що відмова в задоволенні вимоги про визнання заповіту недійсним не потребує встановлення факту повного фізичного та психічного здоров`я заповідача на момент його складення.

Предметом доказування є наявність передбачених законом обставин, які зумовлюють недійсність заповіту. За відсутності достатніх доказів таких обставин суд не має правових підстав для втручання в особисте розпорядження спадкодавця своїм майном на випадок смерті.

З огляду на наведене, досліджені судом докази в їх сукупності не підтверджують, що ОСОБА_4 під час складення оспорюваного заповіту був неспроможний усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, що підпис на заповіті виконано не ним або що під час складення та посвідчення заповіту допущено порушення, які відповідно до закону зумовлюють його недійсність, зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, за відсутності доведених підстав недійсності заповіту, передбачених статтями 225, 1257 ЦК України, суд доходить висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Висновки суду

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача-відповідача в заявлених ним межах та про існування правових підстав для їх задоволення, та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача-позивача підлягають стягненню понесені позивачем-відповідачем судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 6 500,00 грн (т. 1 а.с. 50). Оскільки в задоволенні зустрічного позову відмовлено, тому судові витрати, понесені відповідачем-позивачем не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 78, 80, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на житловий будинок, загальна площа – 81,7 кв.м., житлова площа – 44,4 кв, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 205609963101.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 6 500,00 (шість тисяч п`ятсот, 00) грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриб Надія Миколаївна, відмовити.

Судові витрати, понесені ОСОБА_3 , залишити за нею.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):

Позивач (Відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач (Позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриб Надія Миколаївна, 61001, м. Харків, пр. Московський, буд. 89.

Повне судове рішення складено 26.10.2026.

Суддя О.М. Дяченко