Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №420/15253/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15253/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо відмови у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" від 11.02.2025 № 153;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" від 11.02.2025 № 153.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Токмілову Л.М.

28.05.2026 ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 01.06.2023, у віці 20 років, був прийнятий на військову службу за контрактом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та продовжує проходити військову службу. Під час проходження військової служби позивач брав безпосередню участь у бойових діях, а 31.12.2025 під час виконання службово-бойового завдання із захисту Батьківщини в Покровському районі Донецької області внаслідок ураження FPV-дроном противника отримав бойове поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), медичними документами та довідкою військово-лікарської комісії. Позивач зазначає, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 військовослужбовцям, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою, у зв`язку з наявністю захворювань або поранень, отриманих під час захисту Батьківщини, одноразова грошова винагорода виплачується в повному обсязі. На переконання позивача, він відповідає передбаченим нормативним актом умовам для отримання винагороди в розмірі 1 000 000 грн, оскільки був прийнятий на військову службу за контрактом у віці до 25 років, брав безпосередню участь у бойових діях та отримав поранення під час захисту Батьківщини. 30.04.2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом про виплату одноразової грошової винагороди, однак листом від 11.05.2026 року № 50/08/2/1-2229-2026 відповідач повідомив про відсутність законних підстав для її нарахування та виплати. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки відповідач не забезпечив реалізацію його права на отримання винагороди в повному обсязі відповідно до пункту 4 постанови № 153. У зв`язку з цим просить суд визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди й зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому 1 000 000 грн.

10.06.2026 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому остання заперечує проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, оскільки не дотримано встановлених умов її виплати. Відповідач зазначає, що позивач 01.06.2023 року був прийнятий на військову службу за контрактом до військової частини НОМЕР_1 , а 31.12.2025 року отримав бойове поранення. 30.04.2026 року він звернувся з рапортом про виплату винагороди, однак листом від 11.05.2026 року № 50/08/2/1-2229 йому було повідомлено про відсутність підстав для її виплати. На думку відповідача, відповідно до пункту 4 постанови № 153 право на винагороду в повному розмірі мають військовослужбовці, які відповідають сукупності визначених цією нормою умов, а сам по собі факт отримання поранення не є достатньою підставою для виплати 1 000 000 грн. Військова частина наголошує, що виняток щодо виплати винагороди в повному обсязі військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях менше шести місяців, застосовується за наявності причинного зв`язку між отриманим під час захисту Батьківщини пораненням та недостатньою тривалістю участі в бойових діях. Оскільки постанова № 153 набрала чинності 13.02.2025 року, а позивач отримав поранення лише 31.12.2025 року, відповідач вважає, що таке поранення не могло зумовити участь у бойових діях менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою. Інше тлумачення, на переконання відповідача, означало б поширення дії норми на обставини, що виникли після набрання нею чинності. Крім того, відповідач посилається на статтю 77 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів відповідності всім умовам пункту 4 постанови № 153, зокрема того, що саме поранення стало причиною неможливості набути необхідної тривалості участі в бойових діях. Також військова частина вважає безпідставними посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, оскільки внесені нею зміни не мають зворотної дії в часі. З огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

13.06.2026 до Одеського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами відповідача, вважаючи їх помилковими та необґрунтованими. На обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 передбачає окремі підстави для виплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн: тривалість безпосередньої участі в бойових діях не менше шести місяців та отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини. На думку позивача, відповідач помилково ототожнює ці підстави та безпідставно вимагає наявності причинного зв`язку між отриманим пораненням і недостатньою тривалістю участі в бойових діях. Позивач наголошує, що 01.06.2023 року, тобто у віці до 25 років, був прийнятий на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях та 31.12.2025 року отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини. При цьому, як зазначає позивач, на момент отримання поранення постанова № 153 була чинною, а тому підлягала застосуванню до спірних правовідносин. На підтвердження своїх доводів позивач посилається на судову практику у справах № 120/12196/25, № 120/6902/25, № 260/3907/25 та № 200/3887/25. Крім того, позивач зазначає, що внаслідок отриманого поранення перебував на стаціонарному лікуванні з 05.01.2026 року по 19.01.2026 року, з 19.01.2026 року по 09.02.2026 року та з 10.02.2026 року по 02.03.2026 року. На його переконання, поранення та подальше лікування об`єктивно перешкоджали подальшій безпосередній участі в бойових діях, а факт отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, є самостійною підставою для виплати винагороди в повному розмірі. Також позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, якою внесено зміни до постанови № 153, та вважає, що ці зміни усунули законодавчу прогалину щодо права на отримання винагороди військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу та згодом уклали контракт. Позивач стверджує, що інше тлумачення відповідних положень суперечило б меті запровадження виплати та призводило б до необґрунтованого обмеження його соціальних гарантій. З огляду на викладене позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови в нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити зазначену винагороду, а також стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11 листопада 2021 року був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України для проходження строкової військової служби.

01 червня 2023 року позивача прийнято на військову службу за контрактом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаду стрільця-радіотелефоніста 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону. Контракт укладено строком на три роки - з 01 червня 2023 року до 31 травня 2026 року. На дату укладення контракту позивачу виповнилося 20 років.

Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 23 квітня 2026 року № 625.

31 грудня 2025 року під час виконання службово-бойового завдання у Покровському районі Донецької області внаслідок ураження FPV-дроном противника позивач отримав бойове поранення, зокрема акубаротравму з гіперемією правої барабанної перетинки, вогнеосколкове сліпе поранення лівого передпліччя та вогнеосколкове дотичне поранення лівої кисті. Обставини отримання травми зафіксовано в довідці від 02 січня 2026 року № 50/08/11/5-33.

У зв`язку з отриманим пораненням позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 05 січня 2026 року до 19 січня 2026 року, надалі проходив лікування та медичну реабілітацію. Відповідно до довідки медичної (військово-лікарської) комісії від 04 травня 2026 року № 232/Д травму та поранення позивача визнано такими, що пов`язані із захистом Батьківщини.

30 квітня 2026 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Листом від 11 травня 2026 року № 50/08/2/1-2229 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати зазначеної винагороди. Відмову мотивовано, зокрема, положеннями пункту 4 постанови № 153 та обставинами проходження позивачем військової служби.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі також постанова КМУ №153, яка набрала чинності 13.02.2025).

Метою вказаного експериментального проекту є створення додаткових мотиваційних чинників для проходження військової служби під час дії правового режиму воєнного стану громадянами України молодого віку, підвищення престижу військової служби та посилення соціального захисту військовослужбовців, залучених до виконання бойових завдань із захисту територіальної цілісності і незалежності України.

Пунктом 1 вказаної постанови було вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект). Пунктом 2 постанови КМУ від 11.02.2025 №153 затверджено, зокрема, Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (надалі Порядок №153).

Положеннями Порядку, затвердженого Постановою КМУ №153, передбачено право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі до 1 000 000 гривень військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу, які під час воєнного стану уклали контракт про проходження військової служби у віці від 18 до 25 років (до 24 років включно).

Пунктом 4 постанови КМУ №153 (в редакції постанови КМУ №387 від 01.04.2025) встановлено, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

На час розгляду справи до постанови КМУ №153 від 11.02.2025 були внесені зміни Постановами КМ №387 від 01.04.2025, №942 від 30.07.2025, відповідно до яких:

- абзац 2 п. 4 постанови КМУ №153 установлює, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

- абзац 4 п. 4 постанови КМУ №153 передбачає, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Отже, за загальним правилом виплата винагороди пов`язується із фактичною тривалістю виконання бойових завдань: винагорода виплачується в повному обсязі (1 000 000 грн) за умови участі у бойових діях не менше 6 місяців або пропорційно фактичному часу участі - з розрахунку 1/6 від 1 000 000 грн за кожні повні 30 днів безпосередньої участі в бойових діях.

Разом з тим абзацом 4 п. 4 Постанови КМУ №153 встановлено спеціальне імперативне правило, згідно з яким військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Судом встановлено, що позивач був прийнятий на військову службу після 24.02.2022, у віці до 25 років, проходить військову службу у Національній гвардії України та відповідає вимогам, визначеним абзацом 4 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025: брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у районах ведення бойових дій на території Донецької області, отримав вибухову травму, яка пов`язана із захистом Батьківщини.

Аналізуючи доводи відповідача щодо того, що сумарна кількість днів участі позивача в бойових діях складає менше 6 місяців, у зв`язку з чим підстави для нарахування виплати відсутні, суд відхиляє зазначені доводи з огляду на таке.

Військовою частиною НОМЕР_1 Національної Гвардії України помилково застосовано до спірних правовідносин виключно положення щодо пропорційного нарахування винагороди (за кожні 30 днів бойових дій) без урахування гарантій, передбачених для військовослужбовців, які отримали травми чи поранення під час виконання бойових завдань.

Мета запровадженого Урядом правового регулювання полягає у максимальному соціально-правовому захисті військовослужбовців, які зазнали розладу здоров`я внаслідок бойових уражень. Законодавець прямо виокремив категорію бійців, які отримали бойові поранення, контузії або травми під час захисту Батьківщини, звільнивши їх від обов`язку напрацювання обов`язкового мінімального строку (як 6 місяців, так і повних помісячних періодів) для отримання повної суми гарантованої державою винагороди.

Оскільки факт отримання позивачем травми під час виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини належним чином зафіксований військово-медичними документами та не спростований відповідачем, ОСОБА_1 набув право на отримання винагороди, встановленої Постановою КМУ №153, у максимальному розмірі 1 000 000 гривень.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не спростував відповідність позивача критеріям Постанови КМУ №153 для отримання одноразової винагороди у разі отримання травми при захисті Батьківщини, відтак бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати вказаних коштів є протиправною.

Оскільки відповідачем не здійснено обов`язкових нарахувань при наявності всіх передбачених нормативним актом передумов, належним способом захисту порушеного права позивача є визнання таких дій у виплаті протиправними та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" від 11.02.2025 № 153.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 3 кстатті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 4, 5 статті 134 КАС України законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 10000 грн., позивачем надано договір про надання правової допомоги, акт надання послуг № 4 від 21.05.2026 року (первинна консультація та роз`яснення правової позиції. (1 послуга 500,00 год.); опрацювання документів (доказів), дослідження судової практики) (3 години) - 4500 грн.; підготовка та подання адміністративного позову (8 годин) - 5000 грн.); платіжну інструкцію@2PL658767 від 16.05.2026 року на суму 5000 грн.; платіжну інструкцію @2PL659154 від 20.05.2026 року на суму 5000 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що визначений позивачем розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи.

Виходячи з наведеного, з урахування критеріїв пропорційності суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення на його користь з Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо відмови у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" від 11.02.2025 № 153.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" від 11.02.2025 № 153.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.