Суд: Одеський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №420/29290/26
Суддя: Басова Н.М.
Справа № 420/29290/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого 27.08.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №420/25677/25;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого 27.08.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №420/25677/25, за період з 29.01.2020 по 27.08.2026.
В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 420/25677/25 відповідача зобов`язано здійснити позивачу за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України станом на 1 січня відповідного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення відповідач 27.08.2026 перерахував на картковий рахунок позивача 187416,33 грн, однак компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не виплатив.
Позивач вважає, що має право на таку компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, оскільки розрахунок належного їй грошового забезпечення без виплати належної суми, яка в подальшому присуджена судовим рішенням, відбувся з вини відповідача, а недоплачене грошове забезпечення не є доходом, що має разовий характер. Посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
На підставі викладеного, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем 08.10.2026 через підсистему «Електронний суд» надіслано відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підставою для компенсації є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів, порушення встановлених строків їх виплати, затримка виплати на один і більше календарних місяців, зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги, а також те, що доходи не повинні мати разового характеру.
На думку відповідача, виплата позивачу сум, стягнутих рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 420/25677/25, має виключно разовий характер, а тому на неї не поширюється дія зазначеного Закону.
Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відзиві на позовну заяву відповідач також просив розглянути справу у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2026 року у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.06.2025 № 161 старшого сержанта ОСОБА_1 , провідного бухгалтера фінансово-економічної служби, призначену наказом Командувача Повітряних Сил України (по особовому складу) від 31 травня 2025 року № 408 на посаду начальника фінансово-економічної служби-головного бухгалтера військової частини НОМЕР_3 , вважати такою, що справи та посаду здала і вибула до нового місця служби у АДРЕСА_2 , з 07 червня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 420/25677/25 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) та грошової допомоги для оздоровлення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки станом на 1 січня відповідного року.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України станом на 1 січня відповідного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 420/25677/25 залишено без змін.
Згідно з платіжною інструкцією від 25.08.2026 № 1266 Військова частина НОМЕР_1 27.08.2026 перерахувала на картковий рахунок позивача 153167,66 грн з призначенням платежу щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 згідно з постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2026 у справі № 420/25677/25.
Згідно з платіжною інструкцією від 25.08.2026 № 1265 Військова частина НОМЕР_1 27.08.2026 перерахувала на картковий рахунок позивача 34248,67 грн з призначенням платежу щодо компенсації податку з доходів фізичних осіб, утриманого з перерахованого грошового забезпечення за той самий період.
Листом від 04.09.2026 № 1126/304/6/4283/пс, наданим на адвокатський запит від 01.09.2026, відповідач повідомив, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 420/25677/25 позивачу 27.08.2026 виплачено кошти в загальній сумі 187416,33 грн, у зв`язку із чим рішення суду виконано в повному обсязі.
Відповідач не заперечує, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку позивачу не нараховувалась і не виплачувалась.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III).
Згідно зі статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно зі статтею 5 Закону № 2050-III своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
Статтею 6 Закону № 2050-III встановлено, що компенсацію виплачують, зокрема, за рахунок коштів відповідного бюджету підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
Відповідно до статті 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З метою реалізації Закону № 2050-III постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пунктом 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 6 Порядку № 159 визначено, що своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає, а пунктом 7 цього Порядку встановлено, що компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, зокрема за рахунок коштів відповідного бюджету підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
Зі змісту наведених норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів; порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні мати разового характеру.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації, а саме невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
Правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260), грошове забезпечення включає щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія тощо) та одноразові додаткові види грошового забезпечення, до яких належать винагороди та допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24 дійшла висновку, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-III, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в розумінні частини другої статті 2 Закону № 2050-III як дохід слід розуміти не будь-які грошові доходи громадян, а ті, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Вирішуючи питання компенсації, насамперед необхідно з`ясувати, на який саме вид доходу провадиться така компенсація. Віднесення виплати до одноразових додаткових видів грошового забезпечення за пунктом 2 розділу I Порядку № 260 свідчить про її разовий характер, а корегування такої виплати на індекс інфляції згідно з чинним законодавством не допускається.
Застосовуючи наведені висновки, Верховний Суд у постанові від 05.08.2026 у справі № 120/4140/25 зазначив, що грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та одноразова грошова допомога при звільненні не є періодичними щомісячними виплатами, за своєю правовою природою належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовця, а тому мають разовий характер.
З огляду на разовий характер таких виплат приписи Закону № 2050-III на правовідносини щодо компенсації втрати частини цих доходів не поширюються.
Щодо періоду, за який нараховується компенсація, Верховний Суд у постанові від 02.07.2026 у справі № 420/17627/24 зазначив, що право на компенсацію пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення. Компенсація нараховується за весь період невиплати доходу, починаючи з моменту порушення строку його виплати, встановленого судовим рішенням, по день фактичної виплати заборгованості. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24 та від 04.09.2025 у справі № 420/16557/24.
Крім того, Верховний Суд у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у тому самому місяці, в якому проведено виплату заборгованості, а невиплата компенсації у вказаний строк свідчить про відмову виплатити таку компенсацію відповідно до Закону № 2050-III і не потребує оформлення окремим рішенням.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 420/25677/25, яке набрало законної сили 25 червня 2026 року, встановлено протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного календарного року. Тобто грошове забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду виплачувалось позивачу у меншому розмірі, ніж належало, а недоплачені суми були виплачені лише 27.08.2026 на виконання судового рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, строки виплати позивачу щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення у належному розмірі за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 порушено більше ніж на один календарний місяць, такі складові мають систематичний (щомісячний) характер і належать до грошового забезпечення в розумінні статті 2 Закону № 2050-III, а заборгованість фактично отримана позивачем 27.08.2026.
Отже, у позивача виникло право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за весь час затримки виплати, тобто з 29.01.2020 по день фактичної виплати 27.08.2026.
Оскільки відповідач у серпні 2026 року, тобто в місяці виплати заборгованості, компенсацію втрати частини доходів позивачу не нарахував і не виплатив, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача у цій частині.
Доводи відповідача про те, що виплата позивачу сум, стягнутих рішенням суду у справі № 420/25677/25, має виключно разовий характер, суд в цій частині відхиляє.
Визначальною за статтею 2 Закону № 2050-III є правова природа доходу, заборгованість за яким погашена, а не спосіб її погашення. Сума перерахунку грошового забезпечення, яке повинно було виплачуватись позивачу щомісячно за відповідні місяці, не набуває разового характеру лише з огляду на те, що її виплачено одним платежем на виконання судового рішення. Інакше суб`єкт владних повноважень, який протиправно недоплачував грошове забезпечення і погасив заборгованість лише за рішенням суду, опинявся б у кращому становищі, ніж той, хто допустив лише затримку виплати нарахованих сум, що суперечить компенсаторній меті Закону № 2050-III.
Посилання відповідача на редакції Закону № 2050-III від 11.02.2003 та від 26.02.2021 не впливає на вирішення спору, оскільки як у зазначених, так і в чинній редакції статті 2 цього Закону заробітна плата (грошове забезпечення), яка не має разового характеру, віднесена до доходів, що підлягають компенсації.
Разом з тим, на виконання рішення суду у справі № 420/25677/25 позивачу також здійснено перерахунок одноразових додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки. Ці виплати відповідно до пункту 2 розділу I Порядку № 260 належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, мають разовий характер, а тому з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24, та Верховного Суду, викладених у постанові від 05.08.2026 у справі № 120/4140/25, приписи Закону № 2050-III на них не поширюються. У цій частині доводи відповідача є обґрунтованими, а позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку одноразових додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення задоволенню не підлягають.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 не спростовує зазначеного висновку, оскільки у ній не досліджувалось питання поширення Закону № 2050-III на одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає справу не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог лише в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З метою ефективного захисту порушених прав позивача та чіткого визначення меж обов`язку відповідача суд вважає за необхідне визначити у резолютивній частині рішення, що компенсація підлягає нарахуванню та виплаті на суми перерахунку щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 за весь час затримки їх виплати з 29.01.2020 по день фактичної виплати 27.08.2026 відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена. Інших судових витрат сторонами не заявлено.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виплачених 27.08.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 420/25677/25, за весь час затримки виплати з 29.01.2020 по день фактичної виплати 27.08.2026.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виплачених 27.08.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 420/25677/25, за весь час затримки виплати з 29.01.2020 по день фактичної виплати 27.08.2026, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua