Суд: Одеський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №420/20286/26
Суддя: Радчук А.А.
Справа № 420/20286/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови здійснити внесення актуальної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 виключений з військового обліку;
зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити внесення актуальної інформації щодо ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 виключений з військового обліку.
Адміністративний позов поданий за допомогою системи “Електронний суд”.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 06.05.2026 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку. Відповідно до трек номеру листа 0315000648354, вищезазначена заява була вручена одержувачу 13.05.2026 року, однак відповіді від ТЦК не надійшло. У подальшому представником позивача подано скаргу до ІНФОРМАЦІЯ_2 на дії/бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 надав відповідь на скаргу, у якій зазначив, що військовозобов`язані згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 № 932, які не були прив`язані до відповідних ІНФОРМАЦІЯ_2 , були автоматично взяті на військовий облік (які раніше були виключені з військового обліку за віком до 60 років або помилково не були взяті на військовий облік), тому порушення чинного законодавства з боку посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно ведення військового обліку по гр. ОСОБА_1 відсутні.
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови здійснити внесення актуальної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації про те, що він виключений з військового обліку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Доводи позову мотивовані тим, що у 2012 році ОСОБА_1 по досягненню ним граничного віку перебування в запасі перестав перебувати на військовому обліку автоматично. Вказані правовідносини виникли у 2012 році (момент звернення особи про внесення відомостей про виключення його з військового обліку військовозобов`язаних), а тому застосуванню для врегулювання спірних правовідносин підлягають норми закону, чинні станом по вказаний час, тобто ч. 2 ст. 28 Закону № 2232-ХІІ. Тож повторне взяття на військовий облік позивача, який вже був виключений з обліку остаточно в 2012 році, на підставі нових законів погіршує його існуюче становище та обмежує його конституційні права і свободи.
Ухвалою суду від 13.07.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Також цією ухвалою суд витребував від ІНФОРМАЦІЯ_1 повний витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 , з відображенням усіх внесених до реєстру відомостей щодо зазначеної особи.
24.08.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву з додатками.
Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.
У відзиві зазначено, що статтею 32 Закону № 2232-ХІІ, у редакції, що діяла на момент досягнення позивачем 40 років (17.01.2012), було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі виключаються з військового обліку і переводяться у відставку. Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації" (далі Закон № 1169-VII, який набрав чинності 01.04.2014) було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-ХІІ, зокрема, частину другу статті 28 Закону № 2232- ХІІ викладено у такій редакції: "Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд до 35 років; 2) другий розряд - до 50 років". Законом України від 22.07.2014 № 1604-VII "Про внесення змін до статті 28 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 1604-VII, який набрав чинності 13.08.2014), було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-ХІІ, зокрема, у пункті 2 частини другої цифри " 50" замінено цифрами " 60". Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232- ХІІ позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та військовозобов`язаним, тому він на законних підставах був поновлений на військовому обліку військовозобов`язаних. Відповідач вказує, що законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.
Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.
З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_2 , та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 16.06.1992 року за категорією обліку «військовозобов`язаний».
Звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено тим, що по досягненню граничного віку перебування в запасі, відповідно до чинної на той час редакції ч. 2 ст. 28 Закону № 2232-ХІІ, він автоматично був виключений з військового обліку у 2012 році, проте у подальшому був повторно взятий на облік.
06.05.2026 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку.
Відповідно до трек номеру листа 0315000648354, вищезазначена заява була вручена одержувачу 13.05.2026 року, однак відповіді від ТЦК не надійшло.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_5 від 30.06.2026 року №943/вихЗВГ/9716 на скаргу представника позивача повідомлено, що усі військовозобов`язані згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 № 932, які не були прив`язані до відповідних ІНФОРМАЦІЯ_2 , були автоматично взяті на військовий облік (які раніше були виключені з військового обліку за віком до 60 років або помилково не були взяті на військовий облік). Згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовий облік не порушував. Згідно ст.27 п.1 Закону України “Про військовий обов?язок і військову службу”, затвердженого Указом Президента України від 25.03.1992 № № 2232-XII (зі змінами), військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд - до 60 років. Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі. Тому для громадянина ОСОБА_3 , 17.01.2032 – дата виключення його з військового обліку за віком, по досягненню ним 60-річного віку (згідно діючого на даний час законодавства). Виходячи з вищевикладеного, будь які порушення чинного законодавства з боку посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно ведення військового обліку по гр. ОСОБА_4 відсутні.
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про його виключення з військового обліку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу та проходження військової служби в умовах воєнного стану.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон України № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За ч.2 ст.28 Закону №2232-XII у редакції, чинній до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014р. №1169-VII, військовозобов`язані рядового складу перебували у другому розряді запасу до 40 років, а граничний вік перебування в запасі другого розряду, відповідно до ч.4 цієї статті, є граничним віком перебування в запасі.
Законом №1169-VII граничний вік перебування в запасі другого розряду для рядового складу збільшено до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014р. №1604-VII - до 60 років.
При цьому, положення ч.4 ст.28 Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.
Відповідно до п.4 ч.6 ст.37 Закону №2232-XII, виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.
Отже, підставою такого виключення є саме досягнення віку, визначеного чинною редакцією ст.28 цього Закону.
Верховний Суд у постанові від 09.04.2026р. у справі №280/6524/24, вирішуючи спір за позовом особи, яку ще у 2011р. (тобто до внесення змін до ст.28 Закону №2232-XII) виключено з військового обліку за досягненням граничного віку і у 2024р. повторно взято на облік, дійшов висновку про правомірність дій суб`єкта владних повноважень.
Так, Верховний Суд зазначив про те, що зміни до ст.28 Закону №2232-XII мають загальний характер і поширюються на всіх осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі у 60 років, незалежно від їх попереднього статусу.
Попереднє ж виключення з обліку не унеможливлює повторного взяття особи на військовий облік, якщо за чинними нормами вона не досягла граничного віку. При цьому, не йдеться про зворотну дію закону в часі, оскільки спірні правовідносини виникли після набрання чинності цими змінами, а закон застосовується до актуального стану громадянина, оскільки, у даному випадку, мова йде не про притягнення до юридичної відповідальності, а про поновлення військового обліку, критерії якого законодавець має право змінювати в інтересах держави.
Аналогічного підходу Верховний Суд дотримувався й раніше в постановах від 19.09.2018р. у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020р. у справі №820/3113/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повертаючись до обставин справи, суд зазначає, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 за категорією обліку «військовозобов`язаний».
Позивач вказує, що у 2012 році він автоматично був виключений з військового обліку за досягненням граничного віку (40 років).
Наразі позивачу виповнилось 54 роки.
Вирішуючи спір, суд зазначає, що за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII, позивач не досягнув граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку (60 років), тому у відповідача відсутні законні підстави для внесення відомостей про виключення з військового обліку позивача.
З набранням чинності змін до статті 28 Закону № 2232-XII від 27.03.2014 р. №1169-VII та від 22.07.2014 р. № 1604-VII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.
Щодо приписів ч. 1 ст. 58 Конституції України, на необхідність застосування яких посилається позивач, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Отже, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Суд зазначає, що у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
У 2014 році Верховна Рада України, реалізуючи свої конституційні повноваження в умовах особливого періоду, внесла зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підвищивши граничний вік перебування в запасі для військовозобов`язаних (зокрема, рядового та сержантського складу) з 40 до 60 років.
Ця норма є загальною, загальнообов`язковою та прямою за своєю дією. Вона поширюється на всіх без винятку громадян, які станом на момент набрання чинності змінами не досягли нового граничного віку (60 років). Відтак, статус військовозобов`язаної особи поновився у позивача безпосередньо в силу закону, а не внаслідок рішення ТЦК та СП.
При цьому, Верховний Суд прямо вказав: у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі, особи, які раніше були виключені за віком, автоматично поновлюються в запасі в силу дії Закону.
Позивача у 2012 році було «виключено» з обліку не довічно, а на конкретній правовій підставі - у зв`язку із досягненням граничного віку (40 років). Цей статус був законним лише доти, доки існувала сама правова норма, яка визначала цей вік як граничний.
Зміна законодавства у 2014 році скасувала саму підставу, за якою позивач раніше був виключений з обліку. Оскільки у 2014 році держава збільшила граничний вік перебування в запасі до 60 років, правовий стан позивача змінився. Він об`єктивно перестав бути особою, яка «досягла граничного віку». Відтак, колишнє «виключення з обліку» втратило юридичну силу, а обов`язок перебувати на обліку відновився безпосередньо на підставі імперативної норми закону.
Як зазначив Верховний Суд у справі №280/6524/24, навіть виключення особи з обліку до зазначених змін не виключає поширення на неї чинних норм про граничний вік перебування в запасі.
Що ж до ненадання відповідачем відповіді на заяву позивача від 06.05.2026 року, то предметом цієї справи є вимоги позивача саме про визнання протиправною бездіяльності щодо невнесення до Реєстру даних про виключення з військового обліку і зобов`язання внести такі дані, тобто питання по суті.
Оскільки законних підстав для внесення даних до Реєстру немає, факт ненадання відповіді на заяву не може сам по собі зумовити задоволення заявлених позовних вимог і не призведе до відновлення прав, про порушення яких стверджує позивач.
Враховуючи сукупність наведених обставин, суд доходить висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Доводи позивача не знайшли свого підтвердження.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255-258, 262, 295, 297 КАС України,
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук
.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua