Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №380/3722/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року м. Львівсправа № 380/3722/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (відповідач/військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить:

- визнати протиправною відмову командира військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо реєстрації кандидатури ОСОБА_1 для подання у списки для виплати одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати відповідача - військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, здійснити нарахування та виплатити позивачу - ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- допустити негайне виконання рішення суду за цим адміністративним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою сержантського складу та був прийнятий на військову службу у віці до 25 років. Окрім того, позивач дійсно брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій. Отже, позивач повністю відповідає вимогам пунктів 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова № 153) та має право на виплату відповідної винагороди, окрім вимоги щодо укладення контракту під час дії воєнного стану.

Позивач вказує, що 21 липня 2021 року він уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України строком на 3 (три) роки з 21 липня 2021 року по 20 липня 2024 року. Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19 липня 2024 року № 1008-ОС «Про особовий склад» позивачу було продовжено дію контракту понад встановлені строки з 21 липня 2024 року на період дії воєнного стану. Дію контракту про проходження військової служби було продовжено автоматично, у зв`язку з чим позивач був позбавлений можливості укласти новий контракт про проходження військової служби під час дії воєнного стану. Відповідно, наведене перешкоджає позивачу отримати одноразову грошову винагороду, передбачену Постановою № 153.

Позивач зазначає, що тлумачення абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише стосовно осіб, які були прийняті на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним щодо осіб, які були позбавлені можливості укласти новий контракт про проходження військової служби вже під час воєнного стану, у зв`язку з автоматичним продовженням контракту, укладеного до початку воєнного стану, але так само гідно стояли на захисті Батьківщини. Позивач гідно виконував службові обов`язки протягом всього часу проходження військової служби, брав безпосередню участь у бойових діях; до кримінальної, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни не притягався. До того ж, Постанова № 153 не містить жодних обмежень чи застережень стосовно отримання одноразової грошової винагороди військовослужбовцями, які були прийняті на військову службу до введення в Україні воєнного стану.

Саме тому позивач уважає, що має повне право на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, зважаючи на що відмова відповідача у виплаті такої винагороди, оформлена листом від 17 січня 2026 року № 02.10/1269-26-Вих, є протиправною.

З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.

Відповідач, належно повідомлений про відкриття спрощеного позовного провадження у цій справі та про своє право на подання відзиву на позовну заяву, а також доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 16 березня 2026 року, у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.

Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вказане, враховуючи неподання належно повідомленим відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк, суд вирішує цю справу за наявними матеріалами.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 09 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 16 березня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; зобов`язано відповідача подати до суду письмові пояснення щодо відмови у реєстрації позивача для подання у списки для виплати одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі постанови Кабінету міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_3 .

Станом на дату звернення з цим позовом до суду позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

26 січня 2021 року позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України із начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 .

21 липня 2021 року позивач уклав новий контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України із начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 строком на 3 (три) роки з 21 липня 2021 року по 20 липня 2024 року.

27 жовтня 2023 року позивача зараховано до списків особового складу та на всі види грошового забезпечення до НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України наказом начальника цього прикордонного загону від 27 жовтня 2023 року № 759-ОС «Про особовий склад».

Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19 липня 2024 року № 1008-ОС «Про особовий склад» позивачу продовжено дію контракту понад встановлені строки з 21 липня 2024 року на період дії воєнного стану, підставою якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні (зі змінами), затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_4 від 05 вересня 2023 року № 12/2792 позивач дійсно в періоди з 14 січня по 31 січня 2023 року, з 31 січня по 06 квітня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Також відповідно до довідки НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19 лютого 2026 року № 78 позивач дійсно з 25 листопада 2023 року по 24 грудня 2023 року, з 26 грудня 2023 року по 02 лютого 2024 року, 06 лютого 2024 року, 15 лютого 2024 року, 21 лютого 2024 року, 31 серпня 2024 року, 26 вересня 2024 року, 11 лютого 2025 року, 04 жовтня 2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Листом від 17 січня 2026 року № 02.10/1269-26-Вих «Відповідь на звернення адвоката» військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача – адвоката Юрченка Володимира Григоровича у відповідь на його заяву від 06 січня 2026 року (вх. № 578-26-Вх від 12 січня 2026 року), подану в інтересах позивача, про те, що ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби 21 липня 2021 року, тобто був прийнятий на військову службу за контрактом й строк його дії не сплив до часу введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану, обставина чого є загальновідомою. З цих підстав ОСОБА_1 вочевидь не має права на виплату заявленої винагороди у розмірі 1 млн гривень, оскільки він не відповідає вимогам абзацу другого пункту 4 Постанови № 153, які визначають право на таку винагороду, зокрема за умови прийняття на військову службу осіб у віці до 25 років суто під час воєнного стану, а не до його запровадження. За наведених обставин законні підстави для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої Постановою № 153, відсутні, а тому звернення представника позивача щодо її призначення позивачу відхилене.

Позивач, уважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду в цій справі є оцінка правомірності відмови відповідача, оформленої листом від 17 січня 2026 року № 02.10/1269-26-Вих «Відповідь на звернення адвоката», щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої Постановою № 153.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Згідно із частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232) військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає, зокрема прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та проходження військової служби.

Частиною восьмою статті 23 Закону № 2232 імперативно визначено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на, зокрема на період дії воєнного стану.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що військова служба є публічною державною службою особливого характеру. Законодавцем встановлено спеціальний правовий механізм збереження боєздатності сектору безпеки і оборони, згідно з яким у період дії особливого правового режиму воєнного стану закінчення календарного строку дії контракту не припиняє публічно-правових відносин між військовослужбовцем та державою. Навпаки, на підставі закону дія контракту автоматично подовжується на період дії воєнного стану, трансформуючи первинні службові обов`язки у беззастережний обов`язок зі збройної відсічі агресії в умовах екстремальних воєнних ризиків.

11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби

Пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Крім того, Постановою № 153 затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Аналізуючи вищевказані положення пункту 4 Постанови № 153, суд зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої цією нормою, мають бути дотримані такі умови:

- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64;

- така особа проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;

- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом 5 пункту 4 Постанови № 153, яким винагорода не виплачується.

Водночас розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вищевказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:

- якщо такий строк за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн гривень;

- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн гривень;

- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Суд встановив, що листом від 17 січня 2026 року № 02.10/1269-26-Вих «Відповідь на звернення адвоката» відповідач відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої Постановою № 153, з тієї підстави, що позивач уклав контракт про проходження військової служби 21 липня 2021 року, тобто був прийнятий на військову службу за контрактом й строк його дії не сплив до часу введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану, з огляду на що він не відповідає вимогам абзацу другого пункту 4 Постанови № 153, який визначає право на таку винагороду, зокрема за умови прийняття на військову службу осіб у віці до 25 років суто під час воєнного стану, а не до його запровадження.

Оцінюючи правомірність такої відмови, суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів суб`єкта владних повноважень, як актів правозастосування індивідуальної дії, є їх законність, обґрунтованість та вмотивованість. Тлумачення норм підзаконного акта органом влади не може зводитися до надмірного граматичного буквоїдства (надмірного формалізму), якщо це суперечить суті права особи на соціальний захист та спотворює дійсну легітимну мету нормативного регулювання.

Суд наголошує, що правова природа проходження військової служби за контрактом в умовах воєнного стану суттєво відрізняється від служби у мирний час.

Первинний трирічний контракт, укладений позивачем 21 липня 2021 року, юридично вичерпав свій строк 20 липня 2024 року. Позивач не припинив військову службу не з власного бажання, а продовжив її в імперативному порядку, передбаченому законом для воєнного стану, з 21 липня 2024 року.

Таке автоматичне продовження контракту під час воєнного стану є новою формою реалізації публічно-службових відносин між військовослужбовцем та державою. У цей період військовослужбовець виконує бойові накази в умовах безпосередньої смертельної загрози, його служба має принципово інший правовий зміст, що цілком підпадає під змістовне розуміння проходження військової служби під час воєнного стану.

Вирішальним у спірних правовідносинах є фактичний зміст правовідносин, а не дата первинного укладення паперового документа. Застосування суб`єктом владних повноважень формального підходу нівелює реальний внесок позивача в оборону Батьківщини, що категорично суперечить завданням адміністративного судочинства та меті Постанови № 153.

Суд відзначає, що тлумачення приписів Постанови № 153 в інший спосіб суперечило б меті її видання, яка полягає у підвищенні мотивації окремих категорій громадян України до проходження військової служби, зокрема в Державній прикордонній службі України, в умовах воєнного стану та фактично створювало б передумови для нерівного ставлення до відповідних категорій осіб.

Крім того, Постанова № 153 не містить жодних застережень чи обмежень щодо необхідності підписання контракту саме вперше, за умови дотримання інших передбачених цією Постановою умов. Норми вказаної Постанови не містять положень, які б встановлювали обмеження щодо: повторного укладення контракту; врахування чи впливу попереднього проходження військової служби за контрактом на право особи на отримання одноразової грошової винагороди.

Право на отримання зазначеної виплати виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою № 153 сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).

Довільне трактування норм Постанови № 153 суперечить принципу верховенства права, закріпленому в статті 8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії. Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини вказує, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи. Це узгоджується з положеннями статті 3 Конституції України, згідно із якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Статтями 1 та 2 Закону України 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

У постанові від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23 Верховний Суд сформував правовий висновок, згідно з яким принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що у спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи «у вагомих сумнівах - на користь людини».

Із урахуванням наведеного, а також беручи до уваги те, що позивач проходить військову службу за контрактом під час дії воєнного стану у віці до 25 років, то пункт 4 Постанови № 153 поширює на нього свою дію, з огляду на що доводи відповідача у цій частині є помилковими та відхиляються судом.

За цих обставин відмова відповідача, оформлена листом від 17 січня 2026 року № 02.10/1269-26-Вих «Відповідь на звернення адвоката» щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, з тієї єдиної підстави, що позивач уклав контракт про проходження військової служби 21 липня 2021 року, тобто був прийнятий на військову службу за контрактом й строк його дії не сплив до часу введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану, є протиправною.

Тому позовну вимогу позивача щодо визнання протиправною такої спірної відмови суд задовольняє.

Водночас позивач просить суд здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі Постанови № 153.

Щодо цього суд зазначає, що пункт 4 Постанови № 153 закріплює низку умов для виплати одноразової додаткової винагороди, зокрема щодо періоду безпосередньої участі у бойових діях (з урахуванням факту отримання поранення чи перебування у полоні), не належності до кола військовослужбовців, які не мають права на отримання такої винагороди.

Водночас суб`єктом, уповноваженим на перевірку наявності таких умов та ухвалення відповідного рішення щодо виплати чи відмови у виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, позивачу є саме відповідач.

Оскільки відповідач не здійснював перевірку відповідності позивача закріпленим пунктом 4 Постанови № 153 вимогам, зокрема щодо залучення його до участі у бойових діях, наявності у нього захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, та його не належності до кола військовослужбовців, які не мають право на отримання винагороди, та не сформував жодних висновків у цій частині в спірній відмові, які суд би міг оцінити під час розгляду цієї справи, то належним способом захисту порушеного права позивача у такому разі буде зобов`язання відповідача повторно вирішити питання про виплату позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Прийняття ж судом рішення про виплату позивачу одноразової грошової винагороди без з`ясування уповноваженим органом усіх обставин та наявності відповідних умов, передбачених Постановою № 153, є передчасним, а тому в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі Постанови № 153 належить відмовити.

У процесі розгляду цієї справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду до негайного виконання, то відповідно до положень статті 371 КАС України рішення суду у розглядуваній категорії справ негайно не виконуються, тому підстави для задоволення відповідної вимоги позивача відсутні.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, оформлену листом від 17 січня 2026 року № 02.10/1269-26-Вих «Відповідь на звернення адвоката» щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України повторно вирішити питання про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

У зверненні рішення суду до негайного виконання відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 27 жовтня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна