Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №380/18703/26
Суддя: Ланкевич Андрій Зіновійович
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №380/18703/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 жовтня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 28.08.2026;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 28.08.2026.
Посилається на те, що при нарахуванні та виплаті позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.03.2018 по 19.03.2021 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №380/16229/24 відповідачем не було застосовано положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ, у зв`язку з чим позивач отримав вказану індексацію грошового забезпечення без компенсації, встановленої Законом. Зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, невиплата компенсації у місяці виплати заборгованості свідчить про відмову у її виплаті та не потребує оформлення окремим рішенням. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що 28.08.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №380/16229/24 здійснено перерахунок та виплачено позивачу 138905,87 грн з урахуванням утримання військового збору. Вказує, що відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку №159 компенсація обчислюється помісячно щодо суми доходу за кожен відповідний місяць, а тому застосування єдиного періоду затримки з 01.03.2018 по 28.08.2026 до всієї суми індексації-різниці, належної за період з 01.03.2018 по 19.03.2021, не відповідає закону та перетворює компенсацію на додаткову фінансову санкцію. Зазначає, що рішенням у справі №380/16229/24 не встановлювався обов`язок відповідача виплатити компенсацію за Законом №2050-ІІІ, а компенсація сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 має іншу правову природу. Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, на думку відповідача, не змінює механізму обчислення компенсації. Крім того, позивач не обґрунтував обраний ним період компенсації, а його посилання на ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не підтверджують правомірності визначення компенсації за єдиний період. З наведених підстав вважає позовні вимоги у заявленому вигляді необґрунтованими та просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою судді від 14.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , зокрема, на посаді командира роти зв`язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.03.2021 №54 майора ОСОБА_1 звільнено наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.02.2021 №61 з військової служби у запас за підп.«б» (за станом здоров`я) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Згідно з цим же витягом з наказу ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 19.03.2021.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №380/16229/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю. Зокрема, визнано протиправними дії відповідача щодо порушення вимог абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.03.2021 та зобов`язано його здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.03.2021, виходячи з фіксованої величини 3851,68 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абз.4, 5, 6 п.5 вказаного Порядку, в сумі 141021,19 грн, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
28.08.2026 на виконання вказаного рішення суду відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення позивачу у сумі 138905,87 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» по картці позивача за 28.08.2026, з призначенням платежу щодо виплати індексації грошового забезпечення за рішенням суду у справі №380/16229/24 від 19.09.2024.
Під час виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за час затримки виплати.
Позивач, уважаючи, що відповідач протиправно не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати 28.08.2026, звернувся до суду з даним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ).
Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абз.6 ч.2 ст.2 Закону №2050-ІІІ).
Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Водночас використане в зазначеній статті формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі №460/786/20, від 22.05.2025 у справі №160/19149/23 та ін.).
За приписами ст.4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Згідно з п.3 Порядку №159 компенсації підлягають, зокрема, грошові доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), суми індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до п.5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з ст.1 та ч.1 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі – Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Відповідно до ч.1 ст.34 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Абзацом 7 п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі – Порядок №1078) визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013. У п.2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З аналізу зазначеного правового регулювання суд констатує, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, грошове забезпечення, індексація тощо) особи з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
При цьому, наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 22.05.2025 у справі №160/19149/23.
Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, відступивши від попередніх висновків, зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст.7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 28.08.2026 позивачу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №380/16229/24 виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.03.2018 по 19.03.2021 у сумі 138905,87 грн.
Беручи до уваги, що індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.03.2018 по 19.03.2021 відповідач виплатив із затримкою, позивач має право на відповідну компенсацію.
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що рішенням суду у справі №380/16229/24 не встановлювався обов`язок виплатити компенсацію за Законом №2050-ІІІ. Такий обов`язок виникає безпосередньо з приписів статей 1-4 Закону №2050-ІІІ та п.5 Порядку №159 у разі виплати доходу з порушенням встановлених строків і не потребує окремого визначення у судовому рішенні, яким вирішено спір щодо нарахування основного доходу. Суд погоджується з відповідачем, що компенсація сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 та компенсація втрати частини доходів за Законом №2050-ІІІ мають різну правову природу. Водночас ця обставина не впливає на право позивача на компенсацію, яке є предметом спору у цій справі.
Суд також враховує, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 19.03.2021, а виплату індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду здійснено 28.08.2026, тобто після звільнення позивача з військової служби.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення) працівника, що було підтверджено Конституційним Судом України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013. Стягнення коштів, що виплачені на виконання судового рішення про перерахунок індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, є виплатою заборгованості з нарахованого, але невиплаченого грошового забезпечення. Відповідно компенсація на ці суми нараховується відповідно до Закону №2050-ІІІ за весь час їх затримки – від місяця, наступного за місяцем, у якому такі суми мали бути виплачені, до місяця фактичної виплати заборгованості, незалежно від того, чи продовжував позивач у цей період проходити військову службу.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування Закону №2050-ІІІ до правовідносин, які виникають у зв`язку зі стягненням індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду після звільнення особи з військової служби, викладено Верховним Судом у постанові від 22.05.2025 у справі №160/19149/23, де Верховним Судом залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позов колишнього військовослужбовця про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання судового рішення.
Враховуючи досліджені судом фактичні дані в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 28.08.2026, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №380/16229/24, не відповідає визначеним у п.1 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах. А тому таку бездіяльність слід визнати протиправною.
Як наслідок, підлягають задоволенню також похідні вимоги про спонукання до вчинення дій.
Аналогічний підхід до визначення способу захисту порушеного права у близьких за змістом правовідносинах застосовано Верховним Судом у постанові від 05.03.2026 у справі №360/105/24.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо судового збору, то згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в :
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 28.08.2026, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №380/16229/24.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 28.08.2026, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №380/16229/24.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua