Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №380/11050/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/11050/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправним, зобов`язання вчинити дії

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 (далі за текстом відповідач) в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України у Львівській щодо невиплати ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання та компенсацію інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання та компенсацію інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за весь період його невиплати по дату виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 лютого 2024 року по справі №464/7209/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Львівській області про стягнення спадщини у вигляді недоотриманої суми пенсії задоволено частково. Стягнуто з Головного управління пенсійного фонду України в Львівській області на користь позивача в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотриману суму пенсії у розмірі 228316 (двісті двадцять вісім тисяч триста шістнадцять) гривень 13 копійок. Стягнуто з Головного управління пенсійного фонду України в Львівській області на користь держави судовий збір в розмірі 2283 (дві тисячі двісті вісімдесят три) гривні 16 копійок. Рішення суду набуло законної сили 29.04.2024.

19.11.2025 року на особистий банківський рахунок позивача Державною Казначейською Службою України було здійснено перерахування коштів у сумі 228316,13 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку. Отже, вважає, що вказане рішення суду перебувало на виконанні в Державній Казначейській Службі України з 16.09.2024р по 19.11.2025р., але боржником у цій справі є Головне управління Пенсійного Фонду України у Львівській області. Так, при виконанні рішення суду боржником відповідно до вимог статті 625 ЦК України не була виплачена компенсація за порушення строків виплати коштів та 3% річних від несплаченої своєчасно суми коштів, у зв`язку з чим позивач 14.05.2026 звернувся до відповідача з письмовим запитом, на який отримав відмову від 20.05.2026р

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що положеннями частини другої статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Продовжує, що нормами пенсійного законодавства не передбачено такого виду відшкодування, сума інфляційних втрат не є пенсійною виплатою, що фінансується з державного бюджету. Відтак, відсутні підстави для нарахування та виплати 3% річних та інфляційних втрат.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому вважає відзив необґрунтованим, а позов таким, що підлягає задоволенню. Зазначає ті ж аргументи, що й у позовній заяві.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

12.09.2024 Галицький районний суд м. Львова видав виконавчий лист у справі №464/7209/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 недоотриману суму пенсії у розмірі 228316 (двісті двадцять вісім тисяч триста шістнадцять) грн 13 коп.

19.11.2025 на особистий банківський рахунок Державною Казначейською Службою України було здійснено позивачу перерахування коштів у сумі у 228316,13 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

14.05.2026 позивач звернувся до відповідача з інформаційним запитом, відповідно до якого просив нарахувати та виплатити 3% річних та інфляційні втрати на суму виплаченої заборгованості 228316,13 грн за весь час прострочення виплати.

Листом від 20.05.2026 №1300-0506-8/79997 відповідач повідомив, що положеннями частини другої статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Продовжує, що нормами пенсійного законодавства не передбачено такого виду відшкодування, сума інфляційних втрат не є пенсійною виплатою, що фінансується з державного бюджету. Відтак, відсутні підстави для нарахування та виплати 3% річних та інфляційних втрат.

Вважаючи дії відповідача щодо не виплати 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання та інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за його виконанням здійснює суд.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII “Про виконавче провадження” (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” від 05.06.2012 № 4901-VI (далі Закон України № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі юридична особа).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною другою, четвертою статті 3 Закону України № 4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України “Про виконавче провадження”, із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Як слідує з матеріалів справи, 12.09.2024 Галицький районний суд м. Львова видав виконавчий лист у справі №464/7209/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 недоотриману суму пенсії у розмірі 228316 (двісті двадцять вісім тисяч триста шістнадцять) грн 13 коп.

19.11.2025 на особистий банківський рахунок позивача Державною Казначейською Службою України було здійснено перерахування коштів у сумі у 228316,13 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

14.05.2026 позивач звернувся до відповідача з інформаційним запитом, відповідно до якого просив нарахувати та виплатити 3% річних та інфляційні втрати на суму виплаченої заборгованості 228316,13 грн за весь час прострочення виплати.

Листом від 20.05.2026 №1300-0506-8/79997 відповідач повідомив, що положеннями частини другої статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Продовжує, що нормами пенсійного законодавства не передбачено такого виду відшкодування, сума інфляційних втрат не є пенсійною виплатою, що фінансується з державного бюджету. Відтак, відсутні підстави для нарахування та виплати 3% річних та інфляційних втрат.

За своєю правовою природою інфляційні втрати та три проценти річних є спеціальними наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання. Інфляційні втрати спрямовані на компенсацію знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а три проценти річних - на компенсацію кредитору за утримання боржником належних до сплати коштів.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21, положення частини другої статті 625 ЦК України можуть застосовуватися до випадків прострочення виконання державою грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням. При цьому відповідальність за прострочення виконання такого рішення визначається з урахуванням установленого законом порядку виконання та моменту пред`явлення виконавчого документа до виконання

Отже, сам по собі факт того, що основне грошове зобов`язання виникло у зв`язку з виплатою пенсії, а його виконання здійснювалося за рахунок бюджетних коштів, не дає підстав для автоматичного висновку про незастосування статті 625 ЦК України. Водночас для вирішення цього спору необхідно встановити, хто саме є належним боржником за вимогою про сплату додаткових сум і який спеціальний порядок виконання застосовувався до відповідного судового рішення.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 28.11.2024 року у справі №335/5729/20, у якій розглядався спір про стягнення з органу Пенсійного фонду України інфляційних втрат і трьох процентів річних у зв`язку з несвоєчасною виплатою нарахованих, але не виплачених сум пенсії спадкоємцю померлого пенсіонера. Верховний Суд погодився з висновком про наявність підстав для застосування статті 625 ЦК України та наголосив, що положення цієї статті поширюються на грошові зобов`язання незалежно від підстав їх виникнення, якщо інше не передбачено договором або спеціальним законом.

Таким чином, доводи відповідача про те, що пенсійне законодавство не передбачає окремого виду пенсійної виплати у вигляді інфляційних втрат і трьох процентів річних, самі по собі не спростовують права позивача на застосування статті 625 ЦК України. Заявлені суми не є самостійним видом пенсії, а становлять передбачені законом наслідки порушення грошового зобов`язання.

Щодо посилання відповідача на частину другу статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суд зазначає, що зазначена норма регулює цільове використання коштів Пенсійного фонду, тоді як предметом спору є питання відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Водночас питання про джерело фінансування відповідних виплат та належного боржника має вирішуватися з урахуванням конкретного порядку виконання судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 2 та частинами першою, другою і четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання судових рішень про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, а виконання таких рішень здійснюється органами Казначейства у визначеному законом порядку.

У постанові від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі прострочення виконання судового рішення про стягнення коштів за рахунок Державного бюджету України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню за правилами статті 625 ЦК України, а початок періоду прострочення визначається з урахуванням спеціального порядку виконання такого рішення. Зокрема, у розглянутій Великою Палатою справі таким моментом було визначено наступний день після спливу трьох місяців від пред`явлення виконавчого документа до виконання органу Казначейства.

Суд враховує, правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.11.2024 року у справі № 335/5729/20, яка стосується аналогічних правовідносин щодо стягнення з органу Пенсійного фонду України інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв`язку з несвоєчасною виплатою недоотриманої пенсії спадкоємцю померлого пенсіонера. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість застосування статті 625 ЦК України до відповідних правовідносин.

Верховний Суд зазначив, що приписи статті 625 ЦК України встановлюють загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, якщо інше не передбачено договором або спеціальним законом. Сам факт того, що кошти належать до недоотриманої пенсії та підлягають виплаті спадкоємцю, не виключає можливості застосування зазначеної норми.

При цьому суд касаційної інстанції наголосив, що виконання судового рішення органами Державної казначейської служби України відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не виключає відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Водночас порядок виконання такого рішення має значення для визначення періоду, за який належить нараховувати відповідні суми.

Отже, посилання відповідача на положення частини другої статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відсутність у пенсійному законодавстві окремого виду виплати у формі інфляційних втрат і трьох процентів річних не спростовують права позивача вимагати застосування статті 625 ЦК України. Зазначені суми не є пенсійною виплатою в розумінні спеціального пенсійного законодавства, а становлять наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, установлені цивільним законодавством.

Разом із тим суд враховує, що в цій справі рішення Галицького районного суду м. Львова від 19.02.2024 року передбачало стягнення конкретної суми коштів із Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, а фактичне перерахування коштів позивачу здійснено Державною казначейською службою України 19.11.2025 року.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 420/2411/19).

За змістом норми статті 625 ЦК України закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Спадкування, перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.

Згідно з частиною 4 статті 25ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Відтак, у випадку припинення відповідних правовідносин з пенсіонером у зв`язку з його смертю спірні відносини вже врегульовуються положеннями частини 1 статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були одержані ним за життя, передаються членам його сім`ї а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Положенням частини 1 статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1219ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом. Право на такі виплати мають особистий характер, оскільки покликані забезпечити наявність засобів існування для конкретних осіб. Тому зі смертю уповноваженої особи припиняється і право на отримання відповідної виплати. Однак, наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобо`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, позивач (спадкоємець) успадкував кошти, які відповідач був зобов`язаний сплатити спадкодавцю, проте, внаслідок невиконання вказаного зобов`язання, позивач звернувся до суду за захистом свого права в порядку статті 625 ЦК України.

Виходячи з наведених положень суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання та компенсацію інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за весь період його невиплати по дату виплати.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській щодо невиплати ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання та компенсацію інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання та компенсацію інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за весь період його невиплати по дату виплати.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.