Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №640/18342/22 — Київський окружний адміністративний суд

Суд: Київський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №640/18342/22

Суддя: Лапій С.М.

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року м. Київ справа №640/18342/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 до Київської митниці про визнання протиправною відмову,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась громадянка ОСОБА_1 з позовом, в якому просить визнання протиправною та такою, що не відповідає нормам законодавства України, відмову в застосуванні преференцій при митному оформленні належного позивачу транспортного засобу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.10.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваної відмови щодо застосування преференцій при митному оформленні належного позивачу транспортного засобу.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 на території Республіки Франція 22.06.2022 придбано автомобіль марки Mercedes-Benz-E-220 CDI, кузов НОМЕР_1 , номерні знаки Республіки Франція НОМЕР_2 .

У подальшому, батько позивачки 24.06.2022 прибувши на польсько-український кордон, а саме на митний пункт «Зосин-Устилуг», 30.06.2022 виконав митні процедури.

Попередня митна декларація, яка передбачена ст.ст. 194, 259 Митного кодексу України під №UA100000/2022/760253 декларантом подана 25.06.2022 о 14:48год., декларація прийнята митним пунктом пропуску «Устилуг» 30.06.2022.

Також 30.06.2022 митним постом «Устилуг» прийнята та зареєстрована електронна загальна декларація прибуття за №22UA 141000727830 Z2.

Крім того, декларантом була подана митна декларація для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов`язаних з проведенням підприємницької діяльності, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №431.

У подальшому, 04.07.2022 автомобіль був доставлений на митний пункт «Столичний», де був зареєстрований та пропущений на територію, про що свідчить відмітка на разовій перепустці №45582.

Як стверджує позивачка, їй було відмовлено у застосуванні преференцій при митному оформленні транспортного засобу з тих підстав, що вказаний транспортний засіб був доставлений в митну зону митного поста «Столичний» 04.07.2022, тобто після втрати чинності Закону України №2142-ІХ від 24.03.2022.

Не погоджуючись з оскаржуваною відмовою відповідача, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірним у даній справі є наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів підпункту 69.23 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України пункту 9-11 розділу XXI «Прикінцеві та перехідні положення» МК України у редакції Закону №2142-IX, до внесення змін на підставі Закону №2325-IX.

Частиною першою статті 198 Митного кодексу України обумовлено, що митному органу в пункті пропуску через державний кордон України згідно із статтею 335 цього Кодексу подаються документи, що містять відомості про товари, достатні для їх ідентифікації та необхідні для прийняття рішення про пропуск їх через митний кордон України.

За приписами частини першої статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Згідно з частинами першою, восьмою статті 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (…) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів та заявленої мети переміщення вносяться відповідні відомості, у тому числі у вигляді кодів (пункти 1 - 10).

За змістом статті 264 Митного кодексу України з метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів установленим вимогам митний орган здійснює перевірку митної декларації. З моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації. Митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до частини восьмої статті 264 Митного кодексу України з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, що мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

За приписами статті 278 Митного кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань зі сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 262 Митного кодексу України митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України, інших законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України щодо товарів надано звільнення або повне умовне звільнення від сплати митних платежів - у період дії такого звільнення і при дотриманні умов у зв`язку з якими його надано.

Частина перша статті 281 Митного кодексу України допускає встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

24 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон №2142-IX, який набрав чинності 05 квітня 2022 року, та яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, внесено до Податкового та Митного кодексів України такі зміни:

- у розділі XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України: пункт 69 підрозділу 10 доповнено підпунктом 69.24 такого змісту: «Тимчасово, з 1 квітня 2022 року на період дії воєнного стану на території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, акцизним податком операції з ввезення фізичними особами на митну територію України автомобілів легкових, кузовів до них, причепів та напівпричепів, мотоциклів, транспортних засобів, призначених для перевезення 10 осіб i більше, транспортних засобів для перевезення вантажів у митному режимі імпорту».

- розділі XXI «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України: пункт 9 доповнено пунктом 9-11 такого змісту: « 9-11. Установити, що тимчасово, на період з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану», але не раніше 1 квітня 2022 року, до припинення чи скасування воєнного стану на території України, пропуск та митне оформлення товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України для вільного обігу, здійснюється з урахуванням таких особливостей: 1) звільняються від оподаткування ввізним митом автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб i більше, транспортні засоби для перевезення вантажів, які ввозяться громадянами на митну територію України для вільного обігу».

Отже, виходячи із системного аналізу наведених вище норм, положення підпункту 69.23 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в редакції Закону №2142-ІХ, а також пункту 9-11 розділу XXI Митного кодексу України застосовуються з 01 квітня 2022 року, оскільки про це міститься пряма вказівка у законі.

У подальшому абзаци 1-4 підпункту 1 пункту 9-11 розділу XXI МК України та підпункту 69.23 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України виключені на підставі Закону №2325-IX від 21 червня 2022 року, який набрав чинності 01 липня 2022 року.

Таким чином, звільнення від сплати ввізного мита та податку на додану вартість, запроваджене Законом №2142-IX, діяло в період з 01 квітня по 01 липня 2022 року.

Положеннями статті 3 Митного кодексу України регламентовано особливості застосування законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи.

Згідно із частиною першою вказаної статті при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

Частини третя та четверта статті 3 Митного кодексу України передбачають, що норми законів України, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи за порушення митних правил, передбачені цим Кодексом, мають зворотну дію в часі, тобто їх норми поширюються і на правопорушення, вчинені до прийняття цих законів. У разі якщо норми законів України чи інших нормативно-правових актів з питань митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків підприємств і громадян, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, чи прав та обов`язків посадових осіб митних органів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення як на користь таких підприємств та громадян, так і на користь митного органу, рішення повинно прийматися на користь зазначених підприємств і громадян.

Суд зазначає, що ввезення товару на митну територію України як операція, з якою в даному випадку законодавець пов`язує звільнення від обов`язку сплати митних платежів, не обмежується лише фактичним (фізичним) перетином товару через митний кордон України, натомість, така являє собою певний алгоритм дій, який складається з виконання низки необхідних митних формальностей.

Зміст статей 3 та 278 Митного кодексу України свідчить, що визначальним при застосуванні того чи іншого закону (у даному випадку - Закону, яким запроваджено преференції для декларанта), до правовідносин щодо визначення податкових зобов`язань, є саме дата подання митної декларації.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 160/11478/22 та від 09.12.2025 у справі №520/619/23.

При цьому, спірним у даній справі є питання щодо виду митної декларації, дата подання якої надавало позивачу права на застосування преференції.

За доводами відповідача необхідною умовою для звільнення від сплати ввізного мита, акцизного податку та податку на додану вартість на підставі Закону № 2142-ІХ є подання до 01.07.2022 митної декларації ДЕ (додаткової декларації), а не попередньої митної декларації ЕЕ.

На спростування вказаних висновків позивачка зазначає, що правовідносини з розмитнення автомобіля виникли 25.06.2022, з дати подання декларантом позивача попередньої декларації.

Визначаючись щодо питання, подання якої декларації надає право на застосування преференції, запровадженої Законом №2142-IX, суд зазначає наступне.

Аналіз підпункту 69.24 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України свідчить, що підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість, акцизним податком є операції з ввезення фізичними особами на митну територію України автомобілів легкових у митному режимі імпорту.

Зміст пункту 9-11 розділу XXI «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України свідчить, що підставою для звільнення від оподаткування ввізним митом є операції з ввезення громадянами на митну територію України автомобілів для вільного обігу.

Відповідно до частини шостої статті 248 Митного кодексу України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно із частиною першою статті 258 Митного кодексу України під митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим. Оформлення митним органом митної декларації, заповненої у звичайному порядку, є випуском товарів у заявлений митний режим.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України попередня митна декларація подається до ввезення в Україну товарів, транспортних засобів комерційного призначення або після їх ввезення, якщо ці товари, транспортні засоби перебувають на території пункту пропуску через державний кордон України.

За даними Класифікатора типів декларацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1011 від 20.09.2012, декларація типу ЕЕ - попередня митна декларація з обсягом даних, необхідним для пропуску товарів через митний кордон України та доставлення до митного органу призначення, ЕА - попередня митна декларація з обсягом даних, необхідним для випуску товарів у митний режим.

Згідно із частиною тринадцятою статті 259 Митного кодексу України якщо попередня митна декларація містить лише відомості, достатні для ввезення товарів, транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України та забезпечення їх доставки до митного органу призначення, або після оформлення попередньої митної декларації змінюються заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, для випуску товарів декларантом або уповноваженою ним особою подається додаткова декларація.

Статтею 261 Митного кодексу України передбачено, що у разі подання відповідно до статей 259-260-1 цього Кодексу попередньої, тимчасової, спрощеної або періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати митному органу додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою, тимчасовою, спрощеною або періодичною митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Статтею 74 Митного кодексу України визначено, що імпорт (випуск для вільного обігу) - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Згідно із частиною першою статті 75 Митного кодексу України митний режим імпорту може бути застосований до товарів, що надходять на митну територію України, та до товарів, що зберігаються під митним контролем або поміщені в інший митний режим, а також до продуктів переробки товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території України.

З урахуванням наведеного суд погоджується із відповідачем про те, що при імпорті товари випускаються для вільного обігу на митній території України після подання митної декларації ДЕ (додаткової декларації), а отже саме із моментом подання вказаної декларації пов`язані підстави застосування пільг, у тому числі передбачених Законом № 2142-ІХ.

Оскільки подання додаткової декларації (ДЕ) з метою розміщення ввезеного на митну територію України товару у митний режим імпорт здійснено після набрання чинності Законом № 2325-ІХ, митне оформлення транспортного засобу, що ввозився батьком позивачки, правомірно здійснено на загальних підставах, зі сплатою митних платежів без застосування пільг, передбачених Законом № 2142-ІХ.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 09.12.2025 у справі №520/619/23.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, з підстав викладеного вище суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua