Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №320/27419/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року № 320/27419/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Суть спору та процесуальні дії у справі.

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 , у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- Зобов`язати військову частину НОМЕР_4 виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу у розмірі 1 000 000 грн, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.

Правова позиція сторін.

ОСОБА_1 зазначає, що 29 листопада 2019 року був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України. Надалі, 8 квітня 2021 року, реалізуючи своє конституційне право на захист Вітчизни та керуючись Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», він уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України. На переконання позивача, з моменту укладення зазначеного контракту правовідносини щодо проходження строкової військової служби юридично припинилися, а він набув статусу військовослужбовця за контрактом, на якого поширюються передбачені законодавством соціальні та грошові гарантії. З метою реалізації права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_2 із відповідним рапортом. У рапорті позивач зазначив обставини, які, на його думку, підтверджують наявність підстав для виплати винагороди, та долучив відповідні документи, зокрема копії бойових розпоряджень, довідок, витягів із наказів і медичних документів. Зокрема, позивач посилався на те, що контракт про проходження військової служби був укладений ним у віці до 25 років, він безпосередньо брав участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, перебував у полоні внаслідок збройної агресії проти України, а також має захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується відповідними документами військово-лікарської комісії. Проте командування військової частини НОМЕР_2 відмовило позивачу в нарахуванні та виплаті зазначеної винагороди. Підставою для відмови стало те, що первинний призов позивача на військову службу, а саме на строкову військову службу у 2019 році, відбувся до введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з чим, на думку відповідача, позивач не належить до осіб, на яких поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України № 153. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача та вважає її помилковим тлумаченням норм матеріального права, оскільки, на його переконання, право на отримання винагороди пов`язане з укладенням контракту у віці до 25 років і подальшою безпосередньою участю в бойових діях, а не з датою первинного призову на строкову військову службу. Позивач наголошує, що абзац другий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 передбачає виплату одноразової грошової винагороди військовослужбовцям, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій протягом установленого строку. Водночас, на думку позивача, зазначена норма не містить прямої заборони щодо виплати винагороди особам, які до введення воєнного стану проходили строкову військову службу, а згодом уклали контракт про проходження військової служби. Позивач зазначає, що на момент укладення контракту 8 квітня 2021 року він не досяг 25-річного віку, а тому, на його переконання, відповідав віковому критерію, передбаченому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153. При цьому позивач вважає, що сам факт проходження ним строкової військової служби до 24 лютого 2022 року не може бути самостійною підставою для позбавлення його права на зазначену виплату. На підтвердження безпосередньої участі в бойових діях позивач посилається на довідку військової частини НОМЕР_5 від 27 квітня 2024 року № 685, якою, за його твердженням, підтверджено його участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій на території Одеської області, зокрема на острові Зміїний, у період з 24 лютого 2022 року по 24 лютого 2022 року. Крім того, позивач зазначає, що його перебування в полоні внаслідок збройної агресії проти України підтверджується довідкою від 26 листопада 2022 року № 7394-22 та довідкою від 23 лютого 2023 року № 33/8-К-296. Також, згідно з витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, позивачу встановлено третю групу інвалідності, причиною якої є захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини. Посилаючись на абзац четвертий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153, ОСОБА_1 стверджує, що за наявності передбачених цією нормою обставин, зокрема захворювання, поранення, травми, контузії або каліцтва, одержаних під час захисту Вітчизни, чи перебування в полоні з подальшим звільненням, винагорода виплачується в повному обсязі навіть у разі участі в бойових діях протягом строку, меншого за шість місяців, за умови дотримання інших вимог постанови. Позивач також зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України № 153 не містить положень, які б прямо виключали можливість виплати винагороди особам, що раніше проходили строкову військову службу, а згодом уклали контракт, або колишнім військовослужбовцям за умови дотримання інших установлених вимог. У зв`язку із цим позивач вважає, що відмова відповідача, обґрунтована виключно датою його первинного призову на військову службу, не має належного нормативного підґрунтя. На думку позивача, така відмова також суперечить статті 22 Конституції України, яка передбачає заборону звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів, а також принципу правової визначеності. З огляду на викладене позивач вважає, що наведені ним обставини та подані документи підтверджують наявність підстав для отримання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153. У зв`язку із цим ОСОБА_1 просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті йому одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 гривень, посилаючись на те, що він уклав контракт про проходження військової служби у віці до 25 років, брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, перебував у полоні та має захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини.

05.02.2026 року від уповноваженого представника Військової частини НОМЕР_4 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідач зазначає, що частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII у редакції, чинній на час призову позивача на військову службу, було визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу. На думку відповідача, залежно від виду військової служби громадяни України призиваються на строкову військову службу або на військову службу за призовом під час мобілізації чи приймаються на військову службу за контрактом. Виходячи з наведеного, відповідач вважає, що момент прийняття або призову особи на військову службу є юридично значущою обставиною, яка визначає коло осіб, на яких поширюється дія відповідної правової норми. Відповідач також зазначає, що відсутність у постанові Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 прямої вказівки на дату укладення контракту не свідчить про можливість застосування її положень до військовослужбовців, які розпочали проходження військової служби до введення воєнного стану. На переконання відповідача, системне та цільове тлумачення пункту 4 зазначеної постанови свідчить про намір законодавця встановити спеціальний порядок заохочення саме тих осіб, які вступили на військову службу під час воєнного стану, тобто в умовах підвищеного ризику та навантаження. Визначальним критерієм для застосування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 відповідач вважає саме факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а не сам по собі факт проходження військової служби. З огляду на те, що позивач станом на 24 лютого 2022 року вже проходив військову службу за контрактом, відповідач вважає, що положення постанови Кабінету Міністрів України № 153 на нього не поширюються. У зв`язку із цим відповідач стверджує, що відмова в задоволенні рапорту позивача щодо виплати одноразової грошової винагороди була правомірною.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 28 листопада 2019 року був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України.

Відповідно до записів у військовому квитку серії НОМЕР_6 , з 28 листопада 2019 року по 9 січня 2020 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_7 , а з 10 січня 2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_5 у військовому званні матроса.

8 квітня 2021 року позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, який набрав чинності з цієї дати. Контракт укладено між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_8 та позивачем, який зобов`язався проходити військову службу на посаді старшого навідника гранатометного взводу роти вогневої підтримки.

Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, травми, контузії, каліцтва) командира військової частини НОМЕР_5 від 24 листопада 2022 року № 8562, 24 лютого 2022 року близько 10:00 особовий склад підрозділу посилення охорони і оборони острова Зміїний після обстрілу з кораблів Чорноморського флоту російської федерації та захоплення острова потрапив у полон. У зазначеній довідці щодо позивача зафіксовано посттравматичний стресовий розлад унаслідок перебування в полоні з 24 лютого 2022 року по 24 листопада 2022 року, стан помірно вираженої декомпенсації з виходом у стійкий астенічний синдром.

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, виданої тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_5 27 квітня 2024 року за № 685, позивач обіймав посаду старшого навідника гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки та брав участь у зазначених заходах на острові Зміїний Одеської області в період з 24 лютого 2022 року по 24 лютого 2022 року. Підставами для видачі довідки зазначено витяг із журналу бойових дій військової частини НОМЕР_5 № 03-50дск та довідку Служби безпеки України від 23 лютого 2023 року.

Згідно з довідкою Служби безпеки України від 23 лютого 2023 року № 13/В-К-296д та листом державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» від 26 листопада 2022 року № 7394-22, позивач унаслідок збройної агресії російської федерації проти України перебував у місцях несвободи з 24 лютого 2022 року по 24 листопада 2022 року та був звільнений з полону 24 листопада 2022 року. У зазначених документах наведено відомості про перебування позивача під владою держави-агресора та звільнення в межах заходів, пов`язаних із поводженням з військовополоненими.

Відповідно до витягу з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії 18 Регіональної військово-лікарської комісії від 27 лютого 2025 року № 535, у позивача встановлено низку захворювань, зокрема помірно виражений посттравматичний стресовий розлад, вертеброгенну люмбоішалгію, вегето-судинну нестійкість, хронічну двобічну нейросенсорну приглухуватість та деформуючий артроз кульшових суглобів першого ступеня. За висновком військово-лікарської комісії, зазначені захворювання пов`язані із захистом Батьківщини. Цим же документом передбачено скасування постанови військово-лікарської комісії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 22 листопада 2023 року № 9041 щодо причинного зв`язку захворювань з урахуванням додаткових документів.

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 31 березня 2025 року № 198/25/216/В, щодо позивача оформлено рішення про оцінювання його повсякденного функціонування. У матеріалах, наданих суду, також зазначено, що позивачу встановлено третю групу інвалідності, причиною якої є захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини.

З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 12 квітня 2023 року № 103 встановлено, що позивач, який обіймав посаду старшого навідника гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки, був призначений стрільцем взводу охорони військової частини НОМЕР_2 . 12 квітня 2023 року він здав справи та посаду, був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_5 і направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 14 серпня 2024 року № 229, позивача звільнено з військової служби у запас у зв`язку зі звільненням з полону та відсутністю висловленого ним бажання продовжувати військову службу. 14 серпня 2024 року позивач здав справи та посаду, його виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.

15 червня 2026 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 з рапортом, у якому просив виплатити йому одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

У рапорті позивач послався на укладення контракту про проходження військової служби 8 квітня 2021 року у віці до 25 років, безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України на острові Зміїний 24 лютого 2022 року, перебування в полоні з 24 лютого 2022 року по 24 листопада 2022 року та наявність захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини. На підтвердження наведених обставин до рапорту було додано копії документів, зокрема військового квитка, контракту про проходження військової служби, довідок про участь у заходах із забезпечення оборони України та перебування в полоні, медичних документів і витягів із наказів про проходження та припинення військової служби.

Листом командира військової частини НОМЕР_2 від 3 червня 2025 року № 1149/4925, а також у подальшій письмовій відповіді військової частини, викладено позицію щодо незастосування до позивача положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153. У відповіді зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом з 8 квітня 2021 року по 14 серпня 2024 року, а оскільки станом на 24 лютого 2022 року вже перебував на військовій службі, підстав для виплати одноразової грошової винагороди немає. Військова частина обґрунтувала таку позицію тим, що юридично значущим для застосування зазначених положень є момент прийняття або призову на військову службу, та послалася на судове рішення у справі № 420/31341/25.

Позивач, не погоджуючись із відмовою у виплаті одноразової грошової винагороди, звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у виплаті йому зазначеної винагороди та зобов`язати військову частину виплатити 1 000 000 гривень на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

Відповідно до статті 3 Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) установлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Згідно ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року № 1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року введено воєнний стан.

На час розгляду судом цієї адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.

Соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону № 2011-XII та інших нормативно-правових актів.

Закон № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно ст. 1-2 Закону № 2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За приписами ч. 1 ст. 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Керуючись абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 153 (набрала чинності 13.02.2025) «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок № 153).

Відповідно до п. 3 Постанови № 153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Згідно абз. 2 п. 4 Постанови № 153 (в редакції від 01.04.2025) особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

На виконання абз. 4 п. 4 Постанови № 153 (в редакції від 01.04.2025) військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Отже, реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн можлива виключно за умови дотримання встановлених Постановою № 153 вимог, а саме:

- особа відноситься до рядового, сержантського та старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення,

- до набрання чинності Постановою № 153 у віці до 25 років така особа була прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану;

- особа проходить військову службу, є діючими військовослужбовцями на дату набрання чинності Постановою № 153;

- особа брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора сукупним строком не менше 6 місяців або меншим строком за відповідних умов;

- відсутні факти притягнення до кримінальної відповідальності, двох або більше разів притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Тобто зі змісту наведеного вище нормативного регулювання вбачається, що для отримання спірної винагороди недостатньо лише факту проходження військової служби у віці до 25 років, участі в бойових діях, поранення чи захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, або перебування в полоні. Необхідною є сукупність установлених пунктом 4 постанови умов, зокрема прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану та проходження військової служби на визначену нормативним актом дату.

Судом встановлено, що позивач був призваний на строкову військову службу в листопаді 2019 року, а контракт про проходження військової служби уклав 8 квітня 2021 року, тобто до введення в Україні воєнного стану 24 лютого 2022 року. Отже, прийняття позивача на військову службу та укладення ним контракту відбулися до настання обставини, з якою пункт 4 постанови № 153 пов`язує виникнення права на спірну винагороду.

Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 7 серпня 2024 року № 114-РС позивача звільнено з військової служби у зв`язку зі звільненням з полону, а з 14 серпня 2024 року його виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Таким чином, на дату набрання чинності постановою № 153 - 13 лютого 2025 року - позивач військової служби не проходив.

Отже, позивач не відповідає двом визначальним умовам, передбаченим абзацом другим пункту 4 постанови № 153: його не було прийнято або призвано на військову службу під час воєнного стану, а на дату набрання чинності цією постановою він уже був звільнений з військової служби.

Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року № 942 до пункту 4 постанови № 153 внесено зміни, якими, зокрема, передбачено виплату винагороди також окремим категоріям військовослужбовців, які відповідають установленим цим пунктом вимогам, у тому числі особам, прийнятим на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа тих, хто проходив строкову військову службу. Однак зазначені зміни не усувають вимоги щодо прийняття на військову службу за контрактом саме під час воєнного стану. Оскільки позивач уклав контракт 8 квітня 2021 року, ця обставина не дає підстав для віднесення його до вказаної категорії осіб.

При цьому суд не ставить під сумнів документально підтверджені обставини перебування позивача в полоні та наявності в нього захворювань, пов`язаних із захистом Батьківщини. Зокрема, перебування позивача в полоні з 24 лютого до 24 листопада 2022 року підтверджується відповідними документами, а висновком військово-лікарської комісії від 27 лютого 2025 року № 535 встановлено, що його захворювання пов`язані із захистом Батьківщини.

Водночас зазначені обставини характеризують причини участі позивача в бойових діях протягом періоду, меншого за шість місяців, та за передбачених пунктом 4 постанови умов можуть бути підставою для виплати винагороди в повному обсязі. Проте вони не утворюють самостійної підстави для виплати такої винагороди особі, яка не відповідає основним критеріям, визначеним абзацом другим цього пункту. Інше тлумачення означало б застосування положення про виплату в повному обсязі окремо від встановлених тим самим нормативним актом умов набуття права на виплату.

Так само сам по собі факт укладення позивачем контракту до досягнення 25-річного віку не є достатнім для задоволення позову, оскільки віковий критерій є лише однією з умов, передбачених пунктом 4 постанови № 153, і має застосовуватися у взаємозв`язку з іншими встановленими цим пунктом вимогами.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач не належить до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153. За таких обставин відмова військової частини НОМЕР_2 у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн не порушує його права на отримання такої виплати, а тому підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_2 виплатити зазначену винагороду відсутні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази та надавши оцінку встановленим обставинам у їх сукупності відповідно до норм права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 90, 139, 162, 229, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

2. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.