Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №320/29836/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/29836/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач, ТУ ССО у м. Києві та Київській області), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії ТУ ССО у місті Києві та Київській області щодо виконання судового рішення у справі №320/13757/24 у частині встановлення граничного розміру підвищення посадового окладу згідно з Розпорядженням Служби судової охорони від 29.07.2024 №60/ОД «Про виплату підвищення посадового окладу за виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду» у 5% за виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів, членів їх сімей та працівників суду;

- зобов`язати ТУ ССО у місті Києві та Київській області здійснити повне та правильне нарахування та виплату підвищення посадового окладу до 100% на місяць за період 01.06.2020 по день звільнення позивача, відповідно до вимог пункту 13 Порядку №384, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384, та абзацу третього пункту 1 розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України №289 від 03.04.2019, із врахуванням календарних днів фактичного виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів;

- визнати дії ТУ ССО у місті Києві та Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні – протиправними;

- стягнути з ТУ ССО у місті Києві та Київській області на користь позивача середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 113515,55 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що рішенням суду від 26.09.2024 у справі №320/13757/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025, визнано протиправною бездіяльність ТУ ССО у місті Києві та Київській області щодо ненарахування та невиплати йому підвищення посадового окладу за виконання функцій із забезпечення особистої безпеки суддів, членів їх сімей та працівників суду та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити відповідне підвищення за період з 01.06.2020 по 26.09.2024. Позивач зазначив, що після набрання вказаним рішенням законної сили відповідач, виконуючи його, здійснив лише часткове нарахування підвищення у розмірі 5%, пославшись на розпорядження Служби судової охорони від 29.07.2024 №60/ОД, яким визначено граничний розмір такого підвищення до 5%.

На думку позивача, зазначене розпорядження не могло застосовуватися до спірного періоду та не може змінювати обсяг права, встановлений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом ДСА України від 26.08.2020 №384, та постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289, які передбачають можливість підвищення посадового окладу до 100%.

На думку позивача, застосування відповідачем обмеження у 5% суперечить судовому рішенню у справі №320/13757/24, пунктам 13, 14 Порядку №384 та постанові КМУ №289, оскільки Голова Служби судової охорони не наділений повноваженнями зменшувати визначений нормативними актами граничний розмір підвищення.

Позивач вважає, що відсутність на момент його звільнення відповідних наказів про встановлення підвищення та бюджетного фінансування не звільняла відповідача від обов`язку провести з ним повний розрахунок, оскільки право на відповідну виплату виникло у нього у зв`язку з фактичним виконанням функцій із забезпечення особистої безпеки суддів та було підтверджене судовим рішенням. У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо виконання судового рішення в частині застосування 5% підвищення та зобов`язати здійснити перерахунок і виплату підвищення у розмірі до 100%.

Крім того, позивач послався на те, що на день його звільнення 04.07.2024 відповідач не включив до остаточного розрахунку належні йому суми підвищення посадового окладу, які згодом були присуджені судом у справі №320/13757/24. Після набрання рішенням законної сили позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, однак відповідач листом від 06.06.2025 відмовив у такому нарахуванні, пославшись на те, що остаточний розрахунок при звільненні було проведено своєчасно та що на момент звільнення відповідних розпорядчих документів не існувало. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки невиплачене підвищення є складовою грошового забезпечення, належною йому на день звільнення, а вирішення спору щодо її розміру судом не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що на момент звільнення позивача обов`язок щодо нарахування та виплати підвищення посадового окладу у розмірі 100 % був відсутній, оскільки спір щодо правомірності ненарахування такого підвищення перебував на розгляді суду у справі № 320/13757/24, рішення в якій набрало законної сили лише 21.05.2025. Крім того, відповідач послався на перебування у провадженні суду справи № 320/5428/25, в якій позивач також заявив вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим вважав заявлені у цій частині вимоги такими, що не підлягають розгляду.

По суті спору відповідач зазначив, що відповідно до Порядку № 384 підвищення посадового окладу до 100 % є граничним, а не гарантованим розміром, тоді як конкретний відсоток визначається індивідуально на підставі мотивованого подання безпосереднього керівника та відповідного наказу. Оскільки такого подання і наказу щодо позивача не було, відповідач вважав відсутніми підстави для нарахування підвищення у розмірі 100 %, а визначення його конкретного розміру - своїм дискреційним повноваженням. Також відповідач послався на відсутність необхідних бюджетних асигнувань, положення Бюджетного кодексу України та розпорядження Служби судової охорони, зазначивши, що позивачу правомірно було визначено підвищення у розмірі 5 відсотків.

Щодо компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач зазначив, що на день звільнення спірна сума підвищення посадового окладу не була остаточно визначена та не підлягала виплаті, оскільки рішення у справі №320/13757/24 ще не набрало законної сили. У зв`язку з цим відповідач вважав, що на момент звільнення з позивачем було проведено повний розрахунок, факт затримки виплати належних сум відсутній, а підстави для застосування статті 117 КЗпП України та задоволення позовних вимог відсутні.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що обов`язок відповідача щодо нарахування та виплати підвищення посадового окладу виник не з моменту набрання законної сили рішенням у справі №320/13757/24, а з моменту фактичного виконання ним функцій із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, починаючи з 01.06.2020. На думку позивача, рішення суду у справі №320/13757/24 лише підтвердило вже існуюче право позивача та протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати підвищення посадового окладу, а не створило нове право чи обов`язок. У зв`язку з цим позивач вважає, що невиплата відповідних сум на день звільнення свідчить про непроведення повного остаточного розрахунку та є підставою для застосування статей 116, 117 КЗпП України. При цьому посилання відповідача на відсутність судового рішення на дату звільнення, а також на відсутність бюджетного фінансування, на думку позивача, не звільняють його від обов`язку виконувати постанову Кабінету Міністрів України №289 та Порядок №384 і від відповідальності за несвоєчасну виплату належних сум.

Позивач також заперечив доводи відповідача про тотожність позовів у справі №320/5428/25 та цій справі, зазначивши, що хоча сторони у них є однаковими, предмет і підстави позовів не збігаються, оскільки в межах справи №320/5428/25 заявлено вимоги, пов`язані з невиплатою додаткової грошової винагороди за Постановою №168 за період з 24.02.2022 по 20.01.2023, тоді як у цій справі спір стосується підвищення посадового окладу за Постановою №289 та Порядком №384 і середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні у зв`язку з невиплатою цієї складової грошового забезпечення.

Посилаючись на статті 116, 117 КЗпП України, позивач зазначив, що спір щодо належних сум не усуває відповідальності роботодавця за затримку розрахунку, а також заперечив доводи відповідача про неможливість застосування статті 117 КЗпП України окремо щодо різних складових грошового забезпечення. Позивач наполягає, що як підвищення посадового окладу, так і додаткова грошова винагорода є самостійними складовими грошового забезпечення, невиплата яких у день звільнення утворює підстави для відповідальності за статтею 117 КЗпП України.

Крім того, позивач заперечив правомірність обмеження відповідачем розміру підвищення посадового окладу 5 %, вказавши, що пункт 13 розділу ІІ Порядку №384 та Постанова №289 передбачають підвищення посадового окладу співробітникам, на яких покладено функції із забезпечення особистої безпеки суддів, до 100 %, тоді як пункт 14 Порядку №384 регулює механізм визначення конкретного розміру такого підвищення. На думку позивача, розпорядження №6/Од від 11.01.2024, яким граничний розмір підвищення фактично обмежено 5 відсотками, неправомірно звузило межі дискреції відповідача, а його застосування до періоду до прийняття цього розпорядження суперечить статті 58 Конституції України та принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі. Позивач також зазначив, що відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для невиплати передбаченого законодавством грошового забезпечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Наказом ТУ ССО у м. Києві та Київській області від 04.07.2024 №432 о/с позивача звільнено зі служби в Службі судової охорони за власним бажанням.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у справі №320/13757/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025, зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 складову грошового забезпечення, а саме: підвищення посадового окладу до 100 відсотків за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, передбаченого абзацом 3 пункту 1 розділу 2 постанови Кабінету Міністрів України №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.04.2019, починаючи з 01.06.2020 по день прийняття рішення судом (26.09.2024).

Листом ТУ ССО у м. Києві та Київській області від 06.06.2025 №Вих.№41.07-687 за результатом розгляду заяви позивача повідомлено, що механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі – Порядок ), відповідно пункту 10 розділу І якого грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення. Згідно з пунктом 13 розділу ІІ Порядку співробітникам, на яких покладено виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, посадові оклади підвищуються до 100 відсотків посадового окладу. Відповідно пункту 14 розділу ІІ Порядку відсоток підвищення посадового окладу визначається кожному співробітнику індивідуально залежно від виконання завдань із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду на підставі мотивованого подання безпосереднього керівника та встановлюється відповідним наказом Служби або територіальним управлінням Служби до Інструкції про організацію виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, затвердженої наказом Служби судової охорони від 07.07.2020 №288.

Також у листі зазначено, що розпорядженням Служби судової охорони від 29.07.2024 №60/ОД «Про виплату підвищення посадового окладу за виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду» нарахування підвищення посадового окладу за календарні дні фактичного виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду здійснювати в розмірі 5 відсотків посадового окладу на підставі щоденних наказів територіального управління Служби стосовно залучення співробітників до несення служби.

Відповідно до днів фактичного виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду наданого Подання до фінансово-економічного відділу Управління, позивачу надано розрахунок підвищення посадового окладу (копія додається). Також зазначено, що в Управлінні зареєстрована постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 №320/13757/24, якою залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2024, а саме: «зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити підвищення посадового окладу до 100 відсотків за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду» передбаченого абзацом 3 пункту 1 розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони».

З метою дотримання справедливого підходу до черговості виплати коштів за судовими рішеннями в Службі судової охорони запроваджено єдиний облік потреби в коштах на виконання рішень на користь працівників Служби в порядку черговості, а саме: за датою набуття законної сили рішення суду. Для виконання вимог рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 №320/13757/24 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025, для здійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 підвищення посадового окладу за виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, Управлінням до Центрального органу управління Служби судової охорони, як до розпорядника бюджетних коштів другого рівня, який відповідно до затверджених бюджетних асигнувань, уповноважений на отримання бюджетних асигнувань та їх перерозподіл між територіальними управліннями, направлено лист про виділення додаткових кошторисних призначень, а саме: збільшення кошторисних призначень за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя» по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки». Також зазначено, що відповідно до наказу Служби судової охорони від 04.07.2024 №432 о/с «Про звільнення старшого лейтенанта Служби судової охорони ОСОБА_1 » позивача було звільнено зі служби в Службі судової охорони. На день звільнення розпорядчих документів (розпорядження Служби судової охорони, наказів щодо збільшення до 100 відсотків посадового окладу) в Управлінні не було. Згідно зі статтею 116 КЗпП України та вищезазначеного наказу про звільнення остаточний розрахунок при звільненні з позивачем було проведено вчасно, із зазначенням сум відрахувань. Електронним розрахунковим листом позивача повідомлено про суми розрахунку, із зазначенням кожного виду виплат, та суми, які Ви повинні внести на рахунок Управління. З огляду на вищезазначене підстав для задоволення нарахування середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні відсутні.

Не погоджуючись з правомірністю нарахування та виплати у відсотковому значенні підвищення посадового окладу, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Спірним питанням у цій справі є, зокрема, неповне та неправильне, на думку позивача, нарахування та виплата підвищення посадового окладу до 100% на місяць за період з 01.06.2020 по 26.09.2024 відповідно до вимог пункту 13 Порядку №384 та абзацу 3 пункту 1 розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який ґрунтується на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону, що унеможливлює або істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, шостої та сьомої статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі по тексту - Закон № 1402-VIII) служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.

Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби.

Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.

Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з частинами першою, другою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.04.2019 № 289 відповідно до статті 165 Закону № 1402-VIII затверджено схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади, згідно з додатком 1; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони згідно з додатком 2; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони згідно з додатком 3; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони згідно з додатком 4; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони згідно з додатком 5.

Відповідно до пункту 3 Постанови №289 надано право Голові Служби судової охорони в межах асигнувань, що виділяються на утримання Служби судової охорони установлювати, зокрема, підвищення за виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду в розмірі до 100 відсотків посадового окладу.

За приписами пункту 2 Постанови №289 установлено, зокрема, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Наказом ДСА України від 26.08.2020 №384 на виконання статті 165 Закону №1402-VIII, Постанови №289, з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджено Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони 9далі по тексту - Порядок №384), який визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (далі - Служба).

Відповідно до пунктів 4- 7 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за стаж служби.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать допомоги.

Згідно з пунктами 8 - 10 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.

Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.

Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Пунктом 13 розділу ІІ Порядку №384 визначено, що співробітникам, на яких покладено виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, посадові оклади підвищуються до 100 відсотків посадового окладу.

За приписами пункту 14 розділу ІІ Порядку №384 відсоток підвищення посадового окладу визначається кожному співробітнику індивідуально залежно від виконання завдань із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду на підставі мотивованого подання безпосереднього керівника та встановлюється відповідним наказом Служби або територіального управління Служби.

Підвищення посадових окладів обчислюється окремо за кожною підставою виходячи з розмірів посадових окладів без урахування іншого підвищення та утворює нові розміри посадових окладів. Надбавки, доплати та премії обчислюються у відсотках від новоутворених (з урахуванням підвищень) розмірів посадових окладів. Підставою для встановлення підвищень посадового окладу є наказ по особовому складу із зазначенням відсотка підвищення (пункт 16 розділу ІІ Порядку №384).

Отже, чинним Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони передбачено підвищення до 100 відсотків посадового окладу співробітникам Служби, на яких покладено виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду. Відсоток такого підвищення посадового окладу встановлюється наказом Служби або її територіального управління.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у справі №320/13757/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025, встановлено, що «... позивач здійснює функції щодо забезпечення особистої безпеки судді. При цьому накази про встановлення підвищення посадового окладу позивача у відповідності до пунктів 13-14 Розділу І Порядку № 384 відповідачем не видавались, що свідчить про протиправну бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області та задоволення позову в цій частині.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 складову грошового забезпечення, а саме підвищення посадового окладу до 100 відсотків за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, передбаченого абзацом 3 пункту 1 розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03 квітня 2019 року, починаючи з 01.06.2020 по день прийняття рішення судом, суд зазначає таке...

...підвищення посадових окладів співробітників Служби у зв`язку з виконанням функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду не є дискрецією відповідача, оскільки така виплата не відноситься на розсуд відповідача, а визначена Порядком № 384, єдиною умовою для її здійснення є виконання певних функцій (забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду).

Водночас зазначення судом конкретного відсотку підвищення посадового окладу позивача виходить за межі завдань адміністративного судочинства та є дискреційними повноваженнями відповідача.

З огляду на вищевикладене відповідач має самостійно визначити відсоток такого підвищення залежно від виконання позивачем завдань із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду.

Вищевказане свідчить, що не нараховуючи позивачу підвищення посадового окладу, відповідач діяв з порушенням вимог статті 43 Конституції України, що призвело до порушення прав позивача та недоотримання належного розміру грошового забезпечення».

В силу положень частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, преюдиційним є факт наявності у позивача права на нарахування та виплату підвищення посадового окладу за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, передбаченого абзацом 3 пункту 1 розділу 2 Постанови №289 за період з 01.06.2020 по 26.09.2024 (дата ухвалення рішення суду у справі №320/13757/24). Водночас, виходячи з позиції суду, викладеної в означеному судовому рішенні, а також положень Порядку №384, саме на відповідача покладено обов`язок визначити відсотковий розмір такої доплати.

Суд зауважує, що конструкція слів «до 100 відсотків» вживається у диспозиції норми з метою визначення граничної межі розміру відповідної доплати (її максимальний розмір), у той час як мінімальний розмір може призначатися від 1%.

Встановлення такого діапазону між мінімальним та максимальним розміром підвищення посадового окладу за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду означає, що у будь-якому випадку вказана надбавка не може перевищувати 100%.

Порядком №384 передбачено можливі розміри виплати підвищення посадового окладу за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду (від 1% до 100%), також передбачено, що відсоток підвищення посадового окладу визначається кожному співробітнику індивідуально залежно від виконання завдань із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду на підставі мотивованого подання безпосереднього керівника та встановлюється відповідним наказом Служби або територіального управління Служби.

Таким чином, конкретні розміри виплати будуть залежати від виконання завдань із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, однак у будь-якому випадку не можуть бути меншими розміру, встановлених у відповідному наказі Служби або територіального управління Служби.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 20.06.2024 у справі №460/6887/22), від 14.05.2025 у справа №620/526/22.

Таким чином, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у справі №320/13757/24, яке набрало законної сили, встановлено право позивача на отримання підвищення посадового окладу за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду за період з 01.06.2020 по 26.09.2024. Водночас зазначеним судовим рішенням не встановлено конкретного відсоткового розміру такого підвищення, а навпаки, прямо зазначено, що визначення його розміру залежно від виконання позивачем відповідних завдань належить до повноважень відповідача. Відтак преюдиційним у цій справі є саме право позивача на відповідне підвищення, а не право на його виплату у максимальному розмірі 100 відсотків посадового окладу.

При цьому положення пункту 3 Постанови №289 та пункту 13 розділу ІІ Порядку №384, використовуючи словосполучення «до 100 відсотків посадового окладу», не встановлюють безумовного обов`язку виплачувати кожному співробітнику підвищення саме у розмірі 100 відсотків, оскільки зазначена конструкція визначає верхню межу відповідного підвищення, тоді як конкретний його розмір відповідно до пункту 14 розділу ІІ Порядку №384 має визначатися індивідуально з урахуванням фактичного виконання співробітником завдань із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, на підставі мотивованого подання безпосереднього керівника та встановлюватися відповідним наказом Служби або територіального управління Служби.

Отже, саме по собі виконання позивачем відповідних функцій не є правовою підставою для автоматичного нарахування йому підвищення у максимальному розмірі 100 відсотків посадового окладу.

В свою чергу, відповідачем на виконання судового рішення у справі №320/13757/24 було нараховано позивачу спірну доплату, визначивши її розмір на рівні 5 відсотків, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія розрахунку потреби в коштах на виплату співробітнику ТУ ССО у м. Києві та Київській області підвищеного посадового окладу до 100% за час виконання функцій із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду з 01.06.2020 по 04.07.2024 (згідно постанови/рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 №320/13757/24, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.204 №320/13757/24, постанова набирає законної сили 21.06.2025), із зазначенням місяців нарахування: серпень, серпень 2020 року; січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, серпень 2021 року; серпень - грудень 2022 року; січень - травень 2023 року; березень та квітень 2024 року. У примітках зазначено, що червень 2020 року, липень 2020 року, жовтень 2020 року, листопад 2020 року, грудень 2020 року, липень 2021 року, березень 2022 року - ОСОБА_1 відсутній у графіках службового навантаження. Загальна потреба за КЕВК 2800 складає 12 365,23 грн.

Виходячи з підстав позову, позивач не вважає спірним період нарахування підвищення посадового окладу за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду. Натомість доводи позивача фактично зводяться до незгоди з визначеним відповідачем розміром підвищення та його нарахуванням не у максимальному розмірі 100 відсотків посадового окладу.

Разом з тим рішенням суду у справі №320/13757/24 не встановлено обов`язку відповідача здійснити нарахування підвищення саме у розмірі 100 відсотків посадового окладу. В означеному рішенні суд прямо зазначив, що визначення конкретного відсотка підвищення залежно від виконання позивачем завдань із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду належить до повноважень відповідача, а визначення судом конкретного відсоткового розміру такого підвищення виходило б за межі завдань адміністративного судочинства.

За таких обставин у суду відсутні правові підстави у межах цієї справи повторно визначати належний позивачу розмір підвищення посадового окладу або зобов`язувати відповідача здійснити його нарахування саме у розмірі 100 відсотків, оскільки це фактично означало б зміну змісту та способу виконання судового рішення, ухваленого у справі №320/13757/24.

При цьому незгода позивача з повнотою, способом або порядком виконання відповідачем рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 не є самостійною правовою підставою для повторного вирішення судом спору про право на відповідне грошове забезпечення, яке вже встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Суд зауважує, що у разі якщо позивач вважає, що відповідач не виконав або неналежним чином виконав рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у справі №320/13757/24, у тому числі неправильно визначив розмір належної до виплати суми чи не вчинив передбачених судовим рішенням дій, він не позбавлений права скористатися передбаченими Кодексом адміністративного судочинства України засобами судового контролю за виконанням судового рішення. Зокрема, відповідно до статей 382, 383 КАС України позивач має право звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою щодо виконання судового рішення та, за наявності передбачених законом підстав, щодо визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання такого рішення.

Таким чином, оскільки право позивача на отримання підвищення посадового окладу за спірний період уже встановлено рішенням суду у справі №320/13757/24, а питання щодо конкретного відсоткового розміру такого підвищення цим рішенням віднесено до повноважень відповідача, правові підстави для повторного зобов`язання відповідача здійснити нарахування підвищення у визначеному позивачем розмірі відсутні. Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним неповного нарахування та виплати підвищення посадового окладу за спірний період задоволенню не підлягають.

При цьому, судом відхиляються доводи позивача щодо відсутності правових підстав для здійснення нарахування та виплати в межах спірних відносин з урахуванням розпорядження Служби судової охорони від 29.07.2024 №60/ОД «Про виплату підвищення посадового окладу за виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду» як такі, що не підтверджені документально.

На переконання суду, саме по собі посилання у листі відповідача на означене розпорядження не дає підстав для висновків щодо застосування такого при здійсненні нарахування позивачу підвищення посадового окладу за час виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 113515,55 грн, суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом ТУ ССО у м. Києві та Київській області від 04.07.2024 №432 о/с позивача звільнено зі служби в Службі судової охорони за власним бажанням.

З наявного в матеріалах справи розрахункового листа за липень 2024 року вбачається, що до нього не було включено нараховану на виконання рішення суду у справі №320/13757/24 підвищення посадового окладу.

У відзиві на позовну заяву позивач не заперечує невключення означеної доплати до розрахункового листа позивача при звільненні.

При цьому, з наявного в матеріалах справи розрахунку потреби в коштах на виплату співробітнику ТУ ССО у м. Києві та Київській області підвищеного посадового окладу до 100% за час виконання функцій із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду з 01.06.2020 по 04.07.2024 (згідно постанови/рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 №320/13757/24, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.204 №320/13757/24, постанова набирає законної сили 21.06.2025), вбачається, що відповідачем визначено загальну потребу у коштах у розмірі 12 365,23 грн для здійснення позивачу відповідної виплати.

Статтею 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

На підставі аналізу наведених норм права можна дійти висновку, що законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому. Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022, зазначивши, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат.

Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).

Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістовні критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справа №489/6074/23 вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати, зазначивши, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Як було зазначено вище, Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Отже, положення статті 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Варто зазначити, що обчислення середнього заробітку має відповідати висновкам, викладеним у вже згаданій постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 17.03.2026 у справі № 580/9134/23.

Отже, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зауважив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що позивача звільнено зі служби в ССО наказом від 04.07.2024, а тому до спірних відносин є застосовними положенням КЗпП України в редакції з урахуванням положень Закону №3252-ІХ. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке.

З наданого відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 22.09.2026 повідомлення про нараховану при звільнені за період з 01.07.2024 по 04.07.2024 ОСОБА_1 суми від 04.07.2024 №87 вбачається, що з позивача утримано 17073,13 грн компенсації відпустки.

Відповідно до розрахунку потреби у коштах співробітнику ТУ ССО у м. Києві та Київській області підвищеного посадового окладу до 100% за час виконання функцій із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду з 01.06.2020 по 04.07.2024, відповідачем на виконання судового рішення у справі №320/13757/24 було нараховано позивачу спірну доплату, визначивши її розмір 5 відсотків, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія розрахунку потреби в коштах на виплату співробітнику ТУ ССО у м. Києві та Київській області підвищеного посадового окладу до 100% за час виконання функцій із забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду з 01.06.2020 по 04.07.2024 (згідно постанови/рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 №320/13757/24, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.204 №320/13757/24, постанова набирає законної сили 21.06.2025), із зазначенням місяців нарахування: серпень, серпень 2020 року; січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, серпень 2021 року; серпень - грудень 2022 року; січень - травень 2023 року; березень та квітень 2024 року. У примітках зазначено, що червень 2020 року, липень 2020 року, жовтень 2020 року, листопад 2020 року, грудень 2020 року, липень 2021 року, березень 2022 року - ОСОБА_1 відсутній у графіках службового навантаження. Загальна потреба за КЕВК 2800 складає 12 365,23 грн.

Тобто, матеріалами справи підтверджено, що на момент звільнення позивачу підлягала виплаті сума у розмірі 12 365,23 грн. Водночас відповідачем при проведенні остаточного розрахунку було утримано з позивача 17 073,13 грн у рахунок повернення надміру виплаченої під час проходження служби компенсації за відпустку. Отже, зазначена сума у розмірі 17 073,13 грн не є сумою, виплаченою позивачу при звільненні, а має характер утримання із сум, належних до остаточного розрахунку. За наведених обставин сума утримання перевищує розмір коштів, належних позивачу при звільненні, на 4 707,90 грн. Таким чином, за умови правомірності проведеного відповідачем утримання, за результатами остаточного розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем щодо виплати належних при звільненні сум відсутня.

З огляду на те, що обов`язковою передумовою застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата з вини роботодавця належних працівникові при звільненні сум, відсутність такої заборгованості виключає підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.

При цьому визначення розміру відшкодування на засадах пропорційності, визначене Верховним Судом, застосовується у випадку встановлення факту невиплати належних працівникові сум та необхідності визначення співмірного розміру компенсації. Водночас, за встановлених судом обставин підстави для такого розрахунку відсутні, оскільки після проведення остаточного розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем відсутня. Верховний Суд також наголошує на необхідності встановлення загального розміру належних при звільненні виплат та фактично невиплаченої частини таких сум як передумови визначення компенсації за статтею 117 КЗпП України (постанова від 05.06.2026 у справі №560/12064/24).

Відтак вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.