Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №320/27978/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року справа №320/27978/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса м. Київ, вул. Бульварно Кудрявська, 16, 04053 ЄДРПОУ 42098368) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса Україна, 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3 ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №262140017776 від 23.01.2026 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» з 12.12.2025.

- Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок ОСОБА_1 , пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» з 12.12.2025 у відповідному розмірі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після досягнення 60-річного віку 11.12.2025 позивач 16.01.2026 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, надавши паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків, довідку внутрішньо переміщеної особи, трудову книжку, диплом, військовий квиток, індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 та інші документи. За принципом екстериторіальності заяву було передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке рішенням від 23.01.2026 № 262140017776 відмовило у призначенні пенсії через відсутність необхідних 32 років страхового стажу. Підставами відмови стало незарахування періоду навчання з 01.09.1983 по 26.06.1990 через його перетин із періодом строкової військової служби та періоду роботи з 01.09.1995 по 08.07.1997 через нерозбірливий відбиток печатки в записі про звільнення у трудовій книжці. З метою підтвердження періоду навчання позивач 03.02.2026 звернувся до Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет». Довідкою від 16.02.2026 № 31 підтверджено, що позивач вступив до Донецького політехнічного інституту у 1983 році, закінчив повний курс навчання у 1990 році за спеціальністю «Гірничі машини та комплекси», а навчання переривалося через проходження військової служби з 29.06.1984 по 23.06.1986. У 1990 році позивачу присвоєно кваліфікацію гірничого інженера-електромеханіка та видано диплом серії НОМЕР_2 . 02.04.2026 позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії, додавши зазначену довідку. За результатами розгляду Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням від 17.04.2026 № 262140017776 призначило пенсію з 02.04.2026, визначивши страховий стаж у розмірі 32 роки 10 днів. Водночас спірні періоди навчання та роботи до страхового стажу не зараховано. Позивач зазначає, що записи № 7 та № 9 у трудовій книжці серії НОМЕР_3 підтверджують навчання в Донецькому політехнічному інституті, а запис № 8 і військовий квиток підтверджують проходження строкової військової служби. Ці обставини також засвідчено довідкою навчального закладу від 16.02.2026 № 31. Відповідно до пункту «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах та інших визначених закладах освіти. Пункт 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачає підтвердження періоду навчання відповідними документами та, за відсутності необхідних відомостей, довідками про тривалість навчання. Позивач визнає, що диплом не містить відомостей про денну форму навчання, однак вважає, що подана довідка підтверджує тривалість навчання та причину його переривання. Оскільки трудова книжка містить записи про навчання і військову службу, позивач вважає незарахування цього періоду безпідставним. Згідно із записами № 16 та № 17 трудової книжки позивач працював спеціалістом з маркетингу в товаристві з обмеженою відповідальністю «Агропоміч» з 01.09.1995 по 08.07.1997 та був звільнений за власним бажанням. Відповідач відмовив у зарахуванні цього періоду через нерозбірливий відбиток печатки в записі про звільнення, посилаючись на пункт 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58. Позивач зазначає, що відповідно до пунктів 2.4 та 4.1 цієї Інструкції записи в трудовій книжці оформлює та засвідчує роботодавець. Водночас пункт 1 Порядку № 637 визначає трудову книжку основним документом, що підтверджує стаж роботи. На думку позивача, недоліки оформлення трудової книжки, за які відповідає роботодавець, не можуть бути підставою для незарахування фактично відпрацьованого періоду. На підтвердження цієї позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, провадження № К/9901/768/17, а також постанову Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», якою передбачено відповідальність роботодавця за організацію ведення та зберігання трудових книжок. З огляду на викладене позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.01.2026 № 262140017776 про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Оскільки пенсію призначено з 02.04.2026, позивач також просить здійснити її перерахунок з 12.12.2025 з урахуванням спірних періодів навчання та роботи.

04.08.2026 Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області скерувало письмовий відзив.

Відповідач вважає позов ОСОБА_1 необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке. 16.01.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до частин першої -третьої статті 26 зазначеного Закону у 2025 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років виникало за наявності не менше 32 років страхового стажу. За відсутності необхідного стажу пенсія призначається після досягнення 63 або 65 років за умови наявності встановленого законом страхового стажу. На дату первинного звернення страховий стаж позивача становив 31 рік 10 місяців 10 днів. До нього не було зараховано період навчання з 01.09.1983 по 26.06.1990, оскільки він перетинався з періодом строкової військової служби, що, на думку відповідача, не відповідало пункту 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Також не було зараховано період роботи з 01.09.1995 по 08.07.1997, оскільки запис про звільнення у трудовій книжці був засвідчений нерозбірливою печаткою, що, на думку відповідача, суперечило пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58. У зв`язку з відсутністю необхідних 32 років страхового стажу Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області рішенням від 23.01.2026 № 262140017776 відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком. 02.04.2026 позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області. Заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1. На момент повторного звернення страховий стаж позивача становив 32 роки 10 днів. За результатами розгляду заяви від 02.04.2026 № 6317 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням від 17.04.2026 № 262140017776 призначило позивачу пенсію за віком з 02.04.2026. Отже, відповідач зазначає, що Пенсійний фонд України в межах визначеної законодавством компетенції здійснює повноваження щодо призначення пенсій та приймає відповідні рішення на підставі поданих документів і вимог чинного законодавства.

07.08.2026 представник Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві надав необхідні докази витребувані ухвалою суду, а саме: належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.

У встановлений судом строк представник Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві не подав відзив на позовну заяву відповідно до вимог статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України та не повідомив про поважні причини його неподання.

Матеріали справи містять довідку про доставку електронного листа, яка підтверджує отримання відповідачем 21.07.2026 копії ухвали суду про відкриття провадження через електронний кабінет.

Станом на день ухвалення рішення строк, встановлений судом для подання відзиву, сплив. Будь-яких заяв, клопотань чи пояснень від відповідача до суду не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України. Позивач зареєстрований у місті Донецьку та має статус внутрішньо переміщеної особи. Його фактичне місце проживання місто Київ.

11 грудня 2025 року позивач досяг шістдесятирічного віку, а 16 січня 2026 року звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви він додав документи, що посвідчують особу, підтверджують його статус внутрішньо переміщеної особи, трудову діяльність, освіту, проходження військової служби та відомості про страховий стаж.

За результатами опрацювання заяви в порядку екстериторіальності її розгляд було передано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням від 23 січня 2026 року № 262140017776 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу. Згідно з розрахунком за формою РС-право від 23 січня 2026 року, страховий стаж позивача становив 31 рік 10 місяців 10 днів за необхідних 32 років.

Під час обчислення страхового стажу не було враховано період навчання позивача в Донецькому політехнічному інституті з 1 вересня 1983 року по 26 червня 1990 року та період роботи в товаристві з обмеженою відповідальністю «Агропомощь» з 1 вересня 1995 року по 8 липня 1997 року.

Період навчання не зараховано у зв`язку з його перетином із періодом проходження строкової військової служби. Період роботи в товаристві з обмеженою відповідальністю «Агропомощь» не враховано через нечитабельність відбитка печатки в записі про звільнення, внесеному до трудової книжки позивача.

З матеріалів справи встановлено, що 3 лютого 2026 року позивач звернувся до Донецького національного технічного університету з метою отримання документального підтвердження періоду навчання. Довідкою університету від 16 лютого 2026 року № 31 підтверджено, що позивач вступив до Донецького політехнічного інституту у 1983 році та закінчив повний курс навчання у 1990 році за спеціальністю «Гірничі машини та комплекси». Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 26 червня 1990 року йому присвоєно кваліфікацію гірничого інженера-електромеханіка. Відомості надано на підставі оригіналу диплома серії НОМЕР_2 та додатка до нього.

У зазначеній довідці також відображено, що навчання позивача переривалося у зв`язку з проходженням служби в радянській армії з 29 червня 1984 року по 23 червня 1986 року. Відомості про навчання містяться в записах № 7 та № 9 трудової книжки серії НОМЕР_4 , а запис № 8 стосується проходження військової служби.

Після отримання довідки університету позивач повторно звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 17 квітня 2026 року № 262140017776 позивачу призначено пенсію за віком з 2 квітня 2026 року безстроково. За розрахунком, загальний страховий стаж становив 32 роки 10 днів, з яких 14 років 1 місяць 29 днів припадало на період до 1 січня 2004 року, а 17 років 10 місяців 11 днів - на період після цієї дати. Щомісячний розмір пенсії визначено в сумі 10 037,40 гривні.

При цьому періоди навчання з 1 вересня 1983 року по 26 червня 1990 року та роботи з 1 вересня 1995 року по 8 липня 1997 року під час повторного розгляду також не враховано. Це підтверджується рішенням про призначення пенсії та розрахунком страхового стажу за формою РС-право від 24 липня 2026 року, відповідно до якого страховий стаж позивача становить 32 роки 10 днів.

Щодо спірного періоду роботи судом встановлено, що відповідно до запису № 16 трудової книжки позивача його прийнято на роботу до товариства з обмеженою відповідальністю «Агропомощь» на посаду спеціаліста з маркетингу з 1 вересня 1995 року на підставі наказу від цієї ж дати № 1. Записом № 17 зафіксовано звільнення позивача за власним бажанням з 8 липня 1997 року на підставі наказу від 7 липня 1997 року № 59. Відповідний період трудової діяльності безпосередньо відображено в трудовій книжці, однак його не зараховано до страхового стажу через нечитабельність відбитка печатки в записі про звільнення.

Інші записи трудової книжки підтверджують трудову діяльність позивача до та після спірного періоду. Зокрема, записом № 15 від 31 серпня 1995 року оформлено звільнення зі спільного підприємства «Стандарт», а записом № 18 від 9 липня 1997 року - прийняття на посаду директора приватного підприємства «ПРОБА». Записом № 19 від 9 жовтня 1997 року зафіксовано звільнення з цього підприємства.

Предметом спору є правомірність неврахування зазначених періодів під час обчислення страхового стажу позивача та, відповідно, визначення дати, з якої йому належить призначити пенсію за віком. Позивач просить скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23 січня 2026 року № 262140017776 та зобов`язати здійснити перерахунок пенсії з 12 грудня 2025 року з урахуванням спірних періодів.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Щодо незарахування періоду навчання з 1 вересня 1983 року по 26 червня 1990 року

Судом встановлено, що період навчання позивача в Донецькому політехнічному інституті з 1 вересня 1983 року по 26 червня 1990 року підтверджується записами № 7 та № 9 трудової книжки серії НОМЕР_4 , дипломом серії НОМЕР_2 від 26 червня 1990 року та довідкою Донецького національного технічного університету від 16 лютого 2026 року № 31.

Зазначені документи підтверджують вступ позивача до навчального закладу у 1983 році, закінчення повного курсу навчання у 1990 році за спеціальністю «Гірничі машини та комплекси» та присвоєння йому кваліфікації гірничого інженера-електромеханіка.

Крім того, довідка навчального закладу містить відомості про переривання навчання у зв`язку з проходженням позивачем військової служби з 29 червня 1984 року по 23 червня 1986 року. Ці відомості узгоджуються із записом № 8 трудової книжки, який стосується проходження строкової військової служби.

Водночас у військовому квитку позивача зазначено інший період проходження військової служби - з 10 липня 1984 року по 23 липня 1986 року. Отже, наявні документи містять розбіжності щодо дат початку та завершення військової служби, однак підтверджують сам факт її проходження в період навчання позивача.

При цьому довідка навчального закладу прямо засвідчує, що навчання позивача було перерване у зв`язку з проходженням військової служби. Тому календарний збіг періодів навчання та військової служби не є достатньою підставою для висновку про одночасне фактичне перебування позивача на навчанні та військовій службі протягом усього відповідного періоду. Наявні документи свідчать про те, що навчання було перерване на час проходження служби, а після її завершення позивач продовжив навчання та закінчив повний курс, що підтверджується виданим йому дипломом.

Таким чином, розбіжності в датах проходження військової служби не спростовують достовірності відомостей про навчання позивача, а стосуються визначення точних календарних меж періоду переривання навчання. За таких обставин ці розбіжності самі по собі не можуть бути підставою для неврахування всього періоду навчання, підтвердженого належними документами.

Суд також враховує, що відповідач, виключаючи спірний період зі страхового стажу, послався на його перетин із періодом військової служби. Однак сам по собі такий перетин не спростовує факту навчання позивача до початку військової служби та після її завершення. Виключення всього періоду з 1 вересня 1983 року по 26 червня 1990 року без належного розмежування часу навчання та часу проходження військової служби не відповідає встановленим обставинам справи.

Оцінюючи правомірність незарахування спірного періоду навчання, суд також враховує, що під час вирішення питання про призначення пенсії пенсійний орган зобов`язаний повно та всебічно дослідити подані особою документи, надати їм оцінку в сукупності та встановити фактичні обставини, з якими закон пов`язує виникнення права на пенсійне забезпечення.

Як убачається з матеріалів справи, факт навчання позивача в Донецькому політехнічному інституті, завершення повного курсу навчання та переривання навчання у зв`язку з проходженням військової служби підтверджуються трудовою книжкою, дипломом і довідкою навчального закладу. Проте відповідач, вирішуючи питання про зарахування цього періоду до страхового стажу, виходив із календарного перетину періодів навчання та військової служби, не надавши належної оцінки документально підтвердженим обставинам переривання навчання.

За таких обставин висновок відповідача про незарахування всього періоду навчання не ґрунтується на повному дослідженні наданих документів та встановлених ними обставин. Сам факт проходження військової служби протягом частини періоду навчання не спростовує факту навчання позивача в інші проміжки часу та не обґрунтовує автоматичного виключення всього періоду зі страхового стажу.

Отже, вирішуючи питання про зарахування спірного періоду, відповідач мав оцінити подані документи в їх сукупності та визначити період навчання, який відповідно до законодавства підлягає врахуванню під час обчислення страхового стажу. Невиконання такого обов`язку свідчить про недостатню обґрунтованість рішення в частині незарахування спірного періоду.

Схожий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 8 лютого 2024 року у справі №500/1216/23 та від 9 липня 2024 року у справі №240/16372/23.

Щодо незарахування періоду роботи з 1 вересня 1995 року по 8 липня 1997 року

У відповідності до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Підставою відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи у зв`язку з неналежним оформленням трудової книжки, суд не може визнати правомірними з огляду на те, що громадянин не може здійснювати контроль та впливати на правильність оформлення трудової книжки, а тому не може нести і негативних наслідків порушення порядку її ведення.

Слід звернути увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації.

Судом встановлено, що відповідно до запису № 16 трудової книжки серії НОМЕР_4 позивача прийнято на роботу до товариства з обмеженою відповідальністю «Агропомощь» на посаду спеціаліста з маркетингу з 1 вересня 1995 року на підставі наказу від цієї ж дати № 1.

Записом № 17 у трудовій книжці зафіксовано звільнення позивача за власним бажанням з 8 липня 1997 року на підставі наказу від 7 липня 1997 року № 59. Отже, трудова книжка містить відомості про дату прийняття позивача на роботу, посаду, дату звільнення, підставу звільнення та реквізити відповідних наказів.

Водночас відповідач не зарахував цей період до страхового стажу через нечитабельність відбитка печатки в записі про звільнення.

Оцінюючи цю підставу відмови, суд враховує, що недоліки в оформленні трудової книжки самі по собі не є підставою для неврахування зазначених у ній відомостей.

Із матеріалів справи вбачається, що запис про прийняття позивача на роботу до товариства з обмеженою відповідальністю «Агропомощь» містить дату прийняття, найменування посади та номер наказу. Запис про звільнення також містить дату звільнення, підставу припинення трудових відносин і номер наказу. При цьому записом № 18 від 9 липня 1997 року підтверджено прийняття позивача на роботу директором приватного підприємства «ПРОБА» з наступного дня після зазначеної в трудовій книжці дати звільнення з попереднього місця роботи.

Таким чином, послідовність записів у трудовій книжці узгоджується із зазначеними в ній датами трудової діяльності позивача. Сам факт нечитабельності відбитка печатки в записі про звільнення за відсутності встановлених обставин недостовірності інших відомостей трудової книжки не є достатнім для висновку про те, що позивач не працював у відповідний період.

Аналогічний загальний підхід до оцінки недоліків оформлення трудової книжки викладено у постанові Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі № 275/615/17. Верховний Суд наголосив, що працівник не повинен нести негативні наслідки через неналежне оформлення документів роботодавцем.

Принагідно суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.

Суд звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.

Поряд з цим, як визначено статтею 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У цій справі відповідач обґрунтував неврахування спірного періоду саме нечитабельністю печатки, водночас із наведених матеріалів не вбачається, що він спростував відомості про прийняття позивача на роботу, існування відповідних наказів або фактичне перебування позивача у трудових відносинах протягом зазначеного періоду.

За таких обставин неврахування періоду роботи з 1 вересня 1995 року по 8 липня 1997 року виключно з підстави нечитабельності відбитка печатки, без оцінки інших записів трудової книжки та без установлення недостовірності зазначених у них відомостей, є необґрунтованим.

Отже, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 262140017776 від 23 січня 2026 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки під час визначення страхового стажу позивача відповідач без достатніх правових підстав не зарахував період навчання з 1 вересня 1983 року по 26 червня 1990 року та період роботи в товаристві з обмеженою відповідальністю «Агропомощь» з 1 вересня 1995 року по 8 липня 1997 року.

Зарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача має значення для визначення наявності в нього необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком. За таких обставин суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати оскаржуване рішення відповідача.

Щодо вимоги позивача здійснити йому перерахунок, пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» з 12.12.2025 у відповідному розмірі.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо особа звернулася за її призначенням не пізніше трьох місяців із дня досягнення пенсійного віку.

Як встановлено судом, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отже, 60-річного віку досяг ІНФОРМАЦІЯ_4 . Із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернувся 16 січня 2026 року, тобто в межах установленого законом тримісячного строку. За таких обставин, за наявності передбачених законом умов для призначення пенсії, вона підлягає призначенню з 12 грудня 2025 року.

Під час первинного розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визначив страховий стаж позивача тривалістю 31 рік 10 місяців 10 днів та відмовив у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідних 32 років страхового стажу, передбачених статтею 26 зазначеного Закону для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років у 2025 році.

Водночас судом встановлено, що відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не зарахував до страхового стажу позивача період роботи в ТОВ «Агропомощь» з 1 вересня 1995 року до 8 липня 1997 року.

Зарахування зазначеного періоду роботи збільшує страховий стаж позивача на тривалість, що перевищує різницю між фактично визначеним відповідачем страховим стажем та необхідними 32 роками. Отже, з урахуванням установлених судом обставин позивач відповідав вимозі щодо тривалості страхового стажу, передбаченій статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років у 2025 році.

Таким чином, відмова у призначенні пенсії за віком за заявою позивача від 16 січня 2026 року ґрунтувалася на неправильному визначенні тривалості його страхового стажу. Оскільки позивач досяг пенсійного віку 11 грудня 2025 року та звернувся за призначенням пенсії в межах тримісячного строку, передбаченого частиною першою статті 45 зазначеного Закону, він мав право на призначення пенсії за віком з 12 грудня 2025 року.

Водночас, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду у справі від 09 травня 2024 року у справі № 360/1444/21, від 17 липня 2024 у справі № 120/3987/18-а, від 17 вересня 2024 року у справі № 580/3576/22, від 20.09.2024 у справі № 160/34216/23.

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18).

Враховуючи наведене, суд вважає, що в цій справі наявні підстави для виходу за межі позовних вимог у частині їх формулювання, оскільки позивач просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком з 12 грудня 2025 року, тоді як спір виник у зв`язку з відмовою в її первинному призначенні з цієї дати, а пенсію надалі було призначено за іншою заявою з 2 квітня 2026 року.

За таких обставин ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачу пенсію за віком з 12 грудня 2025 року з урахуванням зарахованого судом періоду роботи з 1 вересня 1995 року до 8 липня 1997 року та провести необхідні розрахунки сум пенсії, належних до виплати за відповідний період, з урахуванням сум, фактично виплачених позивачу.

У задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві відмовити.

Такий спосіб захисту відповідає суті спірних правовідносин і спрямований на реальне поновлення порушеного права позивача, не змінюючи предмета спору, а уточнюючи формулювання способу захисту з метою його ефективного застосування відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведе, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня, 20 коп.), що підтверджується квитанцією № 300565625 від 15.06.2026, копія якої долучена до матеріалів справи.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витрати по сплаті судового збору у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса м. Київ, вул. Бульварно Кудрявська, 16, 04053 ЄДРПОУ 42098368) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса Україна, 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3 ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 262140017776 від 23.01.2026 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 12.12.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.09.1995 до 08.07.1997, та здійснити виплату належних сум пенсії за цей період з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

5. У задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві відмовити.

6. Копію рішення вручити (надіслати) учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.