Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №320/25716/25 — Київський окружний адміністративний суд

Суд: Київський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №320/25716/25

Суддя: Горобцова Я.В.

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року Київ справа №320/25716/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу, винесену у виконавчому провадженні від 13.05.2025 № 76920413 про накладення штрафу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного рішення з огляду на об`єктивну відсутність у позивача можливості виконати відповідне рішення суду.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у наданому суду відзиві наголошує на правомірності своєї поведінки у межах спірних правовідносин, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження №76920413 з виконання виконавчого листа №240/30106/23, виданого 27.11.2024 Житомирським окружним адміністративним судом про зобов`язання ДСА України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2270,00 гривень за 2021 рік, 2481,00 гривень за 2022 рік, 2684,00 гривень за 2023 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

23.01.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Даною постановою зобов`язано боржника виконати рішення суду в десятиденний термін.

Листом від 18.04.2025 №10-7896/25 ДСА України повідомлено, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень суддів і працівників апаратів суддів" головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Також, Державною судовою адміністрацією України повідомлено, про те, що 13.01.2025 ДСА України затверджено кошторис на 2025 рік за програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" зокрема Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Житомирській області у сумі 23,4 тис. грн.

До вищевказаного листа надано копію кошторису на 2025 рік, що затверджений для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, проте згідно кошторису відсутні відомості про те, що ДСА України забезпечило Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків, а саме з виплати матеріальної допомоги ОСОБА_1 .

З огляду на те, що станом на 25.04.2025 боржником рішення суду та вимога державного виконавця не виконані, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на Державну судову адміністрацію України в сумі 5100,00 грн та встановлено повторно десятиденний термін для виконання рішення суду.

Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 13.05.2025 ВП № 76920413 прийнято постанову про накладення на ДСА України штрафу в розмірі 10 200,00 гривень.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі також - Закон).

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини 1 статті 18 Закону державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина 1 статті 5 Закону).

Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (стаття 18 Закону).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим для виконання.

За приписами ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами (вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 560/594/20, від 31.03.2020 у справі № 360/3573/20, 19.08.2020 у справі № 140/784/19, від 13.05.2020 у справі № 736/1107/18).

За приписами статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Розділом VIII Закону, встановлено спосіб та порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, тобто зазначений алгоритм дій державного виконавця під час виконання рішень зазначеної категорії.

Зокрема, відповідно до статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до вимог статті 75 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Разом з цим, застосування такого заходу реагування як накладання штрафу на боржника є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Аналізуючи вищезазначені норми законодавства, слід зазначити, що винесення постанови про накладення штрафу є не правом виконавця, а обов`язком, і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Таким чином, законодавець закріпив імперативний обов`язок державного виконавця дотримуватись вимог Закону під час здійснення заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

За результатами аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом та Законом.

Позивач посилається на те, що рішення суду неможливо виконати у спосіб визначений судом, адже дане рішення є рішенням зобов`язального характеру і має виконуватись Державною казначейською службою шляхом списання конкретної суми зі спеціально визначених рахунків боржника.

Суд звертає увагу, що рішення, на виконання якого Житомирським окружним адміністративним судом 27.11.2024 виданий виконавчий лист № 240/30106/23, та яке перебуває на виконанні у Відділі в межах ВП № 77646388, дійсно належить до категорій рішень зобов`язального характеру, зокрема рішенням зобов`язано ДСА України здійснити фінансування Територіального управління ДСА України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2270,00 гривень за 2021 рік, 2481,00 гривень за 2022 рік, 2684,00 гривень за 2023 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

Так, відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджену рішенням Вищої Ради Правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом. ДСА України підзвітна Вищій раді правосуддя у межах, визначених законом.

Відповідно до пункту 2 Положення, ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів. Одним з основних завдань ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом (підпункту 1 пункту 5 Положення).

З огляду на визначені завдання ДСА готує бюджетний запит (підпункт 3 пункт 6 Положення).

Згідно пункту 17 частини 1 статті 13 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя затверджує за поданням Державної судової адміністрації України нормативи кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів.

Між тим, ДСА України не надало жодних доказів звернення з бюджетним запитом (поданням) до Вищої ради правосуддя до якого включено недоплачена суддівська винагорода ОСОБА_1 .

Саме Положення про Державну судову адміністрацію України визначає повноваження ДСА України, яка підзвітна Вищій раді правосуддя.

09.12.2024 Рада суддів України ухвалила рішення № 47, в якому рекомендувала ДСА України вчинити певні дії та зазначила, що «на кінець 2024 року очікується перехідний залишок спеціального фонду державного бюджету у розмірі близько 1,9 мільярда гривень. Перехідний залишок спеціального фонду - це невикористані кошти спеціального фонду державного чи місцевого бюджету, які залишилися на кінець бюджетного періоду (календарного року) та переходять на наступний бюджетний період. На думку Ради суддів України, перехідний залишок може бути позитивним явищем, якщо він використовується як резерв для вирішення нагальних потреб і покращення соціального забезпечення працівників. Водночас це сигнал про необхідність аналізу причин його виникнення та оптимізації бюджетного планування, щоб уникнути ситуацій, коли кошти не реалізуються вчасно, а потреби залишаються незадоволеними. В будь-якому випадку за такого прогнозованого залишку коштів слід максимально вирішити й інші проблеми фінансування судової гілки влади».

До того ж, Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі № 280/136/21, виснував наступне:

« 73. У зв`язку з цим Верховний Суд зазначав, що виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-IX (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

76. У свою чергу, ДСА України, яка є співвідповідачем у справі, є головним розпорядником бюджетних коштів, несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема, й витрат на суддівську винагороду.

82. Водночас, незважаючи на викладене, в оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що у згаданих вище постановах від 23 червня 2021 у справі N520/13014/2020, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20, а також у низці інших постанов, Верховний Суд вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди».

У рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 у справі № 240/30106/23 відсутня будь-яка умова щодо обов`язку виконання цього рішення в межах конкретної бюджетної програми.

Зазначене свідчить про те, що наявність окремих бюджетних програм не може бути підставою для уникнення обов`язку з виконання судового рішення.

Судове рішення в адміністративній справі не створює нових правовідносин, а спрямоване на захист права в межах правовідносин, які існували на момент порушення. Тому підстав для зміни бюджетного призначення виплат, присуджених стягувачеві не встановлено.

Зокрема, відсутні підстави перейменовувати виплату суддівської винагороди на виплату невизначених коштів, іменуючи їх лише як «виконання рішень судів на користь суддів» без позначення того, що таке виконання є виплатою суддівської винагороди.

За змістом вищенаведеної статті 3 Закону № 4901-ІV списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, здійснюється за певною умовою, а саме - в разі відсутності в державному органі відповідних бюджетних призначень.

Проте, з боку ДСА України не доведена відсутність бюджетних призначень на виплату суддівської винагороди, через що не доведена правомірність фінансування присуджених стягувачеві коштів за рахунок лише спеціальної бюджетної програми.

ДСА України не доведено дотримання вимог бюджетного процесу для фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди, відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили.

Таким чином, позивач не надав ані державному виконавцю, ані до суду жодних належних доказів виконання або початку виконання судового рішення у справі №240/30106/23. У тексті позовної заяви міститься лише посилання на виконання рішення Державною казначейською службою України, що не підтверджено допустимими доказами.

Відсутність підтверджень факту або стадії виконання рішення суду унеможливлює визнання дій державного виконавця неправомірними. Навпаки, це ще раз підтверджує правомірність та обґрунтованість винесення постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Позивач був належним чином повідомлений про наявність рішення суду, яке набрало законної сили, а також про відкриття виконавчого провадження, однак жодних дій для виконання рішення не вжив.

Таким чином, постанова про накладення штрафу від 13.05.2025 у виконавчому провадження № 76920413 є обґрунтованою, законною та винесеною у межах повноважень державного виконавця.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає, що постанова про накладення штрафу прийнята в рамках чинного законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua