Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №320/29546/26 — Київський окружний адміністративний суд

Суд: Київський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №320/29546/26

Суддя: Леонтович А.М.

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/29546/26

Київський окружний адміністративний суду у складі головуючого судді Леонтович А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До суду 22.07.2026 через підсистему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 в особі представника з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 оформленого протоколом від № 198 від 10.07.2026 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є сином ОСОБА_2 , яка має інвалідність II групи безстроково, та вважає, що подав відповідачу документи, достатні для підтвердження права на відстрочку.

На думку позивача, відмова у наданні відстрочки є протиправною, оскільки відповідач послався на наявність інших родичів, які можуть здійснювати догляд, не встановивши належним чином обставин, передбачених пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом із заявою про надання відстрочки позивач подав, зокрема, документи, що посвідчують особи позивача та його матері, документи про родинні зв`язки, довідку до акта огляду МСЕК щодо встановлення матері інвалідності, пенсійні посвідчення, документи щодо її чоловіка, свідоцтво про шлюб, документи щодо брата позивача та довідку про проходження ним військової служби, а також заяву матері від 8 липня 2026 року про вибір позивача для здійснення її утримання.

Позивач наголошує, що його брат проходить військову службу у Збройних Силах України, а чоловік матері є пенсіонером. На думку позивача, сам факт перебування матері у шлюбі та наявність у її чоловіка статусу пенсіонера не дають підстав автоматично стверджувати, що останній має можливість і зобов`язаний у конкретних обставинах забезпечувати її матеріальне утримання в розумінні законодавства, застосовного до спірних правовідносин.

У відповіді на відзив позивач додатково зазначив, що відповідач не встановив усіх юридичних умов, передбачених статтею 75 Сімейного кодексу України, для висновку про наявність у чоловіка матері обов`язку щодо її утримання. Позивач вважає, що відповідач мав оцінити відповідні обставини, а не обмежуватися посиланням на існування чоловіка матері та інших родичів.

Також позивач звертає увагу, що оскаржуване рішення не було надано йому в повному обсязі, у зв`язку із чим він просив суд витребувати відповідний доказ у відповідача.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні повністю. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що пункт 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає не лише наявність у військовозобов`язаного одного з батьків з інвалідністю I чи II групи, а й додаткову умову відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати такого батька чи матір.

Відповідач посилається на положення Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, зокрема на пункти 58, 60 та додаток 5 до цього Порядку.

На думку відповідача, позивач не подав належних документів, які підтверджували б неможливість іншої невійськовозобов`язаної особи, яка відповідно до закону зобов`язана утримувати його матір, виконувати такий обов`язок.

Відповідач зазначає, що сам по собі статус чоловіка матері як пенсіонера не свідчить про неможливість матеріально підтримувати дружину. При цьому заява матері про вибір позивача для здійснення її утримання, а також факт проходження військової служби братом позивача не усувають необхідності підтвердження передбачених законом умов.

Відповідач також вважає, що вимога про безпосереднє зобов`язання надати відстрочку є передчасною, оскільки на момент розгляду заяви позивачем не було підтверджено всіх умов для її надання.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач підтримав раніше викладену позицію та зазначив, що оскаржуване рішення було прийняте в межах повноважень комісії за результатами розгляду поданих позивачем документів.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 30.07.2026 року позовну заяву залишено без руху.

Позивач, у строк та спосіб викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.

03.08.2026 року ухвалою Київського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

24.08.2026 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій уточнив формулювання вимоги щодо оскаржуваного рішення комісії, зазначивши, що йдеться про рішення, оформлене протоколом № 198 від 10 липня 2026 року.

Розглянувши подану заяву, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов`язків, визначених статтею 44 цього Кодексу, позивач має право, зокрема, змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог у порядку та строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно з частиною сьомою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України заяви по суті справи, клопотання та заперечення подаються і розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Із змісту поданої заяви вбачається, що позивач уточнює реквізити оскаржуваного рішення комісії, зазначаючи його дату та номер протокол № 198 від 10.07.2026.

За своїм змістом таке уточнення спрямоване на конкретизацію індивідуального акта, правомірність якого оспорюється позивачем, та усунення неточності в його реквізитах. Зі змісту заяви не вбачається зміни фактичних обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, або пред`явлення самостійної нової вимоги до відповідача.

За таких обставин суд вважає за необхідне прийняти заяву про уточнення позовних вимог та долучити її до матеріалів адміністративної справи. Подальший розгляд справи здійснюватиметься з урахуванням уточнених позовних вимог.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Зі змісту позовної заяви та долучених до неї документів вбачається, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 . Зазначена обставина підтверджується свідоцтвом про народження позивача, копію якого було подано разом із заявою про надання відстрочки та долучено до матеріалів справи.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії № КА-1 № 012312 ОСОБА_2 встановлено інвалідність II групи безстроково. Копію зазначеного документа позивач подав відповідачу разом із заявою про надання відстрочки.

Отже, факт наявності в матері позивача інвалідності II групи підтверджується наданими документами та не є основним предметом спору між сторонами.

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою № 20260708-910939 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви було долучено документи, які, за твердженням позивача, підтверджують його родинний зв`язок із матір`ю, наявність у неї інвалідності, обставини щодо її чоловіка, проходження військової служби братом позивача та вибір матір`ю позивача для здійснення її утримання.

За результатами розгляду заяви комісією відповідача прийнято рішення про відмову в наданні відстрочки, оформлене протоколом № 198 від 10 липня 2026 року.

З повідомлення відповідача від 15 липня 2026 року № 20260708-910939 вбачається, що підставою відмови зазначено наявність інших родичів, які можуть здійснювати догляд.

Позивач оскаржує саме зазначене рішення комісії, з матеріалів справи вбачається, що мати позивача перебуває у шлюбі зі ОСОБА_3 . Позивач подавав відповідачу копії документів щодо особи чоловіка матері та його пенсійного статусу. Також позивач подав документи щодо свого брата ОСОБА_3 , зокрема довідку форми № 5 від 26 травня 2026 року № 499, яка, за доводами позивача, підтверджує проходження братом військової служби у Збройних Силах України.

Крім того, матеріали справи містять посилання на заяву ОСОБА_2 від 8 липня 2026 року про вибір позивача для здійснення її утримання.

Сторони по-різному оцінюють юридичне значення цих обставин. Позивач вважає, що вони підтверджують наявність у нього права на відстрочку, тоді як відповідач наполягає, що вони не підтверджують відсутності інших невійськовозобов`язаних осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати матір позивача.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з реалізацією позивачем права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами, передбаченими пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Предметом спору є правомірність рішення комісії відповідача від 10 липня 2026 року № 198, зокрема обґрунтованість висновку про відсутність підтвердження передбачених законом умов для надання позивачу відстрочки, а також наявність підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву або безпосередньо надати відстрочку у зв`язку з цим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

V. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року за №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі по тексту також - Збройні Сили України та інші військові формування).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII (далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено підставу для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації для військовозобов`язаних, які мають одного зі своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати такого батька чи матір, з урахуванням передбачених законом винятків.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, регулює процедуру подання заяви про відстрочку, перелік підтвердних документів та порядок їх розгляду відповідною комісією.

Пунктами 58 і 60 Порядку № 560 передбачено подання військовозобов`язаним заяви та документів, що підтверджують право на відстрочку, а також розгляд комісією отриманих документів, оцінку законності підстав для надання відстрочки та прийняття рішення за результатами такого розгляду.

Додаток 5 до Порядку № 560 визначає перелік документів, що подаються для підтвердження відповідних підстав для відстрочки.

Відповідно до статті 75 Сімейного кодексу України дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання одного з подружжя визначається з урахуванням умов, передбачених цією статтею, зокрема непрацездатності, потреби в матеріальній допомозі та можливості другого з подружжя надавати таку допомогу.

Стаття 202 Сімейного кодексу України регулює обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги, за умов, установлених законом.

Відповідно до статті 245 КАС України суд у разі задоволення позову може застосувати спосіб захисту, необхідний для ефективного поновлення порушених прав, зокрема визнати протиправним і скасувати індивідуальний акт та зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

VI. Оцінка суду

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України; чи використане повноваження з метою, з якою його надано; чи є рішення обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття; чи є воно добросовісним, розсудливим, пропорційним та прийнятим з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Отже, предметом спору в цій справі є не лише наявність у відповідача повноважень розглядати заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а й дотримання ним установлених законом умов та процедури реалізації таких повноважень.

Суд наголошує, що сам факт розгляду заяви позивача та прийняття комісією рішення за результатами такого розгляду не є достатнім для висновку про правомірність відмови. Відповідач повинен обґрунтувати, що рішення прийнято з урахуванням усіх істотних обставин і на підставі належного застосування норм матеріального права.

Водночас суд не підміняє уповноважений орган у здійсненні його компетенції та не вирішує питання про надання відстрочки виключно з огляду на окремі документи, без перевірки всіх передбачених законом умов.

Щодо наявності у позивача родинного зв`язку з матір`ю та встановлення їй інвалідності II групи як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», посилаючись на наявність у його матері інвалідності II групи.

Наявність родинного зв`язку між позивачем і ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 14.02.1979. Встановлення матері позивача інвалідності II групи безстроково підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії КА-1 № 012312.

Зазначені документи підтверджують відповідно родинний зв`язок позивача з матір`ю та наявність у неї інвалідності II групи.

Разом із тим суд зазначає, що наведені обставини є необхідними для вирішення питання про застосування пункту 13 частини першої статті 23 зазначеного Закону, проте самі по собі не означають автоматичного виникнення у позивача права на відстрочку.

Для застосування відповідної підстави необхідно встановити також інші передбачені законодавством умови, зокрема обставини щодо наявності або відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати особу з інвалідністю.

Отже, підтвердження родинного зв`язку та інвалідності матері є вагомими доказами на користь позивача, але не звільняє суд від перевірки інших умов надання відстрочки.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 подала заяву від 08.07.2026, у якій обрала позивача для здійснення її утримання.

Суд бере цю заяву до уваги як доказ волевиявлення матері щодо особи, від якої вона бажає отримувати допомогу та утримання.

Водночас така заява не може розглядатися ізольовано від вимог пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вона не замінює встановлення передбачених законом обставин щодо наявності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані утримувати матір позивача.

Відповідно, суд вважає, що зазначена заява підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами, зокрема документами щодо сімейного стану матері, обставин її забезпечення та правового статусу інших членів сім`ї.

Щодо наявності чоловіка у матері позивача та доводів відповідача про його обов`язок утримувати дружину обґрунтовуючи правомірність відмови, відповідач посилається на те, що матір позивача перебуває у шлюбі, а її чоловік відповідно до сімейного законодавства може бути зобов`язаний утримувати дружину.

За загальним правилом статті 75 Сімейного кодексу України дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Водночас виникнення права на утримання та відповідного обов`язку визначається умовами, передбаченими сімейним законодавством, з урахуванням, зокрема, непрацездатності, потреби в матеріальній допомозі та можливості другого з подружжя надавати таку допомогу.

Таким чином, сам факт перебування матері позивача у шлюбі має правове значення для з`ясування обставин справи, однак не звільняє відповідача від обов`язку встановити, чи існує в конкретних обставинах передбачений законом обов`язок іншої особи утримувати матір позивача.

Суд також ураховує, що згідно з доводами сторін чоловік матері позивача є пенсіонером. Однак сам по собі факт отримання пенсії не доводить ані відсутності в нього обов`язку щодо утримання дружини, ані його безумовної спроможності забезпечувати її матеріальні потреби в обсязі, достатньому для висновку про виконання відповідної законодавчої умови.

З іншого боку, пенсійний статус чоловіка матері також не означає автоматичної відсутності такого обов`язку. Для правильного застосування пункту 13 частини першої статті 23 Закону необхідно з`ясувати саме юридично значущі обставини, передбачені відповідними нормами, а не обмежуватися припущенням про наявність або відсутність обов`язку утримання.

Отже, суд погоджується з відповідачем у тому, що сімейний стан матері позивача та можливий обов`язок її чоловіка утримувати дружину мають бути враховані. Водночас суд не погоджується з тим, що сам факт наявності чоловіка матері, без належного встановлення та оцінки відповідних юридичних обставин, є достатнім обґрунтуванням відмови позивачу у відстрочці.

Водночас суд зазначає, що рішення комісії про відмову у наданні позивачу відстрочки є передчасним, оскільки під час розгляду його заяви комісією не було встановлено всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність у позивача права на відстрочку відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Зокрема, з матеріалів справи не вбачається, що комісією було належним чином з`ясовано правове становище чоловіка матері позивача, його матеріальний стан, розмір і джерела доходів, а також інші обставини, які мають значення для визначення наявності передбаченого статтею 75 Сімейного кодексу України обов`язку щодо утримання дружини та можливості надавати їй матеріальну допомогу.

Сам по собі факт перебування матері позивача у шлюбі та наявність у її чоловіка статусу пенсіонера не є достатніми для категоричного висновку про те, що така особа в конкретних обставинах зобов`язана та має можливість утримувати дружину. Вирішення цього питання потребує встановлення відповідних юридично значущих обставин і надання їм належної правової оцінки з урахуванням положень сімейного законодавства.

Отже, не встановивши зазначених обставин та не навівши конкретних мотивів, з яких комісія дійшла висновку про наявність іншої особи, яка відповідно до закону зобов`язана утримувати матір позивача, комісія передчасно дійшла висновку про відсутність підстав для надання відстрочки.

Такий висновок зроблено без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та без достатнього обґрунтування застосування відповідних норм матеріального права. При цьому суд наголошує, що встановлені недоліки не свідчать про автоматичне виникнення у позивача права на відстрочку, однак зумовлюють необхідність повторного розгляду його заяви з повним і всебічним дослідженням обставин щодо можливого обов`язку чоловіка матері утримувати її, оцінкою поданих документів та прийняттям мотивованого рішення відповідно до вимог законодавства.

Також позивач посилається на те, що його рідний брат ОСОБА_3 , який також є сином ОСОБА_2 , проходить військову службу у Збройних Силах України.

На підтвердження цієї обставини до матеріалів справи долучено довідку за формою № 5 від 26.05.2026 № 499.

Зазначений доказ має значення для з`ясування фактичних сімейних обставин та можливості участі брата позивача в утриманні матері. Водночас сам факт проходження ним військової служби не є самостійною та достатньою підставою для висновку про виконання всіх умов надання позивачу відстрочки.

Суд зазначає, що при розгляді заяви позивача комісія повинна була оцінити подані документи в сукупності, зокрема встановити, чи належить брат позивача до осіб, які за змістом застосовної редакції закону можуть впливати на вирішення питання про надання відстрочки, та яке правове значення має підтверджений факт проходження ним військової служби.

Разом із тим наявність у матеріалах справи довідки про проходження братом військової служби не усуває необхідності окремо оцінити правове становище чоловіка матері та інших обставин, які мають значення відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону.

Як встановлено судом, рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлено протоколом № 198 від 10.07.2026.

З наданого витягу з протоколу вбачається, що за результатами розгляду заяви позивача комісія ухвалила рішення про відмову в наданні відстрочки.

У повідомленні № 01/3447 від 10.07.2026 причину відмови сформульовано як невідповідність поданого на розгляд комісії комплекту документів вимогам статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560.

Отже, у повідомленні наведено загальне посилання на нормативні акти, однак не конкретизовано, яка саме юридично значуща обставина залишилася непідтвердженою, якого саме документа не вистачало або чому надані позивачем документи не могли бути враховані для підтвердження відповідної умови.

Суд зауважує, що обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень передбачає не лише посилання на норму права, а й наявність зрозумілого зв`язку між установленими фактичними обставинами, доказами та зробленим на їх підставі правовим висновком.

Особа, щодо якої приймається індивідуальне рішення, повинна мати можливість зрозуміти фактичні та юридичні підстави відмови, а також визначити, які обставини орган визнав установленими, які докази врахував і чому дійшов відповідного висновку.

У цій справі загальне формулювання про невідповідність комплекту документів вимогам законодавства саме по собі не дає змоги з`ясувати, чи перевірила комісія всі подані позивачем документи, чи надала оцінку заяві матері, довідці про інвалідність, документам про родинні зв`язки та довідці про проходження військової служби братом позивача, а також чи належним чином установила обставини щодо можливого обов`язку чоловіка матері утримувати її.

При цьому суд бере до уваги доводи відповідача про те, що пункт 60 Порядку № 560 передбачає повідомлення особи про рішення комісії та причини відмови. Однак виконання обов`язку повідомити про результат розгляду заяви не тотожне належному обґрунтуванню самого рішення. Питання про повідомлення особи та питання про достатність мотивів відмови мають оцінюватися окремо.

Суд також зазначає, що сам по собі факт ненадання позивачу повного тексту протоколу не означає автоматичної протиправності рішення. Водночас у цій справі значення має не лише обсяг наданого документа, а й зміст повідомленої причини відмови та можливість перевірити, чи були встановлені всі обставини, необхідні для правильного застосування закону.

Таким чином, суд вважає, що наведене в повідомленні формулювання не є достатнім для підтвердження належного обґрунтування відмови, якщо відповідач не довів іншими матеріалами справи, що комісія встановила та належно оцінила всі юридично значущі обставини.

Оцінюючи дотримання відповідачем процедури розгляду заяви позивача про надання відстрочки, суд зазначає, що відповідно до пункту 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, заявник подає заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, визначені додатком 5 до цього Порядку.

Водночас пункт 60 Порядку № 560 передбачає, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, а за потреби готує запити до відповідних органів державної влади та інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Отже, зазначене нормативне регулювання покладає на комісію обов`язок не лише прийняти подані документи та формально перевірити їх наявність, а й дослідити їх зміст, оцінити достатність для підтвердження відповідної підстави відстрочки та, за необхідності, отримати додаткову інформацію шляхом направлення запитів до компетентних органів.

При цьому суд розмежовує обов`язок заявника подати документи, визначені законодавством для підтвердження права на відстрочку, та обов`язок комісії належним чином розглянути заяву, перевірити подані матеріали й установити юридично значущі обставини.

Сам по собі обов`язок комісії здійснити належний розгляд не означає, що вона повинна за будь-яких обставин самостійно збирати всі документи замість заявника або витребовувати кожен документ, який заявник мав подати відповідно до Порядку № 560.

Разом із тим, якщо під час розгляду заяви комісія встановила, що для перевірки певної обставини необхідні додаткові відомості, які можуть бути отримані від органів державної влади чи інших державних органів, вона мала вирішити питання про необхідність направлення відповідних запитів у порядку, передбаченому пунктом 60 Порядку № 560. Якщо ж відсутність певного документа унеможливлювала підтвердження обов`язкової умови надання відстрочки, комісія мала чітко визначити, яка саме обставина залишилася непідтвердженою, та зазначити конкретні правові й фактичні підстави свого висновку.

У цій справі позивач подав документи на підтвердження родинного зв`язку з матір`ю, встановлення їй інвалідності II групи, сімейних обставин, проходження військової служби братом та волевиявлення матері щодо вибору позивача для здійснення її утримання. Водночас відповідач послався на невідповідність поданого комплекту документів вимогам законодавства та наявність інших родичів, які можуть здійснювати догляд.

Однак із наявних у матеріалах справи відомостей не вбачається, які саме документи або відомості відповідач вважав необхідними для підтвердження права позивача на відстрочку, чи перевіряв він відповідні обставини шляхом використання доступних інформаційних ресурсів або направлення запитів до компетентних органів та з яких причин подані позивачем документи були визнані недостатніми.

Зокрема, з огляду на посилання відповідача на можливий обов`язок чоловіка матері позивача щодо її утримання, комісія мала належним чином з`ясувати юридичне значення цієї обставини для застосування пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Якщо для цього були необхідні додаткові відомості, які перебували у володінні відповідних державних органів та могли бути отримані в установленому порядку, комісія мала оцінити необхідність їх витребування.

При цьому суд не встановлює, що відповідач був зобов`язаний направити конкретний запит до певного органу або витребувати документи, які відповідно до законодавства повинен був подати сам позивач. Суд зазначає, що комісія мала належним чином визначити предмет перевірки, з`ясувати, яких саме відомостей бракує для вирішення заяви, та в межах наданих їй повноважень ужити необхідних процедурних заходів для встановлення відповідних обставин.

Якщо ж комісія вважала, що наданих позивачем документів недостатньо, вона повинна була конкретизувати, яка саме умова надання відстрочки не підтверджена, які документи або відомості є необхідними відповідно до законодавства та чому відсутність таких документів перешкоджає задоволенню заяви. Загальне посилання на недостатність документів без належного обґрунтування не дає змоги перевірити, чи виконала комісія покладені на неї процедурні обов`язки.

Отже, за результатами розгляду заяви відповідач мав або встановити на підставі поданих документів та інших належно отриманих відомостей наявність передбачених законом умов для надання відстрочки, або навести конкретні мотиви, з яких відповідні умови не підтверджені. У разі необхідності додаткової перевірки він мав вирішити питання про використання передбачених пунктом 60 Порядку № 560 засобів отримання інформації.

За таких обставин під час повторного розгляду заяви відповідач повинен не лише повторно оцінити вже подані документи, а й визначити, чи потребують істотні для вирішення справи обставини додаткової перевірки, та за наявності передбачених законодавством підстав ужити необхідних заходів для отримання відповідних відомостей. За результатами такого розгляду має бути прийнято мотивоване рішення із зазначенням установлених обставин, оцінених доказів та конкретних правових підстав відповідного висновку.

У відзиві та запереченнях відповідач зазначає, що комісія не мала правових підстав надати відстрочку за відсутності документального підтвердження всіх умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 23 Закону та Порядком № 560.

Суд погоджується з тим, що право на відстрочку має підтверджуватися належними документами, а комісія повинна перевірити наявність установлених законом умов. Водночас такий обов`язок не означає, що рішення про відмову може ґрунтуватися лише на загальному твердженні про недостатність документів без визначення того, яка саме умова не підтверджена та з яких причин.

Якщо відповідач вважав, що подані документи не підтверджують відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані утримувати матір позивача, він мав належним чином установити відповідні обставини та обґрунтувати їх правове значення для вирішення заяви.

Водночас суд не може зробити висновок про те, що всі умови для надання відстрочки були виконані, лише на підставі того, що повідомлення про відмову є недостатньо конкретним. Недостатність мотивування рішення та фактична наявність права на відстрочку є різними питаннями, які потребують окремої оцінки.

Тому доводи відповідача про необхідність документального підтвердження законодавчих умов є обґрунтованими в загальному аспекті, але самі по собі не спростовують необхідності належного обґрунтування оскаржуваної відмови.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на це відповідач повинен довести, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням установлених законом вимог, на підставі належно встановлених обставин та з урахуванням документів, які були подані позивачем на розгляд комісії.

Позивач, зі свого боку, надав документи на підтвердження родинного зв`язку з матір`ю, встановлення їй інвалідності II групи, подання заяви про вибір його для здійснення утримання та проходження військової служби братом.

Оцінюючи виконання сторонами обов`язку доказування, суд бере до уваги, що відповідач посилається на відсутність належного документального підтвердження однієї з умов надання відстрочки. Проте загальне посилання на недостатність документів не звільняє його від необхідності обґрунтувати правомірність зробленого висновку та надати суду матеріали, які дають змогу перевірити, які саме обставини були встановлені комісією.

Якщо повний зміст протоколу № 198 або матеріали, на підставі яких його прийнято, не містять конкретних мотивів відмови чи не підтверджують належного дослідження обставин, істотних для застосування пункту 13 частини першої статті 23 Закону, це свідчить про недотримання відповідачем вимог до обґрунтованості рішення.

Водночас покладення на відповідача обов`язку довести правомірність свого рішення не означає, що суд повинен вважати доведеними всі обставини, на які посилається позивач, без їх перевірки та оцінки.

Щодо належного способу захисту порушеного права відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд у разі задоволення позову може, зокрема, визнати протиправним і скасувати індивідуальний акт та зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії або повторно вирішити питання з урахуванням правової оцінки суду.

У цій справі суд дійшов висновку, що наявні підстави для критичної оцінки обґрунтованості рішення комісії, оформленого протоколом № 198 від 10.07.2026, оскільки повідомлена позивачу причина відмови має загальний характер і сама по собі не дає змоги встановити, які саме передбачені законом умови комісія вважала непідтвердженими та на яких доказах ґрунтувала цей висновок.

За таких обставин належним способом захисту є скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, дослідити подані документи, установити юридично значущі обставини та прийняти мотивоване рішення відповідно до вимог законодавства.

Під час повторного розгляду відповідач має надати належну оцінку документам, що підтверджують родинний зв`язок позивача з матір`ю та її інвалідність II групи, заяві матері про вибір позивача для здійснення утримання, документам щодо проходження військової служби братом позивача, а також обставинам, пов`язаним із сімейним станом матері та можливим обов`язком інших осіб щодо її утримання.

При цьому відповідач повинен застосувати законодавство, чинне та застосовне до відповідних правовідносин, і викласти у своєму рішенні конкретні фактичні та правові підстави прийнятого висновку.

Водночас суд не вбачає достатніх підстав для безпосереднього зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку, оскільки для такого способу захисту необхідно встановити наявність усіх передбачених законом умов її надання. Саме по собі виявлення недоліків мотивування оскаржуваного рішення не означає автоматичного підтвердження всіх таких умов.

Під час повторного розгляду відповідач не вправі обмежитися формальним повторенням попереднього формулювання про невідповідність документів вимогам законодавства, а повинен реально перевірити істотні обставини та надати їм правову оцінку.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що матеріали справи підтверджують родинний зв`язок позивача з матір`ю та наявність у неї інвалідності II групи. Також матеріали містять заяву матері про вибір позивача для здійснення її утримання та документ щодо проходження військової служби братом позивача.

Разом із тим ці обставини мають оцінюватися з урахуванням усіх умов, установлених пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Самостійно вони не дають підстав для безумовного висновку про виникнення у позивача права на відстрочку.

Водночас наведене у повідомленні № 01/3447 від 10.07.2026 загальне формулювання про невідповідність комплекту документів вимогам законодавства не розкриває конкретних причин, з яких комісія дійшла висновку про відсутність підстав для надання відстрочки. Належність та достатність мотивування рішення повинні оцінюватися з урахуванням повного змісту протоколу № 198 і матеріалів, які були предметом розгляду комісії.

За умови, що відповідач не надав інших належних доказів, які підтверджують конкретні мотиви відмови та належне встановлення всіх істотних обставин, суд вважає, що відповідач не довів правомірності оскаржуваного рішення в розумінні частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним і скасування рішення комісії, оформленого протоколом № 198 від 10.07.2026, та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки суду.

У задоволенні вимоги про безпосереднє зобов`язання надати відстрочку належить відмовити, оскільки наявні матеріали та встановлені судом обставини не дають достатніх підстав для висновку про підтвердження всіх передбачених законом умов для такого рішення без повторного розгляду заяви компетентним органом.

Вирішуючи вимоги про зобов`язання повторно розглянути заяву та безпосередньо надати відстрочку, суд враховує положення статті 245 КАС України, які визначають повноваження суду в разі задоволення позову.

Скасування оскаржуваного рішення зумовлює необхідність повторного розгляду заяви позивача із дотриманням вимог законодавства та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Разом із тим наявні в матеріалах справи докази не дають суду достатніх підстав для висновку, що всі передбачені законом умови надання відстрочки встановлені настільки повно, що відповідач не має іншого законного варіанта рішення, крім її надання.

Зокрема, суд не встановлює замість компетентного органу остаточної наявності або відсутності всіх юридичних умов, пов`язаних із можливим обов`язком чоловіка матері щодо її утримання та документальним підтвердженням відповідних обставин.

За таких умов належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки суду, а не безпосереднє зобов`язання надати відстрочку.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими частково.

VІI. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до квитанцій позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2129,92 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, визнавши протиправним та скасувавши оскаржуване рішення комісії відповідача й зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки, водночас відмовивши в задоволенні вимоги про безпосереднє надання відстрочки, питання розподілу судових витрат вирішується з урахуванням результатів розгляду справи.

З огляду на задоволення двох із трьох заявлених позовних вимог, за умови застосування пропорційного розподілу судових витрат відповідно до кількості задоволених вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 419,95 грн, що становить дві третини від фактично сплаченої суми.

Враховуючи часткове задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 1 419,95 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом № 198 від 10.07.2026 року, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 419 (одна тисяча чотириста дев`ятнадцять) гривень 95 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua