Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №300/7083/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2026 р. справа № 300/7083/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Бойко Л.М.,

за участю:

представника позивача - Албул Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Албул Тамара Валентинівна до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 78505871 від 23.09.2026, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 78505871 від 23.09.2026.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, передчасно виніс спірну постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 78505871 від 23.09.2026 при примусовому виконанні виконавчого листа № 120/8414/24, виданого 13.06.2025 Вінницьким окружним адміністративним судом про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.01.2021 з врахуванням абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України та призначено судовий розгляд на 10:30 год 22.10.2026.

07.10.2026 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити з тих підстав, що резолютивна частина рішення у справі №120/8414/24 не містить припису щодо того, яка сума індексації грошового забезпечення має бути нарахована та виплачена позивачу. Відтак, на момент отримання повідомлення боржника про виконання рішення суду, у відповідача були наявні підстави для закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.10.2026 постановлено забезпечити участь представника позивача – Албул Тамари Валентинівни в судовому розгляді справи № 300/7083/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя за № 1845/0/15-21 від 17.08.2021.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2026 в задоволенні клопотань представника відповідача про залучення третьої особи до участі у даній справі та про передачу справи № 300/7083/26 на розгляд іншому адміністративному суду, відмовлено.

В судовому засіданні, представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідача в засідання не прибув, однак, у відзиві на позовну заяву від 07.10.2026 просив суд розгляд справи проводити без участі представника відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, правила якої поширюються, в тому числі й на справи, визначені статтею 287 цього Кодексу, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.

Як наслідок, за відсутності обставин, які б перешкоджали подальшому розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість продовження розгляду справи за такої явки сторін.

Розглянувши матеріали адміністративної справи у відповідності до вимог статті 287 КАС України, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено таке.

03.07.2025 державним виконавцем Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №78505871 з примусового виконання виконавчого листа від 13.06.2025 по справі №120/8414/24, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом, про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.01.2021 з врахуванням абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (а.с.50,53).

На адвокатський запит представника позивача від 09.09.2026 про надання інформації щодо стану виконання судового рішення по справі №120/8414/24, листом від 11.09.2026 відповідач повідомив про те, що військова частини НОМЕР_1 листом від 11.08.2026 повідомила про виконання рішення суду, долучивши при цьому розрахунок та копію платіжної інструкції, згідно якої військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 0.01 копійку (а.с.16-18).

Як наслідок, 23.09.2026 відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №78505871 у зв`язку з виконанням рішення суду (а.с.19).

Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження від 23.09.2026 протиправною, представник позивача звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. №1404-VIII (далі - Закон №1404).

Відповідно до статті 1, частини першої статті 3, частини першої статті 5 Закону №1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, згаданим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до згаданого Закону, а також рішеннями, які відповідно до згаданого Закону підлягають примусовому виконанню.

Підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1). Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно зі статтею 39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9).

У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Відповідно до статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 згаданого Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Аналіз викладених норм закону дозволяє зробити висновок, що державний виконавець зобов`язаний вживати усіх заходів, необхідних для своєчасного виконання судового рішення в повному обсязі. Для досягнення цієї мети наділений широким обсягом повноважень, в тому числі витребовувати у боржника належні та достатні докази на підтвердження факту виконання вимог виконавчого документа, а також застосовувати штрафні санкції у випадку, якщо боржник не виконує рішення без поважних причин.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої визначених у пункті 9 частини першої статті 39 Закону № 1404, приймається лише у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому про закінчення виконавчого провадження з цієї підстави приймається вмотивована постанова, яка має містити виклад встановлених виконавцем обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення, а також засоби їхнього встановлення.

В контексті спірних правовідносин, перевіривши оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження на відповідність критеріям, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд зазначає таке.

Державний виконавець перед прийняттям оскарженої постанови зобов`язаний пересвідчитися, що боржник виконав відповідне зобов`язання відповідно до резолютивної частини рішення суду, наведеної у виконавчому листі. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом є будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання, а обов`язок надання таких доказів виконавцю законом покладено на боржника у виконавчому провадженні. У випадку наявності сумнівів щодо змісту рішення державний виконавець може звернутися до суду з поданням про роз`яснення судового рішення та/або встановлення порядку та способу його виконання.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2024 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.03.2018 по 29.01.2021; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.01.2021 з врахуванням абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (а.с.8-15).

Крім того, згідно ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 08.09.2026, якою відмовлено у задоволенні заяви представника військової частини НОМЕР_1 про роз`яснення судового рішення у справі №120/8414/24, судом зазначено, що рішення суду містить чітко визначені періоди, за які відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення, а також визначає конкретний розмір такої виплати в сумі 3833,77 грн (а.с.20, 21).

Отже, за змістом вказаного рішенням, судом визначено конкретний розмір розрахункової суми, з якої повинен виходити відповідач при проведенні нарахування та виплати індексації-різниці позивачу - 3833,77 грн.

Водночас, при винесенні оскаржуваної постанови, відповідач взяв до уваги лист боржника від 11.08.2026 про виконання рішення суду, до якого долучено розрахунок від 21.07.2025 та платіжну інструкцію від 06.08.2026, за якою військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 0.01 копійку (а.с.17, 18).

Здійснюючи перевірку стану виконання рішення суду у справі №120/8414/24 державний виконавець зазначив, що вимоги виконавчого документа виконано в повному обсязі згідно розрахунку індексації грошового забезпечення.

Водночас, перевіряючи стан виконання рішення суду станом на 12.08.2025, відповідачем не взято до уваги вказаний розрахунок, як доказ виконання судового рішення боржником, про що складено акт державного виконавця (а.с.74, 75).

Доказів отримання від боржника нового розрахунку на момент прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження, відповідачем суду не надано.

Зважаючи на те, що відповідач не надав суду доказів вчинення дій для витребування в боржника належного розрахунку грошового забезпечення стягувача, складеного на виконання рішення суду у справі №120/8414/24, то суд вказує на необґрунтованість оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, позаяк, державний виконавець, приймаючи оскаржувану постанову, лише констатував виплату боржником стягувачу коштів на виконання рішення суду та не пересвідчився у правильності здійсненого перерахунку грошового забезпечення відповідно до змісту рішення суду.

Отже, постанова про закінчення виконавчого провадження прийнята передчасно, за відсутності доказів, які б підтверджували факт належного та повного виконання судового рішення боржником.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідач ухилився від виконання своїх обов`язків та реалізації наданих законом повноважень щодо контролю за виконанням боржником вимог зобов`язального характеру та, відповідно дійшов передчасного висновку про фактичне виконання рішення суду без належної перевірки повноти виконання рішення суду, що призвело до прийняття протиправного рішення про закінчення виконавчого провадження.

Як наслідок, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає до скасування.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В позовній заяві представник позивача просить стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу, однак розміру та доказів понесення таких витрат до суду не надано.

Відтак, на даний час у суду відсутні підстав для вирішення питання про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу на його користь.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 38367905, вул. Шевченка, 23, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78203) про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 78505871 від 23.09.2026 - задовольнити.

Визнати протиправно та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 78505871 від 23.09.2026.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Матуляк Я.П.

Рішення складене в повному обсязі 27 жовтня 2026 р.