Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №260/3979/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 жовтня 2026 рокум. Ужгород№ 260/3979/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, ретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській област, в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішенням № 072150014645 від 07.01.2026 року Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу роботи період роботи з 08.05.1984 по 22.07.1993 року, в Закарпатському автоцентрі «КАМАЗ», на підставі записів в трудовій книжці № НОМЕР_1 від 01.11.1981 за номерами з 5 по 9 та призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня набуття права, а саме із 23.08.2025 року.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що у зв`язку з досягненням пенсійного віку вона неодноразово зверталася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Однак органи Пенсійного фонду України відмовили їй у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та не зарахували до такого період роботи в Закарпатському автоцентрі «КАМАЗ» з мотивів відсутності підпису та печатки на записі трудової книжки про звільнення з роботи. Зазначає, що у період з 08.05.1984 по 22.07.1993 вона працювала на вказаному підприємстві, про що в трудовій книжці містяться записи за номерами 5– 9. Після звільнення 29.01.1990 за скороченням штатів у період перебування у відпустці по догляду за дитиною її було поновлено на посаді комірника, а 22.07.1993 звільнено з роботи, і такий запис засвідчено підписом посадової особи та печаткою. Вважає, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а відповідальність за правильність її заповнення несе роботодавець. Окрім того, зазначає, що книги нарахування заробітної плати за 1984– 1987 роки підприємство на державне зберігання не передавало, а тому відсутність таких документів не може бути підставою для позбавлення її права на пенсію. Оскільки вперше вона звернулася за призначенням пенсії 23.07.2025, а кожне наступне звернення відбулося у тримісячний строк, вважає, що пенсію їй слід призначити з дня набуття права на неї – з 23.08.2025.

06 серпня 2026 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просив відмовити. Зазначає, що заяву позивача від 02.01.2026 про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області. За результатами розгляду поданих документів загальний страховий стаж позивача становить 17 років 11 місяців 9 днів, а з урахуванням періодів ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування – 19 років 07 місяців 20 днів, чого недостатньо для призначення пенсії за віком. При цьому період роботи з 08.05.1984 по 29.01.1990 враховано до стажу згідно з довідкою про заробітну плату на підставі акта перевірки від 23.10.2025, а період роботи з 27.02.2002 по 01.02.2004 не зараховано, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тому вважає, що в діях органу Пенсійного фонду України відсутні ознаки протиправності, а розрахунок стажу здійснено відповідно до вимог чинного законодавства.

3-я особа своїх письмових пояснень по суті позову у встановлений судом строк не подала.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що 02 січня 2026 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – ГУ ПФУ в Закарпатській області) із заявою про призначення пенсії за віком, до якої долучила, серед іншого, трудову книжку серії НОМЕР_2 , архівні довідки про стаж роботи та про заробітну плату, а також акти перевірки таких довідок.

У заяві ОСОБА_1 просила зарахувати до її стажу період роботи з 08.05.1984 по 21.07.1993 за даними трудової книжки, зазначивши, що запис № 7 про звільнення не засвідчено, оскільки її було звільнено в період відпустки по догляду за дитиною, а після оскарження звільнення – поновлено на роботі.

Вказана заява позивача, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі – ГУ ПФУ в Полтавській області), яке рішенням № 072150014645 від 07.01.2026 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку.

Так, відповідно до рішення ГУ ПФУ в Полтавській області, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 17 років 11 місяців 9 днів, а з урахуванням періодів ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування – 19 років 07 місяців 20 днів. При цьому у рішенні зазначено, що:

- до загального стажу не зараховано період роботи з 27.02.2002 по 01.02.2004, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- період роботи з 08.05.1984 по 29.01.1990 враховано до стажу згідно з довідкою про заробітну плату № 554/07-0 від 04.08.2025 на підставі акта перевірки № 0700-0903-1/4895 від 23.10.2025.

Водночас відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи в Закарпатському автоцентрі «КАМАЗ» зараховано тільки частково, зокрема: з 15.01.1988 по 15.07.1988, з 15.11.1988 по 15.12.1988, з 15.04.1989 по 30.04.1989, з 15.10.1989 по 31.10.1989 та з 05.02.1990 по 22.07.1993. В той же час зараховано також періоди догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 12.10.1988 по 14.11.1988, з 16.12.1988 по 14.04.1989, з 01.05.1989 по 14.10.1989 та з 01.11.1989 по 04.02.1990.

Не погоджуючись із рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 07.01.2026 та не врахуванням у повному обсязі періоду роботи в Закарпатському автоцентрі «КАМАЗ», з метою захисту права на пенсійне забезпечення позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі – Закон № 1788) та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058) (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 1058, наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Під «страховим стажем» згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону № 1788, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Положеннями ст. 62 Закону № 1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі – Інструкція) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок).

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно з п. 2.3 Інструкції, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції).

Вказане кореспондується також з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162.

Так, як вбачається з оскарженого рішення ГУ ПФУ в Полтавській області, період роботи з 08.05.1984 по 29.01.1990 зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 тільки частково згідно з довідкою про заробітну плату № 554/07-0 від 04.08.2025 на підставі акта перевірки № 0700-0903-1/4895 від 23.10.2025. Поряд з цим, оскаржене рішення ГУ ПФУ в Полтавській області не містить жодних причин неможливості зарахування періоду роботи ОСОБА_1 в Закарпатському автоцентрі «Камаз» в повному обсязі згідно з відомостями трудової книжки.

Оцінюючи правомірність такого рішення відповідача, суд зазначає наступне.

Адміністративний акт, в розумінні 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (далі – Закон № 2073), - це рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (п. 36 рішення Європейського суду з прав людини від 01 липня 2003 року у справі «Suominen v. Finland»).

Принцип правової визначеності є складовою частиною принципу верховенства права. Основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Окрім того, принцип правової визначеності є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання).

Суд вважає, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Європейською Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Міжнародні норми щодо обов`язкової обґрунтованості рішень суб`єктів владних повноважень знайшли своє продовження також і в національному законодавстві.

Так, одним із принципів адміністративної процедури в розумінні Закону № 2073, є принцип обґрунтованості, який передбачає, що адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Закону № 2073, адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

Отже, чинні законодавчі норми зобов`язують орган Пенсійного фонду України прийняти рішення про відмову у призначенні пенсії з наведенням в ньому чітких мотивів його прийняття, які б дали змогу особі правильно зрозуміти його мотиви та реалізовувати своє право на його оскарження, а суду – оцінити його правомірність.

Суд повторно наголошує на тому, що в розумінні ст. 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Своєю чергою довідки та інші архівні документи можуть враховуватися для підтвердження страхового стажу виключно у випадках відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Так, в трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_1 наявні наступні записи про спірний період роботи, зокрема:

- № 5 від 08 травня 1984 року про прийняття на роботу в Закарпатський автоцентр «КАМАЗ» оператором лічильно-обчислювальних машин (розпорядження № 12-К від 08.05.1984);

- № 6 від 07 червня 1984 року про переведення на посаду комірника (розпорядження № 19-К від 07.06.1984);

- № 7 від 29 січня 1990 року про звільнення з посади комірника за п. 1 ст. 40 КЗпП УРСР (за скороченням штатів);

- № 8 від 05 лютого 1990 року про поновлення на посаді комірника на підставі ст. 234 КЗОТ України (наказ № 6 від 06.02.1990);

- № 9 від 22 липня 1993 року про звільнення з посади комірника за скороченням штату за п. 1 ст. 40 КЗпП (наказ № 22 від 21.07.1993).

Так, запис № 7 про звільнення від 29.01.1990 не засвідчено підписом відповідальної особи та печаткою підприємства. Однак згідно з записом № 8 ОСОБА_1 було поновлено на посаді, що свідчить про недійсність запису № 7. В свою чергу запис № 9 про звільнення з роботи 22.07.1993 засвідчено підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства.

Усі вищезазначені записи внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені печаткою та підписом уповноваженої особи, з них можна точно встановити про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.

З огляду на вищенаведене, враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає, що спірний період трудової діяльності ОСОБА_1 підлягає зарахуванню до її страхового стажу при вирішенні питання можливості призначення пенсії за віком згідно з відомостями трудової книжки, а не довідки про заробітну плату № 554/07-0 від 04.08.2025 на підставі акта перевірки № 0700-0903-1/4895 від 23.10.2025.

При цьому суд враховує те, що відповідач, приймаючи оскаржене рішення не зазначив причини, що перешкоджають врахування всього періоду трудової діяльності ОСОБА_1 роботу в Закарпатський автоцентр «КАМАЗ» (за виключення періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною). В тексті поданого до суду відзиву відповідач також не конкретизував причини часткового зарахування спірного в цій справі стажу. В свою чергу судове рішення про надання оцінки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на домислах та припущеннях.

Ураховуючи вищенаведене, суд вважає оскаржене рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Поряд з цим, вирішуючи питання належного та ефективного способу захисту прав позивача, суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 245 КАС України якими передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п. 10).

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, щодо зобов`язальної частини рішення суду, суд враховує процесуальні норми, відповідно до яких суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В цьому випадку питання обчислення страхового стажу, з урахуванням висновків суду, відносяться до виключної компетенції органу Пенсійного фонду України. Тобто, відповідач має обов`язок перевірити чи виконано всі умови, визначені законом, які є необхідними для прийняття законного рішення щодо перерахунку пенсії.

Тому суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2026 про призначення пенсії і за результатами повторного розгляду прийняти обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду.

Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Згідно вимог ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (місцезнаходження: вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ – 13967927), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ – 20453063) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 07.01.2026 № 072150014645 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2026 про призначення пенсії за віком і за результатами повторного розгляду прийняти обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду.

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (місцезнаходження: вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ – 13967927) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) 887,33 грн (Вісімсот вісімдесят сім гривень 33 коп.) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяР.О. Ващилін