Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №240/24008/26
Суддя: Леміщак Дмитро Михайлович
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/24008/26
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.12.2025 № 084150005577 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.12.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти обґрунтоване рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач подав заяву про призначення пенсії за віком до органів Пенсійного фонду України. Заяву за принципом екстериторіальності опрацювало Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке рішенням від 30.12.2025 № 084150005577 відмовило у призначенні пенсії через недостатність страхового стажу (23 роки 6 місяців 25 днів). До страхового стажу не зараховано період роботи з 20.04.1989 по 25.11.1996 згідно з записами трудової книжки від 20.04.1989, оскільки книжка не засвідчена печаткою, що, на думку відповідача, є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Позивач вважає рішення протиправним, посилаючись на те, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи; що обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок покладений на роботодавця, а працівник не відповідає за допущені ним недоліки; що відсутність печатки не спростовує факту наявності стажу; що пенсійний орган не скористався правом перевірити відомості трудової книжки шляхом звернення до відповідних підприємств, установ та організацій. Вимогу про зобов`язання повторно розглянути заяву позивач заявив до ГУ ПФУ в Житомирській області як до органу, до якого він звертався із заявою.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначило що згідно з пунктом 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей, а першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 записи в трудових книжках про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення в обов`язковому порядку завіряються печаткою відповідного підприємства. Враховуючи зазначене, до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 20.04.1989 по 25.11.1996 згідно з записами трудової книжки від 20.04.1989 НОМЕР_1 , оскільки ця трудова книжка оформлена з порушенням вимог пунктів 2.12 та 2.15 Інструкції № 58, а саме: титульна сторінка не засвідчена печаткою підприємства, а запис про звільнення з підприємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка, засвідчено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу. Таким чином, страховий стаж позивача становить 23 роки 6 місяців 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії, а тому позивачу відмовлено в призначенні дострокової пенсії на підставі пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подало.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, якщо жодна зі сторін не заявила клопотання про інше.
У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 27.07.2026 по 31.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 КАС України, матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, та дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.12.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком на підставі пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з досягненням віку, що дає право на такий вид пенсії, додавши до неї необхідні документи.
Його заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області. За наслідками її розгляду прийнято рішення від 30.12.2025 № 084150005577 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу (потрібно 25 років, наявний стаж - 23 роки 6 місяців 25 днів). До страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 20.04.1989 по 25.11.1996 згідно з записами трудової книжки від 20.04.1989 НОМЕР_1 , оскільки зазначена трудова книжка оформлена з порушенням вимог пунктів 2.12 та 2.15 Інструкції № 58.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.12.2025 № 084150005577 протиправним, позивач звернувся до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно з законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно з цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, частиною 1 якої визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що в разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - від 21 до 31 року.
За приписами статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або у разі відсутності після 01.07.2000 60 місяців страхового стажу, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01.07.2000 незалежно від перерв.
За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.
Разом із тим загальні умови призначення пенсії за віком, встановлені статтею 26 Закону № 1058-IV, у цій справі застосуванню не підлягають, оскільки позивач звернувся за призначенням дострокової пенсії за віком, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, як учасник бойових дій.
Пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком на умовах цієї статті мають, зокрема, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій, копія якого міститься в матеріалах справи, та ІНФОРМАЦІЯ_2 досяг віку 55 років, встановленого пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV для чоловіків. Ці обставини відповідачами не заперечуються. Отже, право позивача на призначення пенсії за віком на умовах зазначеної статті залежить виключно від наявності у нього страхового стажу тривалістю не менше 25 років.
Згідно зі статтею 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Спірним у цій справі є, зокрема, питання можливості зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.04.1989 по 25.11.1996 згідно з записами трудової книжки від 20.04.1989 НОМЕР_1 , оскільки, на думку відповідача, титульна сторінка не засвідчена печаткою підприємства, а запис про звільнення з підприємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка, засвідчено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу.
Суд зазначає, що відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується, зокрема, робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах.
Аналогічні положення містяться в статті 48 Кодексу законів про працю України, в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженій постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), яка була чинною на час заповнення трудової книжки позивача та внесення запису про прийняття на роботу, та в Інструкції № 58, яка з 1993 року замінила Інструкцію № 162 і була чинною на час внесення запису про звільнення, якими визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.2 Інструкції № 162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема, відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.11 Інструкції № 162 (аналогічні вимоги містить пункт 2.12 Інструкції № 58) передбачено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Пунктом 2.14 Інструкції № 162 визначено, що у разі зміни за час роботи працівника найменування підприємства про це окремим рядком робиться запис із зазначенням наказу (розпорядження), на підставі якого відбулося перейменування. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 (та пункту 2.4 Інструкції № 58) записи про звільнення завіряються печаткою підприємства, з якого працівника звільнено.
Отже, печатка на титульному аркуші засвідчує підприємство, на якому трудову книжку було вперше заповнено, а печатка під записом про звільнення - підприємство, з якого працівника звільнено, тому у разі зміни найменування чи правонаступництва підприємства назви на цих печатках можуть не збігатися.
Обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, в установах, організаціях, покладається саме на адміністрацію такого підприємства, установи, організації.
Пунктами 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а інші документи приймаються для підтвердження стажу лише за відсутності трудової книжки чи необхідних записів у ній або за наявності в ній неправильних чи неточних записів.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Жодна норма Інструкції № 162, Інструкції № 58 чи Порядку № 637 не передбачає, що відсутність печатки на титульному аркуші трудової книжки або розбіжність у назві підприємства на печатці є підставою для виключення відповідного періоду зі страхового стажу. Ці вимоги адресовані роботодавцю й визначають порядок ведення трудових книжок; їх недотримання може зумовити необхідність підтвердження відомостей іншими документами (Порядок № 637), але не автоматичну відмову у зарахуванні стажу. У відзиві ГУ ПФУ в Житомирській області послалося на те, що записи, внесені до трудової книжки з порушенням вимог Інструкції, до страхового стажу не зараховуються, проте норми, яка б установлювала такий наслідок, не навело, а відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, відповідно до якої відсутність відтиску печатки на титульній сторінці трудової книжки не є тим недоліком трудової книжки чи записів у ній, за наявності якого трудовий стаж особи не може вважатися підтвердженим.
Такі самі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обчислення стажу при призначенні пенсії) та від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 (не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів). У постанові від 31.01.2025 у справі № 120/8471/23 Верховний Суд, зокрема, врахував, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати документи від підприємств і перевіряти достовірність відомостей (частина третя статті 44 Закону № 1058-IV), проте матеріали справи не містили доказів вчинення відповідачем таких дій, і зобов`язав повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує ці висновки при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Суд також враховує, що в оскаржуваному рішенні ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не навело сумнівів у достовірності записів, внесених до трудової книжки позивача, зокрема щодо їх невідповідності даним реєстру застрахованих осіб чи наявності ознак підробки або виправлень. Єдиною підставою незарахування спірного періоду роботи є зазначені вище недоліки оформлення трудової книжки (відсутність печатки на титульній сторінці та розбіжність у назві підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення), які самі по собі не ставлять під сумнів достовірність внесених до трудової книжки відомостей про період роботи позивача.
Суд враховує й позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23, згідно з якою трудова книжка є основним, але не єдиним доказом стажу, а за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності записів (зокрема, невідповідності періоду роботи строку існування підприємства чи відсутності даних про сплату страхових внесків) такі записи підлягають додатковій перевірці; недоліки печатки (зокрема, відсутність на ній коду підприємства) самі по собі не є підставою для відмови в зарахуванні стажу, проте можуть бути підставою для перевірки достовірності записів, якщо виявлені в сукупності з іншими обставинами. Однак у цій справі таких обставин не встановлено: ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не вказало ні на невідповідність періоду роботи позивача строку існування підприємства, ні на інші обставини, які б у сукупності з недоліками оформлення ставили під сумнів достовірність записів, а спірний період роботи з 20.04.1989 по 25.11.1996 передує запровадженню системи персоніфікованого обліку, тому відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV він зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, тобто на підставі трудової книжки. Доказів, які б спростовували достовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачі суду не надали.
Доводи, викладені у відзиві ГУ ПФУ в Житомирській області (щодо відсутності в електронній пенсійній справі інформації про реорганізацію підприємства та невідповідності дати заповнення трудової книжки даті її бланка), не були підставою для відмови, зазначеною в оскаржуваному рішенні. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України суд перевіряє, чи прийнято рішення суб`єкта владних повноважень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття; обставини, які не були покладені в основу рішення, не можуть бути взяті до уваги як його обґрунтування, наведене у відзиві на позов.
Крім того, відсутність відомостей про реорганізацію в електронній пенсійній справі не означає, що реорганізації не було; зауваження щодо невідповідності дати заповнення трудової книжки даті її бланка не конкретизовано (не зазначено ні відповідних дат, ні вимог, які порушено), а доказів того, що така невідповідність свідчить про недостовірність записів, не надано. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не скористалося правом, наданим частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV, звернутися до відповідних підприємств, їх правонаступників чи архівних установ для перевірки достовірності відомостей трудової книжки, хоча відповідно до пункту 4.7 розділу IV Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Дослідивши надані матеріали справи, суд вважає таку підставу відмови необґрунтованою з огляду на таке.
Згідно з записами трудової книжки позивача, а саме:
- запис № 1 від 20.04.1989 про прийняття позивача на посаду завгоспу із посиланням на наказ про прийняття від 20.04.1989 № 144-к;
- запис № 3 від 25.11.1996 про звільнення позивача за власним бажанням (наказ від 25.11.1996 № 133к).
Суд звертає увагу, що записи у трудовій книжці позивача містять посилання на накази про прийняття на роботу та звільнення, що відповідає вимогам пункту 2.3 Інструкції № 162 та пункту 2.4 Інструкції № 58. Записи не містять виправлень; запис про звільнення засвідчено підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства - перевірити за копією трудової книжки.
Разом із цим суд наголошує, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Відсутність печатки на титульному аркуші трудової книжки та розбіжність у назві підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення, є недоліками, які можуть бути наслідком дій (бездіяльності) відповідальної особи роботодавця, а не позивача. Працівник не може нести відповідальність за правильність та повноту заповнення кадрових документів роботодавцем. Отже, формальні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а посадові особи за порушення встановленого порядку несуть дисциплінарну та, у випадках, передбачених законом, іншу відповідальність.
У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці; працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Отже, з наведеного випливає, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи до його трудової книжки вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем; більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати, що трудовий стаж позивача відсутній.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням трудової книжки роботодавцем чи іншими органами, а тому працівник не може нести й негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин суд доходить висновку, що відсутність на титульній сторінці трудової книжки печатки підприємства, а також розбіжність між назвою підприємства при прийнятті на роботу та назвою на печатці, якою засвідчено запис про звільнення, не можуть бути підставою для незарахування періоду роботи до страхового стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення трудової книжки і дотримання вимог законодавства на підприємстві.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з підстави, яка є формальним недоліком оформлення трудової книжки, не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи з 20.04.1989 по 25.11.1996 (понад 7 років 7 місяців), підтверджений записами трудової книжки, а тому висновок про тривалість страхового стажу позивача (23 роки 6 місяців 25 днів) зроблено без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто необґрунтовано (пункт 3 частини другої статті 2 КАС України). Зарахування цього періоду збільшує страховий стаж позивача більш ніж на сім років, внаслідок чого він перевищує 25 років, необхідні для призначення пенсії на підставі пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, а отже, допущене порушення мало вирішальний вплив на результат розгляду заяви. Це свідчить про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас відповідно до частини другої цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Щодо вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.12.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти обґрунтоване рішення, суд зазначає таке.
ГУ ПФУ в Житомирській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні підстави для покладання на нього обов`язку щодо повторного розгляду заяви. Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1) органи Пенсійного фонду України з 01.04.2021 застосовують екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій, за яким заяву розглядає структурний підрозділ, визначений програмним забезпеченням, незалежно від місця проживання заявника. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 ГУ ПФУ в Житомирській області є суб`єктом, який здійснює виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації) чи фактичного місця проживання (у разі її призначення чи перерахунку).
Отже, вимогу про зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача заявлено до органу, який не приймав оскаржуваного рішення, тому в частині цієї вимоги у задоволенні позову слід відмовити. Оскільки ГУ ПФУ в Дніпропетровській області залучено до участі у справі як відповідача 2, підстав для заміни неналежного відповідача відповідно до статті 48 КАС України немає.
Заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуло ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яке й прийняло оскаржуване рішення. Тому саме цей орган має усунути порушення права позивача шляхом повторного розгляду заяви. Такий підхід відповідає практиці Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 23.04.2025 у справі № 380/16112/23.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, але може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає необхідним на підставі частини другої статті 245 КАС України зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яке прийняло оскаржуване рішення, повторно розглянути заяву позивача від 24.12.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. Такий спосіб захисту є ефективним, оскільки розрахунок стажу та розміру пенсії належить до компетенції органу Пенсійного фонду України, який за наслідками повторного розгляду заяви приймає відповідне рішення; суд не підміняє цей орган у такому розрахунку.
З урахуванням викладеного вище позовні вимоги підлягають задоволенню частково: в частині визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та зобов`язання його повторно розглянути заяву позивача; у решті позовних вимог, зокрема до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, слід відмовити.
Щодо судових витрат суд зазначає, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн, тому враховуючи приписи статті 139 КАС України, ці витрати необхідно присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як суб`єкта владних повноважень, рішення якого визнано протиправним.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 48, 72-77, 90, 121, 122, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49094, ЄДРПОУ 21910427) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.12.2025 № 084150005577 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.12.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати із сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн (однієї тисячі триста тридцять одної гривні 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 26 жовтня 2026 р.
26.10.26
Оригінал: reyestr.court.gov.ua