Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №240/19818/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Житомир справа №240/19818/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30.04.2025 №143650011327 щодо відмови їй в призначені та виплаті пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із зарахуванням періодів роботи, починаючи з 23.03.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати їй до страхового стажу періоди роботи з 01.08.1988 по 14.08.1991, з 14.08.1991 по 10.06.1995 та з 14.06.1995 по 09.06.1999 та призначити їй пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 23.03.2025.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що підтверджується відповідним посвідченням. Крім того вказала, що станом на 01.01.1993 вона прожила на території зони посиленого радіологічного контролю понад 4 роки, а тому вона має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". При цьому, враховуючи наявність у неї періодів проживання/роботи, як у зоні посиленого радіологічного контролю, так і у зоні гарантованого добровільного відселення, загальний строк її проживання/роботи на територіях радіаційного забруднення є достатнім для зниження пенсійного віку на 5 років. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 30.04.2025 №143650011327, яким відмовило їй у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років, зазначаючи при цьому, що загальний період її проживання в зоні посиленого радіологічного контролю становить 6 років 10 місяців 10 днів, що надає право на зниження пенсійного віку на 4 роки, а тому право на призначення пенсії вона матиме лише з 23.03.2026. Позивач вважає, що при прийняття вказаного рішення пенсійний орган протиправно не зарахував до строку її проживання/роботи в зоні посиленого радіологічного контролю періоди з 14.06.1995 по 09.06.1999, з 10.06.1999 по 29.02.2000 та з 01.03.2000 по 23.10.2000, коли вона працювала в м. Коростень, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, тобто зони, яка зазнала більшого радіоактивного ураження та у якій негативний вплив на здоров`я людей більший, порівняно із зоною посиленого радіологічного контролю. Як наслідок, пенсійний орган дійшов помилкового висновку про наявність у неї права на зниження пенсійного віку лише на 4 роки. Крім того, при розгляді її заяви про призначення пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не зарахувало їй до страхового стажу періодів роботи з 01.08.1988 по 14.08.1991, з 14.08.1991 по 10.06.1995 та з 14.06.1995 по 09.06.1999, що на думку позивача є неправомірним, оскільки такі періоди підтверджуються відповідними записами з її трудової книжки.

Відтак, вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30.04.2025 №143650011327 про відмову у призначенні їй пенсії протиправним, а своє право на пенсійне забезпечення порушеним, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/19818/25 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказало просило відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заявлених позовних вимог. Обґрунтовуючи свою позицію зазначило, що 23.04.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та прийняло рішення від 30.04.2025 №143650011327, яким відмовило позивачці в призначенні пенсії. Вказане рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області вважає правомірним, оскільки період роботи (проживання) ОСОБА_1 на території зони посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 4 роки 5 місяців, а загальний період її проживання в цій зоні становить 6 років 10 місяців 10 днів, що дає їй право зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 4 роки. Разом з тим, позивач звернулась за призначенням пенсії у віці 55 років, а тому право на призначення пенсії вона матиме лише з 23.03.2026 - після досягнення 56-річного віку.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. На обґрунтування своєї позиції та правомірності прийнятого рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії управління зазначило, що відповідно до частини 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. При цьому, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, зокрема які постійно проживали або постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю, пенсія за віком зі зменшенням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, призначається за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. Так, за результатами розгляду наданих ОСОБА_1 документів було встановлено, що період її роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 4 роки 5 місяців, а загальний період проживання в зоні посиленого радіологічного контролю 6 років 10 місяців 10 днів, що дає їй право зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 4 роки. При цьому, до періодів роботи позивачки в зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано періоди з 14.06.1995 по 09.06.1999, з 10.06.1999 по 29.02.2000, з 01.03.2000 по 23.10.2000 згідно трудової книжки від 24.05.1989 НОМЕР_1 , оскільки м. Коростень, де в ці періоди вона працювала, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. У зв`язку із не підтвердженням загального періоду проживання/роботи у зоні посиленого радіологічного контролю для зниження пенсійного віку на 5 років управлінням було прийнято рішення від 30.04.2025 № 143650011327 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Право на пенсійну виплату за наданими документами позивач матиме з 23.03.2026. З огляду на вказані обставини, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просило відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус громадянки, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1993 рр., що підтверджується посвідченням потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 4 серії НОМЕР_2 від 26.07.1993.

З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 , після досягнення нею 55-річного віку, звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою від 23.04.2025 про призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка постійно проживала у зоні посиленого радіологічного контролю.

На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1) за принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

За наслідками розгляду поданої позивачем заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 30.04.2025 №143650011327, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії стала відсутність у неї необхідного строку проживання/роботи у зоні посиленого радіологічного контролю для зниження пенсійного віку на 5 років. Так, за наслідками розгляду наданих ОСОБА_1 документів було управління встановлено, що період її роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 4 роки 5 місяців, а загальний період проживання в зоні посиленого радіологічного контролю 6 років 10 місяців 10 днів. При цьому, до періодів роботи ОСОБА_1 в зоні посиленого радіологічного контролю управління не зарахувало періоди з 14.06.1995 по 09.06.1999, з 10.06.1999 по 29.02.2000, з 01.03.2000 по 23.10.2000 згідно трудової книжки від 24.05.1989 НОМЕР_1 , оскільки м. Коростень, де в ці періоди вона працювала, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Відтак враховуючи, що загальний період проживання ОСОБА_1 в зоні посиленого радіологічного контролю становить 6 років 10 місяців 10 днів, що дає їй право зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 4 роки, управління дійшло висновку, що право на призначення пенсії вона матиме з 23.03.2026, тобто після досягнення 56 років.

Крім того, під час вирішення заяви ОСОБА_1 про призначення їй пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також вирішувало питання щодо наявності у неї необхідного страхового стажу. За підрахунками управління страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 11 місяців 18 днів.

Водночас, вказані в трудовій книжці від 24.05.1989 НОМЕР_1 періоди її трудової діяльності в колгоспі з 01.08.1988 по 14.08.1991, а також періоди роботи з 14.08.1991 по 10.06.1995 та з 14.06.1995 по 09.06.1999 до страхового стажу ОСОБА_1 зараховані не були.

Підставою для не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її трудової діяльності в колгоспі з 01.08.1988 по 14.08.1991 стала відсутність інформації про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві. Крім того, при вирішенні питання про наявність підстав для зарахування вказаного періоду на підставі уточнюючої довідки від 15.04.2025 №К/55, пенсійний орган дійшов висновку про неможливість її врахування, оскільки ім`я по батькові в цій довідці було зазначено не в повному обсязі "Ол." що не відповідає паспортним даним заявниці.

Підставою для не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 14.08.1991 по 10.06.1995 стала відсутність в трудовій книжці номеру розпорядження при звільненні. Крім того, при вирішенні питання про наявність підстав для зарахування вказаного періоду на підставі уточнюючої довідки від 15.04.2025 №К/54, пенсійний орган дійшов висновку про неможливість її врахування, оскільки ім`я по батькові в цій довідці було зазначено не в повному обсязі "О.", що не відповідає паспортним даним заявниці.

Підставою для не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 14.06.1995 по 09.06.1999 стало те, що зазначена в трудовій книжці назва організації при прийнятті на роботу не відповідає назві при звільненні.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30.04.2025 №143650011327 протиправним, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Зокрема частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-ХІІвизначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.

Абзацом 1 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

У пункті 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII визначені різні підстави для зниження пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи залежно від зони радіоактивного забруднення, на території якої такі особи проживали/працювали.

Зокрема, пункт 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачає, що:

- потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абзац 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII;

- потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років (абзац 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII).

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише тим особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Із наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4-х років до 01 січня 1993 року.

При цьому, виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо періоду проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого посиленого радіологічного контролю протягом 4-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Крім того, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 2 роки.

Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 3 роки проживання/роботи в зоні посиленого радіологічного контролю.

Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

В свою чергу, абзац перший частини першої статті 55 Закону №796-XII визначає додаткову умову, для виникнення у особи права призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, яка полягає наявності страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відтак, у випадку звернення у 2025 році особи, якій виповнилось 55 роки, за призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, така особа повинна мати страховий стаж в розмірі 25 років (32 - 5 = 27, де: 32 роки - страховий стаж визначений статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком у 2025 році; 5 - кількість років зниження пенсійного віку).

Таким чином, зміст вищезазначених положень законодавства свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні посиленого радіологічного контролю, набуває права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання нею таких умов:

- наявності статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;

- наявності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 4-х років;

- наявності страхового стажу встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу (в спірних правовідносинах для призначення у 2025 році пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років такий стаж повинен становити не менше 27 років).

Разом з тим, суд зауважує, що частина 2 статті 55 Закону №796-XII містить застереження відповідно до якого пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.

Суть вказаного застереження полягає в тому, що у випадку, коли особою одночасно дотримано умови для зниження пенсійного віку по декількох підставах, така особа може реалізувати своє право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за однією з підстав.

Таким чином, частиною 2 статті 55 Закону №796-XII заборонено одночасне використання декількох підстав для зниження пенсійного віку та сумування загальної кількості років зниження пенсійного віку по декількох різних підстав для такого зниження, не дивлячись на те, що особою може бути одночасно дотримано визначенні в пункті 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII умови для зниження пенсійного віку по декількох підставах.

До прикладу, у випадку коли документально підтверджується як факт проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3-х років, так і факт проживання цієї особи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4-х років, така особа може скористатися правом на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку або лише, як особа, яка проживала у зоні гарантованого добровільного відселення, в межах максимальної величини зниження пенсійного віку за цією підставою - 6 років, або як особа, яка проживала у зоні посиленого радіологічного контролю, в межах максимальної величини зниження пенсійного віку за цією підставою - 5 років. Скористатися одночасно двома пільгами та знизити пенсійний вік по двох підставах, тобто загалом на 11 років (6 років за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення + 5 років за проживання у зоні посиленого радіологічного контролю) особа не може, оскільки це прямо заборонено частиною 2 статті 55 Закону №796-XII.

Із матеріалів справи вбачається, що звертаючись до пенсійного органу, ОСОБА_1 виявила намір реалізувати право на призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особа, яка постійно проживала у зоні у зоні посиленого радіологічного контролю. Таким чином, позивач хоче скористатися правом на зниження пенсійного віку лише за однією підставою, передбаченою статті 55 Закону №796-XII.

При цьому, зміст оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30.04.2025 №143650011327 свідчить, що за підрахунками управління період роботи (проживання) ОСОБА_1 на території посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 4 роки 5 місяців.

Таким чином, пенсійним органом визнається дотримання позивачкою умови для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, а саме умови наявності у неї необхідного періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4-х років.

Разом з тим, загальний період проживання ОСОБА_1 в зоні посиленого радіологічного контролю, за підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, становить 6 років 10 місяців 10 днів, що дає право зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 4 роки.

Відтак, фактичною підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії стало не підтвердженням загального періоду проживання/роботи у зоні посиленого радіологічного контролю в розмірі, необхідному для зниження пенсійного віку на 5 років.

При цьому, в оскаржуваному рішенні Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що періодів роботи ОСОБА_1 в зоні посиленого радіологічного контролю не були зараховані періоди з 14.06.1995 по 09.06.1999, з 10.06.1999 по 29.02.2000, з 01.03.2000 по 23.10.2000 згідно трудової книжки від 24.05.1989 НОМЕР_1 , оскільки м. Коростень, де в ці періоди вона працювала, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Надаючи правову оцінку правомірності таких дій пенсійного органу та вирішуючи питання щодо можливості зарахування періодів роботи позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення до строку її роботи в зоні посиленого радіоекологічного контролю, суд враховує наступне.

Мета та основні завдання Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" направлені на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах: пріоритету життя та здоров`я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці; соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; соціального захисту, охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з цих питань.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом встановлено, що чинним законодавством України, в тому числі й Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не врегульовано питання можливості врахування при вирішенні питання про призначення пенсії на умовах, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", періодів проживання та/або робити особи у населених пунктах, які відносяться до зони із вищим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, як то зона гарантованого добровільного відселення (3 зона), до строку проживання цієї особи в зоні з нижчим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, як то зона посиленого радіологічного контролю (4 зона), у випадку реалізації нею права на зниження пенсійного віку за підставою, що пов`язана з проживання в зоні посиленого радіологічного контролю - зоні з нижчим ступенем радіоактивного забруднення.

Правові норми вказаного Закону, встановлюють право на пільгу щодо зменшення пенсійного віку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи лише за ідеальних умов - проживання такими особами протягом певного часу лише в одній із названих зон. При цьому, норми Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не врегульовують питання, коли має місце проживання таких осіб в різних зонах радіоактивного ураження.

Суд вважає, що наявність такої прогалини в національному законодавстві не може позбавляти особу права на соціальний захист, який у даних правовідносинах полягає у врахування періодів проживання та/або робити особи у населених пунктах, які відносяться до зони із вищим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, до строку проживання цієї особи в зоні з нижчим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, при реалізації пільги на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, що пов`язана з проживання в зоні з нижчим ступенем радіоактивного забруднення.

Частиною 6 статті 7 КАС України установлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Судом також враховується, що зона гарантованого добровільного відселення є територією, яка зазнала значно більшого радіоактивного ураження та відповідного впливу на життя та здоров`я осіб, які там працювали або проживали ніж зона посиленого радіологічного контролю.

Відтак, суд приходить до висновку, що при призначенні особі пенсії відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII, як такій що станом на 01.01.1993 не менше 4-х років прожила або відпрацювала у зоні посиленого радіологічного контролю (4 зона), яка є менш ураженою в порівнянні із зоною гарантованого добровільного відселення, період проживання/роботи цієї особи у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) повинен бути безумовно зарахований до стажу проживання/роботи в зоні посиленого радіологічного контролю (як зони меншого ураження).

При цьому, суд зазначає, що не зарахування пенсійним органом часу проживання/роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, до періоду її проживання/роботи у менш ураженій зоні, якою є зона посиленого радіологічного контролю, є таким, що не забезпечує дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям на досягнення яких спрямований Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, підтверджені записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.05.1989 періоди роботи ОСОБА_1 з 14.06.1995 по 09.06.1999 (3 роки 11 місяців 19 днів), з 10.06.1999 по 29.02.2000 (8 місяців 20 днів) та з 01.03.2000 по 23.10.2000 (7 місяців 23 дні) в зоні гарантованого добровільного відселення (м. Коростень Житомирської області), які, як вище зазначено судом, є періодами роботи в зоні більшого ураження радіаційним впливом, протиправно не були зараховані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області до загального періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, яка є зоною меншого ураження.

Відтак, під час розгляду справи судом встановлено та підтверджено наявними у справі документами, що загальний строк роботи (проживання) ОСОБА_1 в зоні посиленого радіологічного контролю становить 12 років 02 місяці 20 днів (6 років 10 місяців 10 днів (строк, який визнається пенсійним органом) + 5 років 4 місяці 10 днів (строк роботи в зоні гарантованого добровільного відселення з 14.06.1995 по 09.06.1999, з 10.06.1999 по 29.02.2000 та з 01.03.2000 по 23.10.2000) = 12 років 02 місяці 20 днів).

Наявність у ОСОБА_1 загального строку роботи (проживання) в зоні посиленого радіологічного контролю в розмірі 12 років 02 місяці 20 днів є достатнім для виникнення у неї права на зниження пенсійного віку на 5 років.

З огляду на зазначене суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було зроблено помилковий висновок про наявність у позивача право зниження пенсійного віку лише на 4 роки, а тому прийняте ним рішення від 30.04.2025 №143650011327 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог, які стосуються не зарахування періодів роботи періоди ОСОБА_1 з 01.08.1988 по 14.08.1991, з 14.08.1991 по 10.06.1995 та з 14.06.1995 по 09.06.1999 до її страхового стажу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України у зв`язку з прийняттям Указу Президента України від 04.05.1998 №401/98 "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування".

На виконання вказаного Указу від 04.05.1998 №401/98 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794, якою затвердив Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Крім того, в пункті 2 цієї постанови Уряд зобов`язав Пенсійний фонд разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Таким чином, система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування була впроваджена в Україні з 01 жовтня 1998 року.

Однак, 16.11.2001 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1498, якою доповнив постанову від 04.06.1998 №794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування" пунктом 3 наступного змісту:

"Установити, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку".

Відтак, починаючи з 01.01.2004 (з дати набрання чинності Законом №1058-IV) періоди роботи особи до 01.07.2000 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.07.2000 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.07.2000 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Спірні у даній справі періоди роботи були набуті до 01.07.2000, а тому правовідносини щодо їх зарахування до страхового стажу регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Дослідивши під час розгляду справи трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 від 24.09.1989, видану на ім`я ОСОБА_1 , суд встановив, що в ній містяться записи про періоди роботи, згідно яких:

- з 01.08.1988 по 14.08.1991 - позивач була членом колгоспу «50 річчя Жовтня» (с. Білка Коростенського району Житомирської області) та працювала у вказаному колгоспі на посаді бухгалтера;

- з 14.08.1991 по 10.06.1995 – позивач працювала на посаді секретаря Білківської сільської ради;

- з 14.06.1995 по 09.06.1999 – позивач працювала на посаді головного бухгалтера на заводі «Коростеньагромаш».

Однак, на підставі даних трудової книжки Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не зарахувало вищезазначені періоди до страхового стажу позивачки.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині правомірності дій пенсійного органу щодо не зарахуванням до страхового стажу позивачки періоду її членства в колгоспі «50 річчя Жовтня» (с. Білка Коростенського району Житомирської області) з 01.08.1988 по 14.08.1991, суд враховує, що підставою не зарахування вказаного періоду стала відсутність інформації про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві.

Суд вважає, що такі дії відповідача не можна вважати такими, що вчинені відповідно до діючого законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Таким чином, для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Відтак, інформація про встановлені та вироблені мінімуми трудової участі в колгоспі підлягає встановленню під час вирішення питання щодо наявності підстав для зарахування періодів роботи особи в такому колгоспі до її страхового стажу.

Як вже зазначалось судом, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, які є чинними на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (пункт 13 Постанови № 310).

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Дослідивши під час розгляду справи трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 від 24.09.1989, видану на ім`я ОСОБА_1 , суд встановив, що вказана трудова книжка на сторінці 18 в розділі "Трудова участь в колективному господарстві" містить відомості про прийнятий у колгоспі «50 річчя Жовтня» (с. Білка Коростенського району Житомирської області) протягом 1988-1991 років мінімум трудової участі, а також інформацію про виконання позивачкою вказаного мінімуму.

Зокрема, в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 24.09.1989 зазначено, що:

- в 1988 році мінімум трудової участі у колгоспі «50 річчя Жовтня» становив 85 днів, а позивачем виконано 149 днів;

- в 1989 році мінімум трудової участі у колгоспі «50 річчя Жовтня» становив 200 днів, а позивачем виконано 332 днів;

- в 1990 році мінімум трудової участі у колгоспі «50 річчя Жовтня» становив 200 днів, а позивачем виконано 312 днів;

- в 1991 році мінімум трудової участі у колгоспі «50 річчя Жовтня» становив 200 днів, а позивачем виконано 234 дні.

При цьому, вказані записи про встановлені у колгоспі мінімуми трудової участі та записи про виконання ОСОБА_1 вказаного мінімуму засвідченні підписом уповноваженої особи та скріплені печаткою колгоспу.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 24.09.1989 наявна вся необхідна інформація про виконання позивачкою встановленого мінімуму трудової участі в період її членства в колгоспі «50 річчя Жовтня» (с. Білка Коростенського району Житомирської області) з 01.08.1988 по 14.08.1991.

Крім того, суд звертає увагу, що трудова книжка колгоспника в частині записів за вказані періоди містить назви документів, на підставі яких вони вчинені (книги з обліку праці та заробітку). Вказані записи скріплені печаткою колгоспу та підписами посадових осіб. Підчищень, виправлень не допущено.

Також суд звертає увагу, що правові норми Порядку №637 пов`язують необхідність підтверджувати набутий стаж роботи додатковими документами саме із наявністю в трудовій книжці неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Оскільки трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 від 24.09.1989 містить усі необхідні записи, що підтверджують стаж роботи ОСОБА_1 в колгоспі «50 річчя Жовтня» (с. Білка Коростенського району Житомирської області) з 01.08.1988 по 14.08.1991, а також інформацію про встановлений в цьому колгоспі мінімум трудової участі та про його виконання позивачкою, це виключає необхідність надання нею додаткової уточнюючої довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в даному колгоспі для зарахування вказаного періоду роботи до її страхового стажу.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині правомірності дій пенсійного органу щодо не зарахуванням до страхового стажу позивачки періодів її роботи з 14.08.1991 по 10.06.1995 та з 14.06.1995 по 09.06.1999, суд зазначає наступне.

Підставою для не зарахування до страхового стажу періоду з 14.08.1991 по 10.06.1995 була відсутність в трудовій книжці номеру розпорядження при звільненні, а підставою для не зарахування до страхового стажу періоду з 14.06.1995 по 09.06.1999 те, що зазначена в трудовій книжці назва організації при прийнятті на роботу не відповідає назві при звільненні.

Надаючи правову оцінку правомірності таких дій відповідача, суд враховує наступне.

Порядок ведення трудових книжок працівників визначений Інструкцією, що затверджена Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Згідно пункту 1.1 цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Порядок заповнення трудових книжок врегульований главою 2 Інструкції №58.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктом 2.14 Інструкції №58, яка регулює порядок внесення до трудової книжки відомостей про роботу, у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".

Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер (пункт 2.15 Інструкції №58).

Порядок заповнення трудової книжки при звільненні визначено в пунктах 2.26 та 2.27 Інструкції №58, відповідно до яких записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Вказане свідчить, що норми Інструкція № 58 передбачають зазначення в трудовій книжці інформації про перейменування підприємства на якому працює працівник, а також назву документу на підставі якого вноситься запис про прийняття чи звільнення працівника, його номеру та дати.

В трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 24.09.1989 дійсно відсутній номеру розпорядження на підставі якого позивачку було звільнено 10.06.1995 із посади секретаря Білківської сільської ради. Вказано лише дату такого розпорядження «10.06.1995», яка відповідає даті запису про звільнення.

Також, в трудовій книжці відсутня інформація про перейменування Заводу «Коростеньагромаш», на якому в період з 14.06.1995 по 09.06.1999 працювала позивач. Згідно записів в трудовій книжці 14.06.1995 ОСОБА_1 була прийнята на посаду головного бухгалтера на завод «Коростеньагромаш». В той час, як запис про її звільнення завірений печаткою з назвою підприємства «ВАТ «Коростеньагромаш».

Разом з тим, суд зауважує, що згідно правових норм Інструкції №58 записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто особою, якій ця трудова книжка належить.

Крім того, за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

У зв`язку із цим суд приходить до висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за належне ведення трудової книжки його роботодавцем. Недотримання порядку ведення та заповнення трудової книжки адміністрацією підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена також у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Крім того, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

В контексті вказаного суд вважає, що помилка в частині не зазначення в трудовій книжці дати розпорядження про звільнення, а також відсутність в трудовій книжці інформації про перейменування підприємства не є тими недоліками, які позбавляють позивача права на зарахування періодів її роботи з 14.08.1991 по 10.06.1995 та з 14.06.1995 по 09.06.1999 до її страхового стажу, з огляду на те, що трудова книжка позивача в частині записів про вказані періоди містить назви підприємств, посади, чіткі дати прийняття та звільнення, а також відбитки печаток підприємств та підпис уповноважених осіб. Будь-яких підчищень чи виправлень в записі не допущено.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що не зазначення дати розпорядження в записі про звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря Білківської сільської ради, а також відсутність інформації про перейменування (реорганізацію) заводу «Коростеньагромаш» на ВАТ «Коростеньагромаш», при дотриманні усіх інших вимог Інструкції №58 щодо оформлення відомостей про роботу працівника та записів про періоди такої роботи, не є підставою для не зарахування періодів роботи позивача з 14.08.1991 по 10.06.1995 та з 14.06.1995 по 09.06.1999 до її страхового стажу. Тому суд вважає помилковими доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування цих періодів її роботи до страхового стажу.

Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування вказаних в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.09.1989 періодів роботи ОСОБА_1 з 14.08.1991 по 10.06.1995 та з 14.06.1995 по 09.06.1999 до її страхового є протиправними.

Враховуючи, що під час розгляду справи була встановлена як помилковість висновку Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відсутність у ОСОБА_1 необхідного строку проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю для виникнення у неї права на зниження пенсійного віку на 5 років, так і протиправність дій вказаного управління щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи з 01.08.1988 по 14.08.1991, з 14.08.1991 по 10.06.1995 та з 14.06.1995 по 09.06.1999, суд приходить до висновку, що рішення від 30.04.2025 №143650011327 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправним та підлягає скасуванню.

Визначаючись із способом захисту порушених прав позивача, який слід застосувати до спірних правовідносин, суд враховує наступне.

Для наявності права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначальними є наявність необхідного періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю, а також наявність страхового стажу встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку (в спірних правовідносинах такий стаж повинен становити не менше 27 років (32 - 5 = 27).

Під час розгляду справи судом встановлено, що станом на 01.01.1993 ОСОБА_1 прожила (пропрацювала) в зоні посиленого радіологічного контролю 4 роки 05 місяців, а загальний строк її проживання (роботи) в цій зоні становить 12 років 02 місяці 20 днів, що є достатнім для виникнення у неї права на зниження пенсійного віку на 5 років.

Крім того, страховий стаж ОСОБА_1 , який був зарахований пенсійний органом в оскаржуваному рішенні становив понад 27 років (а саме 29 років 11 місяців 19 днів), що є достатнім для призначення їй пенсії відповідно абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Відтак, застосовуючи механізм ефективного захисту права порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст.9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 01.08.1988 по 14.08.1991, з 14.08.1991 по 10.06.1995 та з 14.06.1995 по 09.06.1999, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.05.1989, та призначити їй з 23.03.2025 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення пенсії, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області під час розгляду даної справи судом встановлено не було, адже оскаржуване рішення приймалось іншим територіальним органом пенсійного фонду, а тому заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір 968,96 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

З огляду на положення ч. 1 та ч. 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи розмір задоволення заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір в розмірі 968,96 грн належить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у повному розмірі.

Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м.Миколаїв, 54008; код ЄДРПОУ 13844159) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30.04.2025 №143650011327 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 01.08.1988 по 14.08.1991, з 14.08.1991 по 10.06.1995 та з 14.06.1995 по 09.06.1999, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.05.1989, та призначити їй із 23.03.2025 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович