Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №240/1060/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/1060/26

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 23.07.2025 №064350005991 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повністю зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 14.08.1978 по 07.09.1978, з 20.09.1978 по 20.07.1979, з 23.07.1979 по 04.07.1980, з 05.07.1980 по 24.08.1981, з 24.09.1981 по 15.03.1982, з 29.03.1982 по 01.08.1986, з 29.08.1986 по 22.05.1989, з 09.06.1989 по 21.08.1989, з 19.03.1990 по 05.10.1990, з 15.10.1990 по 15.04.1991, з 16.05.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 17.02.1992, з 04.05.1992 по 01.03.1993, з 13.09.1993 по 15.11.1994, з 15.02.1996 по 27.05.1996 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 15.07.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що звернулась до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою щодо призначення їй пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», подавши при цьому, усі, на її думку, необхідні документи. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 23.07.2025 №064350005991 відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. При цьому пенсійним органом не було враховано до стажу періодів її роботи з 14.08.1978 по 07.09.1978, з 20.09.1978 по 20.07.1979, з 23.07.1979 по 04.07.1980, з 05.07.1980 по 24.08.1981, з 24.09.1981 по 15.03.1982, з 29.03.1982 по 01.08.1986, з 29.08.1986 по 22.05.1989, з 09.06.1989 по 21.08.1989, з 19.03.1990 по 05.10.1990, з 15.10.1990 по 15.04.1991, з 16.05.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 17.02.1992, з 04.05.1992 по 01.03.1993, з 13.09.1993 по 15.11.1994, з 15.02.1996 по 27.05.1996. Вказане рішення позивач вважає незаконним, а своє право на врахування стажу роботи та призначення пенсії порушеним, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач - ГУ ПФУ в Сумській області відзив на позовну заяву не подав, про причини неподання відзиву не повідомив, тому суд, у відповідності до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.

06.02.2026 до суду від відповідача - ГУ ПФУ в Житомирській області надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що до страхового стажу позивачки не враховано деякі періоди роботи. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності в Республіці Туркменістан згідно записів трудової книжки від 14.08.1978 НОМЕР_1 : з 14.08.1978 по 07.09.1978, з 20.09.1978 по 20.07.1979, з 23.07.1979 по 04.07.1980, з 05.07.1980 по 24.08.1981 (номер наказу в записі про звільнення містить виправлення), з 24.09.1981 по 15.03.1982, з 29.03.1982 по 01.08.1986, з 01.08.1986 (відсутня дата наказу на прийняття та відсутній запис про звільнення), з 01.11.1988 по 22.05.1989, з 09.06.1989 по 21.08.1989, з 19.03.1990 по 05.10.1990, з 15.101990 по 15.04.1991, з 16.05.1991 по 31.12.1991, оскільки відповідно до статті 24 Закону №1058 зі змінами внесеними Законом України від 25.04.2024 №3674-IX „Про внесення змін до деяких Законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення (далі – Закон №3674) періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, в тому числі на пільгових умовах особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди.

Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Крім того, відповідач у відзиві вказує, що довідка від 10.10.2025 №04/1475, яка видана Пенсійним фондом Республіки Туркменістан на дату подачі заяви від 15.07.2025 відсутня в матеріалах електронної пенсійної справи; з 01.01.1992 по 17.02.1992, з 04.05.1992 по 01.03.1993, з 13.09.1993 по 15.11.1994, з 15.02.1996 по 27.05.1996 , оскільки з 01 січня 2023 року Республіка Туркменістан припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. В Україні пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Республіки Туркменістан призначаються на умовах, визначених Законом №1058. До страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) по 31.12.1991.

Відповідач зазначав, що трудова книжка позивачки не могла бути прийнята, як належний документ для підтвердження спірних періодів трудової діяльності, оскільки на її титульному аркуші відсутня печатка підприємства (відділу кадрів), на якому трудову книжку було заповнено вперше, що, на думку відповідача, не відповідає вимогам пункту 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29 липня 1993 року №58.

У зв`язку із зазначеним відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 13 червня 1997 року по 14 вересня 1998 року, а також період отримання допомоги по безробіттю з 1 грудня 1998 року по 25 листопада 1999 року. Щодо останнього періоду відповідач додатково посилався на невідповідність зазначеної у трудовій книжці дати початку виплати допомоги по безробіттю — 1 грудня 1998 року — даті, визначеній у наказі про початок виплати, а саме: 27 жовтня 1998 року.

За результатами розгляду поданих документів та відомостей персоніфікованого обліку відповідач визначив страховий стаж позивача тривалістю 1 рік 10 місяців 15 днів, що, за його висновком, є недостатнім для призначення пенсії за віком. Інших документів, які могли б підтвердити спірні періоди відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, позивачем не надано.

З огляду на викладене відповідач вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії за віком прийнято правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку із чим просив відмовити в задоволенні позову.

Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 15.07.2025 звернулася до ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо проведення призначення пенсії здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

27.07.2025 позивачка отримала від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області лист №0600-0219-8/64662 від 27.07.2025 (а.с.17) яким її повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком на підставі рішення від 23.07.2025 ГУ ПФУ в Сумській області №064350005991, оскільки до страхового стажу не зараховані періоди роботи в республіці Туркменістан згідно трудової книжки НОМЕР_2 : з 14.08.1978 по 07.09.1978; з 20.09.1978 по 20.07.1979; з 23.07.1979 по 04.07.1980; з 05.07.1980 по 24.08.1981; з 24.09.1981 по 15.03.1982; з 29.03.1982 по 01.08.1986; з 29.08.1986 по 22.05.1989; з 09.06.1989 по 21.08.1989; з 19.03.1990 по 05.10.1990; з 15.10.1990 по 15.04.1991; з 16.05.1991 по 31.12.1991, з підстав відсутності підтвердних документів про зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством Республіки Туркменістан, визначених Порядком підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі для визначення права на призначення пенсії за віком, затвердженим Постановою КМУ від 16.05.2025 №562; з 01.01.1992 по 17.02.1992; з 04.05.1992 по 01.03.1993; з 13.09.1993 по 15.11.1994; з 15.02.1996 по 27.05.1996, оскільки відповідно пункту 5-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV) періоди трудової діяльності з 01.01.1992 до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» за межами України в державах, які входили до складу колишнього СРСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, міжнародний Договір з республікою Туркменістан відсутній.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені у статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до частини четвертої якої, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Згідно з частинами 1-2 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.

Оцінюючи доводи пенсійного органу щодо не зарахування періодів роботи на території Республіки Туркменістан з 14.08.1978 по 07.09.1978; з 20.09.1978 по 20.07.1979; з 23.07.1979 по 04.07.1980; з 05.07.1980 по 24.08.1981; з 24.09.1981 по 15.03.1982; з 29.03.1982 по 01.08.1986; з 29.08.1986 по 22.05.1989; з 09.06.1989 по 21.08.1989; з 19.03.1990 по 05.10.1990; з 15.10.1990 по 15.04.1991; з 16.05.1991 по 31.12.1991, суд виходить з такого.

Частиною 2 статтею 24-1 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Деякі питання обчислення страхового стажу" від 16.05.2025 за №562, яка набрала чинності 20.05.2025.

Пунктом 1 Постанови №562 затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі - Порядок №562) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком.

Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

Згідно з пунктом 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Відповідно до пункту 4 Порядку №562 у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії.

МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України Про інформацію та Про захист персональних даних, і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Таким чином періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.

При цьому обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року, покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які мають право на призначення пенсії.

Порядком №562 також врегульований порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу.

Суд враховує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів. У випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств.

Отож основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Такий висновок наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №513/1169/16-а, від 25.03.2021 у справі №408/7500/16-а, від 28.04.2021 у справі №638/18852/16-а та ін.

За позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Також суд наголошує, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).

Крім того, у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Суд зазначає, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Як свідчать матеріали справи, позивач разом із заявою про призначення пенсії надав пенсійному органу трудову книжку серії НОМЕР_1 від 14.08.1978, в якій містяться, зокрема, наступні записи про періоди роботи на території Республіки Туркменістан: з 14.08.1978 по 07.09.1978, з 20.09.1978 по 20.07.1979, з 23.07.1979 по 04.07.1980, з 05.07.1980 по 24.08.1981, з 24.09.1981 по 15.03.1982, з 29.03.1982 по 01.08.1986, з 29.08.1986 по 22.05.1989, з 09.06.1989 по 21.08.1989, з 19.03.1990 по 05.10.1990, з 15.10.1990 по 15.04.1991, з 16.05.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 17.02.1992, з 04.05.1992 по 01.03.1993, з 13.09.1993 по 15.11.1994, з 15.02.1996 по 27.05.1996.

Відтак суд зазначає, що трудова книжка позивачки є належним та достатнім доказом для підтвердження періодів роботи позивачки з 14.08.1978 по 27.05.1996 у Республіці Туркменістан, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 14.08.1978, а відтак відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки ці періоди роботи.

Крім того, на виконання вимог Порядку №562 заявницею також було надано довідку №04/1475 від 10.10.2025, видану Пенсійним фондом Туркменістана, в якій зазначено (мовою оригіналу) « ОСОБА_1 , 29.08.1961 года рождения, в настоящее время не состоит на учете и не является получателем пенсии (государственного пособия) в местных отделах Пенсионного фонда Туркменистана» (а.с.13).

Тому, з урахуванням вимог пункту 4 Порядку №562 рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 23.07.2025 №064350005991 про не зарахування періодів роботи в Республіці Туркментістан з 14.08.1978 по 07.09.1978; з 20.09.1978 по 20.07.1979; з 23.07.1979 по 04.07.1980; з 05.07.1980 по 24.08.1981; з 24.09.1981 по 15.03.1982; з 29.03.1982 по 01.08.1986; з 29.08.1986 по 22.05.1989; з 09.06.1989 по 21.08.1989; з 19.03.1990 по 05.10.1990; з 15.10.1990 по 15.04.1991; з 16.05.1991 по 31.12.1991 до страхового стажу позивачки є протиправним.

У спірному рішенні відповідачем не зараховано до страхового стажу позивачки періоди роботи у Республіці Туркменістан з 01.01.1992 по 17.02.1992; з 04.05.1992 по 01.03.1993; з 13.09.1993 по 15.11.1994; з 15.02.1996 по 27.05.1996, оскільки між Україною та Республікою Туркменістан відсутні будь-які двосторонні угоди щодо пенсійного забезпечення.

Враховуючи зазначене, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент роботи позивача (далі - Угода від 13.03.1992) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до статті 6 Угоди від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст.11 Угоди від 13.03.1992).

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.

Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м.Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 (провадження №11-555заі18), із посиланням на положення ст.ст.1, 8, 92 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 17.02.1992; з 04.05.1992 по 01.03.1993; з 13.09.1993 по 15.11.1994; з 15.02.1996 по 27.05.1996 на території Республіки Туркменістан.

На підставі викладеного вище, обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, доходить висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивачки у цій частині є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 15.07.2025, з урахуванням висновків суду.

Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 23.07.2025 №064350005991 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , прийняте відповідачем не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, та без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного позивачкою способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи.

З матеріалів справи слідує, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду в Сумській області, рішенням якого позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком та зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивачки на території Республіки Туркменістан.

Отже, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав відповідні документи.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, у межах спірних правовідносин наявні правові підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області зарахувати до загального страхового стажу позивачки наступні періоди роботи в Республіці Туркменістан: з 14.08.1978 по 07.09.1978, з 20.09.1978 по 20.07.1979, з 23.07.1979 по 04.07.1980, з 05.07.1980 по 24.08.1981, з 24.09.1981 по 15.03.1982, з 29.03.1982 по 01.08.1986, з 29.08.1986 по 22.05.1989, з 09.06.1989 по 21.08.1989, з 19.03.1990 по 05.10.1990, з 15.10.1990 по 15.04.1991, з 16.05.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 17.02.1992, з 04.05.1992 по 01.03.1993, з 13.09.1993 по 15.11.1994, з 15.02.1996 по 27.05.1996 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з дня звернення за призначенням пенсії - 15.07.2025, у зв`язку із чим позов підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог, з метою ефективного захисту прав позивача.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та від 24.05.2024 у справі №460/17257/23.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 243, 262-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул.Степана Бандери, 43, м.Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 23.07.2025 №064350005991 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 14.08.1978 по 07.09.1978, з 20.09.1978 по 20.07.1979, з 23.07.1979 по 04.07.1980, з 05.07.1980 по 24.08.1981, з 24.09.1981 по 15.03.1982, з 29.03.1982 по 01.08.1986, з 29.08.1986 по 22.05.1989, з 09.06.1989 по 21.08.1989, з 19.03.1990 по 05.10.1990, з 15.10.1990 по 15.04.1991, з 16.05.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 17.02.1992, з 04.05.1992 по 01.03.1993, з 13.09.1993 по 15.11.1994, з 15.02.1996 по 27.05.1996 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з дня звернення - 15.07.2025.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Гурін

26.10.26