Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №240/17081/26
Суддя: Леміщак Дмитро Михайлович
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/17081/26
категорія 106020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні нарахування та виплат сум грошового забезпечення з 28.08.2025 по 22.02.2026 в повному обсязі з урахуванням усіх основних та додаткових видів грошового забезпечення, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260);
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати грошове забезпечення з 28.08.2025 по 22.02.2026 в повному обсязі з урахуванням усіх основних та додаткових видів грошового забезпечення, передбачених Порядком № 260, та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є військовослужбовцем, його зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і призначено на посаду гранатометника мотопіхотного відділення, він приступив до виконання службових обов`язків, а на даний час перебуває у відрядженні до військової частини НОМЕР_2 . За твердженням позивача, військова частина НОМЕР_1 невиплатила йому грошове забезпечення з 28.08.2025 по 22.02.2026. Адвокат позивача звертався до військової частини з адвокатським запитом, на який отримав відповідь від 18.04.2026 про те, що з військовослужбовцем проведено повний розрахунок; позивач вважає, що це не відповідає дійсності. Обставини самовільного залишення позивачем військової частини у позові не викладено.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
22.05.2026 до суду надійшов відзив представника військової частини НОМЕР_1 , у якому відповідач вказує, що з 18.01.2025 позивач вважається таким, що самовільно залишив військову службу. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.02.2025 № 43 йому призупинено виплату грошового забезпечення та здійснення речового забезпечення і, відповідно, з вечері 18.01.2025 знято з котлового забезпечення. Наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2025 № 11-РС (по особовому складу) та № 44 (по стройовій частині) позивача зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 та залишено у списках особового складу частини. Згідно з повідомленням військової частини НОМЕР_2 (батальйон резерву) від 05.12.2025 № 1559/24068 про прибуття військовослужбовця до військової частини НОМЕР_2 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2025 № 354 позивача, який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 і самовільно залишив військову частину 18.01.2025, визнано таким, що 27.08.2025 повернувся до військової частини НОМЕР_2 . З огляду на це з 27.08.2025 позивачу поновлено виплату грошового та речового забезпечення. Проте відповідно до наказів від 10.02.2025 № 11-РС та № 44 позивач із 27.08.2025 продовжував бути зарахованим у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . Лише 20.02.2026 наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) № 423-РС позивача, який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , призначено на посаду солдата резерву 313 запасної роти військової частини НОМЕР_2 . На підставі цього наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.02.2026 № 54 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з грошового і речового забезпечення. Тобто з 21.02.2026 статус перебування позивача в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 припинив свою дію. Отже, військовою частиною НОМЕР_1 після отримання повідомлення про прибуття позивача до військової частини НОМЕР_2 видано наказ про поновлення його грошового та речового забезпечення з дня прибуття, тобто з 27.08.2025. Однак оскільки позивач перебував у розпорядженні командира частини з 10.02.2025, йому нараховувалося грошове забезпечення лише в розмірі окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та індексації - до моменту призначення вищим командуванням на іншу посаду. Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що вона не мала повноважень призначати позивача на посаду в іншій військовій частині та, відповідно, нараховувати й виплачувати грошове забезпечення за будь-якою посадою, оскільки перебування в розпорядженні командира частини не передбачає виплати посадового окладу та інших відповідних нарахувань. Крім того, згідно з інформаційною довідкою про нараховане грошове забезпечення за період з 01.08.2025 по 21.02.2026 грошове забезпечення нараховувалося позивачу на депонований рахунок, оскільки банківський рахунок, відкритий до самовільного залишення частини, недійсний, тому виплата нарахованих коштів виявилася неможливою; після надання позивачем даних про діючий банківський рахунок буде проведено відповідні виплати. Військова частина НОМЕР_1 просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою від 10.08.2026 суд з метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи і визначення належного відповідача, відповідно до статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) залучив до участі у справі як другого відповідача військову частину НОМЕР_2 та встановив їй строк для подання відзиву - п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали.
05.10.2026 до суду надійшов відзив військової частини НОМЕР_2 , у якому вказано, що після самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 27.08.2025 повернувся позивач, який обліковувався як тимчасово прибулий особовий склад, що повернувся для проходження військової служби до Збройних Сил України. На виконання тимчасового алгоритму дій посадових осіб стосовно прийому військовослужбовців, які повернулися для проходження військової служби до Збройних Сил України (далі - Тимчасовий алгоритм), з часу повернення позивача на адресу командування військової частини НОМЕР_1 направлялися листи та довідки щодо виплати позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди, оскільки відповідно до Тимчасового алгоритму позивач із 27.08.2025 вважається таким, що перебуває у відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 , а тому з цього часу всі належні військовослужбовцю виплати повинна здійснювати військова частина НОМЕР_1 як за штатним місцем служби. З 22.02.2026 позивача зараховано до списків військової частини НОМЕР_2 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.03.2026 № 66. Отже, на думку військової частини НОМЕР_2 , обов`язок виплачувати позивачу грошове забезпечення та додаткову винагороду виникає в неї лише з 23.02.2026, а в період з 27.08.2025 по 22.02.2026 такий обов`язок був у військової частини НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_2 вважає себе неналежним відповідачем та просить відмовити в задоволенні позову до неї.
У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 27.07.2026 по 31.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 18.09.2024 (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18.09.2024 № 289).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.02.2025 № 43 позивача визнано таким, що самовільно залишив військову службу 18.01.2025, та призупинено виплату йому грошового і речового забезпечення.
Наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2025 № 11-РС (по особовому складу) та № 44 (по стройовій частині) позивача зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 і залишено у списках особового складу цієї частини.
27.08.2025 позивач добровільно повернувся для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 (батальйон резерву), де обліковувався як тимчасово прибулий особовий склад.
Повідомленням військової частини НОМЕР_2 (батальйон резерву) від 05.12.2025 № 1559/24068 військову частину НОМЕР_1 повідомлено про прибуття позивача до військової частини НОМЕР_2 27.08.2025.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2025 № 354 позивача, який перебував у розпорядженні командира цієї військової частини і самовільно залишив її 18.01.2025, визнано таким, що 27.08.2025 повернувся до військової частини НОМЕР_2 .
На виконання Тимчасового алгоритму з часу повернення позивача військова частина НОМЕР_2 направляла на адресу командування військової частини НОМЕР_1 листи та довідки щодо виплати позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди.
Військова частина НОМЕР_1 після отримання повідомлення про прибуття позивача до військової частини НОМЕР_2 видала наказ про поновлення його грошового та речового забезпечення з дня прибуття, тобто з 27.08.2025. При цьому, оскільки позивач згідно з наказами перебував у розпорядженні командира частини з 10.02.2025, йому нараховувалося грошове забезпечення лише в розмірі окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та індексації - до моменту призначення вищим командуванням на іншу посаду.
Наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.02.2026 № 423-РС позивача, який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , призначено на посаду солдата резерву 313 запасної роти військової частини НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.02.2026 № 54 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з грошового і речового забезпечення. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.03.2026 № 66 позивача зараховано до списків особового складу цієї військової частини з 22.02.2026.
Згідно з інформаційною довідкою військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2026 № 2/36 про нараховане грошове забезпечення та інші одноразові виплати, у тому числі додаткову винагороду за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - постанова № 168), складеною за період проходження позивачем служби з 01.08.2025 по 21.02.2026, у період з серпня 2025 року по січень 2026 року (включно) позивачу виплачувалося грошове забезпечення лише в розмірі окладу за військовим званням та індексації грошового забезпечення, а за лютий 2026 року виплачено грошове забезпечення в повному обсязі: оклад за військовим званням, посадовий оклад, виплату за особливості проходження військової служби, премію та індексацію грошового забезпечення.
Вважаючи неповненарахування грошового забезпечення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2 та частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (стаття 9 Закону № 2011-XII).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені Порядком № 260.
Відповідно до пункту 15 розділу I Порядку № 260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.05.2026 у справі № 160/19666/23 зазначив, що пункт 15 розділу I Порядку № 260 прямо передбачає правові наслідки самовільного залишення військової частини або місця служби, зокрема призупинення виплати грошового забезпечення з дня самовільного залишення та його поновлення з дня повернення.
Отже, загальним правилом є призупинення виплати грошового забезпечення на період самовільного залишення військової частини та поновлення такої виплати з дня повернення військовослужбовця.
Таким чином, для вирішення цього спору визначальними є, по-перше, факт повернення позивача до проходження військової служби в порядку, передбаченому частиною другою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), і дата такого повернення, з якої поновлюється виплата грошового забезпечення, та, по-друге, обсяг грошового забезпечення, який належить військовослужбовцю після повернення, якщо він формально залишається зарахованим у розпорядження командира військової частини, з якої вчинено самовільне залишення.
Перша з цих обставин підтверджується повідомленням військової частини НОМЕР_2 від 05.12.2025 № 1559/24068 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2025 № 354, яким визнано, що позивач 27.08.2025 повернувся до військової частини НОМЕР_2 . Отже, з 27.08.2025 підстави для призупинення виплати грошового забезпечення, передбачені пунктом 15 розділу I Порядку № 260, відпали, і військова частина НОМЕР_1 була зобов`язана поновити таку виплату з цієї дати. Вона поновила виплату з 27.08.2025, проте лише в частині окладу за військовим званням та індексації. Саме друга обставина - обсяг належного позивачу грошового забезпечення - є предметом спору.
Відповідно до Тимчасового алгоритму, затвердженого Окремим дорученням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.08.2025 № 142249-С-2-2024, командир батальйону резерву не пізніше трьох діб з дня прибуття до батальйону резерву військовослужбовця, який вчинив самовільне залишення військової частини (далі - СЗЧ):
- включає такого військовослужбовця до списку тимчасово прибулого особового складу;
- з`ясовує у військовій службі правопорядку (далі - ВСП) про наявність або відсутність інформації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) стосовно такого військовослужбовця;
- повідомляє командира військової частини, з якої вчинено СЗЧ, про його прибуття до батальйону резерву.
Командир військової частини, в якій проходить військову службу військовослужбовець, у день отримання повідомлення про його прибуття до батальйону резерву, з дня його повернення до батальйону резерву:
- поновлює такого військовослужбовця на всіх видах забезпечення, крім котлового;
- направляє посвідчення про відрядження встановленого зразка та продовольчий атестат до батальйону резерву;
- здійснює доповідь про повернення такого військовослужбовця;
- направляє облікові дані щодо такого військовослужбовця для підготовки Плану переміщення військовослужбовців на посади до військової частини, зазначеної у повідомленні командира батальйону резерву;
- з дня отримання витягу з наказу або повідомлення про прийняття кадрових рішень щодо такого військовослужбовця готує документи та направляє їх до відповідної військової частини.
Командир військової частини, до якої прибуває такий військовослужбовець у службове відрядження, протягом доби включає його до списку тимчасово прибулого особового складу та зараховує на продовольче забезпечення.
Суд зазначає, що відповідно до Тимчасового алгоритму командир батальйону резерву повинен був не пізніше трьох діб з дня прибуття військовослужбовця, який вчинив СЗЧ, повідомити командира військової частини, з якої вчинено СЗЧ, про його прибуття, однак про повернення позивача військова частина НОМЕР_2 повідомила лише 05.12.2025.
Водночас із повідомлення військової частини НОМЕР_2 від 05.12.2025 № 1559/24068 вбачається, що вона чітко повідомила командира військової частини НОМЕР_1 про перебування позивача у військовій частині НОМЕР_2 з 27.08.2025 та про необхідність виплати йому належного грошового забезпечення. Цей документ підтверджує, що військова частина НОМЕР_1 не пізніше 05.12.2025 достеменно знала про фактичне припинення стану самовільного залишення частини позивачем та його залучення до виконання служби.
Несвоєчасне повідомлення військовою частиною НОМЕР_2 про прибуття позивача не звільняє військову частину НОМЕР_1 від обов`язку виплатити позивачу грошове забезпечення, яке належало йому з дня повернення.
Так, пункт 15 розділу I Порядку № 260 пов`язує поновлення виплати з днем повернення військовослужбовця, а не з днем отримання відповідною військовою частиною повідомлення про це.
Тимчасовий алгоритм передбачає, що командир військової частини, в якій проходить службу військовослужбовець, поновлює його на видах забезпечення з дня повернення до батальйону резерву, незалежно від дня отримання повідомлення.
Крім того, військова частина НОМЕР_1 наказом від 10.12.2025 № 354 сама визнала, що позивач повернувся 27.08.2025. Затримка в обміні інформацією між військовими частинами є наслідком дій (бездіяльності) суб`єктів владних повноважень, а тому її негативні наслідки не можуть покладатися на позивача. Відповідно до принципу "належного урядування", який Європейський суд з прав людини сформулював, зокрема, у рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, § 71), ризик помилки державного органу покладається на саму державу, а такі помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Щодо невиплати усього належного грошового забезпечення суд зазначає таке.
Військова частина НОМЕР_1 обґрунтовує виплату позивачу лише окладу за військовим званням (з надбавкою за вислугу років) та індексації тим, що позивач із 10.02.2025 перебував у її розпорядженні та залишався зарахованим у розпорядження до 21.02.2026.
Суд зауважує, що розділом XXVIII Порядку № 260 дійсно передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, зарахованим у розпорядження відповідних командирів, виплачується протягом перших двох місяців у розмірі грошового забезпечення за займаною раніше посадою, а після перебування в розпорядженні понад два місяці - в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Щодо додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови № 168, суд зазначає, що її виплата здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається на підставі рапорту командира підрозділу про участь військовослужбовця в бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Зі змісту довідки від 16.04.2026 № 2/36 не вбачається нарахування такої винагороди позивачу за період з серпня 2025 року по січень 2026 року, а накази командира та рапорти, які підтверджували б право позивача на її отримання, позивачем не надані. Тому суд не вирішує питання про право позивача на додаткову винагороду за постановою № 168 та її розмір, адже це належить до компетенції командира відповідної військової частини за наявності передбачених підстав. Це не перешкоджає військовій частині НОМЕР_1 при виконанні рішення суду враховувати довідки військової частини НОМЕР_2 , надіслані на її адресу, якщо вони підтверджені відповідними наказами та первинними документами.
Розділ XXIX Порядку № 260 регулює виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, усуненим від виконання службових обов`язків, відстороненим від посад, взятим під варту чи таким, що перебувають під домашнім арештом, а також за час відбування покарання на гауптвахті та в дисциплінарних частинах. Відповідно до пункту 6 цього розділу визначений ним порядок виплати стосується також військовослужбовців, зарахованих у розпорядження посадових осіб відповідно до підпунктів 12-1 та 13 пункту 116, а також пункту 122 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Позивача зараховано в розпорядження не на цих підставах, а, як на це посилається сама військова частина НОМЕР_1 , у зв`язку з відсутністю понад десять діб (підпункт 14 пункту 116 Положення № 1153/2008). При цьому, таке зарахування допускається до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби). Отже, розділ XXIX Порядку № 260 до спірних правовідносин не застосовується, і військова частина НОМЕР_1 на нього не посилається.
Суд не погоджується з тим, що норми розділу XXVIII Порядку № 260 про обмеження розміру грошового забезпечення військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні, можуть бути застосовані до позивача за період після 27.08.2025.
Зарахування позивача в розпорядження наказами від 10.02.2025 № 11-РС та № 44 було зумовлене, як зазначає сама військова частина НОМЕР_1 , його відсутністю у військовій частині понад десять діб, а підпункт 14 пункту 116 Положення № 1153/2008 допускає таке зарахування лише до повернення військовослужбовця. Повернення позивача 27.08.2025 визнано наказом від 10.12.2025 № 354. Хоча позивач повернувся до батальйону резерву військової частини НОМЕР_2 , а не безпосередньо до військової частини НОМЕР_1 , саме така форма повернення передбачена Тимчасовим алгоритмом для військовослужбовців, які вчинили СЗЧ. Отже, обставина, яка була підставою для зарахування позивача в розпорядження, припинилася, а збереження його в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 після цієї дати зумовлене лише тим, що ця військова частина не скасувала й не змінила власні накази.
З 27.08.2025 щодо позивача діє спеціальний порядок, передбачений Тимчасовим алгоритмом. Військова частина НОМЕР_1 зобов`язана була з дня повернення поновити позивача на всіх видах забезпечення, крім котлового, та направити посвідчення про відрядження до батальйону резерву. Грошове забезпечення належить до видів забезпечення військовослужбовця (частина перша статті 9 Закону № 2011-XII), а Тимчасовий алгоритм не пов`язує поновлення на видах забезпечення із зарахуванням у розпорядження і не передбачає обмеження обсягу такого забезпечення.
Крім того, згідно з Тимчасовим алгоритмом військовослужбовець, який повернувся, перебуває у службовому відрядженні до військової частини (батальйону резерву). Відповідно до пункту 9 розділу I Порядку № 260 виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень. Тому за період відрядження позивачу належало грошове забезпечення за останньою займаною ним посадою. При цьому відповідно до пункту 14 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Доводи військової частини НОМЕР_1 про відсутність у неї повноважень призначати позивача на посаду в іншій військовій частині та про те, що вона не є належним відповідачем щодо строків такого призначення, не мають значення для вирішення спору, адже предметом позову є не призначення на посаду, а нарахування і виплата грошового забезпечення, обов`язок щодо яких за спірний період лежав на військовій частині НОМЕР_1 як на частині, у списках особового складу якої позивач перебував до 21.02.2026. Тривалість періоду до призначення позивача на посаду не залежала від позивача, а тому негативні наслідки цього не можуть покладатися на нього.
Разом із тим суд звертає увагу, що військова частина НОМЕР_2 неодноразово направляла командиру військової частини НОМЕР_1 листи та довідки про виплату позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди, оскільки відповідно до Тимчасового алгоритму позивач із 27.08.2025 вважається таким, що перебуває у відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 . У цих листах військова частина НОМЕР_2 просила в разі неможливості здійснити виплату повідомити про це засобами системи електронного документообігу (СЕДО), однак військова частина НОМЕР_1 цього не зробила.
Суд критично ставиться до доводів військової частини НОМЕР_1 про те, що лише 20.02.2026 наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) № 423-РС позивача призначено на посаду солдата резерву НОМЕР_3 запасної роти військової частини НОМЕР_2 , на підставі чого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.02.2026 № 54 його виключено зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення. За логікою військової частини НОМЕР_1 , перебування позивача в її розпорядженні припинилося лише з 21.02.2026, а отже, до цього моменту вона не мала правових підстав виплачувати кошти в іншому розмірі, ніж оклад за військовим званням та індексація.
Суд не погоджується з такою правовою позицією. Зазначені обставини сторонами не оспорюються, проте вони не змінюють наведеного вище висновку, а позиція військової частини НОМЕР_1 суперечить її власним діям та доказам, які вона сама надала.
Як видно з інформаційної довідки від 16.04.2026 № 2/36, за спірні періоди з серпня 2025 року по січень 2026 року (включно) позивачу виплачувалося обмежене грошове забезпечення в розмірі окладу за військовим званням та індексації. Водночас за лютий 2026 року, у якому до 21.02.2026 позивач ще залишався зарахованим у розпорядження військової частини НОМЕР_1 , йому виплачено все належне грошове забезпечення, а саме: оклад за військовим званням, посадовий оклад, виплату за особливості проходження військової служби, премію та індексацію.
Це свідчить про непослідовність позиції військової частини НОМЕР_1 , оскільки повне грошове забезпечення було виплачено в період, коли позивач формально ще перебував у її розпорядженні, що додатково підтверджує відсутність правових підстав для виплати грошового забезпечення в обмеженому розмірі за попередні місяці.
Посилання військової частини НОМЕР_1 на те, що нараховані суми обліковувалися на депонованому рахунку через недійсність банківського рахунку позивача, не спростовує висновку про те, що інші складові грошового забезпечення позивачу взагалі не нараховувалися. Питання реквізитів для виплати нарахованих сум не впливає на обсяг права позивача на нарахування грошового забезпечення і вирішується під час виконання рішення суду.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 протиправно не нараховувала й не виплачувала позивачу належне грошове забезпечення в повному обсязі після його повернення до проходження військової служби та направлення у відрядження до військової частини НОМЕР_2 у період з 28.08.2025 по 31.01.2026 (в межах заявлених позовних вимог). Тому позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності підлягає задоволенню в цій частині.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати грошове забезпечення з 28.08.2025 по 22.02.2026 в повному обсязі з урахуванням усіх основних та додаткових видів грошового забезпечення, передбачених Порядком № 260, та здійснити його виплату суд зазначає таке.
Оскільки суд дійшов висновку про порушення права позивача саме в період з 28.08.2025 по 31.01.2026, ця похідна вимога підлягає задоволенню в цій частині. У задоволенні вимоги за період з 01.02.2026 по 22.02.2026 слід відмовити, оскільки за період з 01.02.2026 по 21.02.2026 грошове забезпечення виплачено в повному обсязі, що підтверджується довідкою від 16.04.2026 № 2/36, а щодо 22.02.2026 позивач не довів, що право на виплату за цей день порушила саме військова частина НОМЕР_1 , оскільки наказом від 21.02.2026 № 54 його виключено зі списків особового складу цієї військової частини, а з 22.02.2026 зараховано до списків військової частини НОМЕР_2 .
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом із тим, суд зауважує, що ці положення закону не можуть нівелювати обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення, як це передбачено частиною 1 статті 77 КАС України.
Оскільки військова частина НОМЕР_1 виплачувала позивачу лише оклад за військовим званням та індексацію грошового забезпечення, суд зобов`язує її нарахувати і виплатити належне позивачу грошове забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням податків і зборів, передбачених законом. Такий спосіб захисту відповідає частині другій статті 245 КАС України і не виходить за межі позовних вимог.
Щодо вимог до військової частини НОМЕР_2 суд зазначає, що позивач безпосередньо до цієї військової частини вимог не заявляв, а її залучено до участі у справі як другого відповідача з метою визначення належного відповідача. Оскільки за Тимчасовим алгоритмом позивач у спірний період перебував у відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 , а обов`язок виплачувати грошове забезпечення за штатним місцем служби (до 21.02.2026) лежав на військовій частині НОМЕР_1 , права позивача у спірний період військовою частиною НОМЕР_2 не порушено. Несвоєчасне повідомлення військовою частиною НОМЕР_2 про прибуття позивача не є причиною невиплати грошового забезпечення в повному обсязі, оскільки й після отримання повідомлення військова частина НОМЕР_1 такої виплати не здійснила. Тому в задоволенні позову до військової частини НОМЕР_2 слід відмовити.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 6, 9, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.08.2025 по 31.01.2026 в повному обсязі з урахуванням усіх основних та додаткових видів грошового забезпечення, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 28.08.2025 по 31.01.2026 в повному обсязі з урахуванням усіх основних та додаткових видів грошового забезпечення, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, з урахуванням раніше виплачених за цей період сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 26 жовтня 2026 р.
26.10.26
Оригінал: reyestr.court.gov.ua