Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №240/25390/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/25390/26

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщак Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вичнити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 119 від 16.06.2026, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та про яке повідомлено Повідомленням № 119/621 від 16.06.2026;

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 121 від 30.06.2026, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та про яке повідомлено Повідомленням № 121/662 від 30.06.2026;

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 122 від 06.07.2026, яким повторно відмовлено ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та про яке повідомлено Повідомленням № 122/672 від 06.07.2026;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягали у: застосуванні до Висновку про наявність порушення функцій організму за формою № 080-4/о № 319 від 26.05.2026 правової категорії "юридично недійсний" без належно визначених законом повноважень та процедури; застосуванні до оцінки офіційного медичного документа критеріїв і правових наслідків, прямо не передбачених спеціальним законодавством у сфері охорони здоров`я; неповному та вибірковому дослідженні документів, поданих позивачем; неврахуванні адреси реєстрації ОСОБА_2 , зазначеної у Висновку за формою № 080-4/о; неврахуванні довідок Горщиківської сільської ради щодо тотожності адрес та реєстрації Акта встановлення факту здійснення особою постійного догляду;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- у разі якщо суд дійде висновку про неможливість безпосереднього зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання відстрочки, застосувати альтернативний спосіб захисту, а саме: зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки з урахуванням правової оцінки, наданої судом, висновку за формою № 080-4/о № 319 від 26.05.2026, акта встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 05.06.2026, довідки Горщиківської сільської ради № 392/03-22 від 23.06.2026, довідки Горщиківської сільської ради № 196/06-19, документів, що підтверджують родинні відносини, відомостей про зареєстроване місце проживання, усіх інших доказів у їх сукупності, та прийняти нове законне, обґрунтоване і мотивоване рішення без застосування підстав відмови, які суд визнає протиправними.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки здійснював постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму за формою № 080-4/о № 319 від 26.05.2026 (далі - Висновок) потребує постійного стороннього догляду. На підтвердження права на відстрочку позивач подав Висновок, акт встановлення факту здійснення постійного догляду від 05.06.2026 (далі - Акт), документи, що підтверджують родинні відносини, та документи щодо зареєстрованого місця проживання. За результатами розгляду комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято рішення (протокол № 119 від 16.06.2026) та повідомлення № 119/621 від 16.06.2026, якими позивачу відмовлено у наданні відстрочки на підставі невідповідності оформлення Висновку лікарсько-консультативній комісії, відсутності реєстраційних реквізитів та печатки, відсутності реєстраційного номера Акта, невідповідності адрес у Висновку та Акті, а також юридичної недійсності Висновку через відсутність реєстраційного номера, дати реєстрації та печатки. Позивач повторно подав заяву та додаткові документи, зокрема довідку Горщиківської сільської ради № 392/03-22 від 23.06.2026, якою підтверджено, що адреси у Висновку та Акті - один і той самий будинок та фактичне місце проживання; за результатами наступного розгляду комісією було прийнято рішення (протокол № 121 від 30.06.2026) та повідомлення № 121/662, яким знову відмовлено у відстрочці з посиланням на ту саму невідповідність адрес і відсутність реєстраційних реквізитів. Після отримання повторної відмови позивач подав довідку Горщиківської сільської ради № 196/06-19 від 05.06.2026, якою підтверджено, що Акт зареєстровано в журналі актів встановлення факту постійного догляду за № 6, проте при наступному зверненні комісією було прийнято рішення (протокол № 122 від 06.07.2026) та повідомлення № 122/672, яким знову відмовлено у відстрочці. Позивач вважає оскаржувані рішення необґрунтованими та непропорційними, оскільки комісія не наділена повноваженнями визнавати Висновок, виданий закладом охорони здоров`я за затвердженою формою, юридично недійсним, Правила організації діловодства та архівного зберігання документів (наказ Мін`юсту № 1000/5) не встановлюють вимог до форми та реєстрації первинної медичної документації та не передбачають втрати нею юридичної сили, адреса зареєстрованого місця проживання у Висновку збігається з адресою в Акті, відомості про проживання в м. Києві цим не спростовуються, відповідач не спростував потреби батька у догляді, факту здійснення догляду позивачем, родинних відносин, не звертався до закладів охорони здоров`я чи органів місцевого самоврядування для перевірки відомостей і не оцінив нові докази після першої відмови, що підтверджує відсутність повного з`ясування обставин і правомірність позову. Позивач вважає такі відмови протиправними та необґрунтованими, прийнятими без урахування всіх обставин, а тому такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 240/25390/26 та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Разом із позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову. Ухвалою суду від 24.07.2026 заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його службових (посадових) осіб вчиняти дії, пов`язані з мобілізацією та призовом ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили рішенням суду в цій справі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив до суду не надав, хоча був належно повідомлений про відкриття провадження у справі, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 27.07.2026 по 31.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 КАС України, матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, і дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Підставою для звернення було здійснення позивачем постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 , який відповідно до Висновку потребує постійного стороннього догляду.

05.06.2026, комісією із встановлення факту здійснення особою постійного догляду, утвореною Горщиківською сільською радою, складено Акт, яким підтверджено здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 .

Однак комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 рішенням, оформленим протоколом № 119 від 16.06.2026, та повідомленням № 119/621 від 16.06.2026 відмовила позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач повторно подав заяву (зареєстровану 29.06.2026 за № 20260629-890279) та нові додаткові документи, зокрема довідку Горщиківської сільської ради № 392/03-22 від 23.06.2026 щодо тотожності адрес. За результатами наступного розгляду комісією було прийнято рішення, оформлене протоколом № 121 від 30.06.2026, та видано повідомлення № 121/662 від 30.06.2026, яким повторно відмовлено у наданні відстрочки.

Не погоджуючись із повторною відмовою, позивач утретє подав заяву (зареєстровану 06.07.2026 за № 20260706-905079), до якої долучив нову довідку Горщиківської сільської ради № 196/06-19, якою підтверджено, що Акт зареєстрований у журналі реєстрації актів встановлення факту здійснення особою постійного догляду за № 6 від 05.06.2026. Однак відповідачем було знову прийнято рішення, оформлене протоколом № 122 від 06.07.2026, та видано повідомлення № 122/672 від 06.07.2026, яким утретє відмовлено у наданні відстрочки.

Позивач оскаржив зазначені рішення до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Листом від 16.07.2026 № 11/2/206/1435 цей орган повідомив позивача, що не має повноважень впливати на рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , та рекомендував оскаржити їх до адміністративного суду.

Позивач, вважаючи, що відмова у наданні йому відстрочки від мобілізації є протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, закони України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону № 2232-XII).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX) в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який неодноразово було продовжено. Востаннє Указом Президента України від 13.07.2026 № 596/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 14.07.2026 № 4928-IX) строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 02.08.2026 на 90 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, строк якої також неодноразово продовжувався.

На момент розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану та загальна мобілізація в Україні тривають і не скасовані, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.

За приписами частини першої статті 39 Закону № 2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII). На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, згідно з пунктом 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII (у редакції Закону України від 19.12.2024 № 4170-IX) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Відповідно до пунктів 58, 59 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560, у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень), за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Пунктом 57 Порядку № 560 передбачено, що для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Як установлено пунктом 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень комісій при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) належать розгляд заяви та документів, що підтверджують право на відстрочку військовозобов`язаного, оцінка законності підстав для надання відстрочки, а за потреби - підготовка запитів до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, та використання інформації з публічних електронних реєстрів. За результатами вивчення поданих документів рішення про надання чи відмову у наданні відстрочки оформляється протоколом з викладенням мотивів прийняття такого рішення.

Предметом оскарження у цій справі є рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлені протоколами № 119 від 16.06.2026, № 121 від 30.06.2026 та № 122 від 06.07.2026, у частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, а також дії відповідача щодо розгляду заяв позивача та оцінки поданих ним документів.

Розглядаючи подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що зафіксовано у протоколах № 119, № 121, № 122.

Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 є батьком позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження позивача, а згідно з актом про встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) від 05.06.2026 ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за ним.

Висновком ЛКК Комунального некомерційного підприємства "Міський заклад з надання психіатричної допомоги" від 26.05.2026 № 319 встановлено, що ОСОБА_2 має порушення функцій організму, через які не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися, і потребує постійного стороннього догляду.

Таким чином, у контексті цієї справи за пунктом 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII право на відстрочку мають військовозобов`язані, які одночасно: 1) зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною або своїми батьком чи матір`ю; 2) здійснюють догляд за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) потребує постійного догляду. Умова щодо відсутності інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати догляд, стосується лише догляду за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка) і не поширюється на догляд за власним батьком, який здійснює позивач.

З додатка № 5 до Порядку № 560 (Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію") вбачається, що документами, які підтверджують право на відстрочку за пунктом 9 частини першої статті 23 цього Закону, є:

- для особи, яка потребує постійного догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

- для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8);

- для особи, яка зайнята постійним доглядом за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дружини (чоловіка)), документи, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду дружиною (чоловіком) або іншим працездатним членом сім`ї (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу іншого працездатного члена сім`ї в постійному догляді або свідоцтво про смерть такого члена сім`ї, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про визнання безвісно відсутнім, або рішення суду про оголошення його померлим), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

За приписами пункту 61 Порядку № 560 військовозобов`язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, та не отримують компенсації (допомоги, надбавки) на догляд за ними, для розгляду питання надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації звертаються за встановленням факту здійснення постійного догляду із заявою у довільній формі на ім`я керівника виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, районної у м. Києві військової адміністрації за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи, зазначеної у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, за якою здійснюється догляд. У заяві зазначаються, зокрема, відомості про військовозобов`язаного, який здійснює постійний догляд, та про особу, за якою здійснюється догляд, включно з адресами їх задекларованого/зареєстрованого місця проживання.

Акт про встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) від 05.06.2026, складений за формою додатка 8 до Порядку № 560, разом з відповідним пакетом документів було подано відповідачу, однак той відмовив у задоволенні заяв позивача.

У повідомленнях про відмову відповідач зазначив, що ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки у зв`язку з: невідповідністю оформлення Висновку за формою № 080-4/о; відсутністю у Висновку реєстраційних реквізитів та печатки ЛКК; відсутністю реєстраційного номера Акта; невідповідністю адрес, зазначених у Висновку та Акті; відсутністю у Висновку реєстраційного номера та дати реєстрації, що, на думку відповідача, не відповідає Правилам діловодства; а також у зв`язку з висновком відповідача про "юридичну недійсність" Висновку.

Суд критично ставиться до таких тверджень відповідача. Висновок має порядковий номер 319 та дату видачі 26.05.2026, він засвідчений печаткою закладу охорони здоров`я, що його видав, і відповідає вимогам до форми № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 (у редакції наказу від 27.11.2025 № 1811 зі змінами, внесеними наказом від 05.12.2025 № 1850), згідно з якою висновок підписується членами ЛКК із проставленням дати видачі та засвідчується печаткою закладу охорони здоров`я. Окремі реєстраційні реквізити (реєстраційний номер і дата реєстрації) формою цього документа не передбачені, а затверджений бланк не містить відповідних граф для внесення таких відомостей.

Щодо підстави відмови, пов`язаної з невідповідністю адрес, зазначених у Висновку та Акті, суд зазначає таке.

Дослідивши Висновок, суд встановив, що в адресі зареєстрованого місця проживання (перебування) особи зазначено: адресу проживання - АДРЕСА_1 ; місце реєстрації - АДРЕСА_2 . В Акті зазначено адресу місця проживання особи, яка потребує догляду: АДРЕСА_3 .

Судом також установлено, що після першої відмови (протокол № 119 від 16.06.2026) позивач повторно подав заяву та додаткові документи, зокрема видану Горщиківською сільською радою довідку № 392/03-22 від 23.06.2026, якою підтверджено, що адреси: АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_3 , є одним і тим самим житловим будинком та одним фактичним місцем проживання, а квартира АДРЕСА_4 як окремий об`єкт нерухомого майна фактично не існує. Крім того, після отримання повторної відмови позивач надав довідку Горщиківської сільської ради № 196/06-19, якою офіційно підтверджено, що Акт належним чином зареєстрований у внутрішньому журналі реєстрації актів встановлення факту здійснення особою постійного догляду за № 6 від 05.06.2026. Однак відповідач не прийняв до уваги надані документи та все одно не надав позивачу відстрочку.

Суд з цього приводу зазначає, що згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Отже, видані Горщиківською сільською радою довідка № 392/03-22 щодо тотожності адрес та довідка № 196/06-19 про реєстрацію Акта в журналі реєстрації є офіційними документами, виданими органом місцевого самоврядування в межах його компетенції. Відомості, що в них містяться, відповідачем не спростовані, тому ці довідки підлягали оцінці та повинні були враховуватися відповідачем при розгляді заяви позивача про надання відстрочки. Відповідач не навів доводів і доказів, які ставили б під сумнів їх достовірність, та не звертався до сільської ради із запитом для перевірки наведених у них відомостей, хоча відповідно до пункту 60 Порядку № 560 мав право готувати запити для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку.

Щодо розбіжності адрес суд зазначає, що Висновок містить відомості як про місце проживання особи у місті Києві, так і про її зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 . Адреса зареєстрованого місця проживання, указана у Висновку, збігається з адресою, зазначеною в Акті, а відмінність у її написанні ("буд. АДРЕСА_5 ") пояснена довідкою Горщиківської сільської ради № 392/03-22. Відповідно до пункту 61 Порядку № 560 факт здійснення постійного догляду встановлюється за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи, за якою здійснюється догляд, а тому саме ця адреса має значення для оцінки Акта. Наявність у Висновку відомостей про проживання (перебування) особи у місті Києві не спростовує ні її реєстрації в с. Горщик, ні факту здійснення позивачем постійного догляду. Відповідач не довів, що будь-яка із зазначених адрес є недостовірною, не з`ясував причин наявності у Висновку відомостей про місто Київ і не надав оцінки відомостям про місце реєстрації, які містяться в тому самому документі.

Щодо відсутності у Висновку окремої дати реєстрації суд зазначає, що Висновок виданий 26.05.2026, має порядковий номер 319 і дату видачі, що дає змогу однозначно ідентифікувати цей документ, а тому він є чинним з дати видачі.

Посилання відповідача на Правила діловодства як на підставу для висновку про "юридичну недійсність" Висновку суд вважає необґрунтованим. Ці Правила встановлюють загальні вимоги до документування управлінської діяльності та роботи зі службовими документами в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, однак не визначають форм та порядку заповнення первинної облікової медичної документації, які затверджуються Міністерством охорони здоров`я України, і не встановлюють наслідків у вигляді втрати такою документацією юридичної сили. Ні Закон № 3543-XII, ні Порядок № 560 не наділяють комісію відповідача повноваженнями визнавати висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я "юридично недійсним"; відповідач таких повноважень у своїх рішеннях не обґрунтував, а судом вони не встановлені. У разі виникнення сумнівів щодо походження чи змісту Висновку комісія відповідно до пункту 60 Порядку № 560 вправі була підготувати запити для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, проте доказів вжиття таких заходів відповідач не надав.

Щодо відсутності реєстраційного номера Акта суд зазначає, що відповідно до пункту 61 Порядку № 560 заяву про встановлення факту здійснення постійного догляду розглядає комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду, яка здійснює розгляд заяви протягом десяти календарних днів з дати її подання. До складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше ніж п`ять осіб.

Під час своєї роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду: відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов`язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду; перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших осіб, які здійснюють постійний догляд за особою, зазначеною в заяві, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за особою, за якою здійснює догляд військовозобов`язаний, за її задекларованим/зареєстрованим місцем проживання. За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду складає та надає військовозобов`язаному акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

З аналізу наведених норм вбачається, що саме комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду наділена повноваженнями перевіряти фактичні обставини (зокрема й адресу проживання особи, за якою здійснюється догляд) та складати Акт. Водночас, дослідивши наданий Акт, суд зазначає, що у затвердженій формі цього документа (додаток 8 до Порядку № 560) відсутнє окреме поле чи графа для зазначення реєстраційного номера, проте чітко визначено й заповнено дату складання документа - 05.06.2026. Крім того, довідкою Горщиківської сільської ради № 196/06-19 підтверджено, що Акт зареєстровано в журналі за № 6 від 05.06.2026. Також судом установлено, що Акт підписаний всіма членами комісії та скріплений відповідною печаткою, а тому він є чинним та належно виданим. Оскільки комісія провела перевірку, виїхала за адресою, підтвердила факт здійснення ОСОБА_1 постійного догляду та видала акт встановленого зразка, відповідач не мав підстав без належної перевірки ставити під сумнів висновки комісії чи відмовляти у відстрочці через можливі технічні питання оформлення цього документа. Доказів недостовірності відомостей Акта, його скасування чи відкликання відповідач не надав.

Як зазначила об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.04.2026 у справі № 214/3475/24, порядок, визначений пунктом 61 Порядку № 560, має на меті документальне засвідчення факту догляду уповноваженими органами, а встановлення таких обставин має допоміжне значення для прийняття адміністративного рішення. Тому посилання відповідача на ці обставини як на підставу для відмови у наданні відстрочки є безпідставними.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідач не спростував жодної з обставин, з якими пункт 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII пов`язує право на відстрочку, а саме: потреби ОСОБА_2 у постійному догляді (підтверджено Висновком), здійснення позивачем такого догляду (підтверджено Актом) та родинних відносин між ними (підтверджено свідоцтвом про народження позивача).

Підстави відмови, наведені у рішеннях комісії, зводяться до зауважень щодо оформлення документів, які не передбачені законом як підстави для відмови у наданні відстрочки. Невжиття відповідачем заходів для перевірки відомостей, які викликали у нього сумніви, та вибіркова оцінка поданих документів свідчать про те, що оскаржувані рішення прийняті без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, і без дотримання принципів розсудливості та пропорційності.

З огляду на наведені обставини суд доходить висновку про необґрунтовану відмову відповідача в наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, а отже, рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлені протоколами № 119 від 16.06.2026, № 121 від 30.06.2026, № 122 від 06.07.2026, якими ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо вимоги про визнання протиправними дій відповідача, які полягали у застосуванні до Висновку правової категорії "юридично недійсний", неповному та вибірковому дослідженні документів, поданих позивачем, неврахуванні адреси реєстрації ОСОБА_2 , зазначеної у Висновку, та довідок Горщиківської сільської ради, суд зазначає так.

Зазначені дії відповідача передували прийняттю спірних рішень, повністю вичерпали свою дію та знайшли свій зовнішній вираз у рішеннях комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлених протоколами № 119 від 16.06.2026, № 121 від 30.06.2026 та № 122 від 06.07.2026. Оскільки вказані рішення вже визнані судом протиправними та скасовані, обраний позивачем спосіб захисту шляхом оцінки процедурних дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень є неналежним та неефективним, оскільки самостійного правового значення після скасування кінцевих рішень такі дії не мають і відновлення порушених прав позивача не забезпечують.

Тобто позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Враховуючи, що в ході судового розгляду факт наявності у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII підтверджено належними та допустимими доказами, суд вважає за можливе зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки, тобто в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Такий спосіб захисту є ефективним, оскільки зобов`язання лише повторно розглянути заяву не гарантувало б захисту прав позивача: за встановлених обставин прийняття іншого рішення, окрім надання відстрочки, було б протиправним.

Верховний Суд України в постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у разі задоволення позову рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у разі невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Суд зауважує, що на законодавчому рівні поняття дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, визначених законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №(80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Оскільки судом встановлено право позивача на відстрочку від призову, суд вважає, що у цьому випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, а єдиним правомірним рішенням за заявами позивача є рішення про надання відстрочки.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18 та від 22.01.2020 у справі № 826/9749/17.

Оскільки вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання відстрочки підлягає задоволенню, альтернативна вимога про зобов`язання повторно розглянути заяву, заявлена на випадок неможливості такого зобов`язання, задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи це судове рішення, суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява № 4909/04) та Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України" (пункт 58) наголошено, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I, ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини, що лежать в основі спору в цій справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для ухвалення цього судового рішення.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування їх правомірності покладається на відповідача. Суд згідно зі статтею 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідач доказів правомірності оскаржуваних рішень суду не надав.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для повного задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до частини першої статті 139 КАС України, згідно з якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову підлягають стягненню з відповідача.

Разом із тим, відповідно до положень підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI) ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01.01.2026 приписами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для зменшення відповідного розміру ставки судового збору.

Суд зазначає, що оскільки цей адміністративний позов та заява про забезпечення позову були подані позивачем в електронній формі через підсистему "Електронний суд", судовий збір підлягає стягненню з відповідача з урахуванням зменшувального коефіцієнта.

Таким чином, судовий збір за подання позовної заяви становить 1064,96 грн (3328,00 грн х 0,4 х 0,8), за подання заяви про забезпечення позову - 798,72 грн (3328,00 грн х 0,3 х 0,8), а всього - 1863,68 грн.

Суд роз`яснює, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 7 вказаного Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1863,68 грн. Решта надмірно сплаченого позивачем судового збору може бути повернута йому за його клопотанням у порядку статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 143, 162, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_7 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлені протоколами № 119 від 16.06.2026, № 121 від 30.06.2026, № 122 від 06.07.2026, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1863,68 грн (однієї тисячі вісімсот шістдесяти трьох гривень 68 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 26 жовтня 2026 р.

26.10.26