Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №160/16031/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокуСправа № 160/16031/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом №17 від 26.05.2026 року;

- зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.05.2026 року про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти за нею рішення, з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_2 - дружина позивача; з травня 2025 позивач здійснює постійний догляд за хворою матір`ю дружини - ОСОБА_3 . 30.04.2026 позивач через ЦНАП звернувся з відповідною заявою до відповідача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі – Закон №3543-XII). За результатами розгляду зазначеної заяви, відповідач повідомив позивача, що протоколом від 05.05.2026 №164 Комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Відмова відповідача мотивована тим, що статтею 104 Сімейного кодексу України визначено, що, зокрема, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. Отже, шлюб позивача з ОСОБА_2 припинений. Відповідно, будь-яких юридичних обов`язків, відносно її матері згідно Сімейного кодексу України позивач не має. Відтак, наявність підстав для оформлення відстрочки від призову за пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підтверджено. Після цього позивач, вважаючи, що зазначене рішення є незаконним, листом від 07.05.2026 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з проханням переглянути рішення та надати відстрочку. Оскільки відповідач на зазначене звернення позивача не відповів, позивач 21.05.2026 повторно звернувся (через ЦНАП) до ІНФОРМАЦІЯ_3 з відповідною заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 26.05.2026 повідомила позивача про відмову в наданні відстрочки за аналогічними мотивами. Позивач зауважує, що правова позиція відповідача щодо припинення у ОСОБА_1 права на відстрочку у зв`язку зі смертю дружини ґрунтується на неправильному тлумаченні положень пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII. Так, законодавець прямо передбачив можливість надання відстрочки військовозобов`язаному, який здійснює постійний догляд за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), у випадку, якщо дружина (чоловік) померла (загинула). Отже, саме норма пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII прямо передбачає випадок смерті дружини (чоловіка) як окрему самостійну підставу для надання відстрочки військовозобов`язаному, який здійснює постійний догляд за батьком чи матір`ю померлої дружини. Більше того, положення статті 104 Сімейного кодексу України регулюють виключно питання припинення шлюбу як сімейно-правового статусу особи, однак не регулюють правовідносини у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації. Спірні правовідносини виникли саме у сфері реалізації права на відстрочку від призову під час мобілізації та регулюються спеціальним законодавством. Фактично відповідач, відмовляючи у наданні відстрочки, застосував до спірних правовідносин норму закону, яка не підлягала застосуванню, та проігнорував пряму норму спеціального закону, яка прямо передбачає право позивача на відстрочку у разі смерті дружини. Отже, відсутність у позивача після смерті дружини юридичного обов`язку щодо утримання чи догляду за її матір`ю не спростовує факту здійснення ним такого догляду та не може бути підставою для відмови у наданні відстрочки, оскільки пункт 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII пов`язує виникнення права на відстрочку саме із фактом здійснення постійного догляду та наявністю передбачених законом умов, а не з існуванням у військовозобов`язаного юридичного обов`язку щодо такого догляду. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 15.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

29.06.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ІНФОРМАЦІЯ_3 проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що через центр надання адміністративних послуг, позивачем подано заяву на відстрочку згідно з пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII. На підставі наданих підтвердних документів встановлено, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 одружився 12.07.2024 з ОСОБА_2 . В свою чергу, ОСОБА_2 має матір ОСОБА_3 . Отже, згідно з чинним законодавством та сімейною класифікацією, ОСОБА_3 є родичкою за шлюбом (власне, матір`ю дружини). В той же час, відповідно до статті 104 Сімейного кодексу України визначено, що шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. Отже, ОСОБА_3 є родичкою позивача за результатом укладання шлюбу. Відповідно, підставою таких родинних відносин як зять та теща є дійсність шлюбу. Тому, однією з головних умов оформлення відстрочки за пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII - це здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка). Однак, у даному випадку, у зв`язку із смертю ОСОБА_2 , шлюб між нею та позивачем припинено. Відповідно, родинні відносини, які виникли на підставі укладення цього шлюбу, припинені. Відтак, позивач може одружитися з іншою особою, і знов набути у родинних відносинах – матір дружини – тещу. Однак, шлюбні відносини між військовозобов`язаним ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , які одружились 12.07.2024, припинені у зв`язку із смертю одного з подружжя. Відтак, з огляду на вищевикладені обставини, позовна вимога, як «прийняти рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації» на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII за наявністю поданих документів позивача є такою, що не відповідає встановленим вимогам згідно Закону №3543-XII.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою від 21.05.2026 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII.

Протоколом від 26.05.2026 №170 комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 ухвалено рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII. В обґрунтування спірного рішення зазначено, що згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до акту №127 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 27.01.2026 – догляд встановлено за ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_4 . Статтею 104 Сімейного кодексу України визначено, що шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. Отже, шлюб позивача з ОСОБА_2 припинений. Відповідно, будь-яких юридичних обов`язків відносно її матері згідно з Сімейним кодексом України позивач не має. Відтак, наявність підстав для оформлення відстрочки від призову за пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підтверджено.

Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , позивач звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд виходить з такого.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України затвердженими відповідними законами України, продовжувався строк дії воєнного стану в Україні та діє по теперішній час.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі – Закон №3543-XII).

Відповідно до статті 1 цього Закону мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

З 05.01.2023 механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі – Порядок №1487).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо:

фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками;

здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами;

подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

За змістом положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою до відповідача) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (пункт 58 Порядку №560).

На підставі пункту 59 Порядку №560, за наявності технічної можливості відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період може оформлятися та надаватися автоматично у разі створення запиту на її оформлення військовозобов`язаним через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Згідно з пунктом 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.

У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки за результатами розгляду заяви про надання відстрочки, поданої через центр надання адміністративних послуг, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє відповідному центру надання адміністративних послуг та надсилає заявникові повідомлення про відмову у наданні відстрочки (додаток 7) на зазначену у заяві адресу електронної пошти.

За результатом розгляду заяви про надання відстрочки військовозобов`язаного СБУ або розвідувального органу довідка (додаток 6) або повідомлення про відмову (додаток 7) надсилається у спосіб, зазначений у заяві про надання відстрочки, засобами електронного або поштового зв`язку.

Рішення комісії може бути оскаржене у судовому порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить вирішення питання щодо наявність підстав для відстрочки від призову, оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час.

Предметом спору у цій справі є рішення комісії відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, за наслідком розгляду заяви від 21.05.2026.

Як було зазначено вище, зі змісту пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ вбачається, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Так, з долучених до матеріалів справи копій документів вбачається, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12.07.2024 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 12.07.2024.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Заявник зазначає, що матір`ю ОСОБА_2 є ОСОБА_3 , яка до укладення шлюбу мала прізвище « ОСОБА_5 ». На підтвердження цього надано копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 23.08.1979, відповідно до якого ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , її батьками зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

У подальшому ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 , після чого змінила прізвище на « ОСОБА_10 », що підтверджується копією повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 05.05.2004.

07.10.2006 ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 , після державної реєстрації якого змінила прізвище на « ОСОБА_12 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 07.10.2006.

Згідно з відомостями з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00050792004 від 23.04.2025, ОСОБА_13 11.10.2019 зареєструвала шлюб з ОСОБА_14 , про що складено актовий запис № 1694. Після державної реєстрації цього шлюбу ОСОБА_13 змінила прізвище на « ОСОБА_15 ». Шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_14 розірвано 19.05.2023, справа № 947/2991/23.

ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_9 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 24.04.2020.

Аналіз наведених документів у їх сукупності дає підстави для висновку, що одні і ті самі особи в різні періоди свого життя мали різні прізвища.

Так, ОСОБА_6 , зазначена у свідоцтві про народження серії НОМЕР_3 від 23.08.1979, після укладення 07.10.2006 шлюбу з ОСОБА_11 змінила прізвище на « ОСОБА_12 ». У подальшому, після укладення 11.10.2019 року з ОСОБА_14 , змінила прізвище на « ОСОБА_15 ». Шлюб було розірвано 19.05.2023.

Таким чином, документально підтверджується послідовність зміни прізвищ: « ОСОБА_16 » - « ОСОБА_12 » - « ОСОБА_15 », що дає підстави вважати, що ОСОБА_6 , ОСОБА_13 та ОСОБА_2 - одна й та сама людина.

Щодо прізвища матері ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , судом встановлено, що у свідоцтві про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 від 23.08.1979 матір`ю зазначена ОСОБА_8 . У подальшому ОСОБА_8 05.05.2004 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 , після чого змінила прізвище на « ОСОБА_10 », що підтверджується копією повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 05.05.2004.

Таким чином, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 є однією і тією самою особою, яка після укладення шлюбу змінила прізвище « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_10 ».

Водночас, у свідоцтві про народження ОСОБА_6 матір`ю зазначена саме ОСОБА_8 , що підтверджує материнство цієї особи щодо ОСОБА_6 , яка в подальшому у зв`язку зі зміною прізвища стала ОСОБА_13 , а після укладення шлюбу з ОСОБА_14 – ОСОБА_2 .

Згідно з актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду № 127 від 27.01.2026 підтверджено факт здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за ОСОБА_3 .

Потреба ОСОБА_3 у постійному догляді підтверджується висновком лікарської консультативної комісії комунального некомерційного підприємства «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ № 2» Криворізької міської ради від 23.01.2026 № 4.

Відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення виконкому Тернівської районної у місті ради про отримання (неотримання) допомоги від 26.01.2026 №199, ОСОБА_3 державні соціальні допомоги, компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду, не призначалися та не виплачувалися. Звернень щодо призначення таких виплат також не зазначено.

Згідно з довідкою комунальної установи «ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ (НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ) У ТЕРНІВСЬКОМУ РАЙОНІ» Криворізької міської ради від 26.01.2026 № 47, ОСОБА_3 на обслуговуванні у відділеннях соціальної допомоги вдома № 1, 2 не перебуває.

21.05.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю його померлої дружини – ОСОБА_3 .

Протоколом комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.05.2026 № 170 ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України № 3543-XII.

Як убачається зі змісту протоколу, підставою для відмови зазначено те, що відповідно до статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 шлюб між нею та позивачем припинився, а тому, на думку комісії, у позивача відсутні юридичні обов`язки щодо матері померлої дружини, передбачені Сімейним кодексом України.

З огляду на наведене, комісія дійшла висновку про непідтвердження наявності у ОСОБА_1 підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України № 3543-XII.

З цього приводу суд зазначає таке.

З матеріалів справи не вбачається, що під час розгляду заяви позивача комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 не досліджено питання щодо наявності інших членів сім`ї або родичів ОСОБА_3 , які відповідно до закону можуть здійснювати за нею постійний догляд.

Зокрема, комісією не встановлено коло осіб, які є родичами ОСОБА_3 , їхній родинний зв`язок із нею, можливість та спроможність таких осіб здійснювати постійний догляд, а також не з`ясовано, чи існують інші особи, які зобов`язані та мають можливість забезпечувати такий догляд.

Натомість підставою для відмови фактично слугувало лише посилання на припинення шлюбу позивача з ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю останньої та, як наслідок, відсутність, на думку комісії, юридичних обов`язків позивача щодо матері померлої дружини.

Суд зазначає, що пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII законодавець передбачив можливість надання відстрочки військовозобов`язаному, який здійснює постійний догляд за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), у тому числі у випадку, якщо дружина (чоловік) померла (помер).

Таким чином, смерть дружини (чоловіка) прямо передбачена законодавцем як юридично значуща обставина для застосування зазначеної норми та не виключає можливості надання відстрочки військовозобов`язаному, який здійснює постійний догляд за матір`ю померлої дружини.

Посилання відповідача на положення статті 104 Сімейного кодексу України є необґрунтованим, оскільки зазначена норма регулює питання припинення шлюбу як сімейно-правового статусу, тоді як спірні правовідносини виникли у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації і стосуються реалізації військовозобов`язаним права на відстрочку від призову. Вказані правовідносини регулюються спеціальними нормами Закону №3543-XII, які підлягають застосуванню з урахуванням їх предмета та мети правового регулювання.

Пункт 9 частини першої статті 23 Закону №3543-XII пов`язує право на відстрочку з наявністю визначених законом обставин, зокрема здійсненням військовозобов`язаним постійного догляду за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), а не з наявністю у нього сімейно-правового обов`язку здійснювати такий догляд.

Отже, застосувавши положення статті 104 Сімейного кодексу України як підставу для відмови у наданні відстрочки, відповідач фактично ототожнив припинення шлюбу з припиненням права на відстрочку, не врахувавши при цьому спеціальне правове регулювання, передбачене пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, та не надав належної оцінки усім наданим позивачем документам.

Суд звертає увагу, що для застосування пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України №3543-XII у спірних правовідносинах має значення не лише факт смерті дружини позивача та факт здійснення ним постійного догляду за її матір`ю, а сукупність усіх умов, визначених цією нормою.

Зокрема, зазначеною нормою передбачено, що військовозобов`язаний може мати право на відстрочку у разі здійснення постійного догляду за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо дружина (чоловік) померла (загинула), та за умови, що батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд.

Отже, встановлення факту постійного догляду позивача за ОСОБА_3 є необхідною, але не єдиною умовою для вирішення питання про надання відстрочки. Відповідно, при розгляді заяви позивача відповідач повинен був перевірити наявність усіх юридично значущих обставин, передбачених пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України № 3543-XII.

Зі змісту протоколу комісії від 26.05.2026 № 170 не вбачається, що відповідачем встановлювалося коло членів сім`ї ОСОБА_3 , досліджувалися відомості про її дітей, інших близьких родичів або інших працездатних членів сім`ї, а також не встановлювалися обставини щодо їхньої можливості та обов`язку здійснювати постійний догляд за нею.

Отже, відповідач, відмовляючи позивачу у наданні відстрочки, не встановив усі обставини, передбачені пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII.

З огляду на зазначене, посилання відповідача виключно на припинення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю останньої не може бути визнано достатнім та належним обґрунтуванням відмови у наданні відстрочки.

На підставі частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наведених обставин суд доходить висновку, що рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене протоколом від 26.05.2026 № 170, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є необґрунтованим та прийнятим без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання щодо наявності у позивача права на відстрочку.

Оскільки комісія відповідача дослідила подані позивачем документи поверхнево, неповно та не всебічно, а також не вжила належних заходів для повного та об`єктивного розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання комісію ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву позивача від 21.05.2026, з урахуванням висновків суду у цій справі.

На підставі частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1064,96 грн, що документально підтверджується квитанцією №7507-9312-2059-2542 від 09.06.2026.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_8 ) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оформлене протоколом №17 від 26.05.2026.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.05.2026 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар