Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №160/10371/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокуСправа № 160/10371/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання здійснити виплату пенсії в нарахованому розмірі без обмежень, в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження розміру виплати нарахованої суми пенсії ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2020 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат за період з 01 квітня 2020 року у сумі, що виникла внаслідок обмеження максимальним розміром пенсії, та здійснювати подальшу виплату пенсії у повному нарахованому розмірі без застосування обмеження максимальним розміром.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером за віком, пенсію йому призначено з 20 березня 2020 року на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 28 лютого 2026 року позивач звернувся до відповідача через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про обчислення та виплату пенсії без обмеження її граничним розміром, на яку отримав лист відповідача від 31.03.2026 № 36439-20837/В-01/8-0400/26 про те, що максимальний розмір пенсійної виплати станом на 01.03.2026 становить 25950,00 грн, з посиланням на частину третю статті 27 названого Закону.

Позивач вважає, що протоколами розрахунку пенсії відповідач визначив розмір його пенсії у сумі 36887,32 грн, однак виплату здійснює у значно меншому розмірі, що, на його думку, свідчить про невиконання суб`єктом владних повноважень власного рішення про визначення розміру пенсійної виплати. Обмеження максимального розміру пенсії, як стверджує позивач, було тимчасовим і втратило силу після 31 грудня 2017 року, оскільки законодавець не продовжував його дію. Позивач посилається на статтю 46 Закону № 1058-IV, за якою нараховані, але не виплачені з вини органу Пенсійного фонду України суми пенсії виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, на статті 22, 46 і 64 Конституції України, на Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002, а також на постанови Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 240/5401/19, від 02.11.2022 у справі № 420/2473/21 і від 24.01.2023 у справі № 160/8324/21 та згадує судові справи № 160/28358/24, № 160/27744/24 і № 340/1104/21.

На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копію пенсійного посвідчення, копію заяви від 28.02.2026, копію листа відповідача від 31.03.2026 та копії протоколів розрахунку пенсії.

Ухвалою суду від 18.05.2026 позовну заяву залишено без руху для надання заяви про поновлення строку звернення до суду. Ухвалою суду від 25.05.2026 позовну заяву в частині позовних вимог за період з 01.04.2020 по 20.10.2025 повернуто позивачу. Таким чином, на розгляді суду залишилися позовні вимоги за період з 21 жовтня 2025 року, і саме в цих межах справа досліджується судом.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву разом з доказами в його обґрунтування.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, правом на подання відзиву не скористався, у зв`язку з чим справа вирішується за наявними матеріалами (частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком (шифр та вид пенсії 103), призначену за умовами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням роботи за списком № 1; особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито 04.03.2020, виплату пенсії здійснює Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

У матеріалах справи наявні протоколи перерахунку пенсії по особовому рахунку № НОМЕР_1 : від 21.04.2020, від 10.11.2020, від 19.06.2021, від 22.02.2022, від 27.05.2023, від 24.04.2024, від 25.02.2025 і від 20.12.2025. Усі вони побудовані за однаковою послідовністю: спершу обчислюються всі складові пенсії, після них зазначається максимальний розмір пенсії, і саме цей максимальний розмір вноситься до графи «Призначити згідно з Законом України щомісячно в сумі». Тобто складові пенсії нараховуються в повному обсязі, і лише після цього обчислена сума обмежується граничним розміром.

Так, за протоколом перерахунку пенсії від 20.12.2025 по особовому рахунку №045550006775 розмір пенсії за віком за статтею 27 Закону № 1058-IV становить 36412,30 грн, доплата за понаднормовий стаж за абзацом другим частини першої статті 28 цього Закону (за 29 років) - 475,02 грн, загальний розмір пенсії - 36887,32 грн, обмеження індексації з 01.03.2025 - мінус 2104,27 грн, розмір пенсії з надбавками - 34783,05 грн, що відповідає арифметичному результату 36887,32 - 2104,27 = 34783,05, максимальний розмір пенсії - 25950,00 грн. У графі «Призначити згідно з Законом України щомісячно в сумі» цього протоколу зазначено: призначити з 01.01.2026 довічно - 25950,00 грн.

Аналогічну послідовність відображає протокол перерахунку пенсії від 25.02.2025: розмір пенсії за віком за статтею 27 - 34945,98 грн, доплата за понаднормовий стаж (за 26 років) - 425,88 грн, загальний розмір пенсії - 35371,86 грн, обмеження індексації з 01.03.2025 - мінус 2104,27 грн, розмір пенсії з надбавками - 33267,59 грн, максимальний розмір пенсії - 23610,00 грн; призначено з 01.03.2025 довічно - 23610,00 грн.

Отже призначеним розміром пенсії позивача є 23610,00 грн з 01.03.2025 і 25950,00 грн з 01.01.2026, тобто саме ті суми, які відповідач і виплачує. Сума 36887,32 грн, на якій ґрунтується позов, є проміжним результатом обчислення пенсії до застосування граничного розміру, а не нарахованою та невиплаченою сумою пенсії.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною третьою статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV визначено: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.»

Ця норма є чинною. Частина третя статті 27 Закону № 1058-IV викладена в редакції Закону України № 3668-VI від 08.07.2011 зі змінами, внесеними згідно із Законами України № 911-VIII від 24.12.2015 і № 1774-VIII від 06.12.2016; неконституційною її не визнавали і чинності вона не втрачала, у тому числі протягом спірного періоду.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX установлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у розмірі 2595 гривень. Десять таких прожиткових мінімумів становлять 25950,00 грн (2595,00 х 10 = 25950,00), що точно відповідає максимальному розміру пенсії, зазначеному у протоколі від 20.12.2025 і в листі відповідача від 31.03.2026.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, установлено у розмірі 2361 гривня; десять таких прожиткових мінімумів становлять 23610,00 грн, що відповідає максимальному розміру пенсії, застосованому за протоколом від 25.02.2025 і чинному до 31.12.2025. Отже граничні розміри, застосовані відповідачем у спірному періоді, обчислені відповідно до закону.

Друге речення частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV, яким тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії обмежувався сумою 10740 гривень, свій строк вичерпало і до спірного періоду не застосовується. Водночас перше речення цієї частини, яке встановлює межу в десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, жодним строком не обмежене і діє безстроково. Відповідач застосував до пенсії позивача саме цю, безстрокову, норму, а не положення про 10740 гривень.

Суд окремо зазначає, що вся наявна практика Конституційного Суду України і Верховного Суду, якою визнано неможливим обмеження пенсії максимальним розміром і на яку посилається позивач, стосується пенсій, призначених за іншими законами, а не за Законом № 1058-IV.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII. Текст скасованої норми був тотожний частині третій статті 27 Закону №1058-IV: за ним максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не міг перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Однак мотивом цього Рішення слугувала частина п`ята статті 17 Конституції України. Конституційний Суд України зазначив, що «норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер», і дійшов висновку, що обмеження максимального розміру пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Отже підстава неконституційності була категорійною: вона визначалася особливим статусом осіб, що перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а не загальною неприпустимістю граничного розміру пенсії як такого.

Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 визнано неконституційними приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, і то лише в частині поширення їх дії на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII. Мотивом і цього Рішення слугували соціальні гарантії високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України. У решті, зокрема щодо пенсій, призначених за Законом № 1058-IV, приписи статті 2 Закону № 3668-VI неконституційними не визнавалися.

Практика Верховного Суду у цій категорії спорів сформована у справах щодо пенсій, призначених за Законом № 2262-XII та за Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII. Так, у постанові від 25.07.2022 у справі №580/3451/21 Верховний Суд виходив з того, що з 20 грудня 2016 року в Законі № 2262-XII відсутня частина сьома статті 43.

У постанові від 30.09.2026 у справі № 240/5506/25 Верховний Суд розглядав спір щодо пенсії, призначеної за Законом № 2262-XII, і протиправним визнав обчислення пенсії за статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1; мотивом слугувало те, що закон про Державний бюджет України не має вищої юридичної сили щодо інших законів і не може змінювати спеціальне пенсійне законодавство. До того ж стаття 46 Закону № 4059-IX за своїм змістом поширюється на пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України та перелічених у цій статті законів, серед яких Закон № 1058-IV не названий, а тому до пенсії позивача вона не застосовується і відповідачем не застосовувалася.

Таким чином, наведені висновки побудовані або на частині п`ятій статті 17 Конституції України щодо осіб, які захищають державу, або на неможливості закону про Державний бюджет України та акта Кабінету Міністрів України змінювати спеціальне пенсійне законодавство. Жоден із них не стосується обмеження, встановленого самим Законом № 1058-IV, і на пенсію за віком, призначену за цим Законом, не поширюється.

Відтак частина третя статті 27 Закону № 1058-IV є чинною і підлягає застосуванню до пенсії позивача, а дії відповідача, який обчислив усі складові пенсії позивача і застосував установлений законом граничний розмір, вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає таке.

Довід про те, що обмеження максимального розміру пенсії було тимчасовим і вичерпалося 31 грудня 2017 року, стосується лише другого речення частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV і відповідного йому речення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, якими граничний розмір пенсії тимчасово визначався у фіксованій сумі 10740 гривень. Перше ж речення частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV, що встановлює межу в десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є безстроковим, його дія не припинялася і в продовженні не потребувала. Саме це речення і застосоване до пенсії позивача, що видно з розміру граничних сум: 23610,00 грн і 25950,00 грн, а не 10740 гривень.

Довід про застосування статті 46 Закону № 1058-IV суд відхиляє. Стаття 46 цього Закону має назву «Виплата пенсії за минулий час». Частиною першою цієї статті встановлено: «Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії». Частиною другою цієї статті встановлено: «Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів».

Зі змісту наведеної норми видно, що вона регулює строки виплати вже нарахованих сум пенсії, а не розмір пенсії, і її застосування передбачає наявність нарахованої, але не отриманої суми. Як установлено судом за протоколами розрахунку пенсії, призначеним розміром пенсії позивача є 23610,00 грн з 01.03.2025 і 25950,00 грн з 01.01.2026, і саме ці суми виплачуються, тож нарахованих і невиплачених сум пенсії у позивача немає. За таких обставин стаття 46 Закону № 1058-IV до спірних відносин не застосовується.

Доводи позивача про статті 22, 46 і 64 Конституції України та про Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002 суд також відхиляє. Звуження змісту та обсягу існуючих прав, про неприпустимість якого йдеться у статті 22 Конституції України і в названому Рішенні, означає скасування чи зменшення вже наданого особі обсягу права новим законом або змінами до чинного закону. У цій справі такого звуження не відбулося: граничний розмір пенсії є елементом самого законодавчо визначеного механізму обчислення пенсії, чинного на час призначення позивачу пенсії у 2020 році, і застосовувався до його пенсії з першого ж протоколу - за протоколом від 21.04.2020 максимальний розмір пенсії становив 16380,00 грн з 20.03.2020, 17120,00 грн з 01.07.2020 і 17690,00 грн з 01.12.2020. Жодного обсягу пенсійних прав, який позивач мав і якого його згодом позбавили, у матеріалах справи не встановлено.

Щодо постанов Верховного Суду, на які посилається позивач, суд зазначає, що їхній зміст відомий лише з викладу в позовній заяві. Як зазначає позивач, у постанові від 16.12.2021 у справі № 240/5401/19 Верховний Суд дійшов висновку, що органи Пенсійного фонду зобов`язані здійснювати виплату пенсії у розмірі, визначеному відповідно до законодавства; у постанові від 02.11.2022 у справі № 420/2473/21 - що органи Пенсійного фонду не наділені повноваженнями самостійно змінювати або обмежувати визначений розмір пенсії, якщо таке обмеження прямо не передбачене законом; у постанові від 24.01.2023 у справі № 160/8324/21 - що виплата пенсії у меншому розмірі, ніж визначено рішенням про її призначення, є протиправною діяльністю суб`єкта владних повноважень.

Навіть у наведеному позивачем викладі ці висновки його позиції не підтверджують. За викладом позивача у справі № 420/2473/21 йдеться про неможливість обмеження розміру пенсії, якщо таке обмеження прямо не передбачене законом, тоді як у цій справі обмеження передбачене прямо частиною третьою статті 27 Закону № 1058-IV. За викладом позивача у справі № 160/8324/21 йдеться про виплату пенсії у меншому розмірі, ніж визначено рішенням про призначення пенсії, тоді як за протоколами по особовому рахунку № НОМЕР_1 призначеним розміром пенсії позивача є саме 23610,00 грн і 25950,00 грн, які відповідач і виплачує. Висновок, наведений позивачем з посиланням на справу №240/5401/19, про обов`язок виплачувати пенсію у розмірі, визначеному відповідно до законодавства, відповідачем у цій справі й виконано.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у спірному періоді з 21 жовтня 2025 року відповідач нарахував усі складові пенсії позивача і застосував граничний розмір пенсії, установлений частиною третьою статті 27 Закону № 1058-IV, а тому його дії є правомірними, позовні вимоги - необґрунтованими, і у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова