Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №140/4092/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/4092/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 26.01.2025 по 17.03.2026 (включно) та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 26.01.2025 по 17.03.2026 в сумі 182888,16 грн, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2025 №26 виключений зі списків особового складу загону 26.01.2025. Однак на день звільнення зі служби, виключення зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення повного розрахунку він не отримав.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 у справі №140/3772/25 відповідач лише 17.03.2026 виплатив нараховане грошове забезпечення у розмірі 141620,80 грн.

Позивач вважає, що оскільки відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), то відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, яка діяла після 19 липня 2022 року) це є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку; принцип співмірності не застосовується до правовідносин після 19.07.2022.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.18).

Відповідач у поданому до суду 20.04.2026 відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та зазначив про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення. Зазначив, що частиною 1 статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Як наслідок позовні вимоги позивача про виплату середньоденного заробітку при звільненні за період з 26.01.2025 по 17.03.2026 є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та, на думку Військової частини НОМЕР_1 , задоволенню не підлягають. Просив в задоволенні позову відмовити повністю (а.с.21-22).

Відповідач у поданих до суду 26.10.2026 додаткових поясненнях у справі зазначив, що позивач безпідставно ототожнює виключення військовослужбовця зі списків особового складу окремої військової частини з фактом його звільнення з військової служби як такої.

Відповідальність, передбачена статтями 116 та 117 КЗпП України настає виключно у разі невиплати належних сум при звільненні працівника. Застосування норм трудового законодавства до правовідносин військової служби носить субсидіарний характер і можливе лише у випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовано порядок відповідальності саме під час звільнення особи зі служби. З наданого самим позивачем витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.01.2025 №26 вбачається, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з тим, що він здав справи і обов`язки за посадою та переміщений наказом командувача Національної гвардії України від 27.12.2024 №118 о/с для подальшого проходження військової служби в розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ). Тобто, 26.01.2025 проходження ОСОБА_1 військової служби не припинялося. Позивача не було звільнено у запас або у відставку за жодною з підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Мало місце виключно службове переміщення до іншого військового формування (Військової частини НОМЕР_2 , Центр спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної гвардії України), що підтверджується також доданою позивачем довідкою форми ОК-7, з якої вбачається нарахування йому виплат Військовою частиною НОМЕР_2 .

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з лютого 2022 року по 26.01.2025, що підтверджено матеріалами справи.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 26.01.2025 №26, капітана військової служби за контрактом ОСОБА_1 , який здав справи і обов`язки за посадою командира стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) та переміщеного наказом командувача Національної гвардії України від 27.12.2024 №356о/с для подальшого проходження військової служби в розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 26.01.2025 (а.с.13).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 у справі №140/3772/25, яке набрало законної сили 29.07.2025, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 25.02.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки) та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 з 25.02.2022 по 19.05.2023 включно перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 роки) та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 у справі №140/3772/25 відповідачем проведено перерахунок грошового забезпечення позивача, та 17.03.2026 на картковий рахунок позивача проведено виплату коштів в сумі 141620,80 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» за 17.03.2026 (а.с.9).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу наявності у позивача права на виплату середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України у зв`язку з виплатою йому 17.03.2026 на виконання судового рішення у справі №140/3772/25 сум перерахунку грошового забезпечення, тоді як зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивача виключено 26.01.2025.

Отже, ключовим для вирішення спору є питання про те, чи було виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 пов`язане з його звільненням з військової служби, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує настання відповідальності за затримку розрахунку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (надалі по тексту також – Закон № 2232-XII) військовослужбовці – особи, які проходять військову службу.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі по тексту також – Положення № 1153/2008), на яке послався суд першої інстанції, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З наведеного убачається, що обов`язок повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, закріплений у коментованій нормі, пов`язаний саме зі звільненням особи з військової служби.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтю 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” (надалі по тексту також – Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, викладено в такій редакції, чинній на дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини (26.01.2025): у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Верховний Суд у своїй усталеній практиці неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі; непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці, тоді як питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби спеціальним законодавством не врегульовані, а тому до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

Водночас Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 зазначив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби. Фактичні обставини, за яких військовослужбовець не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати службові обов`язки на новому місці служби, не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, а тому ця норма не може бути застосована до таких правовідносин; поширення дії вказаної норми на такий випадок суперечило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

У постанові від 03.02.2026 у справі №400/5149/24 Верховний Суд, розвиваючи наведений підхід, виснував, що межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, а обставини, з настанням яких необхідно застосовувати правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення, і ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом № 2352-IX. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у зв`язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої. У такому разі спірні правовідносини виникають поза межами звільнення, відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність, а застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження. Верховний Суд також звернув увагу, що у таких обставинах військовослужбовець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 16.02.2026 у справі № 360/110/24 та від 29.05.2026 у справі № 280/758/24, при цьому у справі № 280/758/24 суди, з висновками яких погодився Верховний Суд, виходили з того, що позивача було переведено (призначено на посаду) до іншого військового формування для подальшого проходження служби і, відповідно, не звільнено з військової служби, а отже підстави для застосування положень статей 116, 117 КЗпП України відсутні.

Суд не вбачає підстав для іншого підходу у цій справі.

Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, підставою позову є виключення позивача 26.01.2025 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та виплата йому сум перерахунку грошового забезпечення лише 17.03.2026.

Разом з тим, з дослідженого судом змісту витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 26.01.2025 №26 (а.с.13), який наданий до суду самим позивачем, убачається, що позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з тим, що він здав справи і обов`язки за посадою та переміщений відповідно до наказу командувача Національної гвардії України від 27.12.2024 №356о/с для подальшого проходження військової служби в розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Наказ не містить жодних відомостей про звільнення позивача з військової служби у запас чи у відставку з підстав, передбачених статтею 26 Закону № 2232-XII, а навпаки прямо визначає мету виключення – подальше проходження ним військової служби в іншій військовій частині Національної гвардії України.

Тобто, у межах розгляду цієї справи встановлено, що 26.01.2025 проходження позивачем військової служби не завершилося, позивач не був звільнений з військової служби, а продовжив її проходження за новим місцем служби – у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. Припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби саме у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у зв`язку з переміщенням до іншої військової частини Національної гвардії України за таких обставин свідчить лише про припинення службових правовідносин позивача з Військовою частиною НОМЕР_1 , а не про закінчення проходження ним військової служби як такої.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про звільнення позивача з військової служби станом на 26.01.2025 чи в подальшому, а сам позивач у позовній заяві таких обставин не наводив і доказів на їх підтвердження не надавав, ототожнюючи виключення зі списків особового складу військової частини зі звільненням.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, зокрема сам факт звільнення, з яким закон пов`язує виникнення права на відшкодування за статтею 117 КЗпП України, мають підтверджуватися належними доказами (частина перша статті 77 КАС України), а в цій справі наявний у матеріалах справи доказ – наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 26.01.2025 №26 – свідчить про протилежне.

Як наслідок, встановлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника, а тому стаття 117 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин незалежно від того, вирішувався чи ні між сторонами спір про розмір належних позивачу сум, та незалежно від тривалості періоду їх невиплати.

Враховуючи вищенаведене статтю 117 КЗпП України не може бути застосовано у цій справі через відсутність факту звільнення позивача з військової служби.

При цьому суд зазначає, що позивач не позбавлений права на захист своїх прав у зв`язку з несвоєчасною виплатою присуджених йому сум грошового забезпечення в інший спосіб, передбачений законом, зокрема шляхом звернення з вимогою про компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, як про це зазначив Верховний Суд у наведених постановах.

З урахуванням обставин справи, які свідчать про виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 , а не у зв`язку зі звільненням з військової служби, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Підстави для відшкодування судових витрат у порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Р.С. Денисюк