Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №140/12004/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/12004/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , позивач) звернулася з позовом до ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , відповідач) в якому просить стягнути з ОСОБА_1 надмірно виплачене грошове забезпечення за період з 28.06.2026 по 30.06.2026 (3 дні) на суму 3014 грн 82 коп. (три тисячі чотирнадцять гривень 82 коп.), на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . 11.07.2026 начальником НОМЕР_2 прикордонного загону затверджено висновок службового розслідування № 26/1552/26-Вн, що проведене на підставі наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 01.07.2026 № 4816-АГ «Про призначення службового розслідування» по факту нез`явлення солдата ОСОБА_1 з частини щорічної основної відпустки до тимчасового місця розташування підрозділу.

Наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 12.07.2026 №5112-АГ у зв`язку із порушенням вимог ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, що виразилося в надмірно виплаченому грошовому забезпеченні позивачу за період з 28.06.2026 по 30.06.2026 (3 дні) на загальну суму 3014 грн 82 коп., призвело до завдання матеріальної шкоди в особі НОМЕР_2 прикордонного загону.

З метою добровільного відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі, посадовими особами в/ч НОМЕР_1 було направлено листа позивачу. Станом на момент подання позовної заяви майнову шкоду відповідач у добровільному порядку не відшкодував.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач відзив на позов не подав, хоча копія ухвали про відкриття провадження у адміністративній справі була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою місця реєстрації, проте поштове відправлення повернулося 12.10.2026 на адресу суду із відміткою відділення поштового зв`язку «закінчення встановленого терміну зберігання», тобто зазначена копія ухвали не була вручена відповідачу з незалежних від суду причин. Відтак, з врахуванням положень частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), слід вважати, що копія даної ухвали вручена належним чином.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

11.07.2026 начальником НОМЕР_2 прикордонного загону затверджено висновок службового розслідування № 26/1552/26-Вн, що проведене на підставі наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 01.07.2026 № 4816-АГ «Про призначення службового розслідування» по факту нез`явлення солдата ОСОБА_1 з частини щорічної основної відпустки до тимчасового місця розташування підрозділу.

Факт нез`явлення інспектора прикордонної служби 2 категорії гранатометника першого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_1 з частини щорічної основної відпустки до тимчасового місця розташування підрозділу ( АДРЕСА_1 ) та перебування без поважних причин поза межами військової частини, тривалістю понад 10 діб, підтвердився. В діях солдата вбачаються ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України. Факт надмірно виплаченого грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за період з 28.06.2026 по 30.06.2026 (3 дні) на загальну суму 3014 грн 82 коп. в ході проведення службового розслідування мав місце та знайшов своє підтвердження.

Наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 12.07.2026 № 5112-АГ у зв`язку із порушенням вимог ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, що виразилося в надмірно виплаченому грошовому забезпеченні солдату ОСОБА_1 за період з 28.06.2026 по 30.06.2026 (3 дні) на загальну суму 3014 грн 82 коп., призвело до завдання матеріальної шкоди в особі НОМЕР_2 прикордонного загону та у відповідності до пункту 1 частини першої статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», позивача вирішено притягнути до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 3014 грн 82 коп. (три тисячі чотирнадцять гривень 82 коп.).

На підставі вище викладеного, військова частина НОМЕР_1 направила лист до відповідача про необхідність добровільного відшкодування матеріальної шкоди завданої державі. Станом на момент подання позову відповіді від військовослужбовця на адресу військової частини НОМЕР_1 не надходила.

Оскільки відповідач добровільно не відшкодував заподіяну матеріальну шкоду у вигляді надмірно отриманого грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішення спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут внутрішньої служби).

Відповідно до Вступної частини Статуту внутрішньої служби цей Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

Обов`язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 27 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» України від 03.10.2019 № 160-ІХ (далі - Закон № 160-ІХ).

Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Частиною першою статті 3 Закону № 160-ІХ визначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Пунктом 4 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ передбачено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі, зокрема, вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону №160-ІХ, відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника). Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 160-ІХ у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення в/ч НОМЕР_1 до суду із позовом про відшкодування заподіяної шкоди було отримання відповідачем надмірно грошового забезпечення за період самовільного залишення ним розташування військової частини.

Відповідно до абзаців 1-4 частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань). Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 3 Постанови №704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу постановлено здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерства юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення №1115/2009), яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Відповідно до пунктів 48-1 - 48-3 Положення №1115/2009, для військовослужбовців, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби, дезертирували із Держприкордонслужби або добровільно здалися в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення начальника органу Держприкордонслужби, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання органом Держприкордонслужби письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань). Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються, про що видається наказ начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходив службу.

Системний аналіз наведених норм права зумовлює висновок, що з дня самовільного залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби такому військовослужбовцю призупиняється виплата грошового забезпечення, про що видається відповідний наказ.

Як вбачається із матеріалів справи, Наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 12.07.2026 №5112-АГ у зв`язку із порушенням вимог ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, що виразилося в надмірно виплаченому грошовому забезпеченні солдату ОСОБА_1 за період з 28.06.2026 по 30.06.2026 (3 дні) на загальну суму 3014 грн 82 коп., призвело до завдання матеріальної шкоди в особі НОМЕР_2 прикордонного загону та у відповідності до пункту 1 частини першої статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» солдата ОСОБА_1 притягнути до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 3014 грн 82 коп. (три тисячі чотирнадцять гривень 82 коп.).

Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів, у тому числі у вигляді грошового забезпечення, не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України (далі ЦК України).

Так, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Водночас стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виснував, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України, як винятку із статті 1212 ЦК України, суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Судом встановлено, що в ході службового розслідування позивачем встановлено факт неприбуття в ОСОБА_1 з частини щорічної основної відпустки до тимчасового місця розташування підрозділу.

Вказані факти відповідачем не спростовано, відповідні накази начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, якими встановлено факт неприбуття відповідача в розташування в/ч НОМЕР_1 , є чинними, доказів оскарження таких в адміністративному або судовому порядку матеріали справи не містять.

Викладене в сукупності зумовлює висновок суду про недобросовісність дій відповідача, яка проявилась в отриманні грошового забезпечення за час самовільного залишення місця проходження служби, тому такі надмірно отримані грошові кошти підлягають поверненню позивачу як безпідставно набуті.

Докази добровільного повернення відповідачем надмірно виплаченого грошового забезпечення у матеріалах справи відсутні.

Оцінюючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

У відповідності до положень статті 139 КАС України відсутні підстави для стягнення з відповідача судових витрат.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 262,293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) надмірно виплачене грошове забезпечення за період з 8.06.2026 по 30.06.2026 в загальній сумі 3 014, 82 грн (три тисячі чотирнадцять гривень 82 копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Суддя В.В. Дмитрук