Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №750/10724/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/10724/25

Головуючий у першій інстанції – Косенко О. Д.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1555/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Зеляк Ю.Г.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Черніговау складі судді Косенка О.Д. від 14 травня 2026 року, місце ухвалення рішення - м. Чернігів, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного сина ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня звернення і на весь період непрацездатності сина. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано, про що 22.12.2009 року в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №1089. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю з дитинства ІА групи внаслідок психічного розладу. Позивач зазначає, що медичними документами підтверджено, що син сторін ОСОБА_3 має тяжке порушення розумового розвитку, мовленнєві розлади, синдром ОСОБА_4 , ваду серця, порушення опорно-рухового апарату, що унеможливлює його самостійне обслуговування в побуті та соціальній сфері. За доводами позивача ОСОБА_1 , син ОСОБА_5 постійно проживає з нею, вона здійснює за ним безперервний сторонній догляд, супроводжує його на обстеження, лікування та реабілітацію, забезпечує його потреби у харчуванні, медикаментах, спеціальному взутті, засобах розвитку та реабілітації.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.05.2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина ОСОБА_3 - відмовлено повністю.

Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 14.05.2026 року, відмовляючи у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції вказав, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про стягнення аліментів спрямовані на захист майнових прав та інтересів спільного сина сторін ОСОБА_3 , тобто, фактично позов заявлено у його інтересах. При цьому, станом на дату подання позовної заяви, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 досяг повноліття, тобто, у відповідності до вимог статті 34 ЦК України, статті 47 ЦПК України, набув повної цивільної дієздатності, а тому процесуальні права, обов`язки та повноваження його батьків, як законних представників неповнолітньої особи, згідно зі статтею 242 ЦК України, автоматично припинилися. Судом першої інстанції зазначено у рішенні від 14.05.2026 року, що доказів існування будь-яких інших підстав для процесуального представництва інтересів ОСОБА_3 його матір`ю ОСОБА_1 на час звернення до суду з позовною заявою, як і на час розгляду цієї справи, суду не надано. При цьому, цивільна справа № 750/14514/25 про визнання ОСОБА_3 недієздатним та встановлення над ним опіки на даний час перебуває на розгляді в суді, рішення по суті у ній не ухвалене. Судом першої інстанції зазначено, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову. За наведених вище обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, і тому вона є неналежним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 14.05.2026 року, та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного сина - ОСОБА_3 , шляхом їх зарахування на рахунок матері, яка здійснює догляд за ним та його повне утримання, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову до суду - 04.08.2025 року, і на весь період непрацездатності сина. Апелянт просить допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 14.05.2026 року є незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм процесуального права та із неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було повно з`ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, а також суд неправильно застосував норми статті 198 Сімейного кодексу України, що призвело до безпідставного позбавлення непрацездатної особи із інвалідністю гарантованого права на утримання. За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції повністю проігнорував наявні у матеріалах справи докази, які беззаперечно підтверджують ті обставини, що ОСОБА_3 є особою із інвалідністю ІА групи з дитинства безстроково. У зв`язку із наявними важкими фізичними та психічними розладами, повнолітній син сторін спору об`єктивно і фактично позбавлений можливості самостійно реалізувати свої процесуальні права, підписати позовну заяву чи здійснювати захист у суді. Натомість, позивач ОСОБА_1 є його матір`ю, і вона здійснює постійний догляд за непрацездатним сином. При цьому, позивач ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції в інтересах іншого суб`єкта матеріальних правовідносин, що повністю узгоджується з метою цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених прав. Апелянт стверджує, що психічний та фізичний стан ОСОБА_3 не виник раптово після досягнення повноліття, а є наслідком вродженого генетичного захворювання - синдрому ОСОБА_4 (трисомна форма), який супроводжується тяжкою розумовою відсталістю та іншими незворотними порушеннями здоров`я з моменту народження. За доводами апеляційної скарги, вказані вище обставини є тривалими, безперервними та загальновідомо несумісними із повноцінним самостійним здійсненням процесуальних прав. Апелянт зазначає, що досягнення ОСОБА_3 повноліття не призвело і не могло призвести до фактичного набуття ним здатності усвідомлено реалізовувати свої права у суді. Окрім того, Чернігівський апеляційний суд у цій же справі №750/10724/25, у постанові від 27.01.2026 року зазначав, що ”… матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного сина дозволяють у повній мірі встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.” Апелянт стверджує, що суд апеляційної інстанції у вказаній вище постанові дійшов висновку про можливість продовження розгляду даної справи по суті без очікування завершення окремого провадження щодо недієздатності. Апелянт вказує, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення від 14.05.2026 року фактично поставив реалізацію права на судовий захист у залежність саме від наявності рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним, що призвело до надмірно формального підходу при вирішенні спору. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції взагалі не досліджував матеріальну сторону спору та безпідставно відмовився розглядати позов по суті, попри те, що наявні у матеріалах справи докази повністю підтверджують сукупність трьох обов`язкових умов, передбачених статтею 198 Сімейного кодексу України, для виникнення аліментного обов`язку відповідача:

1. Непрацездатність дитини: ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІА групи з дитинства безстроково, що підтверджено матеріалами справи та висновком судово-психіатричного експерта №183 від 30.04.2026 року.

2. Потреба у матеріальній допомозі: призначена державою соціальна допомога покриває тільки базові потреби особи з глибокою інвалідністю. Син сторін потребує постійних медичних витрат, періодичних лабораторних досліджень (ТОВ ”МЛ ”Діла”), спеціального харчування та регулярної спеціалізованої реабілітації у КП ”Санаторій ”Пролісок”. Вартість лише одного курсу такої реабілітації становить 25 000,00 грн., а за медичними рекомендаціями ОСОБА_3 необхідно проходити її 1-2 рази на рік. Попри те, що матір ОСОБА_3 докладає максимум зусиль та працює, самостійно повністю покривати такі масштабні витрати на лікування та догляд за дитиною з інвалідністю ІА групи, є неможливим.

3. Спроможність відповідача надавати матеріальну допомогу: ОСОБА_2 є військовим пенсіонером, має стабільний та гарантований державою дохід у вигляді військової пенсії. Заявлена позивачем вимога про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, є повністю справедливою, співмірною та обґрунтованою. Наявність у відповідача ІІІ групи інвалідності та дитини від другого шлюбу, за законом не звільняє його від безумовного обов`язку утримувати повнолітнього непрацездатного сина, який має найважчу підгрупу інвалідності (ІА) і позбавлений будь-яких шансів на самозабезпечення. Проте, як стверджує апелянт, з моменту досягнення сином ОСОБА_3 повноліття, відповідач жодної фінансової допомоги сину добровільно не надає.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.05.2026 року - залишити без змін.

Згідно приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.05.2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Як вбачається із матеріалів справи (а.с.158,159), сторони даного спору обізнані про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що сторони спору перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис №1089 від 22.12.2009 року (а.с.8).

Від шлюбу сторони даного спору мають повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 1529 (а.с.10).

На час розгляду справи судом першої інстанції, син сторін спору - ОСОБА_3 досяг повноліття, місце його проживання зареєстровано разом із позивачем ОСОБА_1 , про що свідчить витяг з Реєстру територіальної громади від 09.06.2025 року №2025/007615884 (а.с.7).

Як вбачається із висновку лікарської комісії №582 від 09.07.2025 року, виданого Комунальним некомерційним підприємством ”Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня”, ОСОБА_3 , 2007 року народження, є особою з інвалідністю ІА групи внаслідок психічного розладу, встановленої безтерміново, з 23.06.2025 року. У вказаному висновку зазначено рівень обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування; обмеження здатності до самостійного пересування; обмеження здатності до орієнтації; обмеження здатності до спілкування; обмеження здатності контролювати свою поведінку (а.с.24).

Згідно консультативного висновку лікаря-генетика КНП ”Чернігівська обласна дитяча лікарня” ЧОР від 26.03.2025 року, ОСОБА_3 має трисомну форму синдрому Дауна (Q90.0). Цей діагноз підтверджено цитогенетичним дослідженням (каріотипуванням) згідно з протоколом №184/07 від 02.08.2007 року (а.с.30).

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 14.05.2026 року, відмовляючи у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції вказав, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про стягнення аліментів спрямовані на захист майнових прав та інтересів спільного сина сторін ОСОБА_3 , тобто, фактично позов заявлено у його інтересах. При цьому, станом на дату подання позовної заяви, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 досяг повноліття, тобто, у відповідності до вимог статті 34 ЦК України, статті 47 ЦПК України, набув повної цивільної дієздатності, а тому процесуальні права, обов`язки та повноваження його батьків, як законних представників неповнолітньої особи, згідно зі статтею 242 ЦК України, автоматично припинилися. Судом першої інстанції зазначено у рішенні від 14.05.2026 року, що доказів існування будь-яких інших підстав для процесуального представництва інтересів ОСОБА_3 його матір`ю ОСОБА_1 на час звернення до суду з позовною заявою, як і на час розгляду цієї справи, суду не надано. При цьому, цивільна справа № 750/14514/25 про визнання ОСОБА_3 недієздатним та встановлення над ним опіки на даний час перебуває на розгляді в суді, рішення по суті у ній не ухвалене. Судом першої інстанції зазначено, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову. За наведених вище обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, і тому вона є неналежним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що в ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина, нормам матеріального та процесуального права.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно положень ч.8, ч.9 статті 7 Сімейного кодексу України, яка визначає загальні засади регулювання сімейних відносин, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до приписів ч.1 статті 198 Сімейного кодексу України, яка регламентує підстави виникнення обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Тобто, вказана вище норма Закону передбачає, що батьки продовжують бути зобов`язаними утримувати своїх дітей після досягнення ними повноліття за наявності сукупності таких обставин: дочка або син є непрацездатними; непрацездатні повнолітні діти потребують матеріальної допомоги; наявність у батьків можливості надати таку допомогу.

Стягнення аліментів на утримання повнолітньої непрацездатної дитини є способом захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Непрацездатними вважаються особи із інвалідністю І, II, III груп. При цьому, не має значення, коли настала непрацездатність - до досягнення повноліття або в будь-який інший час. Також не має значення, яку групу інвалідності має дитина. Батьки, за загальним правилом, мають добровільно утримувати свою непрацездатну дитину. В разі відмови батьків від надання утримання, аліменти можуть бути стягнуті з них рішенням суду за позовом як самої дитини (якщо її не визнано недієздатною), так і того з батьків, з яким проживає дитина.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, на час розгляду справи судом першої інстанції, син сторін спору - ОСОБА_3 досяг повноліття, місце його проживання зареєстровано разом із позивачем ОСОБА_1 , про що свідчить витяг з Реєстру територіальної громади від 09.06.2025 року №2025/007615884 (а.с.7).

Як вбачається із висновку лікарської комісії №582 від 09.07.2025 року, виданого Комунальним некомерційним підприємством ”Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня”, ОСОБА_3 , 2007 року народження, є особою з інвалідністю ІА групи внаслідок психічного розладу, встановленої безтерміново, з 23.06.2025 року. У вказаному висновку зазначено рівень обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування; обмеження здатності до самостійного пересування; обмеження здатності до орієнтації; обмеження здатності до спілкування; обмеження здатності контролювати свою поведінку (а.с.24).

Згідно консультативного висновку лікаря-генетика КНП ”Чернігівська обласна дитяча лікарня” ЧОР від 26.03.2025 року, ОСОБА_3 має трисомну форму синдрому Дауна (Q90.0).

Приймаючи до уваги наведене вище, апеляційний суд вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що оскільки повнолітній син сторін спору - ОСОБА_3 є особою із інвалідністю І А групи, а отже, він є непрацездатним, проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 , то відповідно, позивач ОСОБА_1 має право на звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина.

За даних обставин, висновок суду першої інстанції відносно того, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у цій справі, і вказана обставина стала підставою для відмови у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина, є помилковим, оскільки даний висновок суду першої інстанції не узгоджується із вищевказаними приписами норм права, які регламентують спірні правовідносини.

Згідно ч.1 статті 200 Сімейного кодексу України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Приписами ч.1 статті 201 Сімейного кодексу України регламентовано, що до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 статті 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Як вбачається із роз`яснень, викладених у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 ”Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів”, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із ч.3 статті 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 статті 191 Сімейного кодексу України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини є документально підтвердженими, що повнолітній син сторін спору - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою із інвалідністю ІА групи, у зв`язку з психічним розладом. Інвалідність встановлено безстроково, починаючи з 23.06.2025 року. У зв`язку з цим, непрацездатний син сторін спору потребує постійних медичних витрат на лікування, періодичних лабораторних досліджень, спеціального харчування, регулярної спеціалізованої реабілітації, що свідчить про наявність у ОСОБА_3 потреби у матеріальній допомозі.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 може надавати матеріальну допомогу своєму повнолітньому непрацездатному сину. Згідно даних з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи (а.с.177), ОСОБА_2 за хронологічний період з березня 2026 року по липень 2026 року отримав заробітну плату у розмірі 45 490,91 грн. (а.с.177). Інших відомостей про матеріальний стан ОСОБА_2 сторонами спору суду не надано. При цьому, із наявних у матеріалах даної справи документів вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є особою із інвалідністю ІІІ групи, інвалідність встановлена на строк до 01.03.2026 року, дата чергового переогляду - лютий 2026 року (а.с.54). На утриманні відповідача перебуває неповнолітній син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.56).

Виходячи із загальних засад принципів сімейного права, в тому числі, принципів рівності прав і обов`язків батьків, виваженості, розумності та справедливості, апеляційний суд вважає за необхідне визначити розмір аліментів, які підлягають із відповідача на користь позивача ОСОБА_1 на утримання непрацездатного повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/8 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто, з 04.08.2025 року і на весь період непрацездатності сина ОСОБА_3 .

Апеляційний суд вважає, що визначений вище розмір аліментів є обґрунтованим, достатнім та таким, що відповідає потребам повнолітнього сина сторін у справі - ОСОБА_3 , як особи із інвалідністю.

За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 - підлягає частковому задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.05.2026 року - підлягає скасуванню, із ухваленням апеляційним судом постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/8 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто, з 04.08.2025 року і на весь період непрацездатності сина ОСОБА_3 .

Відповідно до приписів ч.6 статті 141 ЦПК України, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави необхідно стягнути судовий збір, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви та апеляційної скарги - пропорційно розміру задоволених вимог позову та апеляційної скарги, які задоволено апеляційним судом на 50%.

При поданні позову судовий збір підлягав сплаті у розмірі 1 211 грн. 20 коп., а при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 14.05.2026 року - 1 816 грн. 80 коп., і відповідно, всього: 3 028 грн.

Таким чином, з ОСОБА_2 в дохід держави необхідно стягнути 1 514 грн. судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 14.05.2026 року. Розрахунок наступний: 3 028 грн. х 50% = 1 514 грн.

У вимогах апеляційної скарги ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на її користь аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного сина - ОСОБА_3 , шляхом їх зарахування на рахунок матері, яка здійснює догляд за ним та його повне утримання.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вимога ОСОБА_1 , вказана у апеляційній скарзі, а саме, про стягнення аліментів із відповідача на утримання повнолітнього непрацездатного сина - ОСОБА_3 , шляхом їх зарахування на рахунок матері, в силу положень статті 367 ЦПК України, не може бути задоволена апеляційним судом, оскільки дана вимога не заявлялась позивачем у вимогах позову, з яким звернулась ОСОБА_1 до суду першої інстанції. І відповідно, вказана вимога не розглядалася судом першої інстанції. Апеляційний суд переглядає справу виключно в межах тих вимог, які розглядалися судом першої інстанції. Згідно приписів ч.1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Крім того, питання щодо рахунку визначається на стадії виконавчого провадження.

Керуючись статтями: 141, 367, 368, 369, 374; п.1, п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2026 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частини із усіх видів заробітку (доходів), щомісячно, починаючи з 04.08.2025 року і на весь період непрацездатності ОСОБА_3 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1 514 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 27.10.2026 року.

Головуючий: Судді: