Суд: Чернігівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №750/5827/26
Суддя: Супрун О. П.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2026 рокум. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/5827/26
Головуючий у першій інстанції – Лямзіна Н. Ю.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2257/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді – Супруна О.П.,
суддів: Скрипки А.А., Стельмаха А.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігів у складі судді Лямзіної Н.Ю. від 03.09.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У С Т А Н О В И В :
26.05.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» через систему «Електронний суд» звернулося до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту № 16234-06/2024 від 15.06.2024 у розмірі 49 500,00 грн, а також сплаченого судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 15.06.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту № 16234-06/2024, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 15 000,00 грн строком на 120 днів зі сплатою процентів за ставкою 1,50 % на день на залишок заборгованості. Позивач зазначав, що свої зобов`язання за договором первісний кредитор виконав, однак відповідач належним чином не виконував зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів, унаслідок чого утворилася заборгованість.
24.03.2025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу № 24032025, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. За розрахунком позивача, загальна сума заборгованості станом на дату закінчення строку кредитування становить 49 500,00 грн, із яких 15 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 27 000,00 грн – заборгованість за процентами та 7 500,00 грн – штраф.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань і набуття права вимоги за договором факторингу, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, а також понесені судові витрати.
Деснянський районний суд м. Чернігова своїм рішенням від 03.09.2026 відмовив у позові ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».
23.09.2026 до Чернігівського апеляційного суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», у якій апелянт просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.09.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, та не надав належної оцінки всім поданим доказам. Апелянт зазначає, що факт укладення ОСОБА_1 кредитного договору № 16234-06/2024 від 15.06.2024 підтверджується самим договором, заявкою-анкетою та LOG-файлом, який фіксує послідовність ідентифікації відповідача й підтвердження його волевиявлення під час оформлення кредиту. Суд першої інстанції не надав оцінки цьому електронному доказу, хоча позивач подав його на виконання вимог суду.
Також апелянт уважає помилковим висновок суду про недоведеність факту надання кредитних коштів із огляду на те, що АТ «Універсал Банк» не емітувало платіжну картку № НОМЕР_1 на ім`я відповідача. На підтвердження перерахування 15 000,00 грн позивач подав довідку ТОВ «Пейтек» від 20.02.2026, згідно з якою кошти успішно переказано на картку із зазначеними реквізитами, а також повідомлення про перерахування коштів. На думку апелянта, відсутність відомостей про емітування картки на ім`я ОСОБА_1 сама по собі не спростовує ані зазначення ним цих реквізитів під час оформлення кредиту, ані виконання кредитодавцем обов`язку з перерахування коштів відповідно до умов договору.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не дослідив докази в їхній сукупності й передчасно дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Зазначає, що апелянт не спростував висновку суду про недоведеність надання кредитних коштів саме відповідачу, оскільки довідка ТОВ «Пейтек» підтверджує лише факт переказу коштів на платіжну картку, тоді як відповідно до інформації АТ «Універсал Банк» така картка на його ім`я не емітувалася. При цьому, доказів належності картки відповідачу, унесення ним її реквізитів під час оформлення кредиту та отримання ним коштів позивач не надав.
Також відповідач уважає, що LOG-файл не підтверджує його волевиявлення щодо зазначення реквізитів спірної картки, оскільки не містить первинних технічних даних, які б дозволяли перевірити достовірність ідентифікації та обставини укладення договору. На його думку, позивач не виконав вимог суду першої інстанції щодо надання повного пакета електронних і технічних доказів, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та не спростовують установлених судом обставин.
Окрім того, ОСОБА_1 зазначає, що заявлений штраф у розмірі 7 500,00 грн не підлягає стягненню з огляду на дію мораторію на нарахування та стягнення неустойки в період воєнного стану. Просить покласти на апелянта судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, та вирішити питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу після подання доказів їхнього розміру.
Відповідь на відзив та додаткові пояснення відповідача апеляційний суд до уваги не бере, оскільки Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) не передбачає подання таких процесуальних документів на стадії апеляційного провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, а також урахувавши заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Мотивуючи відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором. Зокрема, згідно з інформацією АТ «Універсал Банк», на ім`я відповідача не емітувалася платіжна картка № НОМЕР_1 , на яку, за твердженням позивача, було перераховано кредитні кошти. Надана ТОВ «Пейтек» довідка підтверджувала здійснення переказу на картку із зазначеними реквізитами, однак не доводила належність цієї картки відповідачу та отримання ним коштів. Інших доказів на підтвердження виконання первісним кредитором своїх зобов`язань щодо надання кредиту позивач не надав.
Урахувавши, що обов`язок доведення факту надання кредитних коштів покладається на кредитора, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заявленої заборгованості та відмовив у позові в повному обсязі. Судові витрати покладено на позивача.
Апеляційний суд не погоджується з висновками місцевого суду.
Суд установив, що 15.06.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту № 16234-06/2024 (далі – Договір № 16234-06/2024), за умовами якого товариство надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 15 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором (а.с. 15-20).
Згідно умов пункту 1.2 Договору № 16234-06/2024 тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби клієнта, не пов`язані з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 15.06.2024. Наданий кредит клієнт зобов`язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування. Дата погашення кредиту 12.10.2024.
Пунктом 1.3 Договору № 16234-06/2024 передбачено право клієнта ініціювати укладення Додаткового договору для продовження строку кредитування та/або кінцевого строку виплати кредит, установлених Договором, на підставі поданого до товариства звернення.
За користування кредитом товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована (пункт 1.4 Договору № 16234-06/2024). Підпунктом 1.4.1 Договору № 16234-06/2024 визначено денну процентну ставку, що становить 1,50 % та застосовується в межах строку кредитування, указаного в пункті 1.2 цього Договору (120 днів).
Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком № 1 до цього Договору (пункт 1.5 Договору № 16234-06/2024).
Із Графіка платежів убачається, що чиста сума кредиту за розрахунковий період складає 42 000,00 грн, із яких: 15 000,00 грн – сума кредиту за договором, 27 000,00 грн – проценти за користування кредитом. Реальна річна процентна ставка – 9 671,38 грн (а.с. 21 зв.)
За умовами пункту 1.6 Договору № 16234-06/2024 кредит надається клієнту в безготівковій формі в національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 4441-11хх-хххх-9429 протягом одного дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит уважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.
Як убачається зі змісту пункту 2.1 Договору № 16234-06/2024, перед укладанням цього Договору товариство здійснило ідентифікацію та верифікацію клієнта.
Видача кредитів клієнту-фізичній особі товариством здійснюється онлайн, використовуючи мережу «Інтернет», тобто через вебсайт товариства: http://suncredit.com.ua (пункт 2.2 Договору № 16234-06/2024).
Відповідно до пунктів 2.6, 2.7 Договору № 16234-06/2024 клієнт для отримання кредиту заповнює Заявку-Анкету, у якій зобов`язаний указати повні, точні і достовірні особисті дані відповідно до ідентифікаційних документів клієнта, які необхідні для прийняття товариством рішення про надання кредиту клієнту.
Копія такої Заявки-Анкети, заповненої відповідачем, знаходиться в матеріалах справи на а.с. 10-11. У ній ОСОБА_1 зазначив свої персональні дані, зокрема паспортні дані, РНОКПП, прізвище, ім`я та по батькові, адресу проживання і реєстрації, відомості про доходи, контактні дані, а також номер платіжної картки 4441-11хх-хххх-9429, на яку мали бути перераховані кредитні кошти.
Відповідно до пункту 7.1 Договору № 16234-06/2024 цей Договір уважається укладеним із моменту його підписання електронними підписами сторін та діє протягом строку, указаного в пункті 1.2 цього Договору.
Підписанням цього Договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту товариства, розміщених на вебсайті товариства (пункт 7.6 Договору № 16234-06/2024).
За змістом пункту 2.18 Договору № 16234-06/2024 його укладення відбувається згідно із Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до пункту 2.21 цього Договору, після його підписання товариство надає кредит шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок клієнта за реквізитами банківської картки клієнта, зазначеної клієнтом в Заявці та цьому договорі.
У розділі 8 Договору № 16234-06/2024 «Реквізити та підписи сторін» указано ідентифікуючі відомості ТОВ «Стар Файненс Груп», із електронним підписом директора Кононенко Є.О., а також ідентифікуючі відомості клієнта ОСОБА_1 , а саме: дані паспорту, РНОКПП, прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання, телефони, номер картки позичальника 4441-11хх-хххх-9429 та електронний підпис клієнта НОМЕР_2 (а.с. 20 зв.)
Тож Договір № 16234-06/2024 від 15.06.2024 підписано ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором W1092.
Крім того, електронним підписом одноразовим ідентифікатором W1092 відповідачем було підписано Додаток № 1 до Договору № 16234-06/2024 від 15.06.2024 (Графік платежів) та Паспорт споживчого кредиту (12 зв.-14).
На підтвердження перерахування кредитних коштів у матеріалах справи міститься лист ТОВ «Пейтек» від 20.02.2026 № 20260220-117, адресований ТОВ «Стар Файненс Груп», у якому повідомлено про успішне перерахування 15 000,00 грн на платіжну картку клієнта останнього. У листі зазначено номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» – b0f046dd-61c8-4f53-8ff9-0ae7d99ae74b, номер транзакції в системі ТОВ «Стар Файненс Груп» - 969170, електронний платіжний засіб отримувача коштів – 4441111139519429, код авторизації – 731443, банк-еквайр – АТ «ПУМБ», дату й час створення та виконання транзакції (15.06.2024 12:20:00; 15.06.2024 12:20:03), а також її призначення: виконання фінансових зобов`язань відповідно до укладеного Договору №16234-06/2024 від 15.06.2024 (а.с. 22 зв.).
Як убачається із розрахунку заборгованості ТОВ «Стар Файненс Груп» за Договором №16234-06/2024 від 15.06.2024, станом на 03.03.2026 загальна заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Стар Файненс Груп» становила 45 450,00 грн, із яких: 15 000,00 грн – тіло кредиту, 2 700,00 грн – відсотки, 20 250,00 грн – прострочені відсотки, 7 500,00 грн – штрафи (а.с. 24зв.-25).
При цьому, із указаного розрахунку вбачається, що нарахування були здійснені за період із 15.06.2024 по 24.09.2024.
24.03.2025 ТОВ «Стар Файненс Груп» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (фактор) уклали Договір факторингу № 24032025, за умовами якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна договору) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (Права вимоги) до боржників за кредитними договорами (Портфель заборгованості) (а.с. 30).
Відповідно до Акта приймання-передачі письмового та електронного Реєстру боржників від 24.03.2025 до Договору факторингу № 24032025 від 24.03.2025, згідно з вимогами укладеного між товариствами Договору факторингу, клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників клієнта від 24.03.2025 складений у письмовій формі згідно з Додатком № 1 до Договору та електронній формі згідно з Додатком 1-1 до Договору (а.с. 31 зв.)
На підтвердження здійснення плати за відступлення Права вимоги згідно Договору факторингу № 24032025 від 24.03.2025 у матеріалах справи наявна копія платіжної інструкції № 5943 від 24.03.2025 (а.с. 32).
Із Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу № 24032025 від 24.03.2025 убачається, що ОСОБА_1 є боржником за Договором № 16234-06/2024 від 15.06.2024, сума заборгованості станом на день відступлення права вимоги становить 45 450,00 грн, із яких: 15 000,00 грн – сума основного боргу за кредитом, 22 950,00 грн – сума заборгованості по відсотках, 7 500,00 грн – сума заборгованості по пеням/штрафам (а.с. 31).
Позивачем подано власний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за Договором № 16234-06/2024 від 15.06.2024 у період із 25.09.2024 по 12.10.2024, відповідно до якого загальна заборгованість відповідача за весь період кредитування кредитом, установлений Договором № 16234-06/2024, тобто за 120 днів, починаючи з 15.06.2024 по 12.10.2026 (дата погашення кредиту), становить 49 500,00 грн, із яких: 15 000,00 грн – тіло кредиту, 27 000,00 грн – відсотки за користування кредитом, 7 500,00 грн – штрафи (а.с. 32 зв.)
11.05.2026 позивач направив ОСОБА_1 досудову вимогу про негайне погашення заборгованості за Договором № 16234-06/2024 від 15.06.2024 у розмірі 49 500,00 грн. Оскільки вимога залишилася без реагування, позивач звернувся до суду з цим позовом (а.с. 33).
У ході розгляду справи з метою перевірки доводів позивача щодо перерахування кредитних коштів на платіжну картку, зазначену в Договорі № 16234-06/2024 та Заявці-Анкеті відповідача, за клопотанням позивача судом першої інстанції витребувано в АТ «Універсал Банк» інформацію щодо емітування платіжної картки № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 . Згідно з відповіддю банку, така платіжна картка на ім`я відповідача не емітувалася.
Предметом апеляційного перегляду є висновок суду першої інстанції про недоведеність факту надання ОСОБА_1 кредитних коштів. Тому колегія суддів перевіряє доводи апеляційної скарги в частині оцінки доказів укладення кредитного договору та виконання первісним кредитором зобов`язання щодо надання кредиту, зокрема шляхом перерахування коштів на платіжну картку, реквізити якої зазначені в договорі та заявці-анкеті.
Визначальним для вирішення спору є встановлення того, чи підтверджують наявні у справі докази не лише укладення кредитного договору та здійснення платіжної операції, а й фактичне надання кредитних коштів відповідачу. Питання щодо розміру заборгованості та правомірності нарахування її окремих складових підлягають оцінці з урахуванням висновків щодо доведеності виконання кредитодавцем свого основного зобов`язання.
Згідно з пунктом 1 частини другої Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція – відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Наведені положення законодавства в своїй сукупності свідчать про те, що укладення кредитного договору в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи є належним способом його укладення та породжує для сторін відповідні цивільні права й обов`язки за умови дотримання встановленого законом порядку ідентифікації та підписання такого правочину.
У цій справі наявність укладеного електронного договору підтверджується сукупністю доказів, долучених до матеріалів справи. Зокрема, Договір № 16234-06/2024 містить персональні дані ОСОБА_1 , реквізити платіжної картки, на яку мали бути перераховані кредитні кошти, та відомості про підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором W1092. Аналогічним способом відповідачем підписано Заявку-Анкету, Графік платежів та Паспорт споживчого кредиту, які містять узгоджені відомості щодо суми, строку кредитування та процентної ставки.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що наявні в матеріалах справи докази в їхній сукупності підтверджують укладення між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 . Договору № 16234-06/2024 в електронній формі та погодження сторонами його істотних умов. Водночас сам по собі факт укладення договору не є безумовним підтвердженням виконання кредитодавцем зобов`язання щодо надання коштів, а тому окремій оцінці підлягають докази фактичного перерахування суми кредиту позичальнику.
Апеляційний суд звертає увагу, що за клопотанням позивача суд першої інстанції витребував у АТ «Універсал Банк» інформацію щодо емітування на ім`я ОСОБА_1 платіжної картки № НОМЕР_1 . У відповіді банк повідомив, що така картка на ім`я відповідача не емітувалася.
Під час дослідження матеріалів справи колегією суддів установлено невідповідність між відомостями, зазначеними в ухвалі про витребування доказів, та інформацією, що міститься в матеріалах справи. Так, із листа ТОВ «Пейтек» № 20260220-117 від 20.02.2026 убачається, що банк-еквайр електронного платіжного засобу № 4441111139519429 – АТ «ПУМБ».
Зважаючи на встановлене, відповідь АТ «Універсал Банк» про те, що платіжна картка на ім`я відповідача не емітувалася, не дає підстав для висновку про неналежність відповідачу картки, реквізити якої зазначено в кредитному договорі.
Пунктом 10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.11.2021 № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача (далі - кредитна операція), з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу споживача сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавець здійснює кредитну операцію, у форматі ХХХХ НОМЕР_3 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Пунктом 64 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 164, передбачено, що суб`єкт господарювання зобов`язаний: 1) дотримуватися правил здійснення платіжної операції з використанням платіжного інструменту та процедур безпеки, установлених договором з еквайром; 2) не розголошувати даних про держателя особам, які не мають на це законного права або повноважень, і не дозволяти їм використовувати за призначенням платіжний інструмент; 3) не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити.
Відповідачем при оформленні Заявки-Анкети було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вищенаведених постанов Правління Національного банку України позивач не може зазначати та зберігати в договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
Еквайр зобов`язаний надати держателю платіжної картки (платнику) квитанцію платіжного терміналу (пункти 156, 160 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.07.2022 №164).
Відповідно до пункту 159 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 164, документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
У постанові від 06.05.2020 у справі № 372/223/17 Верховний Суд указав, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.
У цій справі на підтвердження перерахування кредитних коштів позивач подав лист ТОВ «Пейтек» від 20.02.2026 № 20260220-117, у якому зафіксовано успішне перерахування 15 000,00 грн на платіжну картку клієнта ТОВ «Стар Файненс Груп». Лист містить номер транзакції в системі платіжного сервісу та системі кредитодавця, номер електронного платіжного засобу отримувача, код авторизації, відомості про банк-еквайр, а також дату й час створення та виконання операції. Призначення платежу пов`язане з виконанням фінансових зобов`язань за Договором № 16234-06/2024.
Зазначені відомості узгоджуються з умовами кредитного договору, згідно з якими кошти мали бути перераховані в безготівковій формі на рахунок клієнта з використанням реквізитів платіжної картки, зазначеної в Заявці-Анкеті та Договорі № 16234-06/2024. При цьому номер картки, наведений у листі ТОВ «Пейтек», відповідає реквізитам, зазначеним у Договорі № 16234-06/2024 та Заявці-Анкеті за своїми доступними для порівняння цифрами.
Отже, лист ТОВ «Пейтек» містить відомості, які підтверджують здійснення платіжної операції на суму 15 000,00 грн за реквізитами картки, зазначеної в кредитному договорі.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про недоведеність факту надання кредитних коштів є передчасним, оскільки поданий позивачем лист ТОВ «Пейтек» у сукупності з іншими матеріалами справи є достатнім для підтвердження перерахування відповідачу 15 000,00 грн. Натомість, відомості, викладені у відповіді АТ «Універсал Банк», не можуть бути покладені в основу протилежного висновку, оскільки не підтверджують, що саме цей банк емітував платіжну картку, зазначену в кредитному договорі.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).
На підтвердження переходу права вимоги до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» позивач надав копії Договору факторингу № 24032025 від 24.03.2025, акта приймання-передачі письмового та електронного реєстру боржників до цього договору, витягу з реєстру боржників та платіжної інструкції на підтвердження виконання умов договору факторингу.
Зазначені документи в сукупності підтверджують передачу позивачу права вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту № 16234-06/2024 від 15.06.2024, а отже, позивач набув статусу належного кредитора в спірному зобов`язанні.
Установивши факт укладення кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів та переходу права вимоги до позивача, колегія суддів переходить до перевірки обґрунтованості заявленої до стягнення заборгованості, зокрема нарахованих процентів за користування кредитом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Умовами Договору № 16234-06/2024 передбачено надання кредиту в розмірі 15 000,00 грн строком на 120 днів зі сплатою процентів за користування кредитом за фіксованою процентною ставкою 1,50 % на день. Строк повернення кредиту визначено до 12.10.2024.
Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. А за приписом частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
При цьому стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023. Закон України від 22.11.2023 № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів – 2,5 %; протягом наступних 120 днів – 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Ураховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24.12.2023, а кредитний договір був укладений 15.06.2024, тобто після набрання чинності цим Законом, нарахування процентної ставки слід розраховувати відповідно до чинного законодавства в розмірі 1 %.
Таким чином, проценти за користування кредитними коштами за весь строк кредитування підлягають нарахуванню виходячи з суми кредиту 15 000,00 грн, денної процентної ставки 1 % та строку кредитування 120 днів (15 000,00 грн х 1 % х 120 днів = 18 000,00 грн).
Отже, розмір процентів, який підлягає стягненню з відповідача, становить 18 000 грн, а не 27 000,00 грн, нарахованих позивачем виходячи з передбаченої договором процентної ставки 1,50 % за день.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за штрафом у розмірі 7 500,00 грн колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Разом із тим, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб. Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
У подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які були затверджені Законами України «Про затвердження Указу Президента України» «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і він діє і на даний час.
Таким чином, ураховуючи, що первісним кредитором нараховано штраф за невиконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором у сумі 7 500,00 грн у період дії воєнного стану, що суперечить положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відсутні підстави для його стягнення з відповідача.
Із огляду на викладене та враховуючи, що отримані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку не повернуті, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 33 000,00 грн, із яких: 15 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 18 000,00 грн – проценти за користування кредитом. У стягненні решти заявленої заборгованості належить відмовити.
За правилами пункту 2 частини першої статті 374, пункту 3 частини першої статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків обставинам справи.
Оскільки висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, колегія суддів уважає, що дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
За правилами частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, на підтвердження понесення яких надав: копію Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (клієнт) та Адвокатський об`єднанням «Апологет» (виконавець) (а.с. 35 зв.); копію Акта № 1613 наданих послуг (правової (правничої) допомоги) від 11.05.2026, згідно якого виконавцем було надано клієнту, а клієнтом прийнято послуги згідно Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 на суму 8 000,00 грн (а.с. 36); детальний опис наданих послуг до Акта № 1613 за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 (а.с. 36 зв.); копію ордера про надання правничої допомоги (а.с. 37).
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просив зменшити розмір витрат позивача, понесених на правову допомогу, у разі часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких належить розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Із урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їхню необхідність.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта – шоста статті 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У розумінні умов частин четвертої – шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21.
У постановах від 19.02.2022 № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують із огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача, у разі часткового задоволення – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17.02.2021 у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Ураховуючи конкретні обставини справи, її категорію та складність, ціну позову, обсяг виконаної представником позивача роботи, характер і зміст наданих послуг, а також клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів уважає за необхідне зменшити їхній розмір до 4 000,00 грн, що відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності таких витрат.
Водночас, із огляду на часткове задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 2 666,80 грн (66,67 %).
Позивачем при зверненні до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, який належить стягнути пропорційно до розміру задоволених вимог (66,67 %) у розмірі 1 775,02 грн.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, а позовні вимоги – у розмірі 66,67 %, витрати позивача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених вимог, що становить 2 662,53 грн (3 993,60 грн ? 66,67 %).
Керуючись ст. ст. 367-369, 374, п. 3 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Частково задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».
Скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.09.2026 та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № 16234-06/2024 від 15.06.2024 у розмірі 33 000,00 грн.
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати: судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 775,02 грн, судовий збір за апеляційний перегляд у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 2 666,80 грн, а всього – 7 104,22 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, окрім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий: О.П. Супрун
Судді: А.А. Скрипка
А.П. Стельмах
Оригінал: reyestr.court.gov.ua