Суд: Чернігівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №751/3178/26
Суддя: Луговець О. А.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
27 жовтня 2026 рокум. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/3178/26
Головуючий у першій інстанції – Лямзіна Н. Ю.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1989/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Супруна О.П., Черноп`ятова С.В.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»,
відповідач ОСОБА_1 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2026 року (суддя – Лямзіна Н.Ю., місце ухвалення – м. Чернігів) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на його користь з відповідача заборгованість у розмірі 27962,30 грн, з яких: 5954,78 грн – борг за тілом кредиту, 12219,12 грн – борг за процентами за користування кредитом, нарахованими первісним кредитором, 6788,40 грн – борг за процентами, нарахованими позивачем за 120 календарних днів, 3000,00 грн – борг за штрафними санкціями, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн та на правову допомогу в сумі 10000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 04.03.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №5356821. За умовами даного кредитного договору товариство надало позичальнику на його банківську платіжну картку кредит у сумі 6000,00 грн, строком на 360 днів по 27.02.2026, із періодичністю сплати погоджених процентів кожні 10 днів. 30.10.2025 право вимоги за цим кредитним договором на підставі договору факторингу №30/10/2025 відступлено ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал». Відповідач порушив свої зобов`язання й не виконав умови вказаного кредитного договору, існуючий борг ні первісному, ні новому кредитору не сплатив, що й спонукало товариство звернутися з даним позовом до суду.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2026 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором №5356821 від 04.03.2025 у сумі 24962,30 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» 2376,72 грн судового збору та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги відповідача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, не наданням належної правовової оцінки доказам у справі, неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права.
Апелянт стверджує, що судом першої інстанції було позбавлено його права на доступ до правосуддя, не надано матеріалів справи для ознайомлення та можливості скористатися своїми процесульними правами та обов`язками.
Скаржник зазначає, що позивачем не надано належного та зрозумілого розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості, факт наявності якої не підтверджений наявними у матеріалах справи відомостями.
Зауважує, що вимоги позивача були частково задоволені судом першої інстанції без урахування того, що відповідач є військовослужбовцем, користується гарантіями, встановленими п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з чим кредитодавець не мав правових підстав нараховувати йому проценти за користування кредитом та штрафні санкції, а у разі їх нарахування – зобов`язаний був списати.
Відповідач зазначає, що хоча місцевим судом і стягнуто з нього на користь позивача 3000,00 грн витрат на правничу допомогу, замість заявлених 10000,00 грн, проте такий розмір не відповідає критеріям розумності, співмірності та необхідності, не мотивований судом, не оцінено обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, тривалість її виконання, складність справи та характер наданих послуг.
Апелянт акцентує увагу, що встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов`язання за кожен день прострочки, що в результаті становить біля 20000,00 грн при тілі кредиту 6000,00 грн, є несправедливим у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає нормам чинного законодавства, позовні вимоги є доведеними, а твердження скаржника спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
Зазначає, що укладення електронного кредитного договору та отримання за ним відповідачем кредитних коштів підтверджено належними й допустимими доказами; нарахування процентів за користування кредитним коштами здійснювалося в межах строку користування кредитом та з дотриманням вимог чинного законодавства й умов кредитного договору; сума кредитної заборгованості обрахована згідно належно складеного розрахунку.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).
Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
04 березня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 було укладено Договір №5356821 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого товариство зобов`язується надати позичальнику кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник повинен повернути кредит, сплатити комісію і проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором, сума кредиту 6000,00 грн (п. 1.2); строк кредитування – 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 10 днів, детальні терміни повернення кредиту та сплати комісії й процентів визначені в графіку платежів, що є додатком №1 до договору (п. 1.3); стандартна процентна ставка – 0,95% за кожен день користування кредитом і застосовується у межах всього строку кредитування, вказаного в п. 1.3 договору, денна процентна ставка – 0,9500% (п. 1.4.1); знижена процентна ставка – 0,0100% за кожен день користування кредитом і застосовується за умов, визначених у п. 1.4.2 договору; кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника за реквізити електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 (п. 2.1); дата надання кредиту 04.03.2025 або 05.03.2025 (п. 2.2); у п. 6.3 договору сторони передбачили штрафні санкції за невиконання/неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань; додатками до договору є графік платежів (№1) та інформаційне повідомлення позичальника (№2) (а.с. 80-94).
Аналогічна за змістом інформація щодо умов кредитування наведена й у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний сторонами 04.03.2025 (а.с. 96-97).
За повідомленням ТОВ «Пейтек» від 03.11.2025 між товариством і ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку №03012024-1 від 03.01.2024, відповідно до якого успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ «Лінеура Україна» на суму 6000,00 грн, банк-еквайр - АТ «ПУМБ», дата -04.03.2025, призначення платежу: зарахування на картку, ЕПЗ 4149609010078642 (а.с. 74).
Відповідно до наданої АТ КБ «ПриватБанк» інформації від 19.05.2026, на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), на яку 04.03.2025 зараховано кошти в сумі 6000,00 грн (а.с. 129).
Згідно складеного ТОВ «Лінеура Україна» розрахунку заборгованість відповідача за кредитним договором №5356821 від 04.03.2025 станом на 30.10.2025 (дата відступлення) складала 22073,67 грн, з яких: 6000,00 грн – борг за тілом кредиту, 13073,67 грн – борг за відсотками за користування кредитом, 3000,00 грн – борг за штрафними санкціями, 0,00 грн – борг за комісією за надання кредиту. Відповідачем було сплачено на погашення: 45,22 грн – тіла кредиту, 854,55 грн – відсотків за користування кредитом (а.с. 100-103).
30 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (фактор) і ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) укладено договір факторингу №30/10/2025, згідно умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити фактору праву грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 є невід`ємною частиною договору (п. 1.1). Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2 та надходження ціни продажу у повному обсязі відповідно дор п. 3.3 договору на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому передачі реєстру боржників та повна сума ціни продажу, що надійшла на рахунок клієнта, - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості (п. 1.2). Ціна продажу за цим договором становить 4552371,37 грн (п. 3.3.), яку фактор сплачує клієнту 100% протягом п`яти робочих днів з моменту передачі по акту прийому-передачі реєстру боржників шляхом безготівкового перерахування грошових коштів за відповідними реквізитами клієнта (п. 3.4) (а.с. 55-59).
30.10.2025 між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» і ТОВ «Лінеура Україна» підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №30/10/2025 від 30.10.2025, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 4148 осіб, загальна сума заборгованості складає 61781311,37 грн (а.с. 65).
У витягу з реєстру боржників до договору факторингу №30/10/2025 від 30.10.2025, підписаному 30 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» і ТОВ «Лінеура Україна», зазначено боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №5356821 на загальну суму 21173,9 грн, з яких: 5954,78 грн – борг за тілом кредиту, 12219,12 грн – борг за відсотками, 3000,00 грн – борг за штрафами/пенями, 0,00 грн – борг за комісією (а.с. 72-73).
Згідно платіжної інструкції №6433 від 31.10.2025 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перерахувало ТОВ «Лінеура Україна» кошти в сумі 4552371,37 грн, як оплату за договором факторингу №30/10/2025 від 30.10.2025 (а.с. 15).
Листом від 31.10.2025 ТОВ «Лінеура Україна» поінформувало ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», що відповідно до положень п. 1.3 договору факторингу від 30.10.2025 №30/10/2025, повідомлення кредитором боржників про відступлення права вимоги за кредитними договорами та передачу їхніх персональних даних новому кредитору ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» відбулося в особистих кабінетах усіх боржників, зокрема відправлено текстове повідомлення SMS на зазначений в анкеті боржника телефонний номер НОМЕР_4 (а.с. 98).
Рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25 листопада 2024 року найменування ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» змінено на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (а.с. 29).
Відповідно до складеного ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» розрахунку заборгованості за кредитним договором №5356821 від 04.03.2025 за 120 календарних днів (за період 31.10.2025 - 27.02.2026), сума основного боргу, на яку нараховується процентна ставка, – 5954,78 грн, процентна ставка – 0,95%, сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами – 6788,40 грн (а.с. 104-105).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази укладення первісним кредитором із відповідачем електронного кредитного договору, отримання за ним кредитних коштів відповідачем та порушення останнім своїх зобов`язань, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість, право вимоги якої за договором факторингу перейшло до позивача. Суд констатував, що з відповідача підлягають стягненню всі складові кредитної заборгованості (тіло кредиту та нараховані обома кредиторами проценти за користування кредитом), окрім штрафних санкцій, які були нараховані позичальнику у період дії воєнного стану всупереч положенням п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Зокрема, безпідставними є посилання апелянта на позбавлення його місцевим судом права на доступ до правосуддя та можливості скористатися своїми процесульними правами та обов`язками, оскільки ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в справі без повідомлення (виклику) сторін від 04 травня 2026 року було надіслано відповідачу за зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою місця проживання ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 109, 119-121, 128), однак відповідач відзиву на позов чи інших заяв з процесуальних питань не подав. Натомість повернення судової кореспонденції з відіткою АТ «Укрпошта» із зазначенням причин повернення «адресат відсутній» згідно з ч. 6-8 ст.128, ч. 4 ст. 130 ЦПК України вважається належним сповіщенням особи.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що аналогічна адреса місця проживання ( АДРЕСА_1 ) була зазначена відповідачем і в кредитному договорі, а також в апеляційній скарзі, тоді як суд першої інстанції не володів іншою адресою фактичного місцезнаходження відповідача, а той такої інформації суду не повідомляв.
Відтак, місцевий суд належним чином виконав свій процесуальний обов`язок щодо направлення відповідачу судових документів, тоді як відповідач, не подавши відзив на позов, скористався своїми процесуальними правами на власний розсуд, що не свідчить про порушення права відповідача на справедливий і публічний розгляд його справи судом, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріалами справи підтверджується, що 04.03.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №5356821, підписаний сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», зокрема відповідачем електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора (47659), що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», не суперечить приписам ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.
У даному кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільнообраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування обставин отримання кредитних коштів, а саме відсутності перерахування на його банківський картковий рахунок кредитних коштів в обумовленому договором розмірі.
Доказів своєчасного повернення кредитних коштів ні первісному кредитору, ні фактору ОСОБА_1 матеріали справи не містять та відповідачем їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, кошти в установлений строк не повернув, право вимоги кредитної заборгованості за договором факторингу перейшло до позивача.
Одночасно апеляційний суд зважує і на ту обставину, що відповідач в апеляційній скарзі фактично не оспорює наявність кредитних правовідносин із ТОВ «Лінеура Україна» та отримання від товариства кредитних коштів.
Піддаючи сумніву наданий позивачем розрахунок заборгованості, відповідач не надав ніяких доказів на його спростування, зокрема шляхом представлення альтернативних своїх контррозрахунків.
При цьому, колегія суд зазначає, що складені первісним та новим кредиторами розрахунки заборгованості є чіткими та зрозумілими, оскільки містять детальну інформацію щодо дати та суми надання кредиту, часткової оплати кредитних платежів, періодів нарахування відсотків згідно умов договору, комісії, штрафних санкцій, тобто усіх складових кредитної заборгованості, що дозволяє перевірити його обґрунтованість та правильність.
Не є слушними посилання скаржника на ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки операція з перерахування позичальнику коштів кредиту здійснювалась у безготівковій формі, тому на суму переказу не складаються видаткові касові ордери, які є первинними документами бухгалтерського обліку.
Крім того, ні первісний кредитор, ні позивач-фактор не є банківськими установами України, а тому не мали можливості надати банківську виписку по рахунку відповідача.
Натомість відповідач, оспорюючи пред`явлену позивачем кредитну заборгованість, мав безперешкодний та повний доступ до інформації по своїх банківських рахунках, але жодних доказів на підтвердження поданих заперечень усупереч вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав. Також відповідач не надав доказів невикористання чи повернення кредиторам отриманих відповідно до умов кредитного договору коштів.
Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).
Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі №526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10 вересня 2019 року у справі №916/2403/18 зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Лінеура Україна», вбачається, що відповідач на виконання кредитного договору частково вніс платежі в загальній сумі 899,77 грн, які були спрямовані кредитодавцем на погашення тіла кредиту – 45,22 грн, процентів за користування кредитом – 854,55 грн.
Юридичний факт переходу від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» прав вимоги за кредитним договором №5356821 від 04.03.2025 підтверджується копіями договору факторингу №30/10/2025 від 30.10.2025, акту прийому-передачі реєстру боржників та витягу з реєстру боржників до договору факторингу №30/10/2025 від 30.10.2025, платіжної інструкції №6433 від 31.10.2025.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав сумніватися у правильності наданого позивачем розрахунку, який місцевий суд цілком обгрунтовано поклав в основу свого рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості.
Колегія суддів вважає необгрунтованими аргументи скаржника щодо неврахування судом першої інстанції наявності у нього прав на пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Із наданих відповідачем копій війського квитка, довідок Військової частини НОМЕР_5 вбачається, що він перебуває на військовій службі з 22.06.2026 (а.с. 163-164).
Водночас кредитний договір був укладений між ТОВ «Лінеура Україна» і відповідачем 04.03.2025 строком на 360 днів із датою повернення до 27.02.2026.
Отже, на дату укладення та в період строку дії даного кредитного договору відповідач не перебував на військовій службі в лавах ЗСУ під час особливого періоду, у зв`язку з чим на має права на звільнення від сплати процентів за користування кредитом та штрафних санкцій у відповідності до норми ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу відповідача, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у стягненні штрафних санкцій на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тобто права скаржника у цій частині кредитної заборгованості не порушені.
Даючи оцінку аргументам апелянта щодо несправедливості нарахованих та пред`явлених позивачем до стягнення відсотків, колегія суддів зважує на таке.
Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
В умовах п. 1.3 укладеного 04.03.2025 між сторонами кредитного договору передбачено строк, на який надається кредит позичальнику, - 360 днів, що також відображено в Графіку платежів.
Стандартна процентна ставка становить 0,95% за кожен день користування кредитом (п. 1.4.1), а знижена процентна ставка – 0,0100% у день (п. 1.4.2).
При цьому, величина встановленої у кредитному договорі денної процентної ставки в 0,95% та застосованої на її основі при нарахуванні відсотків стандартної процентної ставки 0,95% у день не перевищує її максимального розміру, передбаченого ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (1%).
З розрахунку заборгованості вбачається, що саме за зниженою процентною ставкою (з 04.03.2025 по 13.03.2025) та за стандартною процентною ставкою 0,95% у день і в межах строку кредитування (до 27.02.2026) позивач нараховував відповідачу відсотки за користування кредитом, що відповідає умовам договору та чинному законодавству.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що нараховані обома кредиторами проценти – це відсотки за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку кредитного договору, який становить 360 днів, вони не є процентами, які нараховуються за порушення грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України), що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
Право фактора ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» на донарахування позичальнику відсотків за 120 днів у межах строку кредитування відповідає умовам договору факторингу та вимогам ч. 1 ст. 1084 ЦК України.
Прикметно, що підписавши вищевказаний кредитний договір, відповідач погодився з його умовами, у зв`язку з чим даний договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Крім того, апеляційний суд зазначає, що кредитний договір не містить нечітких або двозначних положень, а викладені в договорі умови щодо строку кредитування, періодів та ставок нарахування й сплати відсотків, є чіткими та зрозумілими. Враховуючи принцип свободи договору відповідач мав можливість не вступати з кредитодавцем у кредитні правовідносини, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування кредитними коштами несправедливими, проте погодився на такі умови договору, підписавши його без будь яких застережень. Більше того, не дивлячись на своє гарантоване право, передбачене п. 5.3.2а договору, на відмову протягом 14 календарних днів від договору без пояснення причин відповідач продовжував користуватися кредитними коштами кредитодавця й до нього з жодними заявами не звертався.
Одночасно апеляційний суд констатує правомірність вказаного правочину (ст. 204 ЦК України), оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, він не визнаний судом недійсним і відповідна позовна вимога скаржником не заявлялась.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання несправедливими умов укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки нараховані у межах строку кредитування відсотки, які перевищують тіло кредиту і з якими позичальник погоджувався, підписуючи договір, не відносяться до сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації в розумінні положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Адже, ці проценти не є відсотками за несвоєчасне виконання зобов`язання, як то помилково вважає апелянт.
Чинне ж законодавство не наділяє суд повноваженнями зменшувати суми процентів за користування кредитом, які позичальник зобов`язаний сплатити відповідно до умов кредитного договору.
За таких обставин, відсутні підстави вважати нікчемними умови кредитного договору в частині погоджених сторонами процентів за користування кредитом.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07.09.2026 у справі №552/672/23 (провадження №61-4595сво25).
Апеляційний суд також відхиляє твердження відповідача, що визначений місцевим судом розмір витрат на професійну правничу допомогу в 3000,00 грн не відповідає критеріям розумності, співмірності та необхідності.
Адже, керуючись саме цими засадами та з огляду на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом послуг та затрачений на них час, врахувавши складність справи та спрощений позовний порядок її розгляду, сталість судової практики в даній категорії справ, часткове задоволення позову, суд першої інстанції мотивовано виснував про необхідність зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з 10000,00 грн до 3000,00 грн. Вказані судові витрати підтверджені позивачем належними й допустимими доказами, які відповідають критеріям засобів доказування.
Таким чином, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».
Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено внаслідок повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням вимог закону, а викладені у рішенні суду висновки відповідають обставинам справи.
При цьому, апеляційний суд під час розгляду даної справи не встановив порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2026 року – без змін.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу.
Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені ОСОБА_1 судові витрати за апеляційний перегляд справи покладаються на заявника.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути на його користь з відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції в сумі 8000,00 грн.
Вирішуючи дане клопотання, апеляційний суд виходить із наступного.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Враховуючи викладене, ЦПК України визначено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
З процедурою апеляційного провадження пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (ч. 1 ст. 360 ЦПК України).
У ч. 4 ст. 360 ЦПК України вказано на необхідність надання доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Тому надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12 ЦПК України).
Подання апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.
Отже, інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки у цьому випадку звернулися за правничою допомогою до адвоката (ст. 15 ЦПК України), у зв`язку з чим можуть розраховувати на відшкодування таких витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано:
- копію укладеного між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» і адвокатом Крюковою М.В. договору про надання правової допомоги №07/07-2022 від 07.07.2022, за умовами якого оплата за надані послуги складається з суми вартості послуг, зазначених у рахунку-фактурі (п. 3.1); факт надання послуг підтверджується звітом про надання правової допомоги (п. 3.5);
- копію звіту про надання правової допомоги згідно договору №07/07-2022 від 07.07.2022, який містить детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), затрачений на них час (сукупно 4 год) та їх вартість (8000,00 грн);
- копію платіжної інструкції №9305 від 07.09.2026 про перерахування ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» адвокату Крюковій М.В. коштів гонорару в сумі 8000,00 грн;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
- копію адвокатського ордера.
Зазначені документи є належними й допустимими доказами на підтвердження понесених позивачем у суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
Відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому містилась заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, разом із доказами їх понесення, був надісланий представнику відповідача - адвокату Зачепіло З.Я. до її електронного кабінету у системі ЄСІТС у порядку, передбаченому процесуальним законом, та отриманий представником скаржника 07.09.2026 17:24, що підтверджується квитанцією про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС.
Однак станом на час розгляду справи апеляційним судом заперечення або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від сторони апелянта не надходили.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
При цьому, апеляційний суд враховує, що до понесених сторонами витрат на професійну правову допомогу адвоката відносяться як оплачені, так і ті, що будуть оплачені ними у майбутньому, що відповідає умовам договору та усталеній практиці Верховного Суду (постанови від 27.07.2022 у справі №686/28627/18, від 15.06.2021 у справі №159/5837/19, від 03.10.2019 у справі №922445/19 та Європейського суду з прав людини (п. 115 рішення в справі «Бєлоусов проти України від 07.11.2013»).
Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 02.06.2014); відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (рішення у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002). Наведене також узгоджується й з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, де ВП ВС зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З урахуванням вищенаведеного, слід виснувати, що не є обов`язковими для суду договірні зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що супровід даної справи не потребував від адвоката вивчення великого обсягу фактичних даних, регулювання даної категорії справ здійснюється невеликим обсягом нормативно-правових актів, справа є незначної складності (за ціною позову, за складністю) та розглядалась судами у спрощеному позовному провадженні, бере до уваги типовість та поширеність такої категорії справ (про стягнення заборгованості за кредитним договором), зокрема й ініційованих ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» у судах різних регіонів України (за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень), у зв`язку з чим юридичний супровід у цій справі не вимагав від адвоката значного обсягу правової та технічної роботи.
Тому, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена позивачем сума судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 8000,00 грн є завищеною і непропорційною до предмета спору, його складності, ціни позову та фактичної потреби в затраченному часі на надання послуги.
У зв`язку з цим, з огляду на критерії співмірності, розумності, обгрунтованості та пропорційності, витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача в суді апеляційної інстанції слід задовольнити частково на суму 4000,00 грн, що забезпечить справедливий баланс між інтересами сторін.
Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2026 року – залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.А. Луговець
Судді О.П. Супрун
С.В. Черноп`ятов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua