Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №946/4723/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4557/26

Справа № 946/4723/24

Головуючий у першій інстанції Бальжик О. І.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Присакара О.Я., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк», в інтересах якого діє адвокат Байрамов Олександр Володимирович на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 грудня 2025 року, постановленого під головуванням судді Бальжик О.І., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Ізмаїльський відділ державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту, -

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Ізмаїльський відділ державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту, в якому просило звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке належить АТ «Сенс Банк», а саме: квартиру загальною площею 53,7 кв.м., житловою площею 39,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: 30958527, виданий 01.03.2012 року ВДВС Ізмаїльського МРУЮ, а також стягнути судові витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що з 15.10.2019 року правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі АТ «Укрсоцбанк») є акціонерного товариство «Альфа-Банк» (далі АТ «Альфа-Банк»).

12.08.2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції.

30.11.2022 року внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 2006/669/19-70. Також, укладено іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 53,7 кв.м., житловою площею 39,3 кв.м.

У зв`язку з неможливістю виконання умов за кредитним договором та значної заборгованості ОСОБА_1 , позивач був змушений розпочати процедуру стягнення на іпотечне майно.

27.02.2020 року право власності на майно було зареєстроване за АТ «Альфа-Банк» (правонаступник АТ «Сенс Банк»), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак, позивачу стало відомо, що реалізувати заставне майно на даний час неможливо, оскільки постановою ВДВС Ізмаїльського МРУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії та номер: 30958527 від 01.03.2012 року накладено арешт на нерухоме майно відповідача.

Таким чином, внаслідок винесення вищезазначеної постанови про арешт, порушено права позивача, як власника відповідного майна.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 грудня 2025 року позов АТ «Сенс Банк» залишений без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду, АТ «Сенс Банк», в інтересах якого діє адвокат Байрамов О.В. звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, скасувати арешт нерухомого майна (звільнити майно з-під арешту), накладений постановою ВДВС Ізмаїльського МРУЮ від 01.03.2012 року (реєстраційний номер обтяження 30958527), а саме на: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 53,7 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції був зобов`язаний не відмовляти у позові, а здійснити правову перекваліфікацію статусу позивача з «власника» на «іпотекодержателя» та надати захист речовому праву банку, зміст якого (неможливість розпорядження предметом іпотеки через арешт 2012 року) залишився незмінним.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що скасування державної реєстрації права власності за банком (у справі № 500/5348/19) позбавляє банк права на захист від перешкод у реалізації іпотеки, створених арештом ВДВС від 2012 року, оскільки суд повинен був надати захист речовому праву банку, який не може розпоряджатися предметом іпотеки через арешт 2012 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Селіванов С.А. зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки апелянт змінюючи підстави позову в апеляційній скарзі, не звернув уваги, що захист права власності та захист права іпотекодержателя є різними підставами позову, оскільки вони стосуються різних видів речових прав: право власності - це повне право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, тоді як право іпотеки - це обтяження чужого майна як забезпечення виконання зобов`язання (кредиту, позики).

Також звернув увагу, що зміст резолютивної частини позовних вимог відрізняється від змісту резолютивної частини апеляційної скарги.

В судове засідання, призначене на 13 жовтня 2026 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 86, 87, 88, 88 зв.б., 89, 89 зв.б., 90 т. 2).

До суду від представника АТ «Сенс Банк» - адвоката Байрамова О.В. надійшла заява про розгляд справи без участі представника (а.с. 91-94 т. 2).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі іпотечного договору, укладеного 26 грудня 2006 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Гнесько В.Г., зареєстрованого у реєстрі за №2650, у забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 2206/669/19-70 від 22 грудня 2006 року передана в іпотеку квартира АДРЕСА_2 (а.с. 49-55 т. 1).

Рішенням № 5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року припинено АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», де в п.1.2 визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа- Банк» з 15 жовтня 2019 року (а.с. 57-58 т. 1).

Згідно протоколу №2/2022 від 12 серпня 2022 позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «АльфаБанк» прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «АльфаБанк» код ЄДРПОУ 23494714 на АТ «Сенс Банк» код ЄДРПОУ 23494714, а також про внесення змін до Статуту акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції (п. 2.1, 3.1) (а.с. 101-106, 68-100 т. 1).

30 листопада 2022 року внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» (а.с. 10-35 т. 1).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2021 року у справі №500/5348/19 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45709838 від 26 лютого 2019 року щодо реєстрації за АТ «Укрсоцбанк» права власності на об`єкт нерухомого майна квартиру загальною площею 53,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 17744448851106, номер запису про право власності 30469388 (а.с. 183-185 т. 1).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2025 року у справі № 500/5348/19 задоволена заява ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження у справі № 500/5348/19, а саме було замінено АТ «Укрсоцбанк» на правонаступника – АТ «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714 (а.с. 186-187 т. 1).

Залишаючи позов АТ «Сенс Банк» без задоволення, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу частина перша статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною другою статті 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до статті 391 ЦК України особа має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 року особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав у пунктах 1 та 2 постанови «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 роз`яснив судам, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

За наведених норм законодавства слідує, що власник майна, який вважає, що обмежується його право власності, зокрема і в частині розпорядження таким майном, в разі неможливості захистити свої права в позасудовому порядку, може вимагати усунення наявних перешкод у здійсненні свого права користування та розпорядження майном, зокрема шляхом скасування арешту.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 була передана в іпотеку на забезпечення кредитного договору між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 . Після реорганізації АТ «Укрсоцбанк його правонаступником стало АТ «Альфа-Банк», а згодом – АТ «Сенс Банк».

З витягу з Державного реєстру речових прав вбачається, що станом на 27 лютого 2020 року право власності на квартиру зареєстроване за АТ «Альфа-Банк» (правонаступник – АТ «Сенс Банк»). Підставою виникнення права власності зазначено передавальний акт від 11 жовтня 2019 року, що підтверджує правонаступництво у майнових правах.

Водночас, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 15 квітня 2021 року у справі №500/5348/19 скасовано державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк». Це рішення має преюдиційне значення і свідчить про незаконність первинної реєстрації права власності банку на квартиру.

Суд надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам та дійшов вірного висновку про те витяг реєстру як формальний доказ, не може переважати силу судового рішення, що має обов`язкову юридичну силу.

Також відповідають вимогам закону висновки суду про те, що ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.03.2025 року про заміну боржника у виконавчому листі підтверджує лише процесуальне правонаступництво, але не створює чи відновлює права власності.

Також колегія суддів погоджується з тим, що позивачем не було доведено порушення його прав, приймаючи до уваги, що його право власності скасоване судовим рішення, яке набрало законної сили.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення за відсутністю доказів про порушення прав та інтересів позивача.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги АТ «Сенс Банк», в інтересах якого діє адвокат Байрамов О.В. про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний не відмовляти у позові, а здійснити правову перекваліфікацію статусу позивача з «власника» на «іпотекодержателя» та надати захист речовому праву банку, зміст якого (неможливість розпорядження предметом іпотеки через арешт 2012 року) залишився незмінним, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки суд першої інстанції приймаючи рішення обґрунтовано вважав, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 15 квітня 2021 року у справі №500/5348/19 скасовано державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк», що свідчить про незаконність первинної реєстрації права власності банку на спірну квартиру.

Доводи про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що скасування державної реєстрації права власності за банком (у справі № 500/5348/19) позбавляє банк права на захист від перешкод у реалізації іпотеки, створених арештом ВДВС від 2012 року, оскільки суд повинен був надати захист речовому праву банку, який не може розпоряджатися предметом іпотеки через арешт 2012 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Більш того, заявляючи позовні вимоги про звільнення майна з під арешту накладеного ВДВС у 2012 року, позивачем не залучено всі сторони , права яких може бути порушено, а саме сторін виконавчого провадження в рамках якого у 2012 році ВДВС наклало арешт на квартиру, яка належить відповідачці.

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення – 26 жовтня 2026 року.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк», в інтересах якого діє адвокат Байрамов Олександр Володимирович – залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 26 жовтня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ О.Я. Присакар

______________________________________ С.М. Сегеда