Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №500/5911/17 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: спори про самочинне будівництво

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №500/5911/17

Суддя: Таварткіладзе О. М.

Номер провадження: 22-ц/813/2537/26

Справа № 500/5911/17

Головуючий у першій інстанції Смокіна Г. І.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 як правонаступника ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Ізмаїльська міська рада Одеської області, про усунення перешкод в користуванні квартирою та знесення самочинного будівництва, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ізмаїльська міська рада Одеської області, уточнивши позовні вимоги 11.11.2021 року просила суд:

- зобов`язати ОСОБА_10 та ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належної їй, ОСОБА_3 , 1/20 частини (квартири АДРЕСА_1 , шляхом приведення у попередній стан, який існував до проведення будівельних робіт щодо самочинного будівництва об`єкту нерухомості – прибудови літ. «б» - тамбур до квартири АДРЕСА_2 шляхом демонтажу прибудови літ. «б» – тамбур та відновлення двох прямокутних цегляних конструкцій, розміром 0,6 м х 1,4 м;

- зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 усунути перешкоди в користуванні належною їй 1/20 частиною (квартира АДРЕСА_1 , шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованих огорож на спільній земельній ділянці будинку АДРЕСА_3 та будинку АДРЕСА_4 .

Свої вимоги мотивує тим, що вона на підставі договору дарування частини домоволодіння від 12 лютого 2004 року є власником 1/20 частини (квартири АДРЕСА_1 . Вказаний будинок має спільну земельну ділянку разом з будинком АДРЕСА_4 . Відповідачі по справі є співвласниками квартир у будинках АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .

Останнім часом між нею та іншими співвласниками зазначених будинків почали виникати конфліктні ситуації з приводу порушення правил добросусідства, зокрема ними самовільно встановлено огорожі перед належними їм частинами будинку, а колишні власники квартири АДРЕСА_2 – ОСОБА_12 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_10 , у 2004 році самовільно добудували до своєї квартири АДРЕСА_2 прибудову літ. «б».

Позивачка неодноразово зверталася до сусідів з проханням прибрати огорожі та вирішити питання щодо незаконно побудованої прибудови. У зв`язку з цим, у січні 2017 року вона звернулася до компетентних органів з проханням вжити відповідні заходи щодо осіб, які допустили вищевказані порушення. За результатами розгляду комісією з розгляду земельних спорів Ізмаїльської міської ради їй рекомендовано звернутися до суду для подальшого вирішення питання, враховуючи те, що на земельну ділянку порядку користування не встановлено ані рішенням суду, ані договором.

Листом № 66 від 17.02.2017 Ізмаїльський міськрайонний ГУ ДСНС в Одеській області повідомив про встановлення факту побудованої прибудови та встановлення огорож в спільному дворі.

Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області листом № 1015-01/11-7792 від 30.08.2017 повідомив позивачку про те, що ОСОБА_12 , яка спільно з ОСОБА_10 є власниками квартири АДРЕСА_5 , надала свідоцтво про право власності від 10.10.2004 року № 763 та технічний паспорт на квартиру, виготовлений 16.06.2004 року Ізмаїльським бюро технічної інвентаризації, в якому відсутній штамп «самочинно збудовано». Відповідно до наданих матеріалів інвентаризаційної справи станом на 19.01.1976, 10.11.1992, 23.12.1992, 02.04.1993, 01.06.2004 прибудова літ. «б» тамбур відсутня.

Лише 19.08.2004 року у розрахунку вартості ідеальної частки приватизованої квартири АДРЕСА_2 , абрису станом на червень 2004 року, графічному зображенні від 16.06.2004 року та абрису станом на 18.10.2005 зазначено наявність тамбуру лiт. «б», з чого, на її думку, вбачається, що прибудова літ. «б» - тамбур до квартири АДРЕСА_5 була побудована у 2004 році.

Вважає, що самочинне будівництво є однією з причин виникнення тріщин в стінах житлового будинку літ. «Б» у складі домоволодіння по АДРЕСА_3 . Окрім цього, більшість співвласників квартир будинку встановили огорожі перед належними їм частинами будинку, які зведені на земельній ділянці загального користування, що порушує її права на спільне користування земельною ділянкою та спільним в`їздом на земельну ділянку з боку АДРЕСА_3 .

Також зазначила, що предметом даного позову (негаторного) є її вимога як володіючого майном власника до відповідачів про усунення порушень в праві власності, що перешкоджають їй належним чином користуватися та розпоряджатися належною їй квартирою та спільною земельною ділянкою тим чи іншим способом. Підставою такого позову (негаторного) є належне їй право користуватися спільною земельною ділянкою, створення відповідачами перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Ізмаїльська міська рада Одеської області, про усунення перешкод в користуванні квартирою та знесення самочинного будівництва – задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 усунути перешкоди в користуванні належною ОСОБА_13 1/20 частиною житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованих огорож на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_6 .

В решті позову – відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 червня 2026 року залучено до участі у справі № 500/5911/17 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якості правонаступника відповідача – ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 06.10.2026 року на 14:00 год. відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 як правонаступник ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та представник третьої особи – Ізмаїльської міської ради Одеської області не з`явилися, про причини неявки не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.

Відповідач-апелянт ОСОБА_1 та її представник адвокат Корецька Л.А., а також представник позивача адвокат Арнаут А.Г., які взяли участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку не заперечували проти розгляду справи без присутності інших учасників справи, які належним чином повідомлені про розгляд справи та не виявили бажання взяти участь у розгляді справи або шляхом явки в судове засідання або через приєднання до відеоконференцзв`язку.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 06.10.2026 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за зміст. висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення суду в частині відмови у позовних вимогах про зобов`язання ОСОБА_10 та ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належної їй, ОСОБА_3 , 1/20 частини (квартири АДРЕСА_1 , шляхом приведення у попередній стан, який існував до проведення будівельних робіт щодо самочинного будівництва об`єкту нерухомості – прибудови літ. «б» - тамбур до квартири АДРЕСА_2 шляхом демонтажу прибудови літ. «б» – тамбур та відновлення двох прямокутних цегляних конструкцій, розміром 0,6 м х 1,4 м. фактично не оскаржується, а тому в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається згідно з положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року.

Предметом апеляційного розгляду є рішення суду в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як правонаступника ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 усунути перешкоди в користуванні належною ОСОБА_13 1/20 частиною житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованих огорож на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_6 .

Задовольняючи позов в частині позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як правонаступника ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 усунути перешкоди в користуванні належною ОСОБА_13 1/20 частиною житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованих огорож на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_6 , суд першої інстанції виходив з того, що:

- встановлення огорож в межах спільної земельної ділянки площею 2 979 кв. м. при домоволодінні по АДРЕСА_3 , яка є наріжною з усіх сторін і обмеженою фізичними границями у вигляді огорож та стін будівель, без отримання згоди на це інших співвласників житлового будинку, зокрема позивачки, який знаходиться на цій земельній ділянці, є порушенням відповідачами порядку користування спільною земельною ділянкою та розташованою на ній належною позивачці частиною житлового будинку.

- звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права;

- допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення, у зв`язку з чим строки позовної давності позивачкою не пропущені.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що:

ОСОБА_3 є власником 1/20 частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору дарування частини домоволодіння від 12 лютого 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д. та зареєстрованого в реєстрі під № 540.

Власниками об`єкта нерухомості по АДРЕСА_7 зареєстровані: квартира АДРЕСА_2 – ОСОБА_12 (рос. мовою) та ОСОБА_10 (рос.мовою) (що складає 1/20 частку від всього об`єкта нерухомості) на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 10.09.2004 року, видане виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради; квартира АДРЕСА_8 (рос.мовою)(що складає 1/27 частку від всього об`єкта нерухомості) на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 6588 від 12.09.2001 року, посвідченого Одеською товарною біржею; квартира АДРЕСА_9 – ОСОБА_7 (що складає 1/27 частку від всього об`єкта нерухомості) на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08.06.2010 року; квартира АДРЕСА_10 – ОСОБА_9 та ОСОБА_8 (що складає 1/36 частку від всього об`єкта нерухомості) на підставі договору дарування частки житлового домоволодіння від 08.06.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимовою Т.І. в реєстрі № 8079; квартира АДРЕСА_11 – ОСОБА_14 (росмовою) (що складає 1/36 частку від всієї нерухомості) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.08.1997 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О.М. в реєстрі № 2/5173; квартира АДРЕСА_12 – ОСОБА_15 (рос мовою) (що складає 1/48 частку від всього об`єкта нерухомості) на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 08.10.1996 року, виданого Ізмаїльським МБТІ; квартира АДРЕСА_13 – ОСОБА_16 (рос.мовою) (що складає 3/36 частки від всього об`єкта нерухомості) на підставі договору купівлі-продажу від 30.07.1992 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О.М., що підтверджено довідкою КП «Ізмаїльське МБТІ» від 31.03.2017 року № 448, довідкою КП «Ізмаїльське МБТІ» № 542 від 22.04.2024року та матеріалами інвентаризаційної справи.

Згідно актового запису № 645 від 06.05.2020 року, ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно із договором дарування частки домоволодіння від 19.05.2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Єфимовою Т.І. та зареєстрованим в реєстрі під № 874, ОСОБА_10 подарував 1/20 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_2 , що підтверджено довідкою КП «Ізмаїльське МБТІ» № 542 від 22.04.2024 року.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 266826049 від 21.07.2021 року, власником 1/20 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , є ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 19.05.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Єфимовою Т.І. та зареєстрованого в реєстрі під № 874.

Відповідно до актового запису про смерть № 1817 від 13.11.2021 року, ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно з інформацією приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області від 11.12.2024 року, спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_11 є ОСОБА_5 згідно свідоцтву про право на спадщину від 01.05.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу Єфимовою Т.І.

Згідно з висновком судового експерта Цуркана В.І. від 10.06.2021 року, земельна ділянка при домоволодінні по АДРЕСА_3 є наріжною з усіх сторін, обмежена фізичними границями у вигляді огорож та стін будівель, забезпечена самостійними виходами на АДРЕСА_14 , за даними КП «Ізмаїльське МБТІ» площа вказаної земельної ділянки складає 2 979 кв. м. Також в ході натурного обстеження встановлено, що в межах земельної ділянки наявні огорожі, якими визначається існуючий фактично порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні по АДРЕСА_3 , передбачених чинним законодавством документів щодо встановлення наявного фактичного порядку користування земельною ділянкою в наданих для дослідження матеріалах цивільної справи немає. Фактичне розташування будівель в межах земельної ділянки при домоволодінні по АДРЕСА_3 разом з існуючими огорожами унеможливлює відповідний пункт 6.1.27 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій».

В наданих для дослідження матеріалах цивільної справи наявний лише один документ, який опосередковано вказує на рік будівництва прибудови літ. «б» до житлового будинку літ. «Б» по АДРЕСА_15 , а саме лист Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області № 1015-01/11-7792 від 30.08.2017 року (а. с. 15), в якому з посиланням на довідку комунального підприємства «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 345 від 17.03.2017 року (в матеріалах цивільної справи відсутня) вказується, що будівництво прибудови літ. «б» - тамбур відноситься до 1986 року. В матеріалах цивільної справи наявний складений 29.09.1969 року та анульований 04.02.2004 року (з помітками про поточні обстеження та зміни від 19.01.1976 року, 24.10.1991 року, 17.02.1992 року, 02.04.1993 року, 03.09.2001 року, 02.04.2003 року) план житлового будинку літ. «Б» по АДРЕСА_16 (а. с. 20), на якому відсутня прибудова літ. «б» - тамбур, аналогічно вказана прибудова відсутня на абрисах земельної ділянки по АДРЕСА_16 від 17.02.1992 року (а. с. 21), від 23.12.1992 року (а. с. 24), від 02.04.1993 року (а. с. 25), від 01.06.2004 року (а. с. 27), також вона відсутня на планах земельної ділянки по АДРЕСА_16 від 10.07.1953 року та анульований 17.02.1992 року (з помітками про поточні обстеження та зміни від 19.01.1976 року, від 24.10.1991 року) (а. с. 22) та на плані земельної ділянки по АДРЕСА_17 станом на 04.02.2004 року (а. с. 8), а хронологічно перші його графічні зображення наведено на абрисі земельної ділянки від 16.06.2004 року та на плані земельної ділянки і плані квартири АДРЕСА_5 в технічному паспорті від 2004 року (а. с. 61, 63).

В наданих для дослідження матеріалах цивільної справи відсутня будь-яка проектна, дозвільна чи виконавча документація щодо прибудови літ. «б» - тамбур до житлового будинку літ. «Б», що унеможливлює надання відповіді з приводу відповідності виконаних будівельних робіт по будівництву прибудови літ. «б» проектній документації та вимогам ДБН. Між тим за архітектурно-планувальним вирішенням прибудований до житлового будинку літ. «Б» тамбур літ. «б» відповідає своєму функціональному призначенню, визначеному пунктами 3.45 та 5.21 ДБН В.2.2.-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення».

За результатами натурного обстеження виявлено наявність в оздоблювальному покритті зовнішньої та внутрішньої частини стін житлового будинку літ. «Б» вертикальних похилих тріщин з шириною розкриття від 0,5 мм до 20 мм, які розповсюджуються від цокольної до карнизної частини стіни, більшість з них мають незначну глибину проникнення – на глибину оздоблювального покриття і концентруються в місцях найбільшого напруження – біля вікон та дверних прорізів. Місця утворення тріщин, характер їх розповсюдження, а також інші ознаки деформації конструктивних елементів будівлі, зокрема тріщини і просідання вимощення та зміщення його в бік стіни житлового будинку, є наслідком нерівномірного просідання фундаментів. Однозначного висновку щодо причин виникнення тріщин в стінах житлового будинку літ. «Б» у складі домоволодіння по АДРЕСА_3 надати неможливо, оскільки на час дослідження встановлено наявність умов для деформації стін як внаслідок надмірного зволоження ґрунту основи фундаменту, так і внаслідок розбирання підпірних цегляних конструкцій біля південно-західної стіни. Між тим в контексті поставленого питання можливо зазначити, що однією з причин виникнення тріщин в стінах житлового будинку могло бути виконане перед будівництвом прибудови літ. «б» - тамбур розбирання цегляних конструкцій, які виконували функцію підсилення стін південно-західної частини житлового будинок, а не безпосередньо прибудова літ. «б» - тамбур.

Колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, власник спільного майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності ті інших речових прав», застосовуючи положення ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

В розумінні положень статті 391 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суд приймає до уваги будь-які фактичні дані (ст.ст. 57-59 ЦПК України), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Відповідно до частин першої та третьої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Між сторонами по справі виник спір щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок, який належить сторонам на праві спільної часткової власності.

За змістом частини першої статті 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частинами першою та другою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушень не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Встановивши на підставі висновку експерта від 10.06.2021 року, що:

- земельна ділянка при домоволодінні по АДРЕСА_3 площею 2 979 кв. м. є наріжною з усіх сторін, обмежена фізичними границями у вигляді огорож та стін будівель, забезпечена самостійними виходами на АДРЕСА_14 ;

- в межах цієї земельної ділянки наявні огорожі, якими визначається існуючий фактично порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні по АДРЕСА_3 ;

- фактичне розташування будівель в межах земельної ділянки при домоволодінні по АДРЕСА_3 разом з існуючими огорожами унеможливлює відповідний пункт 6.1.27 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»;

- відсутня можливість в`їзду транспортного засобу з боку АДРЕСА_3 ,

- відсутні докази встановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_4 кут АДРЕСА_3 шляхом або укладення відповідного договору (угоди) між співвласниками домоволодіння або ж в судовому порядку суду,

суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що встановлення огорож в межах спільної земельної ділянки без отримання згоди на це інших співвласників житлового будинку, зокрема позивачки, який знаходиться на цій земельній ділянці, є порушенням відповідачами порядку користування спільною земельною ділянкою та розташованою на ній належною позивачці частиною житлового будинку.

Також суд першої інстанції з посиланням на постанову Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі № 161/2823/19 вірно вказав, що позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Крім того, міськрайонний суд правильно кваліфікувавши заявлені ОСОБА_3 вимоги про зобов`язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні належною позивачці 1/20 частиною житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованих огорож на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_6 , як негаторний позов, набув з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, обґрунтованого висновку, про те, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення, а відтак строки позовної давності позивачкою ОСОБА_3 не пропущені.

При цьому суд слушно зауважив, що посилання відповідачів на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.10.2022 року у справі № 448/1586/17, зазначеного вище висновку не спростовують, зважаючи на їх нерелевантність для обставин цієї справи, оскільки предметом спору у справі № 448/1586/17 є скасування рішення органу місцевого самоврядування, а не усунення перешкод в користуванні майном.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність жодних перешкод доступу позивачки до квартири немає, а також щодо того, що судом не встановлено яким чином та ким саме створені перешкоди є неспроможними з огляду на наступне.

Житловий будинок, який знаходиться на спірній земельній ділянці, належить його співвласникам на праві спільної часткової власності, і наявність внутрішньо-дворових парканів, якими двір перегороджений на своєрідні ділянки підтверджує, що такі ділянки використовують власники квартир, до яких примикають відповідні огороджені парканами ділянки на прибудинковій території, що само по собі вже ідентифікує кожного із таких користувачів таких штучно створених ділянок внутрішнього прибудинкового двору і не потребує додаткової ідентифікації цих осіб.

Тобто в даному випадку порушення прав позивачки, як одного із співвласників будинку у спільній частковій власності полягає у самовільному встановленні відповідачами або колишніми власниками частин будинку фізичних перешкод – парканів (огорож), які розмежовують єдиний двір на ізольовані сектори, що обмежує доступ позивачки до значної частини спільної земельної ділянки при домоволодінні, та блокує проїзд територією домоволодіння спецтехніки, порушує вимоги пожежної безпеки та інсоляції тощо. При цьому порушення прав позивачки полягає не у відсутності доступу до житла, як такого, а саме в обмеженні повноцінного користування всією спільною земельною ділянкою, оскільки встановлення парканів, яке фактично виділяє так звані «приватні дворики» для відповідачів за рахунок спільної території, є прямим порушенням права позивачки на користування цією територією (спільною земельною ділянкою).

Суд вірно виходив з того, що штучно огороджені ділянки (дворики) знаходяться у користуванні конкретних співвласників (відповідачів), які фактично приєднали їх до своїх частин будинку, а тому саме вони, як володільці та користувачі цих споруд, несуть відповідальність за усунення перешкод, незалежно від того, чи особисто вони будували ці паркани, чи колишні власники.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про не врахування судом існуючого порядку користування прибудинковою територією, який фактично давно склався між співвласниками будинку, не можуть бути взятими до уваги, оскільки позивачка є власником 1/20 частини домоволодіння та володільцем цієї частки, а встановлення відповідачами парканів на спільній земельній ділянці не позбавляє позивачку титулу власності, але створює фізичні та юридичні перешкоди для реалізації її правомочностей користування спільною територією.

Факт тривалого існування порушення не перетворює його на правомірну поведінку. А доказів встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою, зокрема, договір про встановлення порядку користування земельною ділянкою або рішення суду про визначення порядку користування земельною ділянкою або будь-який інший письмовий документ, яким був встановлений порядок користування земельною ділянкою апелянткою не надано.

До того ж відсутність встановленого порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 , підтверджується рішенням комісії з розгляду земельних спорів Ізмаїльської міської ради від 26.04.2017 року, оформленим витягом з протоколу № 4/2017, копія якого долучена до позовної заяви.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України № 406 від 07.06.2017 року «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» (надалі – Постанова КМУ № 406), як правової підстави неможливості знесення парканів в порядку ст. 376 ЦК України, оскільки паркани не потребують дозвільних документів на їх будівництво і що знесення само по собі є крайньою мірою, є неспроможними, оскільки дана Постанова Кабінету Міністрів України № 406 регулює відносини між забудовником і державою, надає право особі не подавати повідомлення про початок будівельних робіт та отримувати декларацію про готовність об`єкта, якщо це стосується зокрема парканів, але разом з тим не скасовує необхідності дотримання прав співвласників та вимог цивільного законодавства.

Тобто, відсутність вимоги про отримання державного дозволу не є тотожним праву будувати (споруджувати), зокрема паркани, ігноруючи права співвласників будинку та користувачів земельної ділянки.

Крім того, у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 442/1888/23 Верховний Суд вказав, що для створення на прибудинковій території об`єктів благоустрою, до яких відносяться і паркани, необхідна згода співвласників. Відсутність такої згоди є самостійною і достатньою підставою для кваліфікації дій відповідача як протиправних та зобов`язання знести самочинно збудовані об`єкти.

Що стосується крайнього заходу, яким є знесення, то колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22 сформулювала правовий висновок, згідно якого власник земельної ділянки, на якій самовільно збудована тимчасова споруда, що не є нерухомим майном, може звернутися з позовом про демонтаж такої споруди на підставі ст. 391 ЦК України. Також ВП ВС звернула увагу на те, що оскільки спір у цій справі не пов`язаний із нерухомим майном, норми ст. 376 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

У справі відсутні докази, що зведені внутрішньо-дворові паркани є саме капітальними спорудами, а тому ст. 376 ЦК України ці правовідносини не регулює, а відтак і практика застосування знесення в порядку ст. 376 ЦК України, як крайнього заходу, в даному випадку неспроможна.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 що позивачкою не надано документів, що підтверджують її право користування або право власності земельною ділянкою, не можуть бути прийнятими до уваги, у зв`язку з наступним.

Домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 розташоване на земельній ділянці, площею 2979 кв. м.

Позивачка ОСОБА_3 набула право власності на 1/20 частину вищевказаного домоволодіння на підставі договору дарування частини домоволодіння від 12 лютого 2004 року, у зв`язку з чим в силу положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України в редакції, чинній станом на день укладення договору дарування, а також згідно з усталеною практикою Верховного Суду, якою закріплений загальний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, до позивачки перейшло право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться, зокрема належна їй 1/20 частина будинку.

Решта доводів апеляційної карги ОСОБА_2 є схожими за замістом з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , відповідь на які апеляційним судом надана вище у цій постанові.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з остаточним висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, рішення суду - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 26.10.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Є.С. Сєвєрова

С.О. Погорєлова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua