Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №947/29115/24
Суддя: Громік Р. Д.
Номер провадження: 22-ц/813/2082/26
Справа № 947/29115/24
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.
Доповідач Громік Р. Д.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого – Громіка Р.Д.,
суддів – Драгомерецького М.М., Роїка Д.Я.,
розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 та свої вимоги мотивує тим, що 23 липня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №97330947 в електронній формі, за яким останній отримав кредит 6000 грн.
Вказано, що ОСОБА_1 отримані грошові кошти в передбачений договором строк не повернув, внаслідок чого станом на 27.02.2024 утворилась заборгованість в розмірі 23715 грн., яка складається з: 5400 грн - основний борг, 17715 грн - заборгованість по відсоткам та комісія 600 грн., яку і просить суд стягнути з відповідача.
Крім цього, зазначає, що 30 липня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №102321001 в електронній формі на суму 4000 грн.
ОСОБА_1 отримані грошові кошти в передбачений договором строки не повернув, внаслідок чого станом на 29.01.2024 утворилась заборгованість в розмірі 13627,40 грн., яка складається з: 3600 грн. - основний борг, 10027,40 грн. заборгованість по відсоткам, яку і просить суд стягнути з відповідача.
За договорами факторингу позивач отримав право вимоги за вказаним договорами.
Короткий зміст позиції відповідача у суді першої інстанції.
Представник відповідача надала суду додаткові пояснення (відзив) у яких проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів підписання кредиту позивачем, перерахування коштів (кредиту), часу надання кредиту, рахунку отримувача кредиту, інших реквізитів. Крім цього зазначила, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Національній гвардії України, а тому на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільнений від нарахування йому відсотків за кредитом та штрафів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким позовні вимоги позивача до відповідача задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доведення позивачем факту дійсності переходу права вимоги стосовно відповідача ОСОБА_1 від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЄАПБ», а отже і відсутність у позивача порушеного права. Також скаржник звернув увагу, що подані до суду договори факторингу, протоколи погодження та витяги з реєстру прав вимоги самі по собі є достатніми для підтвердження заявлених вимог, акти звірки, у свою чергу, виконують допоміжну функцію та додатково підтверджують сплату суми фінансування фактором клієнту. Крім того вважає, що до суду надані належні докази (договори факторингу та відповідні реєстри прав вимог), які підтверджують послідовність і безперервність переходу прав вимоги, однак суд першої інстанції необґрунтовано визнав ці докази недостатніми для підтвердження правового статусу позивача, як належного кредитора.
Короткий зміст позиції відповідача у суді апеляційної інстанції.
21 квітня 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2025 року у справі № 947/29115/24 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Порядок розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України йдеться про те, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж тридцять розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а таким чином, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 26 жовтня 2026 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Фактичні обставини справи.
На підставі матеріалів справи встановлено, що 23.07.2023 року ОСОБА_1 заповнив Заяву на отримання кредиту та між ним і ТОВ «Мілоан» було укладено кредитний договір №97330947 в електронній формі, за яким останній отримав кредит, згідно п.1.2 у сумі 6000 грн., згідно п.1.2 на строк 105 днів, з пільговим періодом 15 днів під 1,5 відсотки на день, та поточним 90 днів під 3 відсотки на день. Згідно п.1.5 Договору загальні витрати по кредиту складають 18150 грн. Кредит перераховується на картку позичальника НОМЕР_1 .
Вказаний договір підписано позивачем 23.07.2023 о 13:28 з використанням одноразового ідентифікатора R46621.
Відповідач отримані грошові кошти в передбачений договором строки не повернув, внаслідок чого станом на 29.01.2024 року утворилась заборгованість в розмірі 23715 грн., яка складається з: 5400 грн. - основний борг, 17715 грн. заборгованість по відсоткам та комісія 600 грн. Контррозрахунку стороною відповідача не надано.
Крім цього, 30.07.2023 року ОСОБА_2 заповнив Заяву на отримання кредиту та між ним і ТОВ «Мілоан» було укладено кредитний договір №102321001 в електронній формі на суму 4000 грн., згідно п.1.2 на строк 105 днів, з пільговим періодом 15 днів під 1,5 відсотки на день, та поточним 90 днів під 3 відсотки на день. Згідно п.1.5 Договору загальні витрати по кредиту складають 10806 грн. Кредит перераховується на картку позичальника НОМЕР_2 .
Вказаний договір підписано позивачем 30.07.2023 о 11:31 з використанням одноразового ідентифікатора W34101.
Оскільки відповідач отримані грошові кошти в передбачений договором строки не повернув, внаслідок чого станом на 29.01.2024 року утворилась заборгованість в розмірі 13627,40 грн., яка складається з: 3600 грн. - основний борг, 10027,40грн. заборгованість по відсотках. Контррозрахунку стороною відповідача не надано.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено суду, що за зазначеними Договорами Факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) фактор передав грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, як це передбачено договорами, а тому суду не доведено, що клієнт відступив факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Виконання умов щодо оплати за договором про відступлення права вимоги до боржника та подання відповідних доказів має значення для реалізації прав нового кредитора, який замінив первісного кредитора у зобов`язанні, зокрема для підтвердження правонаступництва, в тому числі процесуального, або для спростування боржником пред`явлених до нього вимог нового кредитора як таких, що останнім не набуті в силу невиконання умов договору щодо оплати.
Враховуючи недоведеність позивачем перерахування сум фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимог, суд першої інстанції зазначив, що позбавлений правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до позивача за означеними договорами.
Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено суду перерахування відповідачу та відповідно отримання відповідачем коштів за Договорами та у вказаних розмірах. Також, позивачем не доведено суду наявності правонаступництва, з огляду на неповноту наявних копій договорів та недоведеність позивачем перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, що позбавляє суд правової можливості зробити висновок щодо переходу прав вимог до позивача.
Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на таке.
Щодо переходу права вимоги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).
Згідно з ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 ч. 1 ст. 1 Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III, за змістом ч. 1 ст. 6 якого передбачено, що договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Відповідно до п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Відповідно, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).
При цьому, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажом останньому (ч. 1 ст. 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
На підставі матеріалів справи встановлено, що 29 січня 2024 року ТОВ «Мілоан» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) уклали Договір факторингу №29012024 (а.с.28-29).
Відповідно до п. 1.2. перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.
В день, коли здійснюється перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників, Клієнт зобов`язаний передати фактору інформацію згідно Реєстру Боржників в електронному вигляді за формою, наведеною в Додатку N 4 до цього Договору, на підставі Акту прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному вигляді (Додаток №5).
Цей договір набуває чинності з моменту його укладення сторонами. Зобов`язання, що виникають з цього договору, припиняються їх належним (повним) виконанням. Договір вважається укладеним, якщо він підписаний від імені сторін їх уповноваженими представниками, а підписи скріплені печатками сторін. (п. 9.2 Договору).
Крім того з Акту прийому-перелдачі Реєстру Боржників №2 від 29 січня 2024 року, що є додатком до Договору факторингу №29012024 від 29 січня 2024 року вбачається, що Клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр Боржників №2 за кількістю 3010, після чого,, з урахуванням пункту 1.2 Договору факторингу №29012024 від 29.01.2024, від Клієнта до Фактора переходять права Вимоги заборгованості від Боржника і Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей (а.с.30).
Також позивачем долучено витяг з реєєстру Боржників №2 до договору факторингу №29012024 від 29 січня 2024 року. З вказаного витягу встановлено, що до Фактора перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , за кредитним договором №102321001 на загальну суму 13627,4 грн.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 27 лютого 2024 року ТОВ «Мілоан» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) уклали Договір факторингу №27022024 (а.с.15-16).
Відповідно до п. 1.2. Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.
В день, коли здійснюється перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників, Клієнт зобов`язаний передати фактору інформацію згідно Реєстру Боржників в електронному вигляді за формою, наведеною в Додатку №4 до цього Договору, на підставі Акту прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному вигляді (Додаток №5).
Крім того з Акту прийому-перелдачі Реєстру Боржників №2 від 27 лютого 2024 року, що є додатком до Договору факторингу №27022024 від 27 лютого 2024 року вбачається, що Клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр Боржників за кількістю 4010, після чого, з урахуванням пункту 1.2 Договору факторингу №29012024 від 29.01.2024, від Клієнта до Фактора переходять права Вимоги заборгованості від Боржника і Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей (а.с.30).
Також позивачем долучено витяг з реєєстру Боржників №2 до договору факторингу №27022024 від 27 лютого 2024 року. З вказаного витягу встановлено, що до Фактора перейшло право вмиоги до боржника ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , за кредитним договором №9730947 на загальну суму 23715 грн.
Таким чином, позивач належними та допустимими доказами довів обставини щодо його права вимоги до ОСОБА_1 , яке перейшло до нього на підставі вказаних вище правочинів, які у судовому порядку недійсними не визнавався, тобто презумпцію їх правомірності не спростовано.
Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця, на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ «ФК «ЄАПБ», дійсно перейшло право вимоги кредитних договорів №97330947 від 23 липня 2023 року та №102321001 від 30 липня 2023 року, укладених між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Матеріалами справи підтверджено, що 23 липня 2023 року у встановленому кредитним договором порядку, а також відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №97330947 в електронній формі, за яким останній отримав кредит 6000 грн, на умовах строковості, зворотності та платності для задоволення власних потреб.
Цього ж дня, тобто 23 липня 2023 року, вказана сума позики була перерахована відповідачу на платіжну картку №4218-55XX-XXXX-5175, що підтверджується випискою з карткового рахунку відповідача, відкритого в ПАТ «Банк Восток», яка є первинним бухгалтерським документом.
Крім того колегією суддів з відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №9730947 встановлено, що 11 жовтня 2023 року боржником здійснено погашення за тілом кредиту у розмірі 600 гривень (а.с.91 зворотній бік).
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що 30 липня 2023 року у встановленому кредитним договором порядку, а також відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №102321001 в електронній формі, за яким останній отримав кредит 4000 грн, на умовах строковості, зворотності та платності для задоволення власних потреб.
Цього ж дня, тобто 30 липня 2023 року, вказана сума позики була перерахована відповідачу на платіжну картку № НОМЕР_4 , що підтверджується випискою з карткового рахунку відповідача, відкритого в ПАТ «Банк Восток», яка є первинним бухгалтерським документом.
Крім того колегією суддів з відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №10232101 встановлено, що 11 жовтня 2023 року боржником здійснено погашення за тілом кредиту у розмірі 400 гривень (а.с.93).
Отже за встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи вбачається, що 23 липня 2023 року та 30 липня 2023 року між позикодавцем та відповідачем укладено електронні кредитні договори, шляхом підписання його електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового пароля), умови якого ТОВ «Мілоан» були виконані, у той час як відповідачем у строк, передбаченими умовами договору, заборгованість не повернув, що є підставою для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за тілом кредиту №9730947 в розмірі 5400 грн та заборгованість за тілом кредиту №102321001 в розмірі 3600 грн.
Щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, постановах від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц).
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16).
Умовами кредитного договору, а саме пунктом 12.4 розділу «Відповідальність сторін» передбачено право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитним коштами після закінчення строку дії договору на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.
Водночас, пунктом 18 Перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, в силу вимог закону, позикодавець позбавлений можливості застосувати до позичальника такий вид відповідальності, передбачений у п.4.1 кредитного договору, про що також зазначено у п.4.2.
Як було зазначено вище, відповідно до умов кредитного договору №9730947, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , останньому надано кредит у розмірі 6000 грн, строком на 105 днів, тобто до 05 листопада 2023 року.
Умовами договору №9730947 від 23 липня 2023 року передбачено, що:
1) проценти за користуванням кредитом протягом пільгового періоду становить 1,5 відсотка (п.1.5.2 Договору);
2) проценти за користуванням кредитом протягом поточного періоду становить 3 відсотка (п.1.5.3 Договору).
З урахуванням наведеного вище, розрахунок заборгованості зі сплати процентів становить 17100 грн, виходячи з такого: (6000*15днів*1,5%)+(6000*65днів*3%)+(5400*25днів*3%).
Таким чином, з відповідача підлягають стягненню проценти за користуванням кредиту №9730947 у розмірі 17100 гривень.
Також, відповідно до умов кредитного договору №102321001, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , останньому надано кредит у розмірі 4000 грн, строком на 105 днів, тобто до 12 листопада 2023 року
Умовами договору №102321001 від 30 липня 2023 року передбачено, що:
1) проценти за користуванням кредитом протягом пільгового періоду становить 0,01 відсотків (п.1.5.2 Договору);
2) проценти за користуванням кредитом протягом поточного періоду становить 3 відсотка (п.1.5.3 Договору).
З урахуванням наведеного вище, розрахунок заборгованості зі сплати процентів становить 10230 грн, виходячи з такого: (4000*15днів*0,01%)+(4000*58днів*3%)+(3400*32днів*3%).
Однак суд апеляційної інстанції також враховує те, що 11 жовтня 2023 року відповідачем було здійснено платіж у розмірі 400 гривень в рахунок погашення процентів по кредиту (а.с.63).
Таким чином, з відповідача підлягають стягненню проценти за користуванням кредиту №102321001 у розмірі 9830 гривень (10230-400).
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що підлягають частковому задоволенню позовні вимоги про стягнення процентів в розмірі 17100 грн за користування кредитними коштами за кредитним договором №9730947 від 23 липня 2023 року та процентів в розмірі 9830 грн за користування кредитними коштами за кредитним договором №102321001 від 30 липня 2023 року.
Щодо позовних вимог про стягнення простроченої заборгованості за комісією.
Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути й прострочену заборгованість за комісією за кредитним договором №9730947 від 23 липня 2023 року в сумі 600,00 грн.
Так, із п.1.5.1 Договору вбачається, що комісія за надання кредиту становить 600 гривень, яка нараховується за ставкою 10 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Водночас, згідно ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.
Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.
Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.
За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення комісії у розмірі 600 грн не підлягають задоволенню.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті спору про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат.
Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви ТОВ «ЄАПБ» сплатило – 3028 гривень, а за подання апеляційної скарги – 4542 гривень, враховуючи положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Позов задоволено частково, що становить 95,68% (35730*100/37342,40) від загальної ціни позову, а отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЄАПБ» необхідно стягнути судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 2897,19 гривень, а за подачу апеляційної скарги – 4345,78 гривень.
Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2025 року скасувати.
Ухвалити у справі нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №9730947 від 23 липня 2023 року у розмірі 22500 грн, яка складається з:
- 5400 грн – заборгованість за тілом;
- 17100 грн – заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №102321001 від 30 липня 2023 року у розмірі 13230 грн, яка складається з:
- 3400 грн – заборгованість за тілом;
- 9830 грн – заборгованість за процентами.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму сплаченого судового збору:
- за подачу позовної заяви – 2897,19 гривень;
- за подачу апеляційної скарги – 4345,78 гривень.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 26 жовтня 2026 року.
Повне найменування сторін.
Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014).
Відповідач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
Д.Я. Роїк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua