Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №947/34508/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/557/26

Справа № 947/34508/23

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів колегії Сегеди С. М., Роїка Д. Я.,

при секретарі Узун Н. Д.,

за участю ОСОБА_1 та його адвоката Клюки І. В., представника ОСОБА_2 – адвоката Томашевського Р. М.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клюка Ігор Володимирович, на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2024 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, та за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу, -

В С Т А Н О В И В:

31 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики оформленої у виді розписки від 06.11.2020 в сумі 382 907,40 грн, з яких 258 650 грн – сума основного боргу; 102 424,50 грн – індекс інфляції, 21 832,90 – 3% річних та стягнення судових витрат.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики прийнято до провадження, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

01 лютого 2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надійшло клопотання про витребування у позивача оригіналу розписки, складеної ОСОБА_2 06.11.2020, а також клопотання про об`єднання цивільної справи №947/37543/23 з даною цивільною справою. В обґрунтування клопотання зазначено, що предметом даної справи є стягнення заборгованості за розпискою складеною відповідачем 06.11.2020 на суму 258 650,00 грн, зі строком повернення по 31.12.2020. Поряд з цим, в провадженні Київського районного суду м. Одеси на розгляді перебуває цивільна справа №947/37543/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, предметом якої є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 05.11.2020, відповідно до якого сума договору складає 258 650,00 грн, з обов`язком її сплати ОСОБА_2 в строк по 31.12.2020. Однак, як стверджує представник відповідача, вказані правовідносини за даними справами не є різними, а стосуються одних правовідносин, між одними тими сторонами, з одного того самого предмету, а саме заборгованості за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 05.11.2020, приймаючи, що відповідачем спірна розписка від 06.11.2020, яка є предметом розгляду в даній справі, була складена позивачеві на підтвердження наявності заборгованості за договором купівлі-продажу від 05.11.2020, який є предметом розгляду в рамках цивільної справи №947/37543/23. За наслідком чого представник відповідача вважає наявними підстави для об`єднання даних справ в одне провадження та встановлення дійсних обставин справи, оскільки в іншому випадку фактично буде подвійне стягнення заборгованості з відповідача за одними тими самими правовідносинами.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2024 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 та витребувано у позивача ОСОБА_1 для огляду в судовому засіданні оригінал розписки від 06.11.2020, складеної від імені ОСОБА_2 на суму 258 650,00 грн, копію якої надано до позовної заяви по справі №947/34508/23;

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2024 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 та об`єднано цивільну справу за №947/34508/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, з цивільною справою №947/37543/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу. Об`єднаній цивільній справі №94737543/23, присвоєно номер №947/34508/23.

В межах об`єднаного позову в рамках цієї справи, позивачем ОСОБА_1 заявлені вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на його користь заборгованість у загальному розмірі 385 982,80 гривень, яка складається з: суми основного боргу – 258 650,00 грн; інфляційних витрат – 105 011,00 грн. трьох відсотків річних – 22 321,80 грн. Зазначена сума заборгованості заявлена, як заборгованість що виникла за наслідком невиконання ОСОБА_2 умов договору купівлі-продажу частки (корпоративних прав на частку) в статутному капіталі ТОВ «ОСНОВА!» від 05.11.2020.

21 червня 2024 року представник ОСОБА_2 – адвокат Томашевський Р. М. подав клопотання про закриття провадження по справі в частині вимог ОСОБА_1 за позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, з посиланням на те, що дані вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2024 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 про закриття провадження по справі.

Закрито провадження по цивільній справі №947/34508/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки (корпоративних прав на частку) в статутному капіталі ТОВ «ОСНОВА!» від 05.11.2020.

Роз`яснено позивачеві його право на звернення з відповідним позовом за вказаними вимогами в порядку господарського судочинства, у відповідності до норм ГПК України.

Розгляд цивільної справи №947/34508/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, продовжено в порядку цивільного судочинства за правилами ЦПК України.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клюка І. В. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2024 року та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та його адвоката Клюки І. В., які підтримали доводи апеляційної скарги й просили її задовольнити, та представника ОСОБА_2 – адвоката Томашевського Р. М., який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалу суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Судова юрисдикція – це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленим у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію – визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами частини 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України, за змістом пункту 4 частини 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Тобто, справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами.

Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №922/88/20 та Верховний Суд в постанові від 05.02.2026 у справі №759/23457/24.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За частинами 1-2 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтям 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Закриваючи провадження в даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що предметом позову ОСОБА_1 в межах розгляду даної справи є у тому числі стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором купівлі-продажу частки (корпоративних прав на частку) в статутному капіталі ТОВ «ОСНОВА!» від 05.11.2020, укладеного між ОСОБА_1 , як продавцем та власником частки товариства, та ОСОБА_2 , як покупцем частки у товаристві, щодо купівлі-продажу частки (корпоративних прав на частку) в статутному капіталі ТОВ «ОСНОВА!».

Отже, предметом договору купівлі-продажу, стосовно якого виник спір між сторонами, є частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСНОВА!», з огляду на що відносини, що виникли між сторонами, за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними корпоративними правами у господарському товаристві.

Стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки товариства, стосується корпоративного спору, що виник з правочину щодо частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, який відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на невірному тлумаченні положень чинного законодавства, та не відповідають актуальній практиці Верховного Суду.

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їх належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки спір у цій справі виник між двома фізичними особи з приводу виконання правочину купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, при цьому такий договір не є правочином у сімейних чи спадкових правовідносинах, то позовні вимоги у цій справі не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а мають розглядатися в порядку господарського судочинства.

Так, посилання в апеляційній скарзі на те, що спір між сторонами у цій справі виник щодо виконання грошового зобов`язання і не стосується захисту позивачем своїх прав, пов`язаних з процедурою реалізації його корпоративного права, а тому справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

В даній справі встановлено, що 05 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір, предметом якого є купівля-продаж частки у статутному капіталі ТОВ «ОСНОВА!» в розмірі 25%, яка в грошовому еквіваленті становить 100 000 грн (т. 1 а.с. 63).

Звертаючись до суду із позовом, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 не виконав умов цього договору від 05 листопада 2020 року.

Тобто, у цій справі спір сторін виник з правочину щодо корпоративних прав в юридичній особі (оплати частки статутного капіталу).

Тому зважаючи на характер спірних правовідносин у цій справі, положення пункту 4 частини 1 статті 20 ГПК України і частини 1 статті 19 ЦПК України, позовні вимоги ОСОБА_1 мають розглядатися саме господарським судом.

Аргументи апеляційної скарги стосовно того, що суд не врахував правових висновків Верховного Суду від 23.01.2018, викладених у постанові у справі №925/1321/16, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається.

Прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зводяться до непогодження із висновком суду першої інстанції та тлумаченні норм чинного законодавства на власний розсуд.

На підставі наведеного, оскільки законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клюка Ігор Володимирович залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 23 жовтня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

С. М. Сегеда

Д. Я. Роїк