Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №489/3848/26 — Миколаївський апеляційний суд

27.10.26

22-ц/812/2089/26

Справа №489/3848/26

Провадження № 22-ц/812/2089/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Микульшиною Г.А., повне рішення складено того ж дня у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» (далі-ТОВ «Факторинг партнерс» ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 02 червня 2021 року між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та відповідачем був укладений кредитний договір №555148893008, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 2 500 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, що передбачені договором.

ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти в строки та порядку, визначені умовами договору.

18 грудня 2023 року між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» відступило на користь позивача права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за вищевказаним кредитним договором - до відповідача ОСОБА_1 .

Однак відповідач свої зобов`язання щодо повернення суми кредиту, відсотків та комісії не виконав, в зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_1 станом на дату подання позову склала 5 428,15 грн, з яких: 2 500 грн. – заборгованість за основним боргом, 2 928,15 грн - заборгованість по процентам на дату відступлення права вимоги.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судові витрати: судовий збір 2662,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 9 000 грн.

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором позики № 555148893008 від 02 червня 2021року станом на 16 червня 2021року в розмірі 3 321,85 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту – 2 500 грн, заборгованість за відсотками – 821,85 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.

Компенсовано ТОВ «Факторинг Партнерс» за рахунок держави судовий збір в сумі 1 629,39 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що було укладено кредитний договір, умови якого кредитодавцем були виконані. Однак відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за цими договором щодо повернення кредитних коштів не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Як вбачається зі змісту договору позики від 02.06.2021 року № 555148893008 строк дії договору – 15 календарних днів. Згідно Графіку платежів нарахування процентів в сумі 54,79 грн здійснюється щодення в період з 02.06.2021 по 16.06.2021. Натомість при дослідженні наданого розрахунку заборгованості судом встановлено, що нарахування відсотків за вказаним договором було виконано кредитодавцем до 16.07.2021 – тобто після спливу визначеного договором строку кредитування.

При цьому суд не прийняв до уваги заперечення відповідача проти позову в тій частині, що він не укладав кредитного договору та не отримував кредитних коштів, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, зокрема повідомленням АТ «ВСТ Банк» від 16 червня 2026 року та випискою з його особового рахунку.

Суд першої інстанції, приймаючи до уваги складність справи, суму заборгованості відповідача, часткове задоволення позову, фактичну відсутність участі представника позивача у розгляді справи, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважав, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму витрат на правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.

В апеляційні скарзі ОСОБА_1 , вважає рішення необґрунтованим та просить вказане рішення скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щодо укладання зазначеного договору в електронній формі шляхом використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора.

Оскільки судом залишено поза увагою той факт, що жодних належних та допустимих доказів направлення відповідачу ідентифікатора на його особистий номер телефону та його введення відповідачем в інформаційно телекомунікаційній системі позивачем надано не було.

Позивач не надав електронних доказів (логів системи, сертифікатів авторизації), які б беззаперечно підтверджували факт реєстрації профілю відповідача в їхній системі та підписання саме ним вказаного договору.

Вказує, що сам по собі факт зарахування коштів на рахунок не свідчить про укладення кредитного договору саме на тих умовах (щодо процентів, строків, комісій), які зазначає позивач.

Зазначає, що оскільки факт підписання відповідачем договору з погодженням його істотних умов не доведено, стягнення відсотків за користування кредитом є незаконним.

Також вказує, що оскільки основні позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, похідна вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 1 000 грн також підлягає відхиленню. Більше того, представник позивача фактично не брав участі в судових засіданнях, що робить заявлені витрати неспівмірними з реальним обсягом наданих послуг.

У відзиві на апеляційні скарги ТОВ «Факторинг-Партнерс» просили рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи, що 02 червня 2021 року між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 555148893008, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору. Сума кредиту – 2 500,00 грн., строк користування кредитом – 15 днів; стандартна процентна ставка за користування кредитом – 2,60 % в день від суми кредиту; знижена процентна ставка – 2,19 % в день від суми кредиту, яка застосовується, якщо в межах строку кредиту споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості (а.с. 17-19).

Згідно п. 2.1 договору кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

У відповідності до п. 3.1 договору позичальник здійснює повернення позики і сплачує проценти згідно із загальними умовами та відповідно до графіку платежів, який є невід`ємною частиною договору. Відповідно до Графіку платежів нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється в сумі 54,79 грн. щоденно з 02.06.2021 по 16.06.2021 включно (а.с. 33).

Договір підписано позичальником електронним підписом у вигляді одноразового ідентифікатора 5505.

ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» свої зобов`язання за договором кредиту виконало в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти в строки та на умовах, визначених договором, що підтверджується квитанцією LiqPay від 02.06.2021 (а.с. 42), а також повідомленням АТ «ВСТ Банк» та випискою з особового рахунку ОСОБА_1 , наданими на запит суду.

Згідно розрахунку заборгованості, долученому до позовної заяви, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 555148893008 від 02.06.2021 станом на 21.12.2023 становить 5 428,15 грн., з яких: 2 500,00 грн. – заборгованість за основним боргом, 2 928,15 грн. – заборгованість по процентам на дату відступлення права вимоги (а.с. 6). Зі змісту наданого розрахунку встановлено, що розмір заборгованості з відсотків нараховано позичальником за період з 02.06.2019 по 16.07.2021.

18 грудня 2023 року між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 18/12-2023, відповідно до умов якого останній набув права вимоги до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей, зокрема право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором (а.с. 8-9).

Щодо укладення кредитного договору

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі частини 1 та 2 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частина друга статті 639 ЦК України передбачає, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з частиною 3 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Статтею 13 Закону України "Про споживче кредитування" (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до частини 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

У постанові Верховного Суду від 08.04.2026 у справі №705/1938/25, провадження №61-13271св25, зазначено, що метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Матеріалами справи підтверджується, що договір позики № 555148893008 від 02 червня 2021 року підписаний ОСОБА_1 в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 5505 (СМС-код), містить його податковий номер, паспортні данні, адресу.

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що договір позики № 555148893008 від 02 червня 2021 року укладений у відповідності до статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" є електронним договором, та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та SMS-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитодавцем та відповідачем не був би укладений.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що 02 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Київська Торгово-Інвестиційна Компанія" було досягнуто згоди з усіх істотних умов та в подальшому укладено кредитний договір № 555148893008 в електронній формі, який підписано відповідачем у формі одноразового ідентифікатора та згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 2500 грн.

Щодо перерахунку коштів.

Колегія суддів приймає до уваги доводи позивача про доведеність надання ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору позики № 555148893008 від 02 червня 2021 року позика надається позичальнику шляхом перерахування позикодавцем позики на банківський картковий рахунок позичальника за реквізитами його банківської платіжної картки, зазначений в реєстраційній анкеті клієнта позичальника у системі "Loany" на сайті www.loany.com.ua.

Згідно із положеннями частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України "Про електронну комерцію" розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» свої зобов`язання за договором кредиту виконало в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти в строки та на умовах, визначених договором, що підтверджується квитанцією LiqPay від 02.06.2021 (а.с. 42), а також повідомленням АТ «ВСТ Банк» та випискою з особового рахунку ОСОБА_1 , наданими на запит суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів.

Однак, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Будь - яких доказів, які б спростували отримання відповідачем кредитних коштів матеріали справи не містять.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України відносяться витрати на професійну правничу допомогу, за правилами пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Підсумовуючи, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною 8 статті 141 ЦПК України.

На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано договір № 02-07/2024 про надання правової допомоги, який укладений 02 липня 2024 року між ТОВ "Факторинг Партнерс" та Адвокатським об`єднанням "Лігал Ассістанс".

Згідно з пункту 4.1 договору № 02-07/2024 про надання правової допомоги від 02 липня 2024 року загальна вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього договору. Факт надання послуг за договором підтверджується актом про надання юридичної допомоги, який готується АО та надсилається клієнту для підписання не пізніше 10 числа місяця наступним за місяцем, в якому було надано юридичну допомогу (пункт 4.3 договору). Підписанням акту про надання юридичної допомоги, сторони підтверджують, що жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу наданих послуг в цілому один до одного не мають ( пункт 4.7 договору) ( а.с.26-28).

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги № 1603 від 02 березня 2026 року щодо примусового стягнення заборгованості по ОСОБА_1 та витягу з акту №31 про надання юридичної допомоги від 31березня 2025 року, Адвокатським об`єднанням "Лігал Ассістанс" надані такі послуги, а саме: надання усної консультації з вивченням документів – 3 000,00 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 6 000,00 грн ( а.с.32).

Суд першої інстанції обґрунтовано з врахуванням малозначності спору, виходячи з принципу пропорційності, критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, прийшов до правильного висновку та визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу на рівні 1000 грн. З цим висновком погоджується і суд апеляційної інстанції. Позивачем рішення суду в цій частині не оскаржується.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367,368,374,375,381,382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 27 жовтня 2026 року.