Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №471/259/26 — Миколаївський апеляційний суд

Суд: Миколаївський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №471/259/26

Суддя: Яворська Ж. М.

27.10.26

22-ц/812/2140/26

Справа №471/259/26

Провадження № 22-ц/812/2140/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»

на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Жилою Н.М., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі – ТОВ «Укр Кредит Фінанс», Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 30 січня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» , ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1340-7117.

Як вбачається із його змісту, разом із правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором (графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.

На виконання зазначених вимог, позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор С3796, для підписання кредитного договору № 1340-7117 від 30 січня 2024 року, підтвердження ознайомлення з правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 4 000 грн; строк кредитування – 300 днів; базовий період – 15 днів; знижена % ставка – 2,50 % в день; стандартна % ставка – 2,50 % в день;

Також Додатковою угодою_№1 від 01лютого 2024 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1340-7117 від 30.01.2024 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 2 000,00 грн

Додатковою угодою_№2 від 06лютого 2024 року до договору про відкриття кредитної лінії №1340-7117 від 30.01.2024 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 3 200,00 грн

Додатковою угодою №3 від 19 лютого 2024 року до договору про відкриття кредитної лінії №1340-7117 від 30.01.2024 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 2 000 грн

Також Додатковою угодою №4 від 08 березня 2024 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1340-7117 від 30 січня 2024 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1 100,00 грн .

Умовами кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем передбачено, що тип процентної ставки за користуванням кредитом – фіксована та процентна ставка за користуванням кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом

Позивач (через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 р. на карту відповідача, чим виконав свої зобов`язання за Договором своєчасно та в повному обсязі.

Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконав та станом 13 лютого 2026 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить: 40 472 грн, а саме: - прострочена заборгованість за кредитом - 5 920 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 34 552 грн.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просить стягнути з відповідача вказану суму, а також 2622 грн 40 коп. судового збору.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2026 року позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» загальну суму заборгованосмті за Кредитним договором № 1340-7117 від 30 січня 2024 року в розмірі 23680 грн, з яких: - заборгованість за кредитом - 5 920 грн; заборгованість за процентами - 17 760 грн, а також судовий збір в сумі 1557,77 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що сторони укладаючи кредитний договір 30 січня 2024 року повинні були діяти у межах, встановлених ЗУ «Про споживче кредитування», при визначенні ними розміру денної процентної ставки, максимальний розмір якої не міг бути більшим, ніж той, що встановлено у ч. 5 ст. 8 цього Закону, оскільки за умовами укладеного договору передбачили її сплату позичальником виключно за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, а не в якості підвищення процентної ставки за неналежне або несвоєчасне виконання обов`язків за договором з повернення кредитних коштів.

Тобто, надаючи розрахунок боргу за договором та визначаючи заборгованість за процентами за користування кредитом, кредитор нарахував їх ОСОБА_1 відповідно до умов договору, але з порушенням ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», так як розрахував їх за період з 30 січня 2024 по 13 лютого 2026 року включно за ставкою 2,50% в день.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача за процентами у відповідності до періоду та алгоритму здійсненого кредитором розрахунку, а також умов, встановлених ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», становить 17 760 грн.

Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 23680 грн загальної суми заборгованості за Кредитним договором №1340-7117 від 30 січня 2024 року, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 5920 грн та заборгованості за процентами - 17760 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ «Укр Кредит Фінанс» посилаючись на те, що рішення є таким, що прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення з частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1340-7117 від 30 січня 2024 року у розмірі 23680 грн, а також 1557,77 грн. понесених судових витрат – скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором №1340-7117 від 30.01.2024 року в розмірі 40 472грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 5 920 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 34 552 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при заповненні заявки на отримання грошових коштів відповідач сам обрав базовий період, а саме 15 днів, протягом якого він буде сплачувати саме відсотки.

Базовий період - строк протягом якого позичальник бажає сплачувати саме проценти за користування кредитом (в даному випадку – 15 днів), який він сам обирає при заповненні заявки на отримання грошових коштів. А строк кредитування – строк на який видаються грошові кошти, якими він може користуватися (в даному випадку – 300 днів до 24.11.2024 року).

В свою чергу, згідно наданого разом з позовною заявою розрахунку заборгованості за договором №1340-7117 від 30.01.2024 року, станом на 19.09.2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» здійснювало лише нарахування по процентам за користування кредитом (згідно п. 4.10. та п. 10.1. кредитного договору) в строк договору (згідно п. 4.12. Договору), що погоджений між сторонами.

Звертають увагу суду, що відповідно до вищезазначеного розрахунку вбачається, що позивач не нараховував відповідачу жодних процентів за несвоєчасне повернення отриманого кредиту в силу положень статті 625 ЦК України, пеню, штраф або інших платежів за неналежне виконання умов кредитного договору, а нарахована комісія передбачена як плата за видачу кредиту та є одноразовою.

Крім того, ОСОБА_1 правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористалась та продовжувала користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.

За такого умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Відповідно до Паспорта споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, затвердженого наказом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», який разом з кредитним договором складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови, зазначено, що Стандартна ставка – 2,50% в день; Знижена ставка – 2,50% в день. Також зазначено тип процентної ставки – фіксована. Крім того, вбачається, що у Паспорті споживчого кредиту зазначено, що споживач підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних умов кредитування. Вищевказане підписано ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Вказують, що на дату укладення Кредитного договору №1340-7117 від 30 січня 2024 року - діяли законодавчі обмеження, згідно з якими максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 2,50%. Договір було укладено саме в цей перехідний період (з 24.12.2023 по 22.04.2024 включно), тому встановлена в договорі денна процентна ставка відповідала чинним вимогам законодавства та не перевищувала передбаченого граничного значення.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався.

Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції на час подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги позивач оскаржує рішення суду лише щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування відповідачем кредитними коштами, тому в частині інших висновків суду апеляційним судом не перевіряється

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає таким вимогам закону не повною мірою.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 30 січня 2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1340-7117, за умовами якого товариство надає ОСОБА_1 грошові кошти в кредит у розмірі 4000 грн, строк кредиту - 300календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику з 30 січня 2024 року по 24.11.2024 року, зі сплатою стандартної процентної ставки 2,50 % за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору)(пункти 4.1, 4.2, 4.10, 4.11, 4.12, 4.13 договору).

Договір підписано ОСОБА_1 із застосуванням електронного підпису.

Відповідно до пункту 3.1 договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розмінні Закону України «Про електронну комерцію».

01.02.2024 р. між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії № 1340-7117, відповідно до якої кредитодавець зобов`язався надати позичальнику у кредит додаткові грошові кошти в розмірі 2000 грн, дата надання/видачі додаткових грошових коштів у кредит – 01.02.2024 р. (зворотня сторона а. с. № 38-39).

06.02.2024 р. між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії № 1340-7117, відповідно до якої кредитодавець зобов`язався надати позичальникуу кредит додаткові грошові кошти в розмірі 3200 грн, дата надання/видачі додаткових грошових коштів у кредит – 06.02.2024 р. (зворотня сторона а. с. № 44-45).

19.02.2024 р. між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії № 1340-7117, відповідно до якої кредитодавець зобов`язався надати позичальникуу кредит додаткові грошові кошти в розмірі 2000 грн, дата надання/видачі додаткових грошових коштів у кредит – 19.02.2024 р. (зворотня сторона а. с. № 35-36).

08.03.2024 р. між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії № 1340-7117, відповідно до якої кредитодавець зобов`язався надати позичальникуу кредит додаткові грошові кошти в розмірі 1100 грн, дата надання/видачі додаткових грошових коштів у кредит – 08.03.2024 р.

Договір та дадаткові угоди підписані відповідачем за допомогою електронного підпису відповідними одноразовими ідентифікаторами. При підписанні договору в розділі 13 «Реквізити Сторін», відповідач електронним платіжним засобом вказала: НОМЕР_1 .

До укладення договору відповідач ознайомився і підписав електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «А8804» Паспорт споживчого кредиту, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту тощо.

Позивач через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з яким укладено договір №4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року, видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок, вказаний останнім в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою AT КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 р. на карту відповідача, що підтверджується довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту №1340-7117 від 30.01.2024 року ОСОБА_1 за Кредитним договором №№1340-7117 від 30.01.2024 року (а. с. № 47) та квитанціями LiqPay

Згідно розрахунку позивача, через неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором, станом на 13 лютого 2026 року утворилась заборгованість у розмірі 40472 грн, яка складається: 5920 грн прострочена заборгованість за кредитом, 34552 грн прострочені процентами.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, а саме, що договір про відкриття кредитної лінії № 1340-7117 від 30 січня 2024 року та додаткові угоди укладені сторонами в електронному вигляді, підписані позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі – на веб-сайті ТОВ «Укр кредит фінанс» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачу не належить, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту його укладання, який у цій справі не оспорюється.

Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Суд першої інстанції на підставі наявних у справі та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів, встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм відповідну правову оцінку та дійшов висновку про те, що невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача.

Зменшуючи розмір заборгованості по процентам та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість по процентам у розмірі 17760 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем нараховано розмір кредитної заборгованості за процентами з порушенням ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», так як розрахував їх за період з 30.01.2024 по 13.02.2026 року включно за ставкою 2,50% в день.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, згідно долученого позивачем до справи розрахунку розмір заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом, які нараховані за період з 30 січня 2024 року по 24 листопада 2025 року складає 34552 грн за ставкою 2.50 % в день ( пункт 4.15 Договору).

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування» визначає.

Відповідно до пунктів 10, 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника (пункти 2.2, 2.4), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-1 частини 1 статті 1 цього закону 1-1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

За такого позивач як кредитодавець за укладеними сторонами договорами має право на отримання процентів за наданими у користування відповідачу кредитними коштами відповідно до умов договору.

Відповідно до частин 1 та 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною 5 статті 18 цього ж закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором

У справі, яка переглядається відсутні докази визнання недійсними умов Договору, або висування споживачем відповідачем у справі таких вимог.

Аналіз вказаної законодавчої норми, висновків Верховного Суду (див. до прикладу постанови від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19), свідчить, що її положення застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.

Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимальної денної процентної ставки.

Так, пунктом 5 розділу I Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX внесено зміни до Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 доповнено частиною п`ятою, за правилами якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %; Прикінцеві та перехідні положення доповнено пунктом 17 такого змісту: «17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-IX дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, розмір денної процентної ставки за договорами про споживчий кредит з 25 грудня 2023 року по 23 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) не має бути більше 2,5 %, з 24 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) - не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року - не більше 1%.

Тому умови договору, який укладений сторонами 30 січня 2024 року, мають відповідати вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру денної процентної ставки з урахуванням приписів пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього закону.

Кредитний договір між позивачем та ОСОБА_1 укладено 30 січня 2024 року та денна відсоткова ставка не перевищує 2.5 % законодавчо встановленого в частині 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», тобто така не суперечить чинному законодавству в сфері споживчого кредитування.

Тобто умови договору за період з 30 січня 2024 року по 23 квітня 2024 року відповідають вимогам цього Закону, тоді як умови Договору щодо розміру денної процентної ставки з 24 квітня 2024 року суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Оскільки у частині 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» наявний прямий припис про нікчемність умов договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, то не потребується визнання в судовому порядку таких умов Договору нікчемними.

Натомість відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

За такого умови Договору про визначення денної процентної ставки на рівні 2,5%, починаючи з 24 квітня 2024 року, обмежують права споживача ОСОБА_1 порівняно з вимогами закону щодо граничного розміру денної процентної ставки, а тому є нікчемними з дня укладання Договору.

Так, виходячи з вище викладеного, у суду були підстави для стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом за визначеними у Договорі ставками (2,50 % в день) з дня його укладання - 30 січня 2024 року по 23 квітня 2024 року.

Як вбачається із наданого розрахунку за вказаний період відповідачем було сплачено 04 лютого 2024 року - 4000 грн, 10 лютого 2024 року - 4000 грн, 29 лютого 2024 року – 1889 грн. 50 коп та 25 березня 2024 року -3507 грн 50 коп. Вказані кошти були зараховані позивачем на погашення заборгованості по кредиту та відсоткам.

За такого враховуючи сплату відповідачем коштів, з 25 березня 2024 року по 23 квітня 2024 року йому нараховано 4292 грн відсотків за користування кредитними коштами за процентною ставкою 2.50 % на день на суму кредиту 5920 грн.

Проценти за користування кредитом (їх розмір за весь строк кредитування) є невід`ємною складовою розрахунку денної процентної ставки, тому у разі не визначення сторонами Договору значення денної процентної ставки відсутні підстави для визнання погодженим розмір процентів за користування кредитом, починаючи з 24 квітня2024 року (у цій справі це проценти за кожен день).

Виходячи з вище викладеного, заборгованість за відсотками за користування кредитом за визначеною у Договорі процентною ставкою 2,50% в день з дня його укладання 30 січня 2024 року по 23 квітня 2024 року. Зважаючи на сплачені відповідачем у цей період кошти, які зараховані відповідачем частково на погашення заборгованості за тілом кредиту та відсоткам, то з відповідача на користь позивача належало б стягнути 4292 грн. Разом з тим,18 липня 2024 року відповідачем сплачено 1560 грн.

Зважаючи на те, що умови Договору щодо розміру денної процентної ставки з 24 квітня 2024 року суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», то сплачені відповідачем 1560 грн належить зарахувати на погашення заборгованості за відсотками. За такого до сплати належало б 2732 грн заборгованості по відсоткам, а разом 8562 грн.

Згідно із частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивач у справі, яка переглядається, не заявляв вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, виходячи з облікової ставки Національного банку України на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України, тому для стягнення судом процентів з розрахунку облікової ставки Національного банку України після 24 квітня 2024 року відсутні підстави.

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).

Касаційний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)).

Таким чином зважаючи на те, що відповідачем рішення суду в частині стягнення з нього заборгованості за кредитним договором в сумі 23680 грн (5920 грн заборгованість за кредитом, 17760 грн заборгованість за процентами) не оскаржується, а тому підстав для зміни присудженого до стягнення розміру боргу колегія суддів не вбачає, оскільки апелянт за результатами апеляційної скарги не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, яке він досяг у попередній інстанції.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення /пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України/.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права /пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України/.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною четвертою статті 376 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, вірно застосував норми матеріального права, але вказав неправильні мотиви, а також неправильно розрахував відсотки, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції, в частині мотивів часткового задоволення позову змінити.

Відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду в оскаржуваній частині залишено без змін, змінено лимше мотиви часткового задоволеня позову, то відсутні передбачені частиною 13 статті 141 ЦПК України для перерозподілу апеляційним судом судових витрат.

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задовольнити частково.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 27 жовтня 2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua