Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №487/6139/26 — Миколаївський апеляційний суд

27.10.26

22-ц/812/2332/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 487/6139/26

Номер провадження 22-ц/812/2332/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Круглікової А.В., Серебрякової Т.В.,

розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою

Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2026 року, ухваленого під головуванням судді - Лагоди А.А., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі - ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію,

в с т а н о в и л а:

У липні 2026 року ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» звернулося до суду з позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію.

Позов обґрунтовано тим, що ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва.

Під час опалювальних сезонів у 2022-2026 роках підприємство здійснювало теплопостачання до будинку АДРЕСА_1 , у якому розташована квартира АДРЕСА_2 , що належить відповідачам на праві власності.

Тому підприємством здійснено нарахування відповідачам за спожиту теплову енергію на утримання місць загального користування, допоміжних приміщень та забезпечення внутрішньобудинкових систем в загальному розмірі 8 227,05 грн, враховуючи зміни у чинному законодавстві та введення з 31 травня 2019 року в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Позивачем на адресу відповідачів направлялися досудові вимоги про сплату витрат на спожиту теплову енергію на утримання місць загального користування, допоміжних приміщень та забезпечення внутрішньобудинкових систем, які залишилися без задоволення.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачів на свою користь борг за спожиту теплову енергію за період з 01 листопада 2022 року по 01 червня 2026 року у розмірі 8 227, 05 грн та витрати на судовий збір.

17 серпня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Шахова В.А. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування відзиву адвокат зазначав, що згідно з експертним висновком будівельно-технічного дослідження № 125-081 від 27.09.2023, складеним судовим експертом Лесків С.А. (свідоцтво №2054), у будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 34, повністю відсутні прилади опалення (радіатори) у місцях загального користування. Відповідно до пункту 3.32 ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціювання», опалення - це штучне нагрівання приміщення для компенсації тепловтрат. Оскільки радіатори опалення в під`їздах демонтовані (відсутні), Позивач фізично не надавав і не міг надавати послугу з нагрівання цих приміщень. Стягнення плати за неіснуючу послугу суперечить ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Згідно зі статтею 24 Закону України «Про теплопостачання», споживач має право на отримання обсягів теплової енергії виключно згідно з параметрами договорів і стандартів, а також право не сплачувати за неспожиту теплову енергію. Оскільки в під`їздах будинку по АДРЕСА_1 фізично відсутні будь-які опалювальні прилади, а квартира відповідача перебуває на індивідуальному опаленні, позивач не здійснював повний цикл постачання теплової енергії. Будь-які нарахування за відсутності технічної можливості споживання тепла в місцях загального користування прямо порушують гарантоване ст.24 Закону право відповідача не оплачувати не надані послуги. Позивач нараховував плату за опалення місць загального користування, які взагалі не обладнані опалювальними приладами, що підтверджено експертним висновком №125-081. За таких умов послуга з опалення МЗК відповідачам не надавалась взагалі, її якість та обсяг дорівнюють нулю. Відтак, вимога позивача про стягнення плати за послугу, яка фактично не надавалася, прямо суперечить статтями 7 та 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Згідно з нормами чинної Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг №315 (розробленої на виконання цього Закону), обсяг теплової енергії на опалення місць загального користування (МЗК) визначається виключно за умови наявності відповідного обладнання. За відсутності опалювальних приладів у МЗК, що підтверджено у справі експертним висновком № 125-081, такий обсяг теплової енергії не підлягає нарахуванню. Формальне застосування позивачем розрахункових формул без врахування фактичної відсутності тепловиділяючих елементів у під`їздах є безпідставним, оскільки комерційному обліку та розподілу підлягає лише та теплова енергія, яка дійсно надійшла до будівлі та була розподілена через її інженерні системи до кінцевих споживачів або приміщень МЗК.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 20 серпня 2026 року, представник позивача, вказував на необхідність усіх співвласників багатоквартирного будинку брати участь у загальних витратах з утримання місць загального користування та функціонування внутрішньобудинкових мережі та посилаючись на положення статті 382 ЦК України, статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», підпункту 13 п. 44 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315 наполягала на задоволенні позову.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 серпня 2026 року позов ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з позбавлення можливості дійти висновку, що послуги за які позивач просить стягнути заборгованість дійсно надавалися за відсутності приладів опалення в місцях загального користування будинку, а також надання суду неналежного розрахунку заборгованості з оплати послуг.

В апеляційній скарзі позивач ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказано, що належним доказом надання послуги є наряди про підключення багатоквартирного будинку до постачання тепла.

Позивачем у спрощеному порядку, із застосуванням 20% коефіцієнту щодо будинків 6-10 ти поверхів до загальних обсягів спожитого тепла, нараховані витрати зі спожитої теплової енергії, відповідачі, які є співвласниками житлового будинку повинні сплатити, незалежно від наявності в їх квартирі індивідуального опалення.

Звертає увагу суду на те, що відповідачами алгоритм здійснених позивачем розрахунків не оспорювався, внаслідок чого суд безпідставно вважав його необґрунтованим.

Натомість позивач підтвердив надання таких послуг шляхом приєднання до позову нарядів про підключення будинку до теплопостачання відповідно до рішення виконавчого органу міської ради та статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Вказував на знаходження квартири відповідачів в межах єдиної системи теплопостачання всієї будівлі, а отже послуги з теплопостачання та утримання теплової мережі будинку відповідачам надавані та відповідно до цього розрахована вартість утримання місць загального користування та допоміжних приміщень, витрат теплової енергії на функціонування внутрішньобудинкової мережі за встановленим порядком Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг №315 від 22 листопада 2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Шахов В.А. просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на її необґрунтованість. Вказував на те, що формальне застосування позивачем розрахункових формул без врахування фактичної відсутності тепловиділяючих елементів у під`їздах, що підтверджено експертним висновком є безпідставним, оскільки комерційному обліку та розподілу підлягає лише та теплова енергія, яка дійсно надійшла до будівлі та була розподілена через її інженерні системи до кінцевих споживачів або приміщень місць загального користування. Послуги відповідачами не споживались, в той час оплата має здійснюватися лише за фактично надані послуги.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва, в тому числі до квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується нарядами на підключення будинку до теплових мереж на початку опалюваного сезону.

Згідно адресної картки на житло, сформованої 29 липня 2026 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.22).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 квітня 2026 року власниками квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.5-6).

Вказана квартира обладнана системою індивідуального опалення, що визнано сторонами.

Позивач здійснював постачання теплової енергії до будинку АДРЕСА_1 в період з 01 листопада 2022 року по 30 березня 2026 року, що підтверджується копіями нарядів на підключення будинку до теплових мереж на початку опалювального сезону (а.с.11-12).

За адресою: АДРЕСА_4 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 для розрахунку за послуги з постачання теплової енергії.

04 травня 2026 року позивачем було направлено на адресу відповідачів засобами поштового зв`язку досудову вимогу № 287-Ф19 про сплату заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії, яка станом на 04 травня 2026 року становила 9 182,15 грн (а.с.14).

Між тим, вказана вимога відповідачами виконана не була.

З долученого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 19 червня 2026 року ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» по квартирі АДРЕСА_3 за постачання теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень нарахувало заборгованість у сумі 8227,05 грн за опалювальні сезони у 2022-2026 роках (а.с.4).

Відомості про оплату відповідачами вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з позбавлення можливості дійти висновку, що послуги за які позивач просить стягнути заборгованість дійсно надавалися за відсутності приладів опалення в місцях загального користування будинку, а також надання суду неналежного розрахунку заборгованості з оплати послуг.

Між тим, з таким висновком суду погодитися неможливо з огляду на наступне.

Як встановлено судом, будинок АДРЕСА_1 є 6-ти поверховим.

Також у будинку, крім сходових клітин та приміщення під`їзду, наявні інші місця, які відносяться до місць загального користування та допоміжних приміщень, належних всім власникам будинку, такі як підвал, під`їзди тощо, де за відсутністю приборів опалення лише у місцях загального користування, ані допоміжних приміщеннях проходять транзитні внутрішньобудинкові труби мережі теплопостачання.

Як вказав Верховний Суд при вирішення спору у подібних правовідносинах, спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18).

За такого, відповідачі є співвласниками квартири, яка розташована в багатоквартирному будинку, і внаслідок положень пункту 5 статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» є співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Обов`язками усіх співвласників таких багатоквартирних будинків відповідно до статті 7 цього ж Закону та частини 2 статі 382 ЦК України є: забезпечення належного утримання та належного санітарного, протипожежного і технічного стану спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечення технічного обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку.

Отже і відповідно до змісту статті 322 ЦК України, саме на власника покладається тягар утримання майна, яке згідно до статей 150, 156 ЖК України та статей 379, 382-383 ЦК України використовується власником для власного проживання чи проживання членів сім`ї.

За положеннями статей 379, 382 ЦК України житлом фізичної особи визнається житловий будинок або квартира, яка є ізольованим помешканням в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно до частин 4 і 6 статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначається, що розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. А обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

У відповідності до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України N 315 від 22 листопада 2018 року «Про затвердження Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» місцями загального користування є загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо), окрім допоміжних приміщень.

Тому підпунктом 12 пункту 42 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії № 830 від 21 серпня 2019 року (далі - Правила №830) одним із обов`язків споживача, який відключився від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) відповідно до Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Мінрегіону від 26 липня 2019 року № 169, визначено зобов`язання відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається як з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку, так і обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).

За наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про затвердження норм часу та матеріально-технічних ресурсів, норм обслуговування для робітників при утриманні будинків, споруд і прибудинкових територій» N 603 від 25 грудня 2013 року встановлено, що внутрішньобудинковими системами мережі є арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які розміщені в межах будинку, споруди, системи протипожежного захисту, включаючи стояки холодної та гарячої води, водовідведення та опалення, які розташовані в межах житлових і нежитлових приміщень.

Отже, за аналізом наведених норм права слід дійти висновку, що обов`язком будь-якого споживача, який відключився від мережі централізованого опалення у встановленому порядку, є зобов`язання відшкодувати витрати з частини обсягу теплової енергії, наданої для опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будинку, а також для забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Відповідно до наданих позивачем копій нарядів на підключення системи опалення від 14 листопада 2022 року, 21 листопада 2023 року, 05 листопада 2024 року будинок АДРЕСА_1 підключено до теплопостачання відповідно до рішень виконкому Миколаївської міської ради (а.с.11-12).

А тому позивачем підтверджено, що в опалювальні сезони 2022-2025 роках до багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , де розташована квартира, що належить відповідачам, надавалися послуги з теплопостачання, зокрема, теплоносій витрачався для опалення місць загального користування, де хоча і не встановлені опалювальні прилади, але проходять внутрішньобудинкові мережі, та додатково надані послуги з опалення допоміжних приміщень будинку, і для забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Таким чином, відповідачі, які є співвласниками багатоквартирного будинку, споживали послуги з теплопостачання, які надаються ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» для забезпечення функціонування будинку та внутрішньобудинкових систем опалення, внаслідок чого зобов`язані оплачувати такі витрати, навіть за відсутності укладеного договору на постачання тепла.

Виконання такого обов`язку фактичним споживачем послуг за загальними нормами цивільного права покладено на нього у відповідності до статті 11, частини 1 статті 14, статті 526 ЦК України.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обв`язки.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, та відповідно до статті 509 ЦК України означають правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право від боржника виконання його обов`язку.

Отже, у розумінні положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» і Закону України «Про теплопостачання», а також положень Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №315 від 22 листопада 2018 року (далі - Методика №315 від 22.11.2018), власник майна, яке розташовано у багатоквартирному будинку, що має спільні мережі теплопостачання, повинен сплатити надані йому послуги з постачання теплової енергії у місцях загального користування та допоміжних приміщень, і обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, зокрема, у випадку невиконання ним обов`язку укласти індивідуальний договір до факту їх отримання.

За такого підприємством, як надавачем послуг з теплопостачання до багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , співвласниками якого є відповідачі, на належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_2 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 та нараховано витрати за утримання місць загального користування та допоміжних приміщень, а також функціонування внутрішньобудинкової системи опалення за встановленими тарифами та відповідну абонплату за період, починаючи з 1 листопада 2022 року і по 1 червня 2026 року включно, у загальному розмірі 8 227,05 грн, які позивачем пред`явлено для стягнення з відповідачів у судовому порядку.

Відповідності до положень пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначається, що плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).

Згідно пункту 33 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022) також передбачена плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до цих Правил та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування, визначеної виконавцем, розмір якої не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України; плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної послуги, що визначається окремим договором між виконавцем та співвласниками багатоквартирного будинку.

Отже, плата за послугу, абонентське обслуговування та плата за обслуговування, поточний ремонт внутрішньобудинкової системи теплопостачання багатоквартирного будинку вноситься споживачем виконавцю щомісяця однієї сумою в порядку та розмірах, визначених договором. При цьому виконавець забезпечує деталізацію інформації щодо структури плати у рахунках споживачів.

Між тим, суд першої інстанції на зазначені норми закону в частині необхідності утримання співвласниками місць загального користування та допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а також функціонування внутрішньобудинкової мережі, сплату абонентської плати уваги не звернув та не врахував наявні у матеріалах справи підтвердження щодо надання позивачем послуг з теплопостачання в багатоквартирному будинку, внаслідок чого дійшов безпідставною висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для стягнення заборгованості з відповідачів.

Зокрема, суд помилково взяв на себе обов`язок щодо спростування правильності здійсненого позивачем розрахунку боргу за відсутності заперечень стосовно алгоритму його нарахування з боку відповідачів, та не врахував те, що цивільне судочинства здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, в тому числі як заперечення проти висунутих до неї вимог, внаслідок чого розпоряджається своїми правами на власний розсуд (статті 12-13 ЦПК України).

Отже, слід дійти висновку, що позивачем суду надано розрахунок, підстави для його проведення та обґрунтування положень законодавства, за якими теплопостачальна організація здійснила його нарахування. Заперечень щодо порядку, процедури такого нарахування, як і його правильність, в розумінні арифметичних складових, відповідачами не висловлено, а тому розрахунок боргу надано позивачем відповідно до статей 77-80 ЦПК України.

Таким чином, позивачем ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» нараховано відповідачам, як співвласникам квартири та будинку, за період з 1 листопада 2022 року по 1 червня 2026 року витрати в загальній сумі 8 227,05 грн, які складаються з: обсягу теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та з абонентського обслуговування (а.с.4).

Нарахування витрат за послугами теплопостачання з розподілу теплової енергії на загальнобудинкові потреби за будинком АДРЕСА_1 здійснено ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» спрощено, виходячи з 20%, які встановлені для 6-10 поверхової будівлі будинку та нарахування абонентської плати з послуг теплопостачання, виходячи із визначення її розміру за кожним окремим абонентом.

До того ж, механізм та правильність нарахування ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» таких витрат відповідачами своїм контррозрахунком не спростовано, що є їх процесуальним обов`язком.

Твердження відповідачів про те, що у місцях загального користування житлового будинку, а саме на сходових клітинах 1-6 поверху 1-го та 2-го під`їздів відсутні прилади опалення, що підтверджується експертним висновком №125-081 від 27 вересня 2023 року не впливає на їх обов`язок здійснювати оплату теплової енергії, яка надається в тому числі на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, які належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Посилання на відсутність доказів фактичного надання послуг з опалення підвальних приміщень чи поверхів багатоквартирного будинку спростовуються наявними в матеріалах справи нарядами на підключення будинку та нежитлових приміщень до системи опалення, що містять інформацію про фактичну дату надання послуг.

За такого, колегія дійшла висновку про наявність підстав для обов`язкової участі відповідачів у витратах на загальнобудинкові потреби, якими є витрати на забезпечення спільних потреб будівлі/будинку комунальними послугами у вигляді теплопостачання, та загальнобудинкових потреб на опалення, тобто витрат на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, а також функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення, а також внесенні абонентської плати.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, з наведеної норми слід зробити висновок пре те, що сам факт реєстрації особи у житлі є визначеною законом підставою для покладення на таку особу обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг, незалежно від наявності чи відсутності у неї права власності на відповідне житло.

Такими чином, в силу вимог закону відповідачі, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг за вказаною адресою.

Також слід зауважити, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).

Таким чином, дієздатні особи, які зареєстровані у житлі споживача та які виконали солідарний обов`язок, щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого споживача їх відшкодування або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з споживача, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

За таких обставин, рішення суду на підставі визначених пунктами 2, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову шляхом стягнення з відповідачів заборгованості в солідарному порядку.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.

Положеннями частини 1 та 2статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи рішення суду скасовано та ухвалено нове про задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції судового збору у загальному розмірі 8 320 грн (3328 грн + 4992 грн) по 2 773, 33 грн (8 320 грн : 3) з кожного.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» задовольнити.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 серпня 2026 року скасувати та ухвалите нове судове рішення.

Позов Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» борг за спожиту теплову енергію у сумі 8 227,05 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» по 2 773, 33 грн судового збору з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді А.В. Круглікова

Т. В. Серебрякова