Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №476/888/25 — Миколаївський апеляційний суд

27.10.26

22-ц/812/2032/26

Провадження №22-ц/812/2032/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Справа № 476/888/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шаманської Н.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання – Повертайленко Ю.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Комелектронпром»

до

ОСОБА_1

про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Комелектронпром»

на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області, ухвалене суддею Черняковою Н.В., 22 червня 2026 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 02 липня 2026 року,

у с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ТОВ «Комелектронпром» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позову зазначало, що відповідно до наказу № 12 від 28 червня 2024 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у ТОВ «Комелектронпром» електромонтажником силових мереж з 01 липня 2024 року. Відповідно до наказу № 15 від 01 липня 2024 року «Про закріплення водія за автомобілем» ТОВ «Комелектронпром» за водієм ОСОБА_1 закріплено автотранспортний засіб - автомобіль CITROEN BERLINGO, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

23 жовтня 2024 року мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля CITROEN BERLINGO, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Посилаючись на викладене та положення ст. ст. 1166, 1187, 1192 ЦК України ТОВ «Комелектронпром» просило стягнути з ОСОБА_1 витрати на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу автомобіля CITROEN BERLINGO, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 200640 грн., втрату товарної вартості автомобіля CITROEN BERLINGO, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - 10000 грн., упущену вигоду в розмірі 30000 грн., витрати пов`язані з наданням правової допомоги - 17000 грн. та 3714 грн 60 коп. судового збору.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 22 червня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів, які б давали суду підстави вважати, що ОСОБА_1 може за законом нести повну матеріальну відповідальність перед ТОВ «Комелектронпром».

Суд дійшов висновку, що на відповідача не поширюються положення законодавства щодо повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду. А відтак, згідно зі ст. 132 КЗпП України його матеріальна відповідальність обмежується середнім місячним заробітком.

Розрахунок середньомісячного заробітку відповідача позивачем не надався, самостійно суд не має можливості здійснити вказаний розрахунок, у зв`язку з відсутністю даних щодо заробітної плати. Позивачем не надано відомостей про те чи проводилося покриття шкоди працівником ОСОБА_1 згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 136 КЗпП України, після вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

В апеляційній скарзі ТОВ «Комелектронпром», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги товариство зазначало, що на час звернення до суду, відповідач ОСОБА_1 на перебував у трудових відносинах з ТОВ «Комелектронпром», відшкодувати матеріальну шкоду у добровільному порядку він відмовився, а тому позивач для захисту своїх прав звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач порушив свої трудові обов`язки, внаслідок чого позивачу було заподіяно дійсну матеріальну шкоду противоправними діями ОСОБА_1 , встановлено причинний зв`язок між допущеним порушенням та завданою шкодою. Відповідача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2025 року.

За такого, вина водія ОСОБА_1 встановлена, що є преюдиційним доказом, а саме обставиною, яка не підлягає доказуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , посилаючись на законність рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування відзиву зазначала, що позивач помилково визначив правову природу спірних правовідносин, обґрунтовуючи свої вимоги виключно нормами Цивільного кодексу України.

Оскільки ДТП сталася під час виконання відповідачем трудових обов`язків у межах трудових відносин, спір підлягає регулюванню спеціальними нормами глави ІХ Кодексу законів про працю України. Згідно зі ст.ст. 130, 132 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність лише за пряму дійсну шкоду і, як загальне правило, у межах свого середнього місячного заробітку.

Позивач не довів (ст. 138 КЗпП України) наявності жодної з підстав, передбачених ст. 134 КЗпП України для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України відповідальність за не одержаний прибуток (упущену вигоду) у розмірі 30 000 грн може бути покладена лише на посадових осіб, а відповідач такою особою не є. Втрата товарної вартості автомобіля (10 000 грн) позивачем належними доказами не підтверджена. Стягненню підлягає лише пряма дійсна шкода в межах середнього місячного заробітку відповідача, розміру якого позивачем не доведено.

Крім того, посилалась на пропуск позивачем річного строку, встановленого ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди з працівника. Днем виявлення шкоди є 05 листопада 2024 року (дата виставлення рахунку-фактури на ремонт, а 06 листопада 2024 року здійснено його часткову оплату). До суду ж позивач звернувся лише 03 грудня 2025 року (понад строк), а винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП від 16 січня 2025 року не змінює дати виявлення шкоди (що підтверджується практикою ВС). Будь-якого клопотання про поновлення строку та обґрунтування причин пропуску такого строку позивач не наводив.

У судове засідання сторони не з`явились.

Від представника ТОВ «Комелектронпром» Ниркова Є.В. надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника позивача, в якої останній просив задовольнити позовні вимоги.

Від представника позивача – Максименко В.В. надійшла заява про розгляд справи у відсутність відповідача та його представника, при розгляді апеляційної скарги просили врахувати відзив на апеляційну скаргу.

У зв`язку з викладеним справа розглядалась у відсутність сторін, відповідно до п.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу № 12 від 28 червня 2024 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у ТОВ «Комелектронпром» електромонтажником силових мереж з 01 липня 2024 року.

Відповідно до наказу № 15 від 01 липня 2024 року «Про закріплення водія за автомобілем» ТОВ «Комелектронпром» за водієм ОСОБА_1 закріплено автотранспортний засіб - автомобіль CITROEN BERLINGO, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , 2014 року випуску.

23 жовтня 2024 року близько 09:00 год. в м. Миколаєві по вул. 6-та Слобідська, біля буд. 47, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля CITROEN BERLINGO, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки МАZDA CX-5, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який було припарковано по вул. 6-та Слобідська, біля буд. 47, власник ОСОБА_3 . Відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕРП1 № 156866 від 23 жовтня 2024 року за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2025 року у справі № 490/9886/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 автомобіль CITROEN BERLINGO, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником є ТОВ «Комелектронпром».

Із матеріалів справи вбачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вищевказаному транспортному засобу були спричинені механічні пошкодження на загальну суму 200640 грн. На сьогоднішній день втрата товарної вартості автомобіля складає 10000 грн.

Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що своїми діями відповідач скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КУПАП, в результаті чого спричинена матеріальна шкода на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу автомобіля CITROEN BERLINGO, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , втрату товарної вартості автомобіля CITROEN BERLINGO, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - 10000 грн., упущену вигоду,/ яку на думку позивача, відповідач повинен відшкодувати відповідно до ст. ст. 1166, 1187 ЦК України.

Стаття 3 КЗпП України регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Так, ст. 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

За змістом ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством;

10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та:

1) займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи (ч. 1 ст. 135-1 КЗпП України).

Згідно з Переліком посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого постановою ДКСР по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі - Перелік №447/24), посада водія не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» передбачає, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Верховний Суд у справі №743/1641/15-ц від 29.01.2018 року сформулював правовий висновок, відповідно до якого водій не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

Відповідач не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а отже не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за вказаним договором.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем завдано майнову шкоду позивачу під час виконання ним своїх трудових обов`язків, оскільки відповідач ОСОБА_1 працював електромонтажником силових мереж у ТОВ «Комелектронпром», та їхні відносини додатково регулюються Кодексом законів про працю України.

Вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).

Втім позивачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів, які б давали суду підстави вважати, що ОСОБА_1 може за законом нести повну матеріальну відповідальність перед ТОВ «Комелектронпром».

Інших обставин, які б з врахуванням положень ст.ст. 134, 135-1 КЗпП України, давали суду підстави для висновку про можливість покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду, при розгляді справи не встановлено.

За такого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на відповідача не поширюються положення законодавства щодо повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду. А відтак, згідно зі ст. 132 КЗпП України його матеріальна відповідальність обмежується середнім місячним заробітком.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» №14 від 29.12.1992 року, за правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно зі ст. 130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов`язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов`язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 р. №348 (348-95-п), а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду (ст. 136 КЗпП України).

Однак, розрахунок середньомісячного заробітку відповідача позивачем не надано та не надано даних щодо заробітної плати відповідача.

Посилання позивача на норми ЦК України, як підстави для відшкодування матеріальної шкоди відповідачем, є наслідком помилкового тлумачення норм матеріального права , які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комелектронпром» залишити без задоволення.

Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 22 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: Т.Б.Кушнірова

Ж.М.Яворська

Повний текст постанови складено 27 жовтня 2026 року.