Вирок від 26 жовтня 2026 р. у справі №591/9266/26 — Зарічний районний суд м. Сум

Суд: Зарічний районний суд м. Сум

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Державна зрада

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №591/9266/26

Суддя: Ковтун О. М.

Справа № 591/9266/26

Провадження № 1-кп/591/451/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року м.Суми

Зарічний районний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №22026200000000402, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 червня 2026 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Луганська, що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженого, з вищою освітою, військовополоненого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Україна відповідно до ст. 1, 2 Конституції України є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. За статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

24 серпня 1991 року ухвалено Акт проголошення незалежності України. Незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України визнано міжнародним співтовариством, у тому числі російською федерацією.

Починаючи з 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, наслідком якої стала тимчасова окупація частини території України та створення незаконних збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала повномасштабне військове вторгнення на територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, дію якого надалі продовжено.

Громадянин України ОСОБА_7 , усвідомлюючи зазначені обставини збройної агресії та протиправний характер діяльності незаконних збройних формувань, створених і підконтрольних державі-агресору, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Луганська, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 01 листопада 2014 року, діючи умисно, добровільно та з прямим умислом, прийняв рішення перейти на бік ворога в період збройного конфлікту.

01 листопада 2014 року ОСОБА_7 , перебуваючи у м. Луганську, усвідомлюючи протиправний характер діяльності незаконних формувань так званої «лнр», діючи добровільно, умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, вступив до складу так званого «міністерства державної безпеки лнр», де його призначено на посаду стрільця відділення охорони «мдб лнр» (ВОС-100).

У період із 01 листопада 2014 року до 16 червня 2015 року ОСОБА_7 добровільно проходив службу у складі зазначеного формування. Зокрема, у період із 18 лютого до 28 лютого 2015 року він безпосередньо брав участь у бойових діях проти Сил оборони України, чим сприяв діяльності незаконних збройних формувань і збройній агресії російської федерації проти України.

16 червня 2015 року ОСОБА_7 звільнився зі складу так званого «мдб лнр» за власним бажанням, однак згодом продовжив діяльність в інтересах незаконних формувань. 02 жовтня 2015 року він добровільно уклав контракт про проходження служби у складі так званої «народної міліції лнр», військова частина НОМЕР_1 , строком на один рік, після чого виконував завдання в інтересах окупаційної адміністрації російської федерації.

02 квітня 2016 року ОСОБА_7 , діючи умисно та добровільно, вступив до складу так званого «міністерства внутрішніх справ луганської народної республіки», де був призначений на посаду помічника оперуповноваженого Центру спеціального призначення сил оперативного реагування «мвс лнр». На цій посаді він виконував функції в інтересах окупаційної адміністрації, усвідомлюючи їх спрямованість на підтримку незаконних силових структур.

Після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року ОСОБА_7 не припинив проходження служби в незаконних силових структурах. У період із 24 лютого 2022 року до 25 грудня 2023 року, обіймаючи посаду командира полкової бронегрупи «обтф мвс лнр», він брав участь у виконанні бойових та спеціальних завдань в інтересах окупаційних військ російської федерації на тимчасово окупованих територіях Луганської та Харківської областей, забезпечував діяльність окупаційних сил та сприяв збройній агресії проти України.

04 вересня 2024 року ОСОБА_7 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , оформлене так званим «федеральним казенним закладом військовим комісаріатом луганської народної республіки». Останньою займаною ним посадою у структурі так званого «мвс лнр» була посада старшого оперуповноваженого відділу №2 управління карного розшуку, з якої його звільнено 25 грудня 2023 року у спеціальному званні «капітан поліції».

Таким чином, у період із 01 листопада 2014 року до 25 грудня 2023 року ОСОБА_7 добровільно проходив службу в незаконних силових і військових формуваннях, створених та підконтрольних російській федерації, брав участь у бойових завданнях проти Сил оборони України й забезпечував функціонування окупаційної адміністрації, чим здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності та державній, економічній та інформаційній безпеці України.

Крім того, ОСОБА_7 , будучи громадянином України та усвідомлюючи факт збройної агресії російської федерації, діючи умисно, добровільно, з корисливих мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності й державній безпеці України, в умовах воєнного стану прийняв рішення про проходження військової служби у збройних силах держави-агресора.

10 лютого 2025 року ОСОБА_7 , перебуваючи у м. Ханти-Мансійську російської федерації, за власною ініціативою уклав контракт із міністерством оборони російської федерації про проходження військової служби строком на один рік. Після його підписання був направлений до військової частини № НОМЕР_3 мотострілецького батальйону 80-го танкового полку НОМЕР_4 гвардійської танкової дивізії центрального військового округу, що дислокувалася у АДРЕСА_2 російської федерації.

Із травня до вересня 2025 року ОСОБА_7 у складі зазначеної військової частини перебував на території Донецької області, де у військовому званні лейтенанта, обіймаючи посаду тимчасово виконуючого обов`язки командира 2-ї мотострілецької роти, виконував бойові завдання в інтересах збройних сил російської федерації.

10 лютого 2026 року ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію умислу на проходження військової служби на боці держави-агресора, добровільно подав рапорт командиру військової частини № НОМЕР_3 та повторно уклав контракт із міністерством оборони російської федерації строком на три роки.

Не пізніше 21 травня 2026 року ОСОБА_7 , у військовому званні лейтенанта, проходив службу у військовій частині № НОМЕР_3 , що входила до структури 80-го танкового полку НОМЕР_4 гвардійської танкової дивізії збройних сил російської федерації. Його направлено до району населеного пункту Теребрене Бєлгородської області російської федерації, де він організовував функціонування пункту тилового забезпечення підрозділу, проведення такелажних робіт, евакуацію поранених, розміщення та облік боєприпасів і матеріально-технічне забезпечення особового складу.

Не пізніше 28 травня 2026 року ОСОБА_7 отримав наказ про висування очолюваного ним підрозділу з території російської федерації на територію України, у район населеного пункту Грабовське Сумської області у напрямку населеного пункту Рясне, для забезпечення розгортання підрозділів збройних сил російської федерації, їх розміщення на бойових позиціях, матеріально-технічного забезпечення та підготовки до штурмових дій проти Сил оборони України.

Прибувши до визначеного району, ОСОБА_7 організував функціонування пункту тилового забезпечення, підвезення продовольства, питної води та інших матеріальних засобів, несення служби й розподіл чергувань, а також відновлення і функціонування засобів військового зв`язку, необхідних для управління підрозділом та координації його дій.

Не пізніше 01 червня 2026 року ОСОБА_7 отримав наказ про переміщення підрозділу до району поблизу населеного пункту Рясне Сумської області для організації оборони та утримання зайнятих позицій. Після прибуття він організував систему оборони підрозділу, облаштування контрольних і спостережних постів, порядок несення служби та чергувань військовослужбовців, керував заходами щодо утримання позицій.

Таким чином, ОСОБА_7 добровільно й умисно виконував функції військовослужбовця збройних сил російської федерації, забезпечував діяльність підрозділів держави-агресора та створював умови для ведення ними бойових дій проти Сил оборони України в умовах воєнного стану.

22 червня 2026 року під час контрнаступальних та стабілізаційних заходів військовослужбовців Сил оборони України на території Сумської області ОСОБА_7 , перебуваючи у складі військової частини № НОМЕР_3 збройних сил російської федерації, був захоплений у полон військовослужбовцями Збройних Сил України, у зв`язку з чим його діяльність на боці держави-агресора припинилася.

Таким чином, з 10 лютого 2025 року до 22 червня 2026 року ОСОБА_7 , будучи громадянином України, умисно й добровільно перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану, діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності та державній, економічній та інформаційній безпеці України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 111 КК України, визнав повністю. Фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, не оспорював та пояснив, що народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганську. Як громадянин України свій перший паспорт громадянина України отримав у 2006 році після досягнення 16-річного віку, після чого у 2009 та 2013 роках здійснював його заміну й отримував нові паспорти громадянина України. У 2019 році отримав паспорт громадянина рф. У 2023 році під час переатестації в «поліції рф» він подав заяву про «відмову від громадянства України» до так званого органу фмс рф. До уповноважених органів України з питань виходу з громадянства України не звертався. У 2014 році добровільно, з політичних та ідеологічних переконань, вступив до складу так званої «міліції лнр». У подальшому проходив службу в так званих «мдб лнр», «народній міліції лнр», «мвс лнр», а згодом- у структурі мвс рф. Протягом 2022-2023 років брав участь у виконанні бойових і спеціальних завдань на території Луганської та Харківської областей. 10 лютого 2025 року добровільно уклав контракт із міністерством оборони рф, після чого проходив військову службу у збройних силах рф, зокрема на території Донецької області. Під час перебування на лікуванні після поранення надав згоду на продовження контракту. Підтвердив, що у травні-червні 2026 року у складі підрозділу зс рф перетнув державний кордон України на території Сумської області, де виконував завдання з розміщення особового складу, проведення дорозвідки, облаштування позицій, організації зв`язку та утримання зайнятих рубежів. 22 червня 2026 року був узятий у полон українськими військовослужбовцями. В останньому слові висловив бажання подати заяву про вихід із громадянства України та просив здійснити його обмін у межах процедури обміну військовополоненими.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.

Суд з`ясував позиції учасників щодо обсягу та порядку дослідження доказів, переконався, що вони правильно розуміють зміст неоспорюваних фактичних обставин і добровільність їхніх процесуальних позицій, роз`яснив наслідки застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, зокрема обмеження апеляційного оскарження відповідних обставин. Учасники не заперечували проти застосування цього порядку, тому суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ними не оспорюються.

Відповідно до ст. 111 КК України державна зрада є умисним діянням, вчиненим громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, зокрема у формі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту. Ті самі дії, вчинені в умовах воєнного стану, передбачені ч. 2 цієї статті.

Об`єктом зазначеного злочину є відносини щодо забезпечення основ національної безпеки України. Спеціальним суб`єктом є громадянин України, який досяг віку кримінальної відповідальності. Перехід на бік ворога характеризується прямим умислом.

ОСОБА_7 є громадянином України, досяг віку кримінальної відповідальності, добровільно вступав до незаконних військових і силових формувань, створених та підконтрольних державі-агресору, проходив у них службу й виконував завдання в інтересах російської федерації. У 2025-2026 роках він добровільно проходив військову службу безпосередньо у збройних силах російської федерації, виконував бойові завдання і здійснював забезпечення військових підрозділів на території України в умовах воєнного стану.

Колегія суддів вважає, що в судовому засіданні вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень доведена поза розумним сумнівом і його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 111 КК України як діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, та за ч. 2 ст. 111 КК України як діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога вчинене в умовах воєнного стану.

У своєму останньому слові обвинувачений висловив бажання подати заяву про вихід із громадянства України, а також просив здійснити його обмін у межах процедури обміну військовополонених.

Оцінюючи зазначені висловлювання, суд виходить із того, що відповідно до ст. 368, 374 КПК України під час ухвалення вироку суд вирішує питання, пов`язані з пред`явленим обвинуваченням, доведеністю винуватості особи, призначенням покарання та іншими питаннями, прямо передбаченими кримінальним процесуальним законом.

Питання виходу з громадянства України регулюється Законом України «Про громадянство України» та не належить до повноважень суду під час ухвалення вироку в кримінальному провадженні.

Водночас питання передачі особи для обміну як військовополоненого вирішується уповноваженим органом у встановленому законодавством порядку, а звільнення засудженого від відбування покарання у зв`язку з прийняттям такого рішення здійснюється судом відповідно до ст. 84-1 КК України та ст. 537, 539 КПК України.

Таким чином, висловлені обвинуваченим наміри та прохання самі по собі не становлять правових підстав для вирішення зазначених питань під час ухвалення вироку та не впливають на висновки суду щодо винуватості ОСОБА_7 й кримінально-правової кваліфікації діяння.

Відповідно до ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засудженого та запобігання новим кримінальним правопорушенням. Суд призначає покарання в межах санкції відповідної статті з урахуванням ступеня тяжкості злочину, особи винного, пом`якшуючих і обтяжуючих обставин.

При призначенні покарання ОСОБА_7 колегія суддів ураховує особливо тяжкий характер інкримінованих злочинів проти основ національної безпеки України, тривалість протиправної діяльності, добровільне проходження служби у незаконних формуваннях і збройних силах держави-агресора, виконання бойових і спеціальних завдань проти Сил оборони України, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий і повністю визнав винуватість.

Суд враховує, що обвинувачений не обмежився одноразовим вступом до незаконного формування, а тривалий час виконував різні функції у структурах держави-агресора. У 2025 році він добровільно уклав контракт на службу у збройних силах російської федерації, а у 2026 році - повторний контракт. Така послідовність дій свідчить про усвідомлений характер протиправної поведінки та її значний ступінь суспільної небезпечності.

Під час судового розгляду пом`якшуючих та обтяжуючих обставин не встановлено.

Беручи до уваги ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, їх обставини, особу обвинуваченого та мету покарання, колегія суддів вважає необхідним призначити покарання у виді позбавлення волі. Водночас суд уважає можливим за ч. 2 ст. 111 КК України призначити позбавлення волі на визначений законом строк без застосування довічного позбавлення волі. Покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна за цією частиною статті є співмірним тяжкості вчиненого та необхідним і достатнім для досягнення мети покарання.

Підстав для застосування ст. 69 КК України суд не встановив. Звільнення від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК України не застосовується.

Остаточне покарання визначити на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого основного покарання більш суворим.

Згідно зі ст. 59 КК України конфіскація майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке належить засудженому. Санкція ч. 2 ст. 111 КК України передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна. З огляду на це суд призначає конфіскацію всього належного ОСОБА_7 на праві власності майна.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні, матеріальна шкода не встановлена, цивільний позов не заявлявся, витрати на залучення експерта відсутні.

Запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні не обирався.

22 червня 2026 року ОСОБА_7 був захоплений у полон військовослужбовцями Збройних Сил України. Його перебування у статусі військовополоненого не є тотожним попередньому ув`язненню. Відповідно до правового висновку ККС Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №461/8598/23 період утримання у таборі для військовополонених не підлягає автоматичному зарахуванню як попереднє ув`язнення відповідно до ст. 72 КК України.

Початок строку відбування покарання слід обчислювати з моменту фактичного приведення цього вироку до виконання.

Долю речових доказів визначити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 91, 94, 100, 124, 349, 368, 370, 373, 374, 376, 394, 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 111 КК України -12 (дванадцять) років позбавлення волі;

-ч. 2 ст. 111 КК України - 15 (п`ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого основного покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_7 не обирався. Питання про його зміну або скасування не вирішується у зв`язку з відсутністю такого заходу.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту фактичного приведення вироку до виконання.

Речові докази: «Удостоверение личности военнослужащего рф» серії НЕ №0088390, видане на ім`я ОСОБА_8 ; матеріали фотофіксації, які містяться у протоколі огляду від 29.06.2026 (фото № 8–39) залишити в матеріалах кримінального провадження №22026200000000402 від 29.06.2026.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення з урахуванням положень статей 394 і 395 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України судове рішення не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду та дослідження яких суд визнав недоцільним відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано, а в разі оскарження - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо вирок не скасовано.

Копії вироку вручити учасникам судового провадження відповідно до вимог КПК України.

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua