Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №478/1431/25 — Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа № 478/1431/25 Провадження № 2/478/67/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року. с-ще Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області, в складі:

головуючого судді Іщенко Х.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Крюкової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду смт. Казанка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, поновлення права власності та визнання дій відповідачки такими, що свідчать про обман та зловживанням вразливим станом позивача, -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Казанківського районного суду Миколаївської області з вказаною позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, поновлення права власності та визнання дій відповідачки такими, що свідчать про обман та зловживанням вразливим станом позивача, в якому просив: - визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4823655100:01:011:0005 площею 0,15 га, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки з кадастровим номером 4823655100:06:000:0035 та відновити становище, яке існувало до його порушення, шляхом поновлення його право власності на нерухоме майно.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив що ОСОБА_3 була його дружиною, шлюб між ними було зареєстровано в 2022 році. Після їхнього одруження відповідач одразу активно, почала наполягати на те щоб він уклав з нею договір дарування, подарував їй все своє майно, яке складалось із житлового будинку та земельної ділянки (паю). Оскільки він є пенсіонером та особою похилого віку, віповідачка пообіцяла здійнювати догляд за ним та піклуватись про нього.

Після оформлення договору дарування, їхні стосунки з дружиною значно погіршились, вона почала систематично чинити домашнє насильство принижувати мене, виганяти з житла, відкрито заявляти йому про те що в неї є інший чоловік, що вона має намір з ним розлучитись та щоб він шукав собі інше помешкання та забирався геть. Також, після укладення договору дарування відповідачка фактично виселила його з житлового будинку, примусово поселивши у непридатне для проживання підсобне приміщення (комірчину), де він змушений проживати окремо та самостійно забезпечувати своє харчування. При цьому відповідачка проживає у будинку одноосібно, обмежує його право доступу до житла, постійно зачиняє будинок на ключ, чим створює умови психологічного тиску, приниження та небезпеки для його життя та здоров`я. Крім того відповідачка регулярно висловлюється на його адресу грубою, принизливо, нецензурною та кримінальною лайкою. Її висловлювання мають образливий, принижуючий та психологічно тиснучий характер, спрямовані на залякування мене та створення атмосфери приниження й психологічного насильства.

Такі дії свідчать про грубе порушення його прав як дарувальника, зловживання його вразливим станом (похилий вік) та підтверджують відсутність у відповідачки наміру виконувати свої обіцянки щодо догляду й забезпечення його належних умов проживання. Наразі він звернувся з заявою до управління соціального захисту насилення з проханням взяти його на облік як особу «похилого віку», яка опинилася у складних життєвих обставинах та потребує соціального захисту й допомоги.

Вважає що укладення договорів даруавння відбулося під впливом обману, відвертої маніпуляції, омани, оскільки відповідачка переконувала його, що після оформлення дарування вона забезпечуватиме його «догляд», проживання та повну підтримку у зв`язку з його віком та станом здоров`я. Такі дії відповідачки доводять, що на момент укладення договорів вона не мала наміру виконувати обіцяний догляд, а її справжньою метою було отримання у власність його майна, що свідчить про обман та зловживання його вразливим станом (похилий вік, залежність від сторонньої допомоги). Вказані правочини були підписані ним без реальної свободи волі - через залежність, маніпуляцію та тиск, відповідачка все спланувала, ввела його в оману, та з допомогою маніпуляції заволоділа його майном.

Таким чином, вважає, що укладені ним договора дарування належних йому житлового будинку та земельних ділянок не відповідає його внутрішній волі - фактично він бажав укласти договір довічного утримання, тобто він передавав майно, а відповідачка повинна була доглядати та утримувати його.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2025 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено до підготовчого засідання.

30.12.2025 року від представника відповідача адвоката Задерецького В.А., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволені заявлених позовних вимог в повному обсязі.

В аргументування вказаної позиції зазначив, що дійсно відповідачка проживала по сусідству з ОСОБА_1 із своїм цивільним чоловіком ОСОБА_4 (без реєстрації шлюбу) який помер влітку 2020 року. Після смерті її співмешканця до неї став навідуватись у гості її сусід ОСОБА_1 (позивач) та залицявся до неї, пропонував співмешкати разом. Відповідачка не хотіла мати з ним ніяких відносин (спів мешкати), але позивач наполягав на своєму, пропонував відносини, і восени 2020 року пропонував з ним одружитись, заявив що має до неї сильні і чисті почуття, що любить її, та як доказ серйозності своїх намірів пропонував подарувати відповідачці свій житловий будинок та земельний пай. В кінці кінців відповідачка погодилась на пропозицію шлюбу, але не наполягала (не вимагала) тих дарунків. 03.11.2020 року вони уклали шлюб та відповідачка перейшла жити до позивача, в його будинок, оскільки будинок в якому вона раніше проживала залишився сину покійного співмешканця.

Дійсно, у 2022 році, тобто через 2 роки повноцінного спільного проживання однією сім`єю позивач як і обіцяв з власної волі подарував своїй дружині (відповідачу) належний йому житловий будинок та земельну ділянку (земельний пай). Відповідні договори купівлі продажу були оформлені нотаріально у приватного нотаріуса Корж М.В. При цьому жодних умов щодо утримання позивача між сторонами не було, оскільки вони проживали али повноцінно однією сім`єю як чоловік і жінка в усіх сенсах сімейного життя. Проте в подальшому, у 2024 році позивач став усуватись від відповідача в моральному та фізичному сенсі, стала зникати близькість між ними та вона достовірно довідалась що її чоловік почав їй фізично зраджувати з іншими жінками. З даного приводу між ними відбувались конфлікти, почались сварки, позивач став вдаватись до вчинення домашнього насильства та врешті решт вона була вимушена подати на розлучення. Шлюб між ними було розірвано рішенням Казанківського районного суду 16.12.2025 року, після чого позивач став вимагати повернення йому майна, яке він подарував їй в 2022 році. Одночасно із тим і позивач і відповідач зареєстровані та разом проживають у спірному домоволодінні.

Зазначили, що жодних доказів щодо того що Позивач не усвідомлював своїх дій і не міг керувати ними під час укладання договорів купівлі-продажу позивачем не надано. Додаткових умов до вказаних договорівими, омани при їх укладанні не було а сам по собі факт наявності в дарувальника захворювань та його похилий вік не можуть свідчити про укладання ним договорів дарування під впливом помилки та не є підставою для визнання їх недійсними. Виникнення суперечностей і конфліктів між дарувальником та обдаровуваним щодо умов використання майна яке було предметом договору дарування, після укладення договору не може бути підставою для визнання договору недійсним. Позивач не довів, що вчинення правочину відбулося під впливом помилки, обману, тяжкої обставини, на вкрай невигідних умовах та що позивач не усвідомлював ня своїх дій та не міг керувати ними. Позивач усвідомлено укладав оспорюваний договір та розумів наслідки його укладення.

Окремо наголосили на тому, що згідно статті 728 ЦК України «Позовна давність, що застосовується до вимог про розірвання договору дарування», відповідно до частини пршої вказаної статті до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Зазначили, що перебіг строків позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Клопотань про поновлення пропущених строків позовної давності позивачем заявлено не було. Позивачу було відомо про складання договорів дарування у день їх складання (підписання), відтак ОСОБА_1 мав змогу звернутися до суду за захистом свої порушених прав по 07 грудня 2022 року та 23 лютого 2023 року, але вказаним право не скористався. За вказаного просили застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити в позові у зв`язку з недоведеністю та пропуском строків позовної давності.

Ухвалою суду від 09 березня 2026 року закрито підготовче провадження в справі та справу призначено до розгляду по суті.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлялися судом належним чином, позивач подав до суду заяву, в якій він просить справу розглядати без його участі та його представника, заявлені вимоги підтримує з підстав, зазначених у позовній заяві та просить їх задовольнити.

Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з`явились, відповідач подала до суду заяву, в якій просить справу розглядати без її участі та її представника, у задоволені позовних вимог просить відмовити з підстав, викладених у відзові на позовну заяву.

Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, всебічно, об`єктивно, повно та безпосередньо у судовому засіданні дослідивши наявні у справі докази, оцінюючи ці докази з огляду на їх належність, допустимість, достовірність, кожного окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наданих доказів у їх сукупності, приходить до такого висновку.

Згідно зі ст. 2 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , 03.11.2020 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Казанківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , про що було складено відповідний актовий запис за № 29. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_2 ».

З матеріалів справи вбачається, що 07.12.2021 року приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Корж М.В., за реєстровим номером 980 було посвідчено договір дарування земельної ділянки, площею 6,5951 га, рілля, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4823655100:06:000:0035, що розташована: Миколаївська область, Баштанський (колишній Казанківський) район, Казанківська селищна рада, яка належала ОСОБА_6 (позивачу) на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 615755, виданого Казанківською районною державною адміністрацією Миколаївської області 05.11.2007 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації держаних актів на право власності на землю за № 010701601929. Обдарована - ОСОБА_2 .

Також, 23.02.2022 року приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Корж М.В., за реєстровим номером 102, було посвідчено договір дарування, за яким дарувальник ОСОБА_1 передав безоплатно у власність (дарує) обдарованій ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами разом із земельною ділянкою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), площею 0,1500 га з кадастровим номером 4823655100:01:000:0005, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 16.12.2025 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 (позивачем) і ОСОБА_7 було розірвано. За рішенням суду ОСОБА_2 надалі іменується шлюбним прізвищем « ОСОБА_8 ».

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина перша статті 230 ЦК України).

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що спірні договора дарування укладені в письмовій формі та посвідчені нотаріально.

Відповідно до п. 5.7 оскаржуваного договору дарування земельної ділянки від 07.12.2021 року (реєстровий номер 980), дарувальник стверджує, що дарування здійснено ним за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального.

Згідно п. 12 Договору Сторони підтверджують, що цей договір ними особисто прочитаний та підписаний, вчиняється не під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини і не є фіктивним або удаваним правочином та спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, договір відповідає дійсним намірам сторін, укладається у відповідності зі справжньою їх волею, на вигідних для них умовах, без приховування фактів, які мають істотне значення. Укладання даннолго договору не викликане скрутним матеріальним становищем або психічним станом кожної із сторін, вони не перебувають у хворобливому стані, не страждають на захворювання, які перешкоджають установленю суті цього правочину, не знаходяться під впливом лікарських та інших препаратів, речовин, які впливають на їхню свідомість, сторони однаково розуміють значення умови договору, його природу і правові наслідки що створюються ним, договором визначені всі істотні умови.

Нотаріусом було роз`яснено вимоги законодавства стосовно вказаного правочину, особи сторін встановлено, їх дієздатність перевірено.

Згідно ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідачка прийняла в дар належну позивачу земельну ділянку, площею 6,5951 га ріллі, з кадастровим номером 4823655100:06:000:0035, що розташована: Миколаївська область, Баштанський (колишній Казанківський) район, Казанківська селищна рада.

Згідно з пункту 11 Договору вбачається, що Дарувальник передав Обдаровуваній технічну документацію на земельну ділянку, що є фактом прийняття дарунка Обдаровуваною та свідчать про його свідомі дії.

Відповідно до договору дарування від 23.02.2022 року (реєстровий номер 102), відповідачка прийняла в дар належний позивачу житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами разом із земельною ділянкою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), площею 0,1500 га з кадастровим номером 4823655100:01:000:0005, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

З преамбули договору вбачається що Сторони договору, діяли добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючі значення своїх дій та попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ним правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину).

Згідно п. 18 Договору Сторони підтвердили, що вказаний Договір не носить характеру мнимого чи удаваного правочину.

Текст Договору прочитано Дарувальником особисто, зміст цього договору сторонам зрозумілий та відповідає їхній волі.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Позивач зазначає, що договір дарування має бути визнаний недійсним, оскільки він не розумів його наслідків та змісту, бо відповідач навмисно ввів його в оману.

При цьому як на правову підставу позову посилається саме на ст. 229 ЦК України.

Тлумачення статті 230 Цивільного кодексу України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частини першої статті 229 ЦК України).

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16 та від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16 та Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 01 серпня 2018 року по справі № 445/1011/17, постанови Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/17098/21.

Таким чином, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом обману, є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Отже, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом помилки, є саме помилка в природі правочину, а не помилка в розрахунку одержання користі від правочину.

Разом з тим, під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про можливість застосування положень ст. ст. 229, 230 ЦК України, доводи позивача щодо введення його в оману не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Посилання позивача на те, що відповідачка пояснила йому, що він йде на укладання вказаних правочинів виключно взамін його утримання та доглядання нічим не підтверджено.

Щодо його тверджень про неспроможність в силу зайнятості та відсутності спеціальної освіти розібратися в тонкощах правочинів, оскільки вважав що укладає договір довічного утримання, за яким він передавав відповідачці майно, а остання повинна була доглядати та утримувати його, то вказане не є підставою стверджувати про введення його в оману чи вчинення договору під впливом помилки, адже у 2021 році він вже був стороною договору дарування земельної ділянки і мав розуміти, що при догворі дарування права власнсоті остаточно переходить до обдарованого безоплатно.

Суд зазначає, що на час укладання спірних договорів дарування (2021 - 2022 роках), позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі. За сімейним кодексом України піклування та турбота членів подружжя реалізуються через обов`язок подружжя турбуватися про сім`ю (ст. 55 Сімейного кодексу України). Юридично поняття «турбота» та «піклування» у відносинах між чоловіком та дружиною поділяється на два аспекти, - особисті немайнові обов`язки (моральна сторона) та матеріальне піклування (юридичні зобов`язання).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду від 21.12.2021 року в справі № 148/2112/19).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 17.06.2021 року в справі № 761/12692/17)

Так судом встановлено, що оспорюванні договори були укладені з дотриманням положень ст. ст. 717, 719 ЦК України, сторони узгодили усі істотні умови договорів.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи не встановлено обставини, які б свідчили про недодержання сторонами оспорюваних договорів в момент їх вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, а отже відсутні підстави для застосування до них положень ст. 215 ЦК України.

За приписами ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суд доходить до висновку про відсутність у справі належних і допустимих доказів на підтвердження існування під час укладення оспорюваних договорів дарування помилки, а саме, неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення.

Беручи до уваги все вищенаведене суд приходить до висновку, що позивачем, його представником не доведена та обставина, що укладання договору дарування не відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 .

Отже, з урахуванням наведеного, у задоволенні позову в частині визнання недійсними договорів дарування слід відмовити.

Оскільки позовна вимога позивача про поновлення права власності на нерухоме майно є похідною, тобто вимога, задоволення якої безпосередньо залежить від задоволення іншої, основної позовної вимоги, а саме вимоги про визнання недійсними договорів дарування, а підстав для задоволення останньої судом не встановлено, правові підстави поновлення його права на спірне нерухоме майно також відсутні, тому вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Щодо заяви представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Задерецького В.А. про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки суд дійшов до висновку, що у задоволені позову слід відмовити за необґрунтованістю заявлених позовних вимог, суд не надає оцінку твердженням представника відповідача, викладеним у заяві про застосування спливу строку позовної давності.

При цьому суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати по справі слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 10-13, 258, 259, 265, 268, 278-279 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, поновлення права власності та визнання дій відповідачки такими, що свідчать про обман та зловживанням вразливим станом позивача - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 22.10.2026 року.

Відомості про сторони:

позивач: - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач: - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя: Х.В. Іщенко