Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №473/5565/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/5565/26

РІШЕННЯ

іменем України

"27" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Булкат М.С.,

за участю: секретаря судових засідань, Соколенко Д. К.,

заявниці, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вознесенська міська рада Миколаївської області, про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

06 жовтня 2026 року до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області надійшла заява ОСОБА_1 , у якій вона просить встановити факт, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була її рідною бабусею та рідною матір`ю ОСОБА_3 .

Заяву обґрунтовує тим, що при зверненні до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі, заявниці було роз`яснено, що неможливо видати свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки наданими документами не підтверджується родинний зв`язок зі спадкодавицею.

З огляду на наведені обставини, з метою захисту своїх спадкових прав та інтересів, заявниця звернутись з заявою до суду, оскільки в інший спосіб встановити такий факт немає можливості.

Ухвалою від 08 жовтня 2026 року заяву прийнято до розгляду за правилами окремого провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 вимоги заяви підтримала та просила задовольнити.

Представник заінтересованої особи, Вознесенської міської ради Миколаївської області, в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлена.

Суд, вислухавши пояснення заявниці, покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 13 Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Вознесенським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а. с. 13).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, інші спадкоємці, а саме чоловік померлої (дідусь заявниці), ОСОБА_4 , та донька померлої (матір заявниці), ОСОБА_6 , відмовилися від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .

Заявниця ОСОБА_1 звернулася до Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області, державного нотаріуса Онищенко Л. В., про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 .

Державним нотаріусом Онищенко Л.В., було відмовлено заявниці у вчиненні відповідної нотаріальної дії з підстави, що неможливо встановити родинний зв`язок спадкодавиці ОСОБА_2 (бабусі) та ОСОБА_6 (її доньки), ОСОБА_1 (онуки) у зв`язку з розбіжностями прізвища ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Факт родинних зав`язків заявника зі спадкодавицею підтвердився дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

– показами свідків: ОСОБА_4 , який є другим чоловіком померлої та відмовився від прийняття спадщини, та ОСОБА_5 , яка була знайома з померлою. Свідки надали суду пояснення щодо відомих їм обставин родинних відносин між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Зокрема, свідки підтвердили, що ОСОБА_2 є рідною бабусею ОСОБА_1 , а ОСОБА_8 – її рідною матір`ю. Також свідки зазначили, що вказані особи підтримували між собою родинні зв`язки;

– копією свідоцтва про народження ОСОБА_9 , де вказано матір`ю ОСОБА_10 (а. с. 5);

- копією свідоцтва про шлюб ОСОБА_8 , де вказано, що вона взяла прізвище чоловіка ОСОБА_11 (а. с. 6);

- копія свідоцтва про народження ОСОБА_12 (заявниці), де вказано матір`ю ОСОБА_6 (а. с. 7);

- копією свідоцтва про смерть ОСОБА_6 (матір заявниці) (а. с. 8);

- копією свідоцтва про шлюб ОСОБА_13 (померлої) з ОСОБА_4 (а.с. 10), який зареєстрований 03 квітня 1976 року;

- копією свідоцтва про шлюб ОСОБА_14 , де вказано про прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_15 (а. с. 16);

- копією паспорта померлої ОСОБА_2 (а. с. 11-12);

– іншими доказами в сукупності.

У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №638/15738/17 (провадження № 61-15921св19) зроблено висновок про те, що до заяви про встановлення факту родинних відносин, у якій зазначається мета, з якою заявник просить встановити цей факт, можуть додаватися не тільки такі письмові докази, як свідоцтва про народження, шлюб, смерть, актові записи про народження та смерть. Доказами, які підтверджують наявність цього юридичного факту також можуть бути: акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб. Окрім того, судами підлягають врахуванню довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану. Також мають враховуватися показання свідків, яким достовірно відомо про стосунки осіб. Цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Оскільки виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, заявник вірно звернувся в суд зі заявою про встановлення факту, розгляд яких здійснюється за правилами окремого провадження.

Суд також зазначає, що відомості про розірвання першого шлюбу померлої могли не зберегтися або не бути внесені до відповідних актових записів цивільного стану, зокрема з огляду на те, що перший шлюб було укладено у 1961 році. Водночас відсутність документів, які підтверджують розірвання першого шлюбу, сама по собі не свідчить про те, що такий шлюб не було розірвано.

Крім того, зі свідоцтва про укладення другого шлюбу вбачається, що померла, ОСОБА_16 , на момент його реєстрації була зазначена під своїм дівочим прізвищем. При цьому дата та місце її народження, зазначені у свідоцтві, збігаються з відповідними відомостями про померлу, що дає підстави вважати, що йдеться про одну й ту саму особу.

Таким чином, відсутність документального підтвердження розірвання першого шлюбу може бути пов`язана з давністю відповідних подій та відсутністю необхідних відомостей у документах, що збереглися.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням принципу «балансу вірогідностей», що підтверджують правдивість обставин, на які посилався заявник на обґрунтування своїх вимог, доказами, що знаходяться у матеріалах справи та обставинами, встановленими під час розгляду цієї справи, суд дійшов висновку про доведеність родинних відносин між заявницею, ОСОБА_8 (матір`ю заявниці) та ОСОБА_2 (померлою).

Таким чином, враховуючи, що встановлення фактів має для заявника юридичне значення, оскільки необхідно для реалізації спадкових прав, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 10-13, 18, 19, 76, 77, 81, 89, 256, 259, 263-265, 293, 294, 297, 315, 316, ЦПК України,

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вознесенська міська рада Миколаївської області, про встановлення факту, що має юридичне значення –задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною матір`ю ОСОБА_8 та рідною бабусею ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М. С. Булкат